Тема 6. Правове регулювання відносин промислової власності

Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях. Інтелектуальна діяльність − це творча діяльність, а творчість − це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю.

Студентам слід зважати на той факт, що поняття «інтелектуальна власність» розуміють у значенні, проголошеному в Конвенції «Про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності», що підписана в Стокгольмі 14.07.1967 р. Ст. 2 цієї Конвенції стверджує, що «інтелектуальна власність» містить права, які відносяться до:

1. літературних, художніх і наукових творів;

2. виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо і телевізійних передач;

3. винаходів у всіх сферах діяльності людини;

4. наукових відкриттів;

5. промислових зразків;

6. товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень;

7. захисту від недобросовісної конкуренції та ін.

Права на результати творчої інтелектуальної діяльності, що мають об’єктивну новизну, є інтелектуальною власністю як такою. Але для того, щоб ці результати були визнані суспільством як об’єкти права інтелектуальної власності, необхідна їх формалізація у будь-який спосіб. Процес формалізації є передумовою набуття права інтелектуальної власності в установленому законом порядку.

Інтелектуальна власність − це формалізований результат творчої інтелектуальної діяльності, що надає його автору або особі, яка визначена чинним законодавством, право власності на цей результат, яке набувається, здійснюється і захищається відповідно до законодавчо встановлених норм і правил. Врегульовані законом суспільні відносини стосовно володіння, користування і розпоряджання результатами інтелектуальної творчої діяльності складають інститут права інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 154 ГК України відносини, пов’язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються ГК України та іншими законами. До відносин, пов’язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелектуальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України та іншими законами. Відповідно до ст. 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Традиційно всі результати творчої діяльності поділяються на об'єкти духовної творчості й продукти науково-технічної діяльності. До перших належать об'єкти авторських і суміжних прав, до других − винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки й знаки послуг, інші види інтелектуальної діяльності в науково-технічній сфері.

За сформованою історичною традицією результати технічної творчості називають об’єктами права промислової власності, або «промисловою власністю». Термін «промислова власність» − досить умовний і застосовується щодо винаходів, корисних моделей, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, географічних зазначень походження товарів, раціоналізаторських пропозицій тощо, які, на відміну від результатів матеріального виробництва, втілено в описах, розрахунках, кресленнях, послугах тощо і може бути тиражовано та передано в промислове виробництво. Перелік об’єктів промислової власності, зафіксований у Конвенції Всесвітньої організації інтелектуальної власності, неодноразово доповнювався, зокрема, Паризькою Конвенцією з охорони промислової власності, корисними моделями, фірмовими найменуваннями, зазначеннями походження чи найменуваннями місць походження.

Право промислової власності − це суб’єктивні права на різноманітні результати інтелектуальної творчості (технічні та нетехнічні), яким надається спеціальна правова охорона з огляду на їх важливе значення для господарської діяльності (виробничої та торговельної). До об’єктів права промислової власності належать:

1. винаходи та корисні моделі;

2. промислові зразки;

3. сорти рослин та породи тварин;

4. торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

5. комерційне (фірмове) найменування;

6. географічне зазначення;

7. комерційна таємниця;

8. комп’ютерні програми;

9. компіляція даних (бази даних);

10. виконання;

11. наукові відкриття;

12. компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

13. фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення.

Винахід − це технічне рішення в будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання. Об’єктом винаходу може бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин), спосіб (включаючи біотехнологічні способи). Винахід є новим, якщо його сутність не відома з рівня техніки. При цьому патентне право закріплює абсолютну (світову) новизну. Не визнається винаходом пропозиція, на яку уже подано заявку або видано авторське свідоцтво чи патент. Причому не має значення, де видано авторське свідоцтво чи патент – в Україні чи за кордоном. Новизна пропозиції втрачається й тоді, коли відомості про її сутність розголошені іншим шляхом до її заявки і роблять можливим її використання третіми особами. Винахід має винахідницький рівень, якщо для фахівця його сутність не випливає з рівня техніки.

Корисна модель − це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислово придатним. До пристроїв як об’єктів винаходів чи корисних моделей належать машини, механізми, прилади тощо.

Промисловий зразок − це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для відтворення промисловим способом. Об’єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу. Промисловий зразок відповідає умовам патентоспроможності, якщо він є новий і промислово придатний.

