Класифікація держав за їхньою формою (форми правління, форми державного устрою, політичні режими)

Будь-яка держава є певним чином створена, організована, а здійснення нею влади відбувається за визначеними принципами, конкретними методами та способами. Основними елементами, що визначають порядок організації та спосіб здійснення державної влади (тобто форму держави), є: форма правління; форма державного устрою; форма політичного режиму.

Форма державного правління – така організація верховної влади в державі, котра вказує на структуру вищих органів державної влади, порядок їх створення, розподіл повноважень, принципи взаємодії з іншими органами влади, з політичними партіями, класами тощо.

Основними формами державного правління є республіка та монархія.

Республіка – форма правління, за якої вищу державну владу здійснює колегіальний орган, обраний населенням країни на певний термін. Це одна з найдавніших форм правління, вона формувалась і вдосконалювалася разом із вдосконаленням державності як такої, починаючи з часів античності.

Республіки бувають:

0. Парламентські – це форма правління, за якої вищу державну владу здійснює парламент, перед котрим уряд несе політичну відповідальність за свою діяльність. Президент не може впливати на склад і політику уряду, який формує тільки парламент і який підзвітний лише йому (Австрія, ФРН, Індія, Туреччина, Італія).

1. Президентські – це форма правління, де глава держави–президент, обраний всенародним голосуванням, одноособово або з наступним схваленням парламенту, формує уряд. Він поєднує повноваження глави держави і глави уряду. Обраний парламент тільки приймає закони, але має право накладати вето на президентські укази (США, Аргентина, Мексика, Бразилія, Росія).

2. Напівпрезидентські або президентсько-парламентські (змішані) – є ознаки парламентської і президентської республіки: глава держави – президент пропонує склад уряду, насамперед кандидатуру прем’єр-міністра, який підлягає обов’язковому затвердженню або погодженню в парламенті (Фінляндія, Україна, Франція).

Монархія (від грецького. єдиновладдя) – форма правління, де вища державна влада повністю або частково зосереджена на необмежений термін у руках одноособового глави держави–монарха (короля, царя, імператора) і передається, як правило, за спадком.

Історія світової цивілізації знає різні види монархії: абсолютні, дуалістичні, парламентські. У цілому вони поділяються на дві групи: обмежені; необмежені.

Необмежені монархії – це монархії, в яких влада ніким і нічим необмежена. Це стан, коли у країні не існує ні органів, ні законів, що могли б відмінити волю монарха. До необмежених монархій відносять:

0. Деспотична монархія – це форма правління, за якої владу монарха обожнювали, а його офіційно визнавали божеством. Цей різновид був поширений у державах рабовласницького типу, насамперед у країнах стародавнього Сходу.

1. Абсолютна монархія – це форма правління, де вся влада була зосереджена в руках самодержця, завдяки його належності до правлячої династії, але його не визнавали божеством (Російська імперія часів Петра І).

Обмежені монархії – це монархії, в яких влада монарха в тій чи іншій мірі обмежена повноваженнями певних державних органів. Розрізняють такі її різновиди:

0. Дуалістична монархія – за цією формою правління передбачено двопалатний парламент, нижню палату якого обирає населення, а верхню – призначає монарх, уряд формує монарх і контролює він сам або через призначеного прем’єр-міністра; глава держави має право вето щодо актів парламенту (країни Африки, Близького Сходу).

1. Парламентська монархія – це форма держави, де влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення державної влади і за яким лише формально зберігається статус глави держави й тільки з представницькими повноваженнями. Виконавча влада належить уряду, який формує парламент і який лише йому підзвітний (Англія, Данія, Швеція, Японія).

Форма державного устрою – це територіальна організація влади, спосіб поділу держави на певні складові частини і розподілу влади між нею та цими частинами. Він визначає порядок взаємодії центральної, регіональної та місцевої влад. Тобто, по суті, це структура територіальної будови держави і принципи взаємозв’язку складових частин держави та її органів між собою й з населенням.

