Тема 4. Антимонопольне регулювання підприємницької діяльності. Захист економічної конкуренції

Чинне законодавство України спрямоване на розвиток підприємницької діяльності, основою якої є приватна власність, що забезпечує економічні інтереси громадян, стимулює підприємницьку активність і дозволяє накопичувати і використовувати матеріальні ресурси на розсуд власника, а головним організаційним чинником – економічна конкуренція.

В Україні державний захист конкуренції у сфері підприємництва гарантований ч. 3 ст. 42 Конституції України, ст. 25 ГК України, ч. 5 ст. 13 ЦК України та спеціальним законодавством.

У Законі України «Про захист економічної конкуренції» у ст.1 конкуренція визначається як змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

У суспільстві економічна конкуренція виконує досить важливі функції: регулювання, мотивації, розподілу та контролю:

1. функція регулювання полягає в тому, що головні виробничі фактори спрямовуються у ті сфери, де існує найбільша потреба та де вони можуть бути використані максимально ефективно;

2. функцію мотивації конкуренція виконує шляхом стимулювання підприємців пропонувати на ринку найкращу за якістю та ціною продукцію, знижувати затрати виробництва;

3. функція розподілу полягає в тому, що дохід розподіляється на користь найбільш продуктивних підприємців, що максимально ефективно використовують ресурси та задовольняють потреби споживачів;

4. функція контролю дає змогу конкуренції обмежувати однобічний вплив підприємця на ринок і надає споживачу право вибору. Конкурентний механізм не дозволяє будь-кому домінувати на ринку та диктувати свою волю.

Студентам під час опрацювання даної теми слід виділити та охарактеризувати основні види економічної конкуренції (внутрішньогалузева, міжгалузева, досконала або чиста, монополістична, олігополія) та види монополій (чиста, проста, монополія з ціновою дискримінацією, закрита, відкрита, адміністративна, монопсонія).

Допустимість наявності та функціонування монополій в економіці України закріплена на конституційному рівні. Так, у ст. 42 Конституції України визначено: «Види й межі монополії визначаються законом». Особливу увагу слід приділити студентам вивченню питання про природні монополії, які є одним з тих видів монополій, існування і функціонування яких в економіці санкціонується державою. Поняття і діяльність природних монополій та суб’єктів природних монополій регулюється різними нормативно-правовими актами, серед яких: ГК України, Закон України «Про природні монополії», Повітряний кодекс України, Кодекс торговельного мореплавства України, закони України «Про захист економічної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет України», «Про транспорт», «Про зв’язок», «Про трубопровідний транспорт», «Про залізничний транспорт», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про електроенергетику» та інші нормативно-правові акти.

У законодавстві існує легальне визначення понять «природна монополія» і «суб’єкт природної монополії». Так, у ч. 1 ст. 28 ГК України визначено, що стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені у споживанні іншими, у зв’язку із чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші товари (послуги), – вважається природною монополією.

Виходячи з дефініції, можна виділити основні ознаки природної монополії: 1) відсутність конкуренції на товарному ринку, в силу її мало-ефективності, тому що теоретичне припущення про її наявність призвело б до істотного підвищення цін на вироблені товари (роботи, послуги); 2) вироблені товари (роботи, послуги) не мають замінників або перехід до них для споживачів практично неможливий або утруднений (електроенергія, теплова енергія, водопостачання, послуги портів тощо); 3) зміна ціни на товари природних монополістів не впливає істотно на зміну споживчого попиту, тобто попит є нееластичним.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про природні монополії» під суб’єктом природної монополії розуміється суб’єкт господарювання (юридична особа) будь-якої форми власності (монопольне утворення), який виробляє (реалізує) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії. Суб’єктом природної монополії є тільки юридична особа, що здійснює господарську діяльність. Природна монополія та державна монополія – це різні поняття, які не повинні змішуватися, тому що суб’єкт природної монополії може функціонувати, ґрунтуючись на будь-якій формі власності, а державна монополія характеризується, насамперед, наявністю в основі права державної власності. Відповідно до ст.5 Закону України «Про природні монополії» регулюється діяльність суб’єктів природних монополій у таких сферах: транспортування нафти і нафтопродуктів трубопроводами; транспортування природного і нафтового газу трубопроводами; розподіл природного і нафтового газу трубопроводами; зберігання природного газу в обсягах, що перевищують рівень, який встановлюється умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності із зберігання природного газу (ліцензійними умовами); транспортування інших речовин трубопровідним транспортом; передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами; розподілу електричної енергії (передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами; користування залізничними коліями, диспетчерськими службами, вокзалами та іншими об'єктами інфраструктури, що забезпечують рух залізничного транспорту загального користування; управління повітряним рухом; централізованого водопостачання та водовідведення; транспортування теплової енергії; спеціалізованих послуг транспортних терміналів, портів, аеропортів за переліком, який визначається Кабінетом Міністрів України; захоронення побутових відходів.