Інтегральна мікросхема (IMC) − мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з’єднання якого неподільно сформовані в об’ємі і (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.

Топографія IMC − зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з’єднань між ними. Топографія IMC відповідає умовам охороноздатності, якщо вона є оригінальною.

Для більш глибокого засвоєння даної теми студентам слід опрацювати систему нормативних актів, що регулюють право промислової власності, яка складається з:

1) кодексів: ГК України, який містить главу 16 «Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності (статті 154-162); ЦК України, в якому кн. 4 «Право інтелектуальної власності» з 12 глав присвячена регулюванню відносин, пов’язаних з використанням об’єктів права промислової власності;

2) законів: загального − «Про авторське право і суміжні права»; спеціальних: «Про інвестиційну діяльність», «Про основи державної політики у сфері науки і наукової діяльності», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про науково-технічну інформацію», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про насіння», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» та ін.;

3) актів Уряду України, серед яких: Постанова Кабінету Міністрів України «Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці», Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених);

4) відомчих нормативно-правових актів, у тому числі таких: Правила складання та подання заявок на винахід та заявки на корисну модель; Положення про Державний реєстр патентів і деклараційних патентів України на винаходи; Правила складання, подання та проведення експертизи заявки на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та/або права на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару; Правила складання та подання заявки на промисловий зразок;

Ст. 156 ГК України зазначає, що право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, сорти рослин, породи тварин відповідно до законодавства України засвідчується патентом. Патент − це техніко-юридичний документ, який засвідчує визнання заявленої пропозиції винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, авторство на них, пріоритет і право власності на зазначені об’єкти. Відносини суб’єкта господарювання, що є роботодавцем для винахідника (винахідників) або автора (авторів) об'єктів, зазначених у частині першій цієї статті, щодо прав на одержання патенту і права використання зазначених об’єктів інтелектуальної власності регулюються Цивільним кодексом України та іншими законами.

Використанням винаходу, корисної моделі чи промислового зразка у сфері господарювання є: виготовлення, пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання із зазначеною метою продукту, що охороняється відповідно до закону; застосування способу, що охороняється відповідно до закону, або пропонування його для застосування в Україні за умов, передбачених ЦК України; пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання із зазначеною метою продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється відповідно до закону. Суб’єктам господарювання належить право попереднього використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка за умов, передбачених ЦК України. Володілець патенту може передавати свої права щодо використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка як вклад у статутний фонд підприємства.

Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом. Використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов’язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг.

Свідоцтво надає право його володільцеві забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання торговельної марки без його дозволу. Суб’єкти права на торговельну марку можуть проставляти попереджувальне маркування, яке вказує на те, що торговельна марка, яка застосовується, зареєстрована в Україні. Суб’єкти права на торговельну марку, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть на підставі договору з виробником товару (послуг) використовувати свою торговельну марку з торговельною маркою виробника, а також замість його торговельної марки. Право інтелектуальної власності на торговельну марку може бути передано як внесок до статутного фонду суб’єкта господарювання. У разі банкрутства суб’єкта господарювання право на торговельну марку оцінюється разом з іншим майном цього суб’єкта (ст. 157 ГК України).

Ст. 158, 159, 160 ГК України зазначають, що торговельна марка, право на яку належить кільком особам, − це марка, що відрізняє товари і послуги учасників об’єднання підприємств (торговельна марка об’єднання, спільна торговельна марка) від однорідних товарів і послуг інших суб’єктів господарювання, або використовується спільно кількома суб’єктами в інших випадках, передбачених законом.

Суб’єкт господарювання − юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування. Громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім’я. Відомості про комерційне найменування суб'єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Суб’єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб’єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше.

Право на використання географічного зазначення мають лише суб'єкти господарювання, які виробляють товари (надають послуги), щодо яких здійснено державну реєстрацію відповідного географічного зазначення. Використанням географічного зазначення суб’єктом господарювання вважається: застосування його на товарах, для яких зареєстровано це географічне зазначення, а також на упаковці; застосування в рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо.

Суб’єкти господарювання, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть використовувати свою торговельну марку разом з географічним зазначенням товару виробника не інакше як на підставі договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 ГК України відомості, пов’язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею.

