1.4. Порода та її структура

Порода є основною одиницею систематики в зоотехнії під час кла-

сифікації сільськогосподарських тварин різних видів. Порода — це

створена працею людини досить численна група домашніх тварин,

які мають спільне походження і спільність низки господарсько ко-

рисних особливостей, що стійко передаються за спадковістю.

Тварини однієї породи схожі за типом будови тіла, продуктивніс-

тю, плодючістю, мастю. Це дає змогу відрізняти їх від таких іншої

породи. У породі має бути достатня кількість тварин, інакше обме-

жується можливість застосування відбору та підбору, що швидко

призводить до вимушеного спорідненого парування і як наслідок —

до виродження породи. Чисельність тварин у породі залежить від їхнього виду, присто-

сованості до природно-кліматичних умов, якості плідників, швидко-

сті зміни поколінь, цінності й віку породи та інших чинників. У кож-

ній новій породі має приблизно налічуватися племінних маток не

менше ніж: коні — 2000 голів, свині — 5000, велика рогата

худоба — 5000, вівці скороспілих м’ясо-вовнових порід — 10 000,

інших порід — 25 000, водоплавна птиця — 15 000, кури-несучки —

40 000 голів. Деякі старі породи значно численніші й налічують

кілька сотень тисяч тварин.

Порода повинна мати добрі якості, передусім — високу продук-

тивність, інакше подальше використання її обмежуватиметься.

Професор М. В. Зубець підкреслює, що порода — це економічна ка-

тегорія і як засіб виробництва вона потребує безперервного вдоско-

налення відповідно до змін соціально-економічних умов і мети її

розведення.

Інтенсифікація тваринництва загострює міжпородну конкурен-

цію, прискорює заміну одних порід іншими, продуктивнішими і до-

сконалішими за господарсько корисними ознаками. Деякі класичні

породи, які вважали одними з кращих, виявилися порівняно ни-

зькопродуктивними і малопридатними для використання на висо-

комеханізованих фермах і комплексах. Це, зокрема, стосується си-

ментальської, яку свого часу вважали універсальною. Симентали,

незважаючи на добрі м’ясні якості, поступаються за молочністю і

придатністю до машинного доїння спеціалізованим породам. У по-

дібному стані опинилися лебединська, бура карпатська, пінцгау та

інші комбіновані породи.

Крім високої продуктивності й численності, порода повинна бути

досить поширеною. Це збільшує можливості для створення в ній

різних типів, що сприяє її подальшому поліпшенню. Великий вплив

на формування особливостей порід мають природно-географічні

умови — особливості ґрунтів, рослин, клімату, рельєфу місцевості

тощо.

У разі завезення тварин у нові природно-кліматичні умови в їх-

ньому організмі відбуваються фізіологічні зміни, причому в одних ви-

падках глибокі, в інших — поверхові. Перебудова систем організму

тим глибша, чим більша відмінність між новими і минулими умова-

ми існування. Процес пристосування тварин до нових умов існування

називається акліматизацією, що може тривати кілька поколінь.

Помісні та гібридні тварини акліматизуються легше, ніж чистопо-

родні, молоді краще, ніж дорослі. Швидшій акліматизації сприяють

повноцінна годівля, належні умови утримання, ретельний догляд.

Якщо порода в нових умовах не знижує плодючості й основної про-

дуктивності, заради якої її розводять, то породу вважають такою, що

легко акліматизується. Це стосується порід широкого ареалу, таких

як велика біла порода свиней, мериносові вівці, симентальська, гол-

ландська, швіцька, герефордська породи великої рогатої худоби.

Породи сільськогосподарських тварин мають свою структуру,

основними складовими частинами якої є: відріддя, породна група,

внутрішньопородний тип, заводський тип, лінія, родина.

Відріддя (зональний тип) — досить велика за чисельністю части-

на породи, добре пристосована до умов зони поширення. Симен-

тальська порода, наприклад, розпадається на кілька відрідь: Укра-

їнське, Східного і Західного Сибіру, Поволжя та ін. В Україні симен-

тали Степу, Лісостепу, передгірної та гірської зон Карпат.