Наступним кроком студентів повинно бути вивчення системи законодавства про захист економічної конкуренції. Впливати на конкуренцію можна перш за все за допомогою її нормативно-правового регулювання. Акти законодавства про захист економічної конкуренції розміщені відповідно до вертикальної ієрархії норм про конкуренцію. Законодавство про захист економічної конкуренції включає:

1. Конституцію України, що має вищу юридичну силу. Аналіз конституційних положень (ст.42) свідчить про те, що Конституція розглядає підтримку та захист економічної конкуренції як обов’язкову діяльність держави і водночас як гарантію забезпечення права на здійснення підприємницької діяльності, що не заборонена законом.

2. Міжнародні договори. Проблема захисту конкуренції має і міжнародне значення. На території України діють міжнародні правові акти, які підписала та ратифікувала Україна (наприклад, Паризька конвенція з охорони промислової власності від 20 березня 1883 р.). Крім того, величезне значення у справі захисту міжнародної конкуренції має співробітництво країн СНД. Співробітництво країн СНД у сфері захисту економічної конкуренції сьогодні спирається на положення низки міжнародно-правових документів, серед яких Угода про узгодження антимонопольної політики, Договір між Україною та Російською Федерацією про економічне співробітництво на 1998-2007 роки, Договір про проведення узгодженої антимонопольної політики та ін.

3.Закони України. Одним з основних нормативно-правових актів законодавства про захист економічної конкуренції є Закон України «Про захист економічної конкуренції», який регулює відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб’єктами господарювання; суб’єктів господарювання з іншими суб’єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв’язку з економічною конкуренцією. Наступною сходинкою у вертикальній ієрархії норм законодавства про захист економічної конкуренції є закони України. Також центральне місце серед законів посідають закони України «Про Антимонопольний комітет України», «Про захист від недобросовісної конкуренції» та ін.

4. Укази Президента України. Норми, спрямовані на захист та розвиток економічної конкуренції, містяться також у підзаконних актах, зокрема указах Президента України, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України.

5. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, відомчі акти Антимонопольного комітету. Підзаконними актами, що визначають механізм та напрями захисту економічної конкуренції, також є відомчі акти Антимонопольного комітету України. Перелік їх зокрема, включає: Правила розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції. Типові вимоги до узгоджених дій суб’єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії суб’єктів господарювання, Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про надання дозволу на узгоджені дії суб’єктів господарювання (Положення про узгоджені дії). Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб’єктів господарювання (Положення про концентрацію), Методика визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єктів господарювання на ринку.

6. До інших нормативно-правових актів про конкуренцію можна віднести закони та підзаконні акти, що захищають економічну конкуренції в окремих галузях і сферах економіки України. Сьогодні в Україні існує низка законів, що містять окремі норми, спрямовані на захист економічної конкуренції. На жаль процес закріплення у законах норм про конкуренцію відбувається досить хаотично, без чітко визначеної системи. Не завжди вдається з’ясувати, за яким принципом законодавець вирішує внести норму права, що спрямована на захист конкуренції, до того чи іншого закону. До таких законів можна віднести, зокрема закони України «Про банки і банківську діяльність», «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про Торгово-промислову палату в Україні», «Про транспорт» та ін.

Державний контроль за додержанням законодавства про захист економічної конкуренції, захист інтересів суб’єктів господарювання та споживачів від його порушень здійснюються органами Антимонопольного комітету України. Правове регулювання діяльності Антимонопольного комітету України здійснює Закон України «Про Антимонопольний комітет України» і ряд інших нормативних актів. За даним Законом Антимонопольний комітет України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності. Антимонопольний комітет України підконтрольний Президенту України та підзвітний Верховній Раді України.