Легальне визначення комерційної таємниці міститься у ст. 505 Цивільного кодексу України: інформація, що є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв’язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Поняття комерційної таємниці слід розглядати і визначати у зв’язку з більш загальною категорією інформації і менш загальною, похідною від неї категорією конфіденційної інформації. Склад відомостей, що складають комерційну таємницю, визначається самостійно суб’єктом господарювання (за винятком тих, які відповідно до законодавства не можуть складати комерційну таємницю). Для оформлення правового режиму комерційної таємниці необхідне закріплення його на рівні локальних актів, у той час як банківська таємниця не вимагає спеціального оформлення на локальному рівні. Суб’єкт господарювання самостійно визначає коло осіб, які мають право доступу до комерційної таємниці. Що ж стосується банківської таємниці, то коло осіб, які мають право її одержувати, встановлюється законом і не може бути розширене або звужене банком. Разом з тим банківська таємниця не виключає існування комерційної таємниці самого банку як самостійного суб’єкта господарських відносин, що, однак, не може бути включена до банківської таємниці. Комерційна таємниця як юридично значущий вид інформації є об’єктом суспільних відносин щодо її використання і захисту, що через врегулювання правом набувають характеру правовідносин. Виділення комерційної таємниці як самостійного об'єкта прав суб’єктів господарювання обумовлено як її комерційною значущістю, цінністю та участю в обігу, так і необхідністю її захисту.

Право суб’єкта господарювання на комерційну таємницю − це право на індивідуалізацію способу її використання, що включає право на захист від стороннього втручання в її використання, у тому числі неправомірний доступ до неї.

Це суб’єктивне право суб’єкта господарювання, що включає три елементи:

1) можливість самого суб’єкта господарювання діяти певним чином – визначати склад інформації, що складає комерційну таємницю, режим її конфіденційності, вживати заходів щодо збереження її таємності, розпоряджатися нею тощо;

2) можливість вимагати, щоб зобов’язані особи діяли відповідно до чинного законодавства і не порушували його право;

3) можливість звертатися за захистом до управомочених державних органів у разі порушення права на комерційну таємницю, зокрема шляхом неправомірного збирання, розголошення і використання комерційної таємниці.

Суб’єкт господарювання − володілець комерційної таємниці має такі правомочності:

1) установлювати, змінювати і скасовувати режим комерційної таємниці відповідно до закону;

2) використовувати комерційну таємницю в господарській діяльності (у тому числі у виробництві товарів, робіт або послуг), передавати іншим особам на підставі договорів, а також включати зазначену інформацію в господарський обіг іншими способами;

3) на судовий захист у встановленому порядку від діянь (дій або бездіяльності), що порушують установлений відповідно до законодавства режим комерційної таємниці або створюють загрозу порушення такого режиму.

Правовий режим комерційної таємниці, встановлюваний у законодавстві, повинен забезпечувати сполучення приватних інтересів суб’єктів господарювання і публічних інтересів, що викликає необхідність використання як приватноправового, так і публічноправового регулювання в цій сфері.

Суб’єктом права на комерційну таємницю (володільцем комерційної таємниці) є юридична особа - суб’єкт господарювання або фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності.

Державним регулюванням промислової власності у сфері господарювання займається Державна служба інтелектуальної власності України, яка є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України. Державна служба входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності. Державна служба у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України та Міністра. Державна служба відповідно до покладених на неї завдань:

1) організовує в установленому порядку експертизу об’єктів права інтелектуальної власності, видає патенти/свідоцтва на об’єкти права інтелектуальної власності;

2) здійснює державну реєстрацію та ведення обліку об’єктів права інтелектуальної власності, проводить реєстрацію договорів про передачу прав на об’єкти права інтелектуальної власності, що охороняються на території України, ліцензійних договорів;

3) визначає уповноважені заклади експертизи та доручає їм проведення експертизи заявок;

4) веде державні реєстри об’єктів права інтелектуальної власності;

5) аналізує стан дотримання суб’єктами господарювання всіх форм власності вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності;

6) здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на об’єкти права інтелектуальної власності у міжнародних організаціях відповідно до законодавства;

7) організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

8) запроваджує заходи щодо розвитку системи збору та розподілу винагороди за використання об’єктів права інтелектуальної власності та/або суміжних прав;

9)ліцензує виробництво дисків для лазерних систем зчитування, матриць;

10) погоджує видачу державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування аудіовізуальної продукції щодо дотримання авторського права і суміжних прав та ін.;

Одним зі способів використання винаходу (корисної моделі) є укладання договорів про передачу права або ліцензійних договорів. За договором про передачу прав на винахід (корисну модель) його власник передає зацікавленій особі за певну винагороду всі виключні права на винахід (корисну модель), що випливають із патенту. При цьому власник втрачає право власності, що переходить до правонаступника. Даний вид договору аналогічний договору купівлі-продажу.

