Тема 9. Захист прав та законних інтересів суб’єктів господарювання

Захист прав та законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності – це сукупність взаємозв’язаних правових засобів, способів і форм, за допомогою яких за необхідності забезпечується захист законних прав суб’єктів підприємницької діяльності при їх порушенні.

Забезпечення державою рівного захисту всіх суб’єктів підприємницької діяльності закріплене в стст. 13, 42 Конституції України, стст. 6, 20, 47 ГК України і багатьох інших нормативних актах. До основних прав і свобод суб’єктів підприємницької діяльності, які підлягають охороні та захисту, відносяться: 1) недоторканність майна і можливість розпоряджатися ним на свій розсуд, таємницю кореспонденції;

2) свободу здійснення підприємницької та іншої господарської діяльності, свободу вибору організаційно-правової форми господарювання, форми локального або корпоративного самоврядування;

3) право на рівність перед законом, а також специфічні види рівності: перед оподаткуванням, ліцензуванням, виконанням суспільних обов’язків тощо;

4) право на власність і похідні режими майнової основи господарювання; 5) право на ділову репутацію, включаючи право на ім’я та контроль за його використанням;

6) право на безпеку, яка включає право на захист з боку правосуддя, процесуальні гарантії перед контролюючими органами держави і місцевого самоврядування.

Згідно з ч. 5 ст. 55 Конституції України у кожного є право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень та протиправних посягань. Тобто кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом засіб захисту прав і свобод.

Господарські права та інтереси суб’єктів господарської діяльності відповідно до ст. 20 ГК України захищаються такими способами:

1) визнання наявності або відсутності прав суб’єктів господарювання;

2) визнання повністю чи частково недійсними актів органів державної влади та місцевого самоврядування;

3) відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання;

4) припиненням дій, що порушують права або створюють загрозу їх порушення;

5) присудження до виконання обов’язку в натурі;

6) відшкодування збитків;

7) застосування штрафних, оперативно-господарських та адміністративно-господарських санкцій;

8) встановлення, зміною чи припиненням господарських правовідносин.

Види захисту прав та законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності:

1. самозахист;

2. досудове врегулювання спору;

3. адміністративний захист;

4. нотаріальний захист;

5. судовий захист.

Самозахист – це активні безпосередні дії самих суб'єктів господарювання. При цьому потрібно зазначити, що крім державних органів у країні є досить багато установ, які мають недержавний статус. Самозахист (самооборона) – це застосування засобів примусу самою управненою особою, без втручання відповідних державних та інших органів. Проте це не означає, що самозахисту (самообороні) не властивий державний примус. Цей державний примус наявний, хоч закон делегує право на його застосування самій особі, інтереси якої порушені. Самозахист здійснюється після вчинення правопорушення. Прикладом можуть служити норми ч. 4, 6 ст. 193 ГК України, які передбачають можливість відмови від виконання (прийняття виконання) зобов'язання сторонами. Прикладом самозахисту застосування сторонами зобов'язання є використання оперативно-господарських санкцій.

Досудове врегулювання спору, що має також назву «претензійний порядок врегулювання спору». Порядок застосування претензій визначається розділом ІІ Господарського процесуального кодексу України та ст. 222 ГК України. Суб'єкти господарювання мають можливість використання досудового врегулювання спорів як додаткового засобу правового захисту, що його держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.

Адміністративний захист – це засіб адміністративного примусу, який застосовується як при наявності, так і при відсутності правопорушення, спрямований на запобігання правопорушенням та усуненню їх шкідливих наслідків. Підприємницьке право, регулюючи суспільні відносини, обов’язково взаємодіє з іншими галузями права, що дозволяє здійснювати належний адміністративний захист порушених прав та законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності в тій чи іншій галузі. Так, за розпорядженням уповноваженого органу державного управління один суб’єкт господарської діяльності передає іншому частину свого майна. У даному випадку орган управління владним методом регулює майнові відно­сини двох суб’єктів господарювання, тобто господарське право регулює законність цієї угоди, а адміністративне – передбачає верховенство волі однієї сторони над іншою. Адміністративно-правовими засобами захисту є ряд передбачених стст. 240–247 Господарського кодексу України:

1. безоплатне вилучення прибутку;

2. накладення штрафу;

3. стягнення обов’язкових зборів;

4. призупинення операцій за банківськими рахунками суб’єктів господарської діяльності;

5. застосування антидемпінгових процедур;

6. припинення експортно-імпортних операцій;

7. застосування індивідуального режиму ліцензування;

8. обмеження та зупинення діяльності суб’єктів господарю­вання;

9. скасування державної реєстрації.

