V. Зміст навчального матеріалу

До комбінованих відносяться апарати, які мають декілька призначень, наприклад закріплення відламків щелепи і формування протезного ложа або заміщення дефекту щелепної кістки і одночасно формування шкірного клаптя.

Розподіл апаратів по місцю фіксації. Деякі автори ділять апарати для лікування пошкоджень щелеп на внутрішньоротові, позаротові та внутришньоротові. До внутрішньоротових відносяться апарати, які прикріплені до зубів або прилеглі до поверхні слизової оболонки порожнини рота, до позаротових — прилеглі до поверхні покривних тканин зовні порожнини рота (підборідна праща з головною пов'язкою або позаротові кісткові та внутрішньокісткові шини для закріплення відламків щелепи), до внутрішьоротових - апарати, одна частина яких фіксована всередині, а інша зовні порожнини рота.

У свою чергу внутрішньоротові шини діляться на однощелепні та двощелепні. Перші незалежно від своєї функції розташовуються лише в межах однієї щелепи і не перешкоджають рухам нижньої щелепи. Двощелепні апарати накладають одночасно на верхню і нижню щелепи. Їх застосування розраховано на фіксацію обох щелеп при