Основними завданнями Антимонопольного комітету України є:

1. здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;

2. запобігання, виявлення і припинення порушень антимонопольного законодавства;

3. контроль за економічною концентрацією;

4. сприяння розвитку добросовісної конкуренції.

Повноваження Антимонопольного комітету України закріплені в ст. 8 Закону України «Про Антимонопольний комітет України». Антимонопольний комітет України вправі:

1. визначати межі товарного ринку, а також монопольне становище суб’єктів господарювання на ньому;

2. видавати суб’єктам господарювання обов’язкові для виконання рішення про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового становища, про примусовий поділ монопольних утворень;

3. вносити до органів влади обов’язкові для розгляду подання щодо скасування ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольного законодавства;

4. приймати нормативно-правові акти відповідно до його компетенції, зокрема, з питань анти конкурентних узгоджених дій, зловживань монопольним (домінуючим) становищем на ринку, дискримінації органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, провадження у заявах про надання дозволу на економічну концентрацію суб’єктів господарювання, контролю за економічною концентрацією суб’єктів господарювання, провадження у справах про порушення антимонопольного законодавства, порядку виконання, перевірки, перегляду та оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, а також недобросовісної конкуренції, обов’язкові для виконання органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, суб’єктами господарювання, контролювати їх виконання, надавати роз’яснення щодо їх застосування;

5. здійснювати інші дії, передбачені законодавством про Антимонопольний комітет України.

Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються Комітетом у межах його компетенції.

Більш детально студентам варто розглянути питання про недобросовісну конкуренцію, яка є антиподом конкуренції. У ГК України (стст. 32-37) визначено поняття недобросовісної конкуренції, названо її види і відповідальність за це правопорушення.

У ст.32 ГК України та в ст.1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» поняття «недобросовісна конкуренція» визначене як будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання, створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання розголошення та використання комерційної таємниці.

Недобросовісна конкуренція тягне за собою юридичну відповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно від того, де вчинено такі дії.

Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» недобросовісною конкуренцією визнаються такі дії:

1. неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки (використання без дозволу вповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання (підприємця), який має пріоритет на їх використання);

2. неправомірне використання товару іншого виробника (введення в господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника способом змін чи зняття позначень виробника без дозволу вповноваженої на те особи);

3. копіювання зовнішнього вигляду виробу (відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб’єкта господарювання (підприємця) і введення його в господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання (підприємця));

4. порівняльна реклама (реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб’єкта господарювання (підприємця);

5. дискредитація суб’єкта господарювання (підприємця) (поширення в будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов’язаних з особою чи діяльністю суб’єкта господарювання (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб’єкта господарювання (підприємця);

6. купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом (купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту);

7. схиляння до бойкоту суб’єкта господарювання (підприємця) (спонукання конкурентом іншої особи безпосередньо або через посередника до відмови від установлення договірних зв’язків із цим суб’єктом господарювання (підприємцем);

8. схиляння постачальника до дискримінації покупця (замовника) (спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника) безпосередньо або через посередника до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав);

9. схиляння суб’єкта господарювання (підприємця) до розірвання договору з конкурентом (вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб’єкта (підприємця) – учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов’язань перед цим конкурентом способом надання або пропонування суб’єкту господарювання (підприємцю) – учаснику договору безпосередньо або через посередника матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг);

10. підкуп працівника постачальника або працівника покупця (замовника) (надання або пропонування йому конкурентом постачальника безпосередньо або через посередника матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов’язків, що випливають з укладеного договору або пов’язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником);

11. досягнення неправомірних переваг у конкуренції (отримання таких відносно іншого суб’єкта господарювання (підприємця) способом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією).

Особливим проявом недобросовісної конкуренції є неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. Під розголошенням комерційної таємниці розуміється ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені в установленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання (підприємцю).

Під схилянням до розголошення комерційної таємниці розуміється спонукання особи, якій були довірені в установленому порядку або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб’єкту господарювання (підприємцю).

Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

Згідно із законодавством України монопольним визнається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує 35 %. Разом з тим рішенням Антимонопольного комітету може визначатися монопольним становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару менше 35 %.

Зловживання монопольним становищем на ринку – це один із видів порушень антимонопольно-конкурентного законодавства, що полягає у діях чи бездіяльності суб’єкта господарювання, який посідає монопольне становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення або обмеження конкуренції, зокрема обмеження конкурентоспроможності суб'єктів господарювання, або ущемлення інтересів суб’єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживанням монопольним становищем вважаються:

1. нав’язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав’язування товару, не потрібного контрагенту;

2. обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

3. інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) суб’єктів господарювання;

4. встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів;

5. встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.

Дії, що призводять до обмеження конкурентоспроможності дістають вияв у встановлені монопольних цін чи інших умов придбання або реалізації товару; застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб’єктами господарювання; обумовлення укладення угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов’язань, які за своєю природою або згідно з торговими або чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору.

Дії, що призводять до ущемлення інтересів суб’єктів господарювання полягають: в обмеженні виробництва, ринків або технічного розвитку; суттєвому обмеженні конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об’єктивно виправданих причин створенні перешкод у доступі на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Найбільш поширеним видом зловживань є цінові зловживання, тобто встановлення дискримінаційних цін, які порушують права окремих споживачів, і встановлення монопольних цін, що призводить або може призвести до порушення прав споживачів. Встановлення монопольних цін є результатом монопольного становища суб'єктів господарювання, правила поведінки яких на ринку істотно відрізняються від правил поведінки конкуруючих суперників. Поведінка учасників вільної конкуренції на ринку зумовлена тим, що на останньому функціонує рівноважна ціна, яка утворилася на основі взаємодії попиту і пропозиції, тобто, незалежно від учасників. Монопольні утворення самі встановлюють ринкову ціну, одержують великі прибутки порівняно із середнім рівнем. Утримуючи високі ціни на свої товари і водночас, низькі ціни на товари, що придбаваються, монопольні утворення перерозподіляють створені цінності на свою користь, що призводить до нераціонального використанні ресурсів.

До інших дій, що призводять або можуть призвести до створення перешкод для доступу на ринок (виходу з ринку) інших суб'єктів господарювання, належать: суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин; створення перешкод для доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців інших суб’єктів господарювання.

У якості перешкод можуть виступати будь-які обставини, що заважають суб’єкту господарювання на рівних конкурувати з іншими суб'єктами, які діють на певному товарномуринку. Якщо ці перешкоди спричинені зловживанням суб'єктом господарювання на певному ринку своїм монопольним становищем, то вони є наслідком правопорушення, а не інших причин (державної цінової або кредитної політики, ліцензування окремих видів діяльності,квотування тощо).

З боку державних органів порушення антимонопольного законодавства виявляється в дискримінації суб'єктів господарювання. Дискримінація суб’єктів господарювання органами влади і управління становить третю групу порушень антимонопольного законодавства, яка включає:

1. заборону створення нових підприємств чи інших організаційних форм підприємництва в будь-якій сфері діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

2. примушення суб’єктів господарювання до вступу в асоціації, концерни, міжгалузеві, регіональні та інші об’єднання підприємств, а також до пріоритетного укладання договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів;

3. прийняття рішень про централізований розподіл товарів, що призводить до монопольного становища на ринку;

4. встановлення заборони на реалізацію товарів згодного регіону республіки в інший;

5. надання окремим підприємствам податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб’єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару;

6. обмеження прав суб'єктів господарювання щодо набуття та реалізації товарів;

7. встановлення заборони чи обмежень стосовно окремих суб’єктів господарювання або груп суб’єктів господарювання.

Дискримінацією суб’єктів господарювання визнається також укладення угод між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління та контролю, а також між цими органами та суб’єктами господарювання; надання цими органами повноважень фізичним чи юридичним особам для провадження зазначених дій.

За правопорушення у сфері економічної конкуренції передбачаються такі види відповідальності: господарсько-організаційні санкції, господарсько-адміністративні штрафи, безоплатне вилучення майна; відшкодування шкоди.