Нотаріальний захист суб'єктів підприємницької діяльності полягає в тому, що нотаріус, посвідчуючи угоди, засвідчуючи правильність копій, накладаючи заборону відчуження майна, вчиняючи інші нотаріальні дії відповідно до Закону України «Про нотаріат» тим самим опосередковано сприяє фізичним та юридичним особам – суб'єктам підприємницької діяльності у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснює права й обов'язки, попереджає про наслідки нотаріальних дій, що вчиняються, для того, щоб юридична необізнаність не могла їм зашкодити. Крім того, нотаріус перевіряє відповідність документів, що подаються для вчинення тієї чи іншої дії, чинному законодавству і відмовляє в учиненні нотаріальної дії у разі її невідповідності законодавству України або чинним міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Нотаріусом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи у сфері права не менше трьох років, пройшов стажування протягом одного року в державній нотаріальній конторі або у приватного нотаріуса,склав кваліфікаційний іспит, одержав свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Не може бути нотаріусом особа, яка має судимість за вчинення злочину, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду. Нотаріус не може займатися підприємницькою або адвокатською діяльністю, бути засновником адвокатських об'єднань, перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування, перебувати у штаті інших юридичних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів господарських організацій, кредитно-фінансових установ, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої, у вільний від роботи час. Відповідно до чинного законодавства обов’язковому нотаріальному посвідченню підлягають:

1. договори про відчуження нерухомого майна;

2. іпотечні договори, договори про заставу транспортних засобів, космічних об’єктів;

3. договори про спільну часткову власність на земельну ділянку;

4. купівлю-продаж земельних ділянок, про перехід права власності та про передачу права власності на земельні ділянки; про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв);

5. договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна, відчуження приватизованого майна;

6. договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше;

7. договори про створення акціонерних товариств, якщо товариства створюються фізичними особами;

8. договори управління нерухомим майном;

9. довіреності на укладання правочинів, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо юридичних осіб, за винятком випадків, коли законом або спеціальними правилами допущена інша форма довіреності; довіреність, що видається в порядку передоручення;

10. інші правочини, для яких чинним законодавством передбачена обов’язкова нотаріальна форма.

На бажання сторін посвідчуються й інші правочини, для яких законодавством не встановлено обов’язкової нотаріальної форми.

Переходячи до наступного питання – судова система України – студентам слід запам’ятати, що відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України. Кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Для забезпечення справедливого та неупередженого розгляду справ у розумні строки, встановлені законом, в Україні діють суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій і Верховний Суд України. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Систему судів загальної юрисдикції складають:1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) вищі спеціалізовані суди; 4) Верховний Суд України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Система господарських судів України встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Єдину систему господарських судів України становить Вищий господарський суд України, апеляційні господарські суди, місцеві господарські суди. Місцевими господарськими судами відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є: господарський суд Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя. Господарське судочинство ґрунтується на дотриманні встановлених законами правил судочинства, які вміщені в Господарському процесуальному кодексі України та інших законах. Господарські суди застосовують Конституцію України, Закони України, загальновизнані норми міжнародного права та міжнародних договорів.

Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою. Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій, спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно.

Студентам необхідно зясувати, які спори підвідомчі саме господарським судам. Тож господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери;

6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів. Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів. Місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.

Більш детально слід розглянути питання про позовну заяву та порядок звернення до господарського суду. Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником. Позовна заява повинна містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява;

2) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) сторін, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), ідентифікаційні коди суб'єкта господарської діяльності за їх наявності (для юридичних осіб) або індивідуальні ідентифікаційні номери за їх наявності (для фізичних осіб - платників податків);

2-1) документи, що підтверджують за громадянином статус суб'єкта підприємницької діяльності;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; суми договору (у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів);

4) зміст позовних вимог; якщо позов подано до кількох відповідачів, зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися;

6-1) відомості про вжиття запобіжних заходів;

7) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, якщо вони необхідні для правильного вирішення спору.

Також слід звернути увагу на особливості апеляційного та касаційного оскарження рішень та ухвал господарських судів. Сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду. Апеляційна скарга подається через місцевий господарський суд, який розглянув справу. Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду – протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення,зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення.

Сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на:

1) рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;

2) ухвали місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду. Судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України. Касаційна скарга подається до Вищого господарського суду України через апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову. Апеляційний господарський суд зобов'язаний невідкладно надіслати скаргу разом зі справою до Вищого господарського суду України. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили. Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про повернення касаційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку – у разі, якщо вона подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з моменту набрання оскаржуваним судовим рішенням законної сили.

