Тема 3. Правова регламентація започаткування підприємницької діяльності

Велике значення для розвитку підприємницької діяльності в Україні має створення ефективних систем правового забезпечення доступу суб’єктів підприємницької діяльності на ринок. Однією з основних умов зайняття підприємницькою діяльністю є її легітимність, тобто державне підтвердження законності входження суб’єктів підприємницької діяльності у господарський оборот. Для зайняття легітимною підприємницькою діяльністю суб’єкт підприємництва має пройти державну реєстрацію, а для здійснення деяких, зазначених у законодавстві, видів діяльності – також ліцензування і патентування. Якщо державна реєстрація є загальною умовою здійснення підприємницької діяльності будь-яким суб’єктом, незалежно від його організаційно-правової форми і виду здійснюваної діяльності, то ліцензування і патентування є спеціальними умовами здійснення деяких видів підприємництва.

Студентам слід враховувати, що відповідно до чинного законодавства необхідною умовою зайняття усіма видами підприємницької діяльності є державна реєстрація. Питання державної реєстрації регулюються ст.58 ГК України та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців». Відповідно до ст. 4 цього закону державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців – засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця. Державний реєстратор призначається на посаду та звільняється з посади міським головою міста обласного значення або головою районної, районної в містах Києві та Севастополі державної адміністрації за погодженням із спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації. Державний реєстратор на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці:

1. проводить державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців;

2. передає органам державної, державної податкової служби, Пенсійного фонду України повідомлення та відомості з реєстраційних карток про вчинення реєстраційних дій, які передбачені законом, у тому числі щодо створення або ліквідації відокремлених підрозділів юридичних осіб;

3. формує, веде та забезпечує зберігання реєстраційних справ;

4. проводить державну реєстрацію припинення юридичних осіб та державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичними особами – підприємцями;

5. проводить державну реєстрацію змін до установчих документів юридичних осіб та державну реєстрацію зміни імені або місця проживання фізичних осіб - підприємців;

6. оформлює та видає виписки, витяги та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб.

Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб – автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців та створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. В ньому містяться такі відомості щодо юридичної особи: повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності; ідентифікаційний код юридичної особи; організаційно-правова форма; місцезнаходження юридичної особи; перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі ім'я, місце проживання, реєстраційний номер облікової картки платника податків, якщо засновник - фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код, якщо засновник - юридична особа; види діяльності; відомості про органи управління юридичної особи; дані про відокремлені підрозділи юридичної особи; дані про перебування юридичної особи в процесі провадження у справі про банкрутство, санації, зокрема відомості про розпорядника майна, санатора.

Процедуру державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності у державних органах можна умовно поділити на два нерівноцінних за правовим значенням та кількістю органів реєстрації етапи:

1. Державна реєстрація суб'єкта підприємницької діяльності.

2. Реєстрація (постановка на облік) в інших державних органах та установах. До них належать органи державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фонди соціального страхування та інші установи, перелік і процедура реєстрації в яких наводиться нижче; також відбувається отримання дозволів на виготовлення печаток і штампів. До цього ж етапу умовно можна віднести і обов’язкове відкриття юридичною (а факультативно - і фізичною) особою рахунку в установах банку.

За проведення державної реєстрації справляється реєстраційний збір у такому розмірі:

1. за проведення державної реєстрації юридичної особи – 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2. за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця – 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3. за проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, державної реєстрації зміни імені або місця проживання фізичної особи-підприємця справляється реєстраційний збір у розмірі 30% реєстраційного збору, встановленого збору;

4. за заміну свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку з його втратою або пошкодженням та за видачу дубліката оригіналу установчих документів, та змін до них, засвідчених державним реєстратором, справляється реєстраційний збір у розмірі 1 неоподаткованого мінімуму доходів громадян. Документом, що підтверджує внесення реєстраційного збору, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення або в разі подання електронних документів подати опис, що містить відомості про надіслані електронні документи, в електронній формі) такі документи:

1. заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи;

2. примірник оригіналу (ксерокопію, нотаріально засвідчену копію) рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; два примірники установчих документів (у разі подання електронних документів - один примірник);

3. документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

4. інформацію з документами, що підтверджують структуру власності засновників - юридичних осіб, яка дає змогу встановити

5. фізичних осіб - власників істотної участі цих юридичних осіб.

За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи. Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи. Не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи державним реєстратором видається (надсилається поштовим відправленням) засновнику або уповноваженій ним особі один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи та виписка з Єдиного державного реєстру.