Господарсько-організаційні санкції застосовуються у формі:

1) примусового поділу суб’єкта господарювання, що зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку (застосовується антимонопольними органами за умови, якщо це можливо з організаційних, територіальних та технологічних міркувань). Реорганізація суб’єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд протягом встановленого строку, який не може бути меншим шести місяців;

2) надання обов’язкових до виконання вказівок щодо припинення виявлених порушень (у т. ч. скасування чи зміна органом влади, органом місцевого самоврядування, органом адміністративно-господарського управління та контролю прийнятого ним рішення чи розірвання угоди, що визнані антиконкурентними діями зазначених органів), відновлення попереднього стану на ринку;

3) блокування цінних паперів;

4) скасування дозволу на узгоджені дії у разі порушення умов його надання;

5) вимога щодо обов’язкового спростування порушником в офіційних органах преси неправдивих, неточних або неповних відомостей (у разі встановлення факту дискредитації господарюючого суб'єкта/підприємця;

6) скасування на вимогу антимонопольних органів ліцензій, припинення операцій зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання у разі порушення ними антимонопольного законодавства.

Зазначені санкції застосовуються здебільшого антимонопольними органами чи на їх вимогу самим порушником (примусовий поділ, спростування відомостей, що дискредитують конкурента) чи іншим компетентним органом (скасування ліцензії).

Господарсько-адміністративні штрафи накладаються на суб’єктів господарювання та/або їх посадових осіб за передбачені законом порушення антимонопольно-конкурентного законодавства. При цьому розмір штрафу залежить від виду порушення (за акти недобросовісної конкуренції - у розмірі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) та/або розміру незаконно отриманого прибутку. Рішення про накладення штрафів приймається антимонопольними органами на їх засіданнях (у розмірах понад одну тисячу неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - виключно Антимонопольним комітетом України, в решті випадків - адміністративною колегією Антимонопольного комітету України).

Безоплатне вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) як у виробника, так і у продавця застосовується за відповідні акти недобросовісної конкуренції, з дотриманням передбаченого Кабінетом Міністрів України порядку.

Відшкодування шкоди як форма господарсько-правової відповідальності передбачається у разі заподіяння внаслідок порушення конкурентного (антимонопольного) законодавства шкоди (як правило, майнової) учасникам конкуренції, споживачам, державі. Застосовується в судовому порядку за заявою заінтересованої особи (осіб), в інтересах держави – антимонопольних органів, прокурора. Розмір шкоди визначається за правилами ЦК України (ст. 203), а у разі вчинення порушень, передбачених пунктами 1, 2, 5, 10, 12, 18, 19 ст. 50 Закону «Про захист економічної конкуренції» (антиконкурентні узгоджені дії, зловживання монопольним/домінуючим становищем; здійснення суб’єктами господарювання без наявності відповідного дозволу узгоджених дій; набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним чи кількома суб’єктами господарювання над іншим (іншими) суб’єктом (суб’єктами) господарювання; концентрація без отримання відповідного дозволу, якщо останній є необхідним; обмеження в господарській діяльності суб’єкта господарювання у відповідь на його звернення до антимонопольних органів із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлено рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію) – у подвійному розмірі завданої шкоди.

Притягнення до відповідальності за порушення конкурентного законодавства може мати місце протягом спеціальних строків позовної давності, встановлених ст. 42 Закону «Про захист економічної конкуренції»,– п'ять років з дня вчинення порушення, а у разі тривалого порушення – з дня його закінчення, крім випадків несвоєчасного, неповного подання інформації чи подання недостовірної інформації антимонопольним органам, створення перешкод працівникам антимонопольних органів щодо виконання ними своїх повноважень, щодо яких передбачено трирічний строк позовної давності.

Застосуванню до порушників антимонопольно-конкурентного законодавства передує діяльність антимонопольних органів щодо контролю за станом ринків, виявлення монополістів, встановлення фактів та складу правопорушення, розгляд справи. Порядок розгляду справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства включає такі стадії:

1. порушення справи у формі розпорядження антимонопольних органів про початок розгляду справи, що може мати місце за наявності відповідних підстав: матеріально-правових (виявлення ознак порушення антимонопольно-конкурентного законодавства) і процесуально/формально-правових (ініціатива заінтересованої особи, права та законні інтереси якої порушені, чи антимонопольних органів);