Ліцензійний договір − угода, за якою власник патенту на винахід (корисну модель) (ліцензіар) надає зацікавленій особі (ліцензіату) право використовувати цей винахід (корисну модель) за певну винагороду й на певних умовах. При цьому, незважаючи на обсяг прав, переданих за договором, ліцензіар залишається власником патенту. Ліцензійний договір умовно можна порівняти з договором оренди.

Вищевказані договори складаються за узгодженням сторін, але повинні містити в собі ряд обов'язкових положень, установлених нормативними актами.

Договір про передачу права й ліцензійний договір набувають чинності з моменту їхнього підписання сторонами й не вимагають обов'язкового нотаріального засвідчення або державної реєстрації. Однак Закон України «Про охорону прав винаходи й корисні моделі» передбачає можливість реєстрації подібних договорів за бажанням сторін.

Договір на реєстрацію може подавати як одна, так і інша сторона, а також будь-яка довірена особа сторони (сторін). Процедура реєстрації договору займає біля 2-х місяців. У результаті реєстрації в Держреєстр вносяться відомості про договір, які відразу публікуються в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Ліцензія − дозвіл власника патенту (ліцензіара), що видається іншій особі (ліцензіату), на використання винаходу (корисної моделі) на певних умовах. За ліцензійним договором власник патенту (ліцензіар) передає право на використання винаходу (корисної моделі) іншій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов’язання вносити ліцензіару обумовлені договором платежі і здійснювати інші дії, передбачені договором про виключну або невиключну ліцензію.

За договором про виключну ліцензію ліцензіар передає право на використання винаходу (корисної моделі) ліцензіату в певному обсязі, на визначеній території і на обумовлений строк, залишаючи за собою право використовувати винахід (корисну модель) в частині, що не передається ліцензіату. При цьому ліцензіар не має права надавати ліцензії на використання винаходу (корисної моделі) іншій особі на цій же території в обсязі наданих ліцензіату прав.

За договором про невиключну ліцензію ліцензіар передає право на використання винаходу (корисної моделі) ліцензіату, залишаючи за собою право на використання винаходу (корисної моделі), включаючи право надання ліцензій іншим особам.

Майновими правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок є:

1) право на використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка;

2) виключне право дозволяти використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка (видавати ліцензії);

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об’єкта у зазначеній сфері.

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об’єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).

Ліцензійний договір укладається на строк, встановлений договором, який повинен спливати не пізніше спливу строку чинності виключного майнового права на визначений у договорі об'єкт права інтелектуальної власності.

Ліцензіар може відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення ліцензіатом встановленого договором терміну початку використання об’єкта права інтелектуальної власності. Ліцензіар або ліцензіат можуть відмовитися від ліцензійного договору у разі порушення другою стороною інших умов договору.

Укладення договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше. Власник патенту на винахід, деклараційного патенту на винахід, крім патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід чи деклараційного патенту на секретну корисну модель, має право подати до установи для офіційної публікації заяву про готовність надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі). У цьому разі річний збір за підтримання чинності патенту зменшується на 50 відсотків починаючи з року, наступного за роком публікації такої заяви. Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов’язана укласти з власником патенту чи деклараційного патенту договір про платежі. Спори, що виникають під час виконання цього договору, вирішуються у судовому порядку. Якщо жодна особа не заявила власнику патенту про свої наміри щодо використання винаходу (корисної моделі), він може подати до установи письмове клопотання про відкликання своєї заяви. У цьому разі річний збір за підтримання чинності патенту сплачується у повному розмірі починаючи з року, наступного за роком публікації такого клопотання. Права, що випливають з патенту, не зачіпають будь-які інші особисті майнові чи немайнові права винахідника, що регулюються іншим законодавством України.

Семінарське заняття

Питання для обговорення

1.Поняття та форми інтелектуальної власності.

2.Поняття та ознаки права промислової власності. Об’єкти промислової власності.

3.Джерела права промислової власності та їх загальна характеристика.

4.Правові засади державного регулювання промислової власності в Україні. Правовий статус Державної служби інтелектуальної власності України, її повноваження.