Проста (унітарна, єдина) – це форма устрою держави, частини якої не мають свого суверенітету і яка характерна цілковитою політичною єдністю. Вона має зазвичай невелику територію, єдині вищі органи державної влади і державного управління, єдине громадянство, єдину систему права, судову та грошову системи, не має самостійних державних утворень на місцях; у міжнародних стосунках унітарна держава виступає в єдиному числі (Англія, Італія, Польща, Литва). Частини держави є лише адміністративно-територіальними одиницями. Деякі унітарні держави (Іспанія, Португалія, Україна) включають автономні утворення.

До складних держав належать: федерація, конфедерація, імперія.

0. Федерація – союзна держава, що складається з кількох держав або державних утворень, які мають ознаки державності та наділені суверенітетом (США, Німеччина, Австрія, Канада, Мексика, Росія, Бразилія). Розрізняють територіальну федерацію і національну федерацію.

1. Конфедерація – союз суверенних держав, утворений для реалізації певних цілей (економічних, військових тощо). Цей союз недовготривалий, він перетворюється на федерацію або розпадається на унітарні держави (наприклад, початковий етап створення США; колишня Швейцарія).

2. Імперія – насильно створена держава, яка складається з головної держави (метрополії) та підвладних їй не суверенних держав (колоній) і утримується за допомогою державного примусу з боку метрополії (Британська імперія, Австро-Угорська імперія).

Державний (політичний) режим – це елемент форми держави, що визначає методи та прийоми здійснення політичної влади. Виділяють демократичний і антидемократичний режими.

• Демократичний режим – це форма державного режиму, за якою державну владу здійснюють з реальною участю населення. Він заснований на визнанні принципу рівності та свободи всіх людей, конституційному закріпленні й гарантуванні прав і свобод громадян.

Основні риси демократичного режиму:

• джерелом влади визнають народ, участь народу в управлінні справами держави, наявність правових конструкцій, які забезпечують ефективний контроль суспільства за діяльністю державного апарату;

• високий ступінь політичної свободи;

• усі громадяни рівні перед законом;

• демократизм і незалежність правосуддя, пріоритет методів переконання над методами примусу;

• гарантованість та забезпечення конституційних прав і свобод громадян;

• розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову, професіоналізм публічної влади;

• проведення виборів лише на демократичних та альтернативних засадах;

• чітка структурна організація громадянського суспільства;

• реальна політична та ідеологічна багатоманітність.

Антидемократичний державний режим характеризується позбавленням населення можливості у здійсненні державної влади, недотриманням основних прав людини, верховенством держави над правом; підконтрольністю всіх сфер суспільства державі та її мілітаризації. Антидемократичні режими поділяються на авторитарні й тоталітарні.

Авторитарний режим – це стан політичного життя, коли влада зосереджена в руках однієї особи або правлячої верхівки; за якою державну владу здійснюють шляхом скасування або обмеження основних прав людини; народ не визнають основним носієм і сувереном влади; дії державних органів і громадських організацій суворо регламентовані, а можливості опозиції зведені до мінімуму, допускаються політичні репресії; на місцях представницькі органи влади перетворюються на маріонеткові установи, що виконують волю централізованої влади; основною характерною рисою діяльності апарату є адміністративно-командний метод керівництва: розпорядження, накази, директиви з вимогою їхнього безапеляційного виконання, нема розподілу влади – законодавча влада фактично підкоряється виконавчій, яка зосереджена в руках глави держави, котрому підпорядковано уряд. Парламент перетворюється на декоративну установу.

На відміну від тоталітарного режиму авторитарним формам влади притаманні певні елементи демократизму, зокрема автономія особистості й суспільства в неполітичних сферах.

Тоталітарний режим – це спосіб організації державної влади, за якого здійснюють монопольний контроль над усіма сферами життя суспільства і над особистістю. Тоталітаризму характерні такі ознаки: утворення партійно-державної монополії влади, ліквідації демократичних прав і свобод в інтересах соціальної або національної спільноти, панування офіційної ідеології, усунення будь-якої опозиції режиму, масовий терор населення, терористична ротація кадрів усередині керівної верхівки, агресивна зовнішня політика, схвалення вождізму тощо. Тоталітаризм – це відкрита терористична диктатура найреакційніших сил (гітлерівська Німеччина, військова диктатура в Чилі та ін.).