2. винесення попереднього рішення у справі про вжиття заходів для відвернення негативних та непоправних наслідків для суб’єктів господарювання внаслідок порушення антимонопольно-конкурентного законодавства. Такими заходами можуть бути: а) заборона особі (відповідачеві), в діях якого вбачаються ознаки порушення, вчиняти певні дії, в тому числі про блокування цінних паперів; б) обов’язкове вчинення зазначеною особою певних дій, якщо це є необхідним для захисту прав та законних інтересів інших осіб;

3. розгляд справи про порушення антимонопольно-конкурентного законодавства, в процесі якого досліджуються матеріали справи, включаючи заяви, пояснення та заперечення сторін (відповідача і заявника) і третіх осіб, докази, висновки експертів (у разі призначення експертизи). За результатами розгляду приймається рішення про: визнання вчинення порушення конкурентного законодавства та застосування до порушника передбачених законом санкцій; визнання суб'єкта господарювання таким, що займає монопольне становище на ринку (тобто про встановлення юридичного факту); закриття провадження у справі (підставами для цього може бути: непідвідомчість справи антимонопольним органам; невстановлення відповідача або його місцезнаходження; наявність справи з тих самих підстав або того самого відповідача на розгляді в антимонопольних органах; недоведення вчинення правопорушення та інші підстави, передбачені законом).

Семінарське заняття

Питання для обговорення

1.Конкуренція у сфері підприємництва. Поняття і види конкуренції та монополії.

2.Система законодавства про захист економічної конкуренції. Правовий статус антимонопольних органів в Україні.

3.Види порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Зловживання монопольним становищем на ринку.

4.Поняття недобросовісної конкуренції, її прояви на ринку.

5.Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Питання для самостійного опрацювання

1. Правила професійної етики у сфері економічної конкуренції.

2. Методика визначення монопольного становища.

Глосарій: Антимонопольний комітет України, дискредитація суб'єкта господарювання, досягнення неправомірних переваг у конкуренції, економічна конкуренція (конкуренція), зловживання монопольним (домінуючим) становищем, інформація, концентрація суб'єкта господарювання, копіювання зовнішнього вигляду виробу, монополізація, монопольне (домінуюче) становище, недобросовісна конкуренція, неправомірне використання позначень, неправомірне використання товару іншого виробника, порівняльна реклама, природна монополія, ринок товару (товарний ринок).

Питання та завдання для самоперевірки і контролю засвоєння знань:

1. Дати відповідь на контрольні питання.

1.1. Дайте визначення поняття «конкуренція».

1.2. Охарактеризуйте основні види конкуренції та монополії.

1.3. Якими законодавчими актами регулюється діяльність природніх монополій?

1.4.У яких сферах діяльності людини існують природні монополії?

1.5.Назвіть основні нормативно-правові акти, що регулюють захист економічної конкуренції в Україні.

1.6.Які державні органи слідкують за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції?

1.7.Якими є сукупність та прояви недобросовісної конкуренції?

1.8. В чому полягає зміст поняття «зловживання монопольним становищем на ринку»?

1.9.Які види відповідальності застосовуються за порушення законодавства про захист економічної конкуренції?

1.10.Охарактеризуйте особливоості накладання господарсько-адміністративних штрафів.

2. Скласти термінологічний словник до теми.

3. Скласти опорний конспект питань для обговорення на семінарському занятті.

4. Виконати завдання:

4.1. Зробити юридичний аналіз ситуації:

1. Єдиний в Білозерському районі молокозавод встановив для постачальників молока ціни, в півтора рази нижчі, ніж в сусідніх районах та областях. Розташовані поблизу молокозаводу постачальники, не маючи можливості відвозити молоко на інші молокозаводи через значну відстань і відсутність у них відповідного транспорту, змушені були віддавати молоко за цими цінами. Однак група фермерів, не погоджуючись з втратами від продажу молока за необгрунтовано низькими, як на їх думку, цінами, звернулася зі скаргою на дії Білозерського молокозаводу до Антимонопольного комітету України. Вирішіть справу.

2. Підприємство «Вугілляресурси», яке займає монопольне становище на ринку постачання вугілля, при укладенні договору на постачання вугілля зобов’язувало споживачів своєї продукції поряд з вугіллям придбавати розроблений ним проект ефективного використання вугілля, що знаходило своє відображення у вищезазначеному договорі. Чи правомірні дії підприємства «Вугілляресурси»?