5.Ліцензійні договори та договори на передачу права власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знаки для товарів та послуг.

Питання для самостійного опрацювання

1. Фірмове найменування.

2. Зазначення походження товару.

Глосарій: винахід, географічне зазначення, інтелектуальна власність, корисна модель, комерційне (фірмове) найменування, комерційна таємниця, компонування (топографія) інтегральних мікросхем, комп’ютерні програми, компіляція даних (бази даних), наукові відкриття, патент, промислова власність, промисловий зразок, свідоцтво, торговельна марка (знак для товарів і послуг).

Питання та завдання для самоперевірки і контролю засвоєння знань:

1. Дати відповідь на контрольні питання.

1.1. Дайте визначення поняття «інтелектуальна власність».

1.2. Якими нормативно-правовими актами регулюється інтелектуальна власність?

1.3. У чому полягає сутність поняття «право інтелектуальної власності».

1.4. Перелічіть об’єкти право промисловї власності.

1.5. Яким документом засвідчується право інтелектуальної власності на винахід та корисну модель?

1.6. Назвіть документ, який засвідчує право інтелектуальної власності на торговельну марку.

1.7. Охарактеризуйте право суб’єкта господарювання на комерційну таємницю.

1.8. Які державні органи займаються регулюванням промислової власності в Україні?

1.9. Що таке договір про передачу прав на винахід (корисну модель)?

1.10. В чому полягає сутність ліцензійних договорів у праві промислової власності?

2. Скласти термінологічний словник до теми.

3. Скласти опорний конспект питань для обговорення на семінарському занятті.

4. Виконати завдання:

4.1. Зробити юридичний аналіз ситуації.

1. Виробник (ПАТ) мінеральних вод «Кришталеве дзеркало» видобуває та розливає мінеральну воду, яка надходить до торгівельної мережі. ПАТ має відповідні документи на видобуток, зареєстровану торговельну марку «Кришталеве дзеркало», що збігається з назвою географічного місця, де знаходиться скважина. Проте з технічних причин виробник не може повністю відкачувати необхідну кількість мінеральної води. Тому кілька ТОВ у встановленому законодавством порядку отримали дозвіл на відкачування мінеральної води зі скважини і почали її продавати, а на пляшках вказували назву «Кришталеве дзеркало» (за місцем видобутку).

Чи порушують своїми діями ТОВ права ПАТ?

5. Розв’язати тести:

1. Корисна модель – це:

1. винахід, що містить інформацію, віднесену до державної таємниці;

2. результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології;

3. винахід створений працівником;

4. охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід.

2. Службовий винахід – це:

1. винахід, що містить інформацію, віднесену до державної таємниці;

2. результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології;

3. винахід створений працівником;

4. охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід.

3. Деклараційний патент на корисну модель – це:

1. різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки на корисну модель;

2. різновид патенту, що видається на корисну модель, віднесену до державної таємниці;

3. різновид патенту, що видається за результатами кваліфікаційної експертизи заявки на винахід;

4. експертиза, що встановлює відповідність винаходу умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню, промисловій придатності).

4. Строк дії патенту на винахід становить:

1. 10 років;

2. 20 років;

3. 30 років;

4. 40 років.

5. трок дії патенту України на винахід обчислюється:

1. з дати отримання патенту;

2. з дати впровадження запатентованої технології в виробництво;

3. з дати опублікування повідомлення про патент в ЗМІ;

4. з дати подання заявки в центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності.

6. Строк дії деклараційного патенту на винахід:

1. 3 роки;

2. 6 років;

3. 8 років;

4. 10 років.

7. Строк дії деклараційного патенту на корисну модель:

1. 10 років;

2. 20 років;

3. 30 років;

4. 40 років.

8. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту:

1. подання заявки на нього;

2. його реєстрації;

3. першого використання найменування;

4. з дати повідомлення про це у ЗМІ.

9. Доменне ім’я – це:

1. інтернет протокол;

2. ім’я що використовується для адресації комп’ютерів і ресурсів в Інтернеті;

3. адреса електронної пошти;

4. назва сайту.

10. Пріоритет, авторство і право власності на винахід засвідчуються:

1. державним актом;

2. ліцензією;

3. дозволом;

4. патентом.

Джерела і література: 2;11 ; 21; 35; 50; 51; 52.

***