Варто також зупинитися на питанні про третейський суд, який є недержавним незалежним органом, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. Юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав. Третейські суди можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: 1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; 2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; 3) справ, пов'язаних з державною таємницею; 4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); 5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; 6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа,інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, державна установа чи організація, казенне підприємство; 7) справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки; 8) справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення; 9) справ у спорах, що виникають з трудових відносин; 10) справ, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, пов'язаних із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств; 11) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; 2) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України; 13) справ, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме вчинення відповідних дій органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб'єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень; 14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

В Україні можуть утворюватися та діяти постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору (суди ad hoc). Постійно діючі третейські суди та третейські суди для вирішення конкретного спору утворюються без статусу юридичної особи. Постійно діючий третейський суд очолює голова третейського суду, порядок обрання якого визначається Положенням про постійнодіючий третейський суд. Склад третейського суду формується шляхом призначення чи обрання третейських суддів (третейського судді). Третейський суд може розглядати справи в складі одного третейського судді або в будь-якій непарній кількості третейських суддів. У постійно діючому третейському суді кількісний та персональний склад третейського суду визначається за правилами, встановленими регламентом третейського суду. У третейському суді для вирішення конкретного спору сторони на свій розсуд можуть домовитися про кількісний і персональний склад третейського суду.

За всіх умов третейський суд може розглядати справи в будь-якій непарній кількості третейських суддів. Якщо сторони не погодили кількісний склад третейського суду в третейському суді для вирішення конкретного спору, то третейський розгляд здійснюється у складі трьох суддів. Розгляд справи третейським судом починається з винесення відповідної ухвали та направлення її сторонам. Розгляд справ третейським судом не обмежений будь-якими строками, якщо інше не встановлено регламентом третейського суду або третейською угодою. При розгляді справи третейським судом можуть встановлюватися строки для надання пояснень, подання заяв, документів, доказів по справі та вчинення інших процесуальних дій. Третейський суд на початку розгляду повинен з'ясувати у сторін можливість закінчити справу мировою угодою та в подальшому сприяти вирішенню спору шляхом укладення мирової угоди на всіх стадіях процесу. Сторони мають право закінчити справу укладенням мирової угоди як до початку третейського розгляду, так і на будь-якій його стадії, до прийняття рішення. За клопотанням сторін третейський суд приймає рішення про затвердження мирової угоди. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмета спору. Зміст мирової угоди викладається безпосередньо в рішенні третейського суду. Рішення третейського суду приймається після дослідження усіх обставин справи третейським суддею, що одноособово розглядав справу, або більшістю голосів третейських суддів, які входять до складу третейського суду. Рішення оголошується у засіданні третейського суду. Третейський суд вправі оголосити лише резолютивну частину рішення. У цьому випадку, якщо сторони не погодили строк направлення їм рішення, мотивоване рішення має бути направлене сторонам у строк, який не перевищує п'яти днів з дня оголошення резолютивної частини рішення. Кожній стороні направляється по одному примірнику рішення. У разі відмови сторони одержати рішення третейського суду або її неявки без поважних причин у засідання третейського суду, де воно оголошується, рішення вважається таким, що оголошене сторонам, про що на рішенні робиться відповідна відмітка, а копія такого рішення надсилається такій стороні. Рішення третейського суду виконуються зобов'язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні. Якщо в рішенні строк його виконання не встановлений, рішення підлягає негайному виконанню.

Лекційне заняття

План

1. Форми, види та способи охорони та захисту прав і законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності в Україні. Адміністративний і нотаріальний захист прав і законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності в Україні

2. Судовий захист суб’єктів підприємницької діяльності. Судова система України.

4. Третейський суд: поняття, види, порядок організації.

Семінарське заняття

Питання для обговорення

1. Форми, види та способи охорони та захисту прав і законних інтересів суб’єктів підприємницької діяльності в Україні.

2. Досудове врегулювання господарських спорів.

3. Порядок звернення до господарського суду. Позовна заява.

4. Підвідомчість та підсудність спорів господарським судам та адміністративним судам.

5. Апеляційне та касаційне оскарження рішень та ухвал господарських судів.

Питання для самостійного опрацювання

1. Виконання рішень третейського суду.

Глосарій: адміністративний захист, апеляційна скарга, визнання права, відшкодування збитків, господарський суд,касаційна скарга, комерційний арбітраж, неюрисдикційна форма захисту, нотаріус, підвідомчість, підсудність, позовна заява, претензія, рішення, самозахист, суд, судовий захист, третейський суд, ухвала.

