Джерела (форми права)

Джерела (форми) права – це акти компетентних органів держави, які встановлюють і санкціонують норми права, зовнішні форми вираження правотворчої діяльності держави, за допомогою яких воля законодавця стає обов'язковою для виконання. Це способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм, які перетворюються на правила поведінки і стають загальнообов'язковими. Є такі основні джерела права:

• санкціоновані правові звичаї (санкціоноване державою правило поведінки, що набуває загальнообов’язкового значення; держава санкціонує не всі звичаї, що існують у суспільстві, а лише ті, які мають найбільше значення для суспільства, відповідають його інтересам і певному історичному етапові розвитку), історично перша форма права ;

• правовий прецедент (визнавали джерелом права ще в Давньому Римі – преторське право; судове чи адміністративне рішення компетентного державного органу з конкретної справи, що набуває формально обов’язкового значення під час розгляду інших аналогічних справ і стає, по суті, юридичним правилом). Нині є важливим джерелом права в країнах англосаксонської правової системи;

• нормативно-правовий акт (офіційний формально визначний письмовий документ держави, який приймають компетентні державні органами, спрямований на регулювання певного виду суспільних відносин, є загальнообов’язковим і охороняється державою). Нормативно-правовий акт має свою визначену форму: закони, укази, постанови, рішення, інструкції та ін.;

• нормативно-правовий договір (правовий документ, що встановлює за спільною домовленістю кількох суб’єктів взаємні права й обов’язки з економічних, політичних чи інших соціальних питань і забезпечується державою, наприклад, колективний договір у трудовому праві). Найбільше значення договір як джерело права має для міжнародного та конституційного права, а з розвитком ринкових відносин набуває поширення у сфері цивільного і трудового права;

• міжнародно-правові акти (документи міжнародної співдружності, що із санкції держави поширюються на її території);

• релігійно-правові норми (релігійні канони та інші релігійні звичаї, яким надано загальнообов’язкового характеру).

Джерелом права може виступати юридична доктрина (правові теорії, вчення про право). Суттєве значення вона мала для права Давнього Риму. Найвідоміші римські юристи мали право давати роз’яснення, обов’язкові для судів. Сьогодні доктрину визнають джерелом у мусульманському праві. В Англії судді нерідко обґрунтовують рішення посиланнями на праці вчених.

Поняття і структура правовідносин

Правовідносини – це врегульовані правовими нормами суспільні відносини, учасники яких (фізичні чи юридичні особи) виступають одночасно як носії юридичних прав і юридичних обов’язків, що забезпечуються державою. Правові відносини характерні суворою визначеністю взаємної поведінки їхніх учасників, тобто взаємних прав і обов’язків.

Структура правовідносин (сукупність елементів правовідносин):

І. Суб'єкти правовідносин – правоздатні суб’єкти суспільного життя, носії суб'єктивних прав і юридичних обов'язків: фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства) та юридичні особи (комерційні й некомерційні організації, установи, органи держави, держава в цілому та інші). Учасники правовідносин мають юридичні властивості, які становлять правоздатність, дієздатність і деліктоздатність.

ІІ. Об'єкти правовідносин – це ті матеріальні або нематеріальні блага, а також поведінка людей, з приводу яких склалися правовідносини. На їхню охорону спрямовані взаємні суб'єктивні права й юридичні обов'язки (річ, ділова репутація і т. д.) Види об’єктів правовідносин: матеріальні; інтелектуальні; соціально-політичні; естетичні; особисті; юридичні.

ІІІ. Права й обов’язки суб’єктів правовідносин. Вони становлять зміст правовідносин. Зміст правовідносин характерний синтезом фактичного і юридичного. Юридичний зміст – це суб’єктивні права та юридичні обов’язки суб’єктів правовідносин, тобто можливість дій уповноважених суб’єктів і необхідність відповідних дій зобов’язальних суб’єктів. Фактичний зміст – це сама поведінка суб’єктів, їх діяльність, в якій реалізуються суб’єктивні права і юридичні обов’язки сторін.

Основою виникнення правовідносин є дві умови. Перша – наявність правової норми, що регулювала б даний вид відносин. Друга – конкретна обставина, що виникає, змінює чи припиняє правові відносини – юридичний факт.

Юридичні факти – передбачені правовими нормами конкретні життєві обставини, з настанням яких виникають, змінюються і припиняються правовідносини.

Щодо волі суб’єктів правовідносин юридичні факти поділяють на події, дії, бездіяльність, стан.

Подія – те, що відбувається незалежно від волі учасників правовідносин (стихійне лихо, закінчення термінів, природна смерть тощо).

Дія – це активна поведінка суб’єкта з його волі. У свою чергу, дії бувають правомірні (правові акти, юридичні вчинки і т.д.) та неправомірні (злочини, правові аномалії).

Станом юридичного характеру можуть бути сп’яніння, вагітність, громадянство тощо, за наявності яких можуть виникати певні правові відносини.