Ознайомившись з положеннями про державну реєстрацію юридичних осіб, студентам також необхідно проаналізувати особливості державної реєстрації фізичних осіб, які мають намір стити підприємнцями. Державна реєстрація фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем проживання фізичної особи-підприємця. Місцем проживання фізичної особи визнається житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв’язок з фізичною особою-підприємцем. Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем та має реєстраційний номер облікової картки платника податків, або уповноважена нею особа повинна подати особисто (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення або в разі подання електронних документів подати опис, що містить відомості про надіслані електронні документи, в електронній формі) або через уповноважену особу державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію документа, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; нотаріально посвідчену письмову згоду батьків (усиновлювачів) або піклувальника, або органу опіки та піклування, якщо заявником є фізична особа, яка досягла шістнадцяти років і має бажання займатися підприємницькою діяльністю. Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт.

Наступним кроком студентів є опанування питання установчих документів юридичних осіб. Власне поняття «установчі документи» опосередковано вказує на те, що результатом їх складання і реєстрації в установленому законом порядку є створення відповідної «установи», тобто, в широкому розумінні, юридичної особи. Незважаючи на наявність у філій, представництв та інших відокремлених підрозділів юридичної особи пакету документів, на підставі яких вони провадять свою діяльність, статусу установчих вони не мають. На відміну від юридичних осіб, для яких характерна спеціальна правоздатність (характеризується тим, що юридична особа має право займатися лише тими видами діяльності, що зазначені в її установчих документах), фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності користується універсальною право-дієздатністю (тобто здатністю займатися будь-якою діяльністю, яка не суперечить законодавству). Виходячи з цього, фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності діють не на підставі установчих документів, а на підставі свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності. Незважаючи на це, фізична особа не позбавляється обов’язку отримання ліцензій, патентів, дозволів на той вид діяльності, яким вона фактично займається (якщо, звичайно, така діяльність підлягає ліцензуванню, або для її здійснення, згідно із законодавством, вимагається певний дозвіл). Необхідно зазначити, що законодавство, крім поняття «установчі документи» (див., наприклад, ст. 4 Закону України «Про господарські товариства»), вживає ще два поняття – «статутні документи» (див., наприклад, ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»), а також «засновницькі документи» (див., наприклад, ст. 3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»). Загальні положення щодо установчих документів суб’єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб містяться у ст. 87 ЦК України, ст. 57 ГК України та ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», ч. 3 якої до установчих відносить такі документи: 1) установчий акт; 2) статут; 3) засновницький договір; 4) положення.

Наведений в Законі України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» перелік установчих документів стосується всіх юридичних осіб: юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, а також юридичних осіб, що такого статусу не мають. На підставі установчого акта діють установи – див. ч. З ст. 83, ст. 87 ЦК України; на підставі положення – юридичні особи публічного права (органи державної влади, органи місцевого самоврядування тощо) – див. ч. 2 ст. 83 ЦК України. Для юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності характерна наявність двох документів, що належать до категорії установчих – статуту та засновницького договору.

Стаття 57 ГК України до установчих документів додатково відносить рішення засновників про утворення суб'єкта господарювання. На перших загальних зборах засновники (учасники) майбутньої юридичної особи повинні вирішити ряд питань організаційного характеру. Тому рішення зборів засновників з цих питань (втім, як і з будь-яких інших) в обов’язковому порядку оформляються протоколом, який подається разом із установчими документами до органу реєстрації. Протокол повинен містити: 1) дату і місце зборів; 2) перелік осіб (засновників), які беруть участь у зборах. Зазвичай серед засновників обирається голова зборів і секретар, проте функцію останнього може виконувати й особа, яка засновником не є. Відомості про цих осіб також вносяться до протоколу; 3) порядок денний зборів. На перших зборах між засновниками укладається засновницький договір про створення юридичної особи (якщо вони не зробили цього раніше), затверджується статут юридичної особи, а також вирішується питання про формування її виконавчого органу (призначення директора та ін.). Результати роботи загальних зборів відображаються у протоколі; 4) процедурні питання. За кожним пунктом порядку денного зазначається особа, яка виступила, результати голосування засновників з цього питання, а також рішення, що було ними прийняте; 5) підписи засновників (учасників).