Питання та завдання для самоперевірки і контролю засвоєння знань:

1. Дати відповідь на контрольні питання.

1.1. Поясніть сутність поняття «захист прав та законних інтересів суб’єктів господарювання».

1.2. Вкажіть основні види захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання.

1.3. Які засоби захисту можна віднести до адміністративно-правових?

1.4. У чому полягає сутність нотаріального захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання?

1.5. Хто не може бути нотаріусом в Україні?

1.6. Які договори відповідно до законодавства підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню?

1.7. Які суди складають судову систему України ?

1.8. Які спори підвідомчі господарським судам ?

1.9. Що повинна містити позовна заява до господарського суду?

1.10. Яка різниця між апеляційним та касаційним оскарженням?

2. Скласти термінологічний словник до теми.

3. Скласти опорний конспект питань для обговорення на семінарському занятті.

4. Виконати завдання:

4.1. Зробити юридичний аналіз ситуації:

1.Акціонерний банк ПАТ «Український капітал» звернулося з позовом до Національного банку України, мотивуючи це неправомірністю його рішення щодо накладення штрафних санкцій. Рішенням господарського суду м. Києва позов задоволено. Прокурор м. Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням до Верховного Суду України в інтересах Національного банку України. Чи вправі комерційні банки звертатися з позовами до Національного банку України? Чи повинен Верховний Суд України прийняти до розгляду касаційне подання прокурора м. Києва?

2.ПАТ «Сумигаз» звернулося у господарський суд міста Києва з позовом до ДК «Укртрансгаз» про зобов'язання підписати акти передачі-приймання природного газу. Рішенням господарського суду позовні вимоги задоволено. Зобов’язано ДК «Укртрансгаз» підписати негайно з моменту набрання рішенням законної сили вищезазначені акти передачі-приймання природного газу. Чи відповідають позовні вимоги способам захисту порушених прав суб’єктів господарювання та споживачів, передбачених ГК України? Чи правильною є позиція господарського суду?

3. Встановити структуру господарських судів України та розробити логічно-структурну схему «Система господарських судів України».

5. Розв’язати тести:

1. В якому складі суду, як правило, розглядаються справи у місцевих господарських судах?

1. одноособово;

2. колегією з трьох суддів;

3. колегією з п’яти суддів;

4. колегією з семи суддів.

2.Який судовий акт виноситься судом при прийнятті клопотання про закрите судове засідання?

1. рішення;

2. ухвала;

3. вирок;

4. делікт.

3.Докази – це:

1. документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору;

1. будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору;

2. предмети, що своїми властивостями свідчать про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору;

3. поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

4.На протязі скількох днів розглядається заява про вжиття запобіжних заходів?

1. 2;

2. 3;

3. 4;

4. 5.

5. Заява про скасування вжиття запобіжних заходів розглядається протягом:

1. 2 днів;

2. 3 днів;

3. 4 днів;

4. 5 днів.

6.Третейський суд – це:

1. недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

2. місцевий загальний суд чи місцевий господарський суд за місцем розгляду справи.

3. державний орган, що здійснює правосуддя у формі розгляду і рішення цивільних, кримінальних, адміністративних і інших категорій справ у встановленому законом конкретної держави процесуальному порядку.

4. надзвичайні суди, що створюються у разі екстраординарних ситуацій – війни, революції, державного перевороту, надзвичайного стану тощо.

7. Третейський суддя - це:

1. особа (юридична або фізична), яка має доступ до конфіденційної інформації про справи банку завдяки своєму службовому становищу, участі в капіталі банку, родинним зв'язкам і має можливість використовувати своє становище у власних інтересах;

2. юридична чи фізична особа, яка користується послугами зберігача на підставі договору про відкриття рахунку в цінних паперах;

3. фізична особа, яка має ліцензію, видану в установленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали третейського суду;

4. фізична особа, призначена чи обрана сторонами у погодженому сторонами порядку або призначена чи обрана відповідно до цього Закону для вирішення спорів у третейському суді.

8.Скільки сторін у господарському процесі?

1. 2;

2. 5;

3. 3;

4. 7.

9.В якій формі подається заява до господарського суду?

1. усній;

2. письмовій;

3. факс;

4. жодна відповідь не вірна.

10. Хто здійснює державну реєстрацію постійно діючого третейського суду, засновником якого є всеукраїнське об'єднання громадян?

1. Верховна Рада України;

2. Кабінет Міністрів України;

3. Міністерство юстиції України;

4. Антимонопольний комітет України.

Джерела і література: 2; 3; 83; 85; 87.