Мета і форми систематизації нормативно-правових актів

Для того, щоб система законодавства залишалася саме системою (охоплювала необхідну і достатню сукупність елементів, була внутрішньо узгодженою, несуперечливою), нормально функціонувала, а також удосконалювалась і розвивалася, вона потребує постійної дії на неї спеціального процесу – систематизації чинних актів.

Систематизація законодавства – це цілеспрямована державотворча діяльність із впорядкування, вдосконалення і зведення нормативно-правових актів у певний внутрішній узгоджений комплекс, систему, шляхом створення єдиних нормативно-правових актів чи їх збірок.

Систематизація нормативно-правових актів:

0. спрощує користування нормативно-правовими актами;

1. забезпечує зручність їхнього застосування у провадженні конкретних юридичних справ;

2. сприяє науковому аналізові та вивченню законодавства у державі;

3. допомагає ліквідувати дублювання юридичних норм, усунути наявні суперечності між ними;

4. робить чинне законодавство держави доступним для всіх;

5. дає змогу виявляти й усувати прогалини у праві.

Правові акти систематизують такими основними способами:

Кодифікація – це спосіб систематизації законодавства, що регулює певну галузь суспільних відносин і полягає в змістовній переробці й узгодженості групи юридичних норм та об’єднанні їх у єдиному нормативно-правовому акті. Завдяки кодифікації: змінюють і скасовують старі правові норми; встановлюють нові правові норми; заповнюють прогалини у праві; усувають наявні суперечності між нормами права.

Розрізняють такі види кодифікації: за обсягом – галузева, міжгалузева і спеціальна; за формою виразу – основи законодавства, кодекси, закони, положення, правила і статути.

Інкорпорація – це спосіб систематизації законодавства, який полягає в об’єднанні за певним критерієм групи чинних нормативно-правових актів в одному збірнику (хронологією, алфавітом, предметом тощо), не вносячи ніяких змін у зміст норм права цих актів. Результат інкорпорації – видання збірників законів, інших нормативних актів. Це проста форма впорядкування законодавства, що полягає у зовнішній обробці всіх виданих нормативних актів без внесення змін.

Розрізняють такі види інкорпорації: за юридичним значенням – офіційна і неофіційна; за обсягом – загальна і галузева, міжгалузева і спеціальна; за критерієм об’єднання – предметна, хронологічна та суб’єктна.

Консолідація – це поєднання багатьох нормативно-правових актів з однакових або близьких за змістом питань різних епох і зведення їх в один акт, а також пристосування їх до нових економічних і політичних відносин. Зміст правовідносин при консолідації не змінюється.

Поняття й основні ознаки правової держави

Правова держава – одне з найвагоміших досягнень людської цивілізації. Правова держава як певна ідея, концепція, теорія, а потім і відповідна практика має свою історію. Ідея правової держави відома ще з античних часів, коли державу розглядали як Божественне творіння для права, правди, справедливості й добра. Теорію правової держави заклав у ХІХ ст. німецький філософ, засновник німецької класичної філософії Імануїл Кант.

До недавнього часу вчені намагалися виводити правову державу лише із взаємодії права і держави. Через це правовою вважали будь-яку державу, тому що не існує держави без права, без правової системи, і навіть тією чи іншою мірою, без самообмеження правом

Правова держава - це система органів та інститутів, які гарантують, охороняють нормальне функціонування громадянського суспільства. Це держава, в якій панує закон, щодо якого в однаковому відношенні перебувають влади всіх рівнів, партії та громадські організації, посадові особи та окремі громадяни.

Правова держава – держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав людини. Саме така держава є одним з найвизначніших загальнолюдських політико–юридичних ідеалів.

Принципами правової держави є:

1. До соціально-змістовних належать:

• закріплення у конституційному та інших законах основних прав людини;

• панування у суспільному та державному житті законів, що виражають волю всього або більшості населення, втілюють основні права людини, загальнолюдські цінності й ідеали;

• врегулювання відносин між особою і державою на основі загально-дозвільного принципу: "особі дозволено робити все, що прямо не заборонено законом";

• взаємовідповідальність між особою і державою;

• наявність у всіх громадян високої правової культури, юридичних знань, а також вмінь і навичок їх використання у практичному житті.

2. Формальні ознаки:

• чіткий розподіл функціональних повноважень держави між певними спеціалізованими системами її органів: залежно від розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову;

• юридична захищеність особи, тобто наявність розвинених і ефективних, процедурно-юридичних засобів для вільного здійснення, охорони й захисту основних прав людини;

• високозначиме становище в суспільстві та державному житті судових органів як вирішальної і найнадійнішої юридичної гарантії прав людини.

• неухильне і повсюдне виконання законів і підзаконних нормативних актів усіма учасниками суспільного життя, насамперед державними та громадськими органами.

Стаття 1 Конституції визначає Україну правовою державою. Ця теза ще не відповідає реальності, а є одним із першочергових завдань. Основними напрямками формування правової держави в Україні слід визначити втілення відповідних політичних, економічних, соціальних, ідеологічних й організаційно-правових засад у державницьке в життя.