Згідно з ч. 4 ст. 57 ГК України статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб’єкта господарювання, а також інші відомості, пов’язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Іншими словами, статут юридичної особи визначає її структуру, види і напрями діяльності, порядок управління та інші питання діяльності власне суб'єкта підприємницької діяльності.

У засновницькому договорі засновники зобов’язуються утворити суб'єкт господарювання, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб’єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб’єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону (ч. 3 ст. 57 ГК України). На відміну від статуту, головним для засновницького договору є визначення всіх параметрів взаємовідносин між учасниками юридичної особи, насамперед майнового і організаційного характеру – їх прав та обов’язків, порядку внесення вкладів, порядку розподілу прибутків та збитків тощо.

Загальні вимоги до змісту установчих документів юридичних осіб містяться в ЦК та ГК України, Законі України «Про господарські товариства», а також в законах України «Про фермерське господарство», «Про кооперацію» та в інших нормативних актах.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» установчі документи юридичної особи викладаються письмово, прошиваються, пронумеровуються та підписуються засновниками (учасниками), якщо законом не встановлено інший порядок їх затвердження. Підписи засновників (учасників) на установчих документах повинні бути нотаріально посвідчені.

Не менш важливим в освоєнні навчального матеріалу даної теми є питання дозвільної системи у сфері підприємницької діяльності, яка вважається сукупністю урегульованих законодавством відносин, які виникають між дозвільними органами, державними адміністраторами та суб’єктами господарювання у зв’язку з видачею документів дозвільного характеру, переоформленням, видачею дублікатів, анулюванням документів дозвільного характеру.

Основними принципами державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності є:

1. захист прав, законних інтересів суспільства, територіальних громад та громадян, життя громадян, охорона навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави;

2. розвиток конкуренції;

3. прозорість процедури видачі документів дозвільного характеру;

4. додержання рівності прав суб’єктів господарювання під час видачі документів дозвільного характеру;

5. відповідальність посадових осіб дозвільних органів, державних адміністраторів та суб'єктів господарювання за порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру;

6. зменшення рівня державного регулювання господарської діяльності;

7. установлення єдиних вимог до порядку видачі документів дозвільного характеру.

Документи дозвільного характеру – дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов’язаний видати суб’єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Видача документів дозвільного характеру регіональними та місцевими дозвільними органами здійснюється за принципом організаційної єдності.

Підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є:

1. подання суб’єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком;

2. виявлення в документах, поданих суб’єктом господарювання, недостовірних відомостей;

3. негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру.

У разі усунення суб’єктом господарювання причин, що стали підставою для відмови у видачі документа дозвільного характеру, повторний розгляд документів здійснюється дозвільним органом у строк, що не перевищує п’яти робочих днів з дня отримання відповідної заяви суб'єкта господарювання, документів, необхідних для видачі документа дозвільного характеру, і документів, які засвідчують усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі документа дозвільного характеру, якщо інше не встановлено законом.

Днем видачі документа дозвільного характеру вважається останній день строку розгляду заяви дозвільним органом, передбаченого законом.

Підставами для анулювання документа дозвільного характеру є:

1. звернення суб’єкта господарювання із заявою про анулювання документа дозвільного характеру;

2. припинення юридичної особи (злиття, приєднання, поділ, перетворення або ліквідація), якщо інше не визначено законом;

3. припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця;

4. встановлення факту надання в заяві та документах, що додаються до неї, недостовірної інформації.

Рішення про анулювання документа дозвільного характеру видається особисто або надсилається суб’єкту господарювання поштовим відправленням з описом вкладення не пізніше п'яти робочих днів з дня прийняття (винесення) рішення, якщо інше не передбачено законом.

Міські ради міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення (їх виконавчі органи), обласні, Київська та Севастопольська міські, районні та районні в місті Києві державні адміністрації, уповноважений орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим утворюють дозвільні центри і здійснюють організаційне та матеріально-технічне забезпечення дозвільного центру і державного адміністратора. Державний адміністратор – посадова особа міської ради міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення (їх виконавчих органів), обласної, Київської та Севастопольської міських, районної, районної у місті Києві державних адміністрацій, уповноваженого органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, яка організовує видачу (переоформлення, видачу дублікатів, анулювання) суб’єктам господарювання документів дозвільного характеру та забезпечує взаємодію місцевих і регіональних дозвільних органів. Державний адміністратор призначається на посаду та звільняється з посади відповідним міським головою, головою обласної, Київської та Севастопольської міських, районної, районної у місті Києві державних адміністрацій, керівником відповідного уповноваженого органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим за погодженням з уповноваженим органом. Основними завданнями державного адміністратора є:

1. надання суб’єкту господарювання вичерпної інформації щодо вимог та порядку одержання документа дозвільного характеру;

2. прийняття від суб’єкта господарювання документів, необхідних для одержання документів дозвільного характеру, їх реєстрація та подання документів (їх копій) відповідним регіональним та/або місцевим дозвільним органам;

3. видача оформлених регіональними та місцевими дозвільними органами суб’єкту господарювання документів дозвільного характеру;

4. контроль за додержанням посадовими особами регіональних та/або місцевих дозвільних органів строків розгляду та видачі документів дозвільного характеру;

5. формування та ведення реєстру документів дозвільного характеру;

6. ведення в мережі Інтернет веб-сторінки, що містить інформацію, необхідну для отримання документів дозвільного характеру та ін.

Одним з інститутів дозвільної системи є принцип мовчазної згоди, впроваджений Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Суть зазначеного принципу полягає в тому, що суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без одержання документа дозвільного характеру за умови, якщо суб’єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено. Копія опису прийнятих документів з відміткою про дату їх прийняття є підтвердженням подання заяви та документів адміністратору або дозвільному органу. У деяких випадках, передбачених законодавством, недостатньо для зайняття підприємницькою діяльністю одержання тільки державної реєстрації, потрібна також наявність спеціального дозволу (ліцензії), порядок отримання якого визначений Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», а також численними відомчими нормативними актами, що визначають особливості ліцензування в певних сферах господарської діяльності.

Відповідно до ст.14 ГК України ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов.

Відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: 1) банківська діяльність; 2) професійна діяльність на ринку цінних паперів; 3) із надання фінансових послуг; 4) зовнішньоекономічна діяльність; 5) діяльність у галузі телебачення і радіомовлення; 6) діяльність у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії; 7) діяльність у сфері освіти; 8) діяльність у сфері телекомунікацій; 9) будівельна діяльність; 10) надання послуг з перевезення пасажирів, вантажу повітряним транспортом; 11) транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами та їх розподіл; 12) постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим та нерегульованим тарифом; 13) зберігання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ в обсягах, що перевищують рівень, встановлений ліцензійними умовами; 14) централізоване водопостачання та водовідведення; 15) медична практика та ін.

Суб’єктами відносин, що виникають у зв’язку з ліцензуванням, є , з одного боку суб’єкт господарювання, а з іншого – орган ліцензування. Суб’єкт господарювання, який має намір займатися певним видом підприємницької діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії повинні міститися такі дані:

1) відомості про суб’єкта господарювання – заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код – для юридичної особи; прізвище, ім’я, по батькові, дані паспорта громадянина України (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи – платника податків та інших обов’язкових платежів – для фізичної особи;

2) вид господарської діяльності, на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

Відповідно до законодавства, деякі види підприємницької діяльності потребують одержання торгового патенту. Відповідно до Господарського кодексу торговим патентом є державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися видами підприємницької діяльності. Торговий патент – це державне свідоцтво з обмеженим строком дії на провадження певного виду підприємницької діяльності та користування яким передбачає своєчасне внесення до бюджету відповідного збору.

Податковий Кодексом України змінено законодавчий термін «Плата за торговий патент» на «Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності», що підкреслює належність такого збору до місцевих податків і зборів.

Відповідно до ст. 267.1.1. Податкового кодексу України платниками збору є суб’єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи – підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності: торговельна діяльність у пунктах продажу товарів; діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України; торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти; діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Перелік документів для отримання торгового патенту:

1) заявка на придбання торгового патенту, яка повинна містити такі відомості: найменування суб’єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) та прізвище, ім’я, по батькові суб’єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичної особи); юридична адреса (місцезнаходження) суб’єкта господарювання, а у разі якщо патент придбається для відокремленого підрозділу, – місцезнаходження такого відокремленого підрозділу згідно з документом, що засвідчує право власності (оренди); вид підприємницької діяльності, для провадження якої придбається торговий патент; вид торгового патенту; найменування документа про повну або часткову сплату збору; назва та фактична адреса (місцезнаходження) пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти, грального місця, позначення «виїзна торгівля»; назва, дата, номер документа, що засвідчує право власності (оренди); період, на який придбається торговий патент. квитанція про оплату, або інший документ який підтверджує оплату (оригінал);

2) договір оренди (копія, також потрібно пред’явити оригінал договору);

3) копія довідки управління статистики (копія завірена печаткою);

4) копія свідоцтва або копія виписки (копія завірена печаткою).

Державним органом, який видає торгові патенти є Державна податкова служба за місцем сплати збору. Ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється сільськими, селищними та міськими радами з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року, визначеному цим пунктом, з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг. Під час придбання торгового патенту суб’єкт господарювання вносить суму збору за один місяць (квартал). На суму збору, сплачену під час придбання торгового патенту, зменшується сума збору, яка підлягає внесенню в останній місяць (квартал) його дії. Торговий патент видається у триденний термін з дня подання заявки особисто фізичній особі – підприємцю або особі, уповноваженій юридичною особою, під підпис.

Студентам необхідно звернути увагу на те, що існує три види торгового патенту: торговий патент, пільговий торговий патент та короткотерміновий торговий патент.

Семінарське (практичне)заняття

Питання для обговорення

1. Поняття та порядок державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

2.Установчі документи юридичних осіб-суб’єктів підприємницької діяльності. Державна реєстрація внесення змін до установчих документів юридичної особи.

3.Законодавство України про дозвільну систему у сфері підприємництва. Документи дозвільного характеру. Сутність принципу «мовчазної згоди».

4.Поняття ліцензування господарської діяльності та його значення. Види підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню.

5.Патентування (збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності). Види підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню. Поняття та види торгових патентів.

Питання для самостійного опрацювання

1. Взяття на облік суб’єктів підприємницької діяльності в державних органах та установах.

2. Зобов’язання про спільну діяльність.

3. Договори про створення юридичної особи.

4. Склад майна і порядок здійснення внесків учасниками спільної діяльності.

Глосарій: державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, державний реєстратор, дозвільна система у сфері господарської діяльності, дозвільний центр, дозвільні органи, документ дозвільного характеру, Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, короткотерміновий торговий патент, ліцензіар, ліцензіат, ліцензування, ліцензія, місцезнаходження юридичної особи, місце проживання фізичної особи, пільговий торговий патент, принцип мовчазної згоди, реєстраційна картка, спеціальний торговий патент, торговий патент.

Питання та завдання для самоперевірки і контролю засвоєння знань:

1. Дати відповідь на контрольні питання.

1.1. Якими є сутність та елементи легітимації суб’єктів підприємницької діяльності?

1.2. Якими нормативно-правовими актами регулюється державна реєстрація фізичних осіб- підприємців та юридичних осіб?

1.3. Назвіть основні обов’язки державного реєстратора.

1.4. Що таке Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців?

1.5. Який порядок державної реєстрації фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб?

1.6. Дайте визначення поняття «документи дозвільного характеру».

1.7.Вкажіть, які існують види установчих документів та яка інформація у них повинна міститися?

1.8. Які види підприємницької діяльності підлягають ліцензуванню, а які патентуванню?

1.9. Чим відрязняється поняття «державний реєстратор» і «державний адміністратор»?

1.10. Охарактеризуйте види торгових патентів.

2. Скласти термінологічний словник до теми.

3. Скласти опорний конспект питань для обговорення на семінарському занятті.

4. Виконати завдання:

4.1. Зробити юридичний аналіз ситуації:

1. Громадяни Булгаков, Патеюк та Іваненко створили товариство з обмеженою відповідальністю «Ялинка» для роздрібного продажу горілчаних виробів. Після отримання свідоцтва про державну реєстрацію та купівлі торгового патенту ТОВ «Ялинка» почало свою господарську діяльність. Але через деякий час працівники УБЕЗ МВС знайшли порушення в діяльності ТОВ «Ялинка» – торговельна діяльність горілчаними виробами без ліцензії. Була порушена справа про адміністративне правопорушення і передана до суду. Представники ТОВ не погодилися з таким рішенням, обгрунтовуючи це ось чим: у ст.9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», яка визначає види підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню, торговельна діяльність горілчаними виробами не зазначається, а , отже, і ліцензія не потрібна.

Назвіть види господарської діяльності, які потребують ліцензування, але не підпадають під дію Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Як ви вважаєте, чи потрібна ліцензія для роздрібної торгівлі горілчаними виробами?

2.Підприємство, що займалося виробництвом предметів з кольорового скла, напередодні Нового року вирішило орендувати кіоск в центральній частині міста та протягом 1-2 днів здійснювати продаж ялинкових прикрас власного виробництва. Оскільки продавати прикраси населенню передбачалось за готівкові кошти, підприємство звернулося до місцевої податкової інспекції з заявою про видачу короткотермінового торгового патенту. Але працівник податкової служби відмовив підприємству у видачі патенту, посилаючись на те, що короткотерміновий патент видається лише для проведення ярмарків і виставок-продажів. Підприємство звернулося до господарського суду.

Який порядок придбання і видачі короткотермінового патенту? Де міститься застереження про те, що короткотерміновий патент видається лише для проведення ярмарків і виставок-продажів? Яке рішення має прийняти суд ?

3. Громадяни України Максименко, Семенов, Зайцев, Ігнатенко, Ушаков, Носов та Макаров вирішили створити товариство з обмеженою відповідальністю «Колосочок» зі статутним фондом у розмірі 60 тис. грн. для виробництва і продажу муки. Максименко взяв на себе зобов’язання внести 10 тис. грн, Семенов – 5 тис.грн., Зайцев – 5 тисю грн., Ігнатенко – 7 тис. грн., Ушаков – 3 тис. грн., Носов – 15 тис. грн., Макаров – 15 тис грн. до статутного фонду ТОВ. На установчих зборах було прийняте позитивне рішення щодо створення ТОВ. До моменту державної реєстрації ТОВ Максименко вніс 5 тис. грн., Семенов – 3 тис.грн., Зайцев – 5 тис. грн., Ігнатенко – 5 тис.грн., Ушаков – 1 тис. грн., Носов – 6 тис. тис., Макаров – 3 тис. грн. Після подання всіх необхідних документів для державної реєстрації державний реєстратор залишив їх без розгляду.

Назвіть нормативно- правові акти, що регламентують правовий статус ТОВ. Який мінімально допустимий розмір статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю і яка процедура його формування? Чи обгрунтоване рішення державного реєстратора щодо залишення документів засновників ТОВ «Колосочок» без розгляду? Що повинні зробити засновники, щоб зареєструвати своє товариство?

5. Розв’язати тести:

1. Які документи повинні подати суб'єкти підприємництва особисто чи надіслати рекомендованим листом з описом вкладення державному реєстратору за місцем проживання для проведення державної реєстрації:

1. заповнену реєстраційну картку (форма № 10) на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця;

2. копію довідки про включення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

3. заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (довідка про присвоєння ідентифікаційного коду); копію квитанції, виданої банком, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця;

4. копію квитанції, виданої банком, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

2. Ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг відповідно до ст. 267.3.1 Податкового кодексу України встановлюється:

1. сільськими, селищними та міськими радами;

2. Антимонопольним комітетом України;

3. Державною податковою адміністрацією України;

4. Верховною радою України.

3. Реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності здійснюється в таких органах:

1. у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця;

2. у ліцензійній палаті;

3. в Антимонопольному комітеті;

4. у Кабінеті Міністрів України.

4. Ліцензія – це:

1. документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов;

2. державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку;

3. державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до закону;

4. договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини.

5. Торговий патент – це:

1. документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

2. державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання займатися певними видами підприємницької діяльності впродовж встановленого строку.

3. державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта господарювання на особливий порядок оподаткування відповідно до закону.

4. договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини.

6. Який з перерахованих видів підприємницької діяльності не підлягає патентуванню?

1. торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;

2. торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;

3. діяльність у сфері розваг;

4. діяльність з проведення державних грошових лотерей.

7. Строк дії короткотермінового торгового патенту:

1. від 10 до 30 календарних днів;

2. від 1 до 15 календарних днів;

3. від 30 до 60 календарних днів;

4. до 1 року.

8. Ліцензіат – це:

1. суб’єкт господарювання, який одержав ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню;

2. орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, уповноважений законом державний колегіальний орган, спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності;

3. зареєстрована в установленому законодавством порядку юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, яка провадить господарську діяльність, крім органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

4. тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо).

9. Після надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, на протязі якого строку орган ліцензування зобов’язаний оформити ліцензію?

1. За 3 робочі дні;

2. За 1 робочий день;

3. За 5 робочих днів;

4. За 10 робочих днів.

10. Якого виду торгового патенту не існує?

1. пільговий;

2. короткостроковий;

3. торговий патент на здійснення діяльності у сфері розваг;

4. довгостроковий.

Джерела і література : 2; 9; 18; 22; 24; 39; 89; 111; 116; 119.

***