Породна група — це велика однорідна група тварин, яка є осно-

вою для створення нової породи. Вона характеризується певним ти-

пом будови тіла й напрямом продуктивності, але ще не набула стій-

ких ознак, характерних для нової породи. Породна група повинна

налічувати певну кількість тварин і складатися з кількох неспорід-

нених між собою ліній та родин.

Внутрішньопородний тип — однорідна група тварин у межах

породи, які відрізняються напрямом продуктивності, конституційно-

екстер’єрними ознаками, пристосованістю до умов розведення. Се-

ред свиней великої білої породи є тварини як м’ясного, так і сально-

го типів, у симентальській породі — молочно-м’ясного та м’ясо-

молочного типів тощо.

Заводський тип — порівняно однорідна, дещо обмежена група

тварин із специфічними особливостями будови тіла і продуктивнос-

ті, характерними для тварин тільки певного племінного заводу або

дочірніх господарств.

Лінія — це група високопродуктивних племінних тварин, що по-

ходять від видатного родоначальника і мають подібні з ним госпо-

дарсько корисні ознаки. В заводських породах має бути 10 – 15 лі-

ній.

Родина — група високопродуктивних племінних маток, які похо-

дять від видатної родоначальниці й мають подібні з нею певні біо-

логічні та господарські ознаки, що стійко передаються потомству.

Усі породи поділяють на племінну та неплемінну (користу-

вальну) частини. Племінне тваринництво займається виведенням

нових порід, удосконаленням існуючих, вирощуванням молодняку

для поліпшення стад неплемінних ферм. Ця робота провадиться

на племзаводах та в інших племінних господарствах. Мета корис-

тувального тваринництва — виробляти основну кількість товарної

продукції.

Для порівняння тварин різних порід і видів уведено стандарти,

тобто встановлено на сьогодні мінімальні показники щодо розвитку

та продуктивності. Вони є орієнтиром у роботі з породою. На підста-

ві стандартів визначають класи тварин за їхньою індивідуальною

оцінкою (бонітуванням). Стандарти періодично переглядають, оскі-

льки породи постійно вдосконалюються, поліпшуються.

Класифікація порід. Породи тварин створювалися у різний

час і за неоднакових географічних, кліматичних, соціально-еконо-

мічних умов. Тварин, подібних за екстер’єрно-конституціональ-

ними особливостями, живою масою, продуктивністю, плодючістю

та іншими ознаками, прийнято об’єднувати у певні групи (класи).

В різний час пропонувалося багато класифікацій, але найбільш

поширеними є ті, що ґрунтуються на таких основних принципах,

як ареал (поширення) породи, місце походження (географічний

принцип), рівень племінної роботи з породою та напрям продук-

тивності.

За поширенням виділяють чотири типи порід: широкого ареа-

лу — по всій земній кулі; міжзональні — поголів’я менше, ніж у по-

передній групі; зональні — в одній певній зоні; локальні породи —

в обмеженому регіоні (область, край).

За місцем виведення породи поділяють на низинні й гірські, сте-

пові та лісові, континентальні й острівні, північні та південні тощо.

Під час класифікації за кількістю та якістю праці, затраченої на

формування порід, їх поділяють на три групи: примітивні, заводські

(культурні) й перехідні.

Продукція — головне, заради чого розводять сільськогосподарсь-

ких тварин, тому класифікації за продуктивністю надають великого

значення. Від тварин зазвичай отримують кілька видів продукції.

Якщо ж одна з них переважає інші, то таку породу вважають спеці-

алізованою за цим напрямом продуктивності. У зоотехнії породи

тварин за напрямом продуктивності поділяють на спеціалізовані й

комбіновані.

Породи сільськогосподарських тварин створювалися в певних

кліматичних та економічних зонах, що й зумовило їхню спеціаліза-

цію і поширення. Тому правильне розміщення або переміщення по-

рід має вирішуватися з урахуванням їхніх біологічних особливостей,

відповідно до плану породного районування, спеціалізації тварин-

ництва певного району.