3. Займаючи монопольне становище на ринку вікноплaстику, підприємство «Майбутнє» скоротило обсяги виробництва своєї продукції з метою створення дефіциту та підвищення попиту на неї і, як наслідок, підвищення ціни. Зазначене обмеження виробництва продукції не призвело до очікуваних наслідків. Чи допустило підприємство «Майбутнє» здовживання монопольним становищем?

5. Розв’язати тести:

1. Економічною конкуренцією вважається:

1. змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку;

2. конкуренція, коли ринок не здатний виконувати свої функції, внаслідок чого, наприклад, окремі виробники мають змогу контролювати ціни й обсяги продажу продукції, яку вони виробляють;

3. конкуренція, на ринку з небагатьма великими продавцями товарів, здатними суттєво впливати на ціни реалізації цих товарів; модель ринкової структури, за якої небагато великих фірм монополізують виробництво і реалізацію основної маси товарів;

г) конкуренція, що здійснюється через зниження цін.

2. Природною монополією відповідно до ст.28 ГК України вважається:

1. нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

2. стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю продукції в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами осподарювання, не можуть бути замінені у споживанні іншими, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші товари (послуги);

3. обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

4. встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.

3.Суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

1. на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

2. обмежував виробництво, ринки товарів, техніко-технологічний розвиток інвестицій або встановлював контроль над ними;

3. спотворював результати торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

4. застосовував різні умови до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції.

4. Неправомірними угодами між суб'єктами господарювання

визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на:

1. неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки;

2. розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалізації чи закупівлі товарів, їх асортиментом або за колом споживачів чи за іншими ознаками - з метою їх монополізації;

3. неправомірне використання товару іншого виробника;

4. копіювання зовнішнього вигляду виробу іншого виробника.

5.Недобросовісна конкуренція – це:

1. досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

2. будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності;

3. пряме або опосередковане примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладення договорів, першочергової поставки товарів певному колу споживачів чи першочергового їх придбання у певних продавців;

4. надання окремим суб'єктам господарювання або групам суб'єктів господарювання пільг чи інших переваг, які ставлять їх у привілейоване становище стосовно конкурентів, що призводить або може призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.

   6. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем визнається:

1. застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

2. це встановлення компетентними органами ступеня вiдпoвiднocтi фактичних напрямів i результатів діяльності суб'єктів господарського життя встановленим державою правилам, нормам i нормативам, а також виявлення порушень у діяльності цих суб'єктiв, вживання заходів щодо їх усунення;

3. діяльність, що стосується виконання робіт та надання послуг, в тому числі посередницьких, щодо торгівлі, рекламних заходів, планування нових обсягів продажу, експортно-імпортних операцій, опрацювання способів виходу на зовнішній ринок та інших;

4. дія, якою встановлюються не передбачені законами України заборони та обмеження самостійності підприємств, у тому числі щодо придбання чи реалізації товарів, ціноутворення, формування програм діяльності та розвитку, розпорядження прибутком.

7. Неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта

господарювання визнаються:

1. встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;

2. розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалізації чи закупівлі товарів, їх асортиментом або за колом споживачів чи за іншими ознаками - з метою їх монополізації;

3. усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

4. копіювання зовнішнього вигляду виробу іншого виробника.

8. Дискредитацією суб'єкта господарювання є:

1. нав'язування споживачам примусового асортименту товарів (робіт, послуг);

2. поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.

3. схиляння до бойкоту суб'єкта господарювання або дискримінації покупця (замовника), або до розірвання договору з конкурентом;

4. підкуп працівника постачальника або покупця (замовника).

9. Дискримінацією суб'єктів господарювання органами влади відповідно до ст.31 Господарського кодексу України визнається:

1. поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання

2. встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону України в інший;

3. спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних відносин із цим суб'єктом господарювання;

4. нав'язування споживачам примусового асортименту товарів (робіт, послуг).

10. Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються:

1. міліцією;

2. Антимонопольним комітетом України;

3. Податковими органами;

4. Митними органами.

Джерела і література : 1; 2; 10; 12; 61; 31; 32; 116.

* * *