3.4.1 Нормування шуму

Гігієнічна регламентація шумів ґрунтується на критерії збереження здоров’я та працездатності людини. Гранично допустимі рівні шуму на виробництві повинні забезпечувати функціонування фізіологічних систем організму в межах адаптаційних можливостей на весь час трудової діяльності. Чинні на цей час гігієнічні нормативи, які регламентують допустимі рівні шуму, інфразвуку та ультразвуку, побудовані на єдиному енергетичному принципі і практично включають весь частотний діапазон акустичних коливань, що впливають на людину.

Нормування шуму здійснюється згідно з ГОСТ 12.1.003-83* ССБТ. При нормуванні використовуються два методи:

1) нормування за граничним спектром шуму;

2) нормування рівня звуку у дБА.

За першим методом нормування шуму здійснюється у діапазоні від 22,5 до 11520 Гц. Це пов’язане з тим, що звуки з частотами нижче 22,5 Гц та вище 11520 Гц спроможні чути менше 1 % людей. Весь зазначений діапазон поділяється на 9 октавних смуг (рис. 3.6), для яких справедливі вирази:

(3.43)

Д ля третинооктавної смуги

(3.44)

Рисунок 3.6 – Спектр шуму з зазначеними октавними смугами

Термін “октава” (звідси – “октавна смуга”) прийшло до акустики з музики, де було помічено, що якість звуку повторюється при подвоюванні частоти. Іншими словами, октава – це безрозмірна одиниця частотного інтервалу, яка дорівнює інтервалу між двома частотами, з яких верхня гранична частота у два рази більша від нижньої. Октава може бути поділена на три третинооктави, для яких справедливі наведені вище вирази.

Характеристикою стійкого шуму на робочих місцях є рівні звукового тиску в октавних смугах у дБ.

Шум на робочих місцях не повинен перевищувати допустимих рівнів, значення яких наведені у ГОСТ 12.1.003.83*. Сукупність дев’яти допустимих рівнів звукового тиску має назву “граничний спектр” (ГС). Граничні спектри являють собою спрощені криві однакової гучності. Характеристикою, а одночасно й індексом граничного спектра є рівень звукового тиску в октавній смузі 1000 Гц. Частота 1000 Гц прийнята в акустиці за стандартну частоту порівняння. Нормування рівня звуку застосовується для орієнтовної оцінки шуму на робочому місці. У цьому разі допускається за характеристику стійкого шуму на робочому місці приймати рівень звуку в дБА, що вимірюється за шкалою “А” шумоміра, частотна характеристика якої імітує криву чутності вуха людини. Рівень звуку L_A, дБА, пов’язаний з граничним спектром (ГС) залежністю

L_A = ГС + 5 . (3.45)

Як нормативний рівень шуму на постійних робочих місцях та на території підприємств запроваджено гранично допустимий рівень звуку 80 дБА, який забезпечує відсутність ризику втрати слуху і практично не впливає на працездатність та стан здоров’я. Гранично допустимий рівень звуку для житлових кімнат квартир у нічний час згідно з СН № 3077-84 становить 30 дБА. Для зменшення шуму в житлових будинках у державних санітарних нормах на інженерне обладнання та електропобутову техніку запроваджуються вимоги з обмеження шумності.

Для забезпечення нормальних умов праці та відпочинку людей

ГОСТ 27436 та ОСТ 27.004.022-86 нормують основний для міської забудови шум транспорту, який не повинен перевищувати: для легкових автомобілів 77 дБА, вантажних автомобілів – 79-84 дБА; автобусів 83 дБА; мотоциклів, моторолерів та мопедів – 85 дБА. Критерієм гігієнічної оцінки нестійкого шуму є еквівалентний (щодо енергії) рівень звуку широкосмугового, стійкого та неімпульсного шуму, який чинить на людину такий же вплив, як і нестійкий шум (L_Aекв, дБА). Цей рівень вимірюється спеціальними інтегрувальними шумомірами або розраховується за формулою

, (3.46)

д е L_і – рівень звуку класу і; t_i – відносний час впливу шуму класу L_і, % від часу вимірювання. Вимірювання шуму здійснюється спеціальними приладами – шумомірами (рис. 3.7).

М – мікрофон; П – підсилювач;

Ф – смуговий октавний фільтр; В – вимірник

Рисунок 3.7 – Блок-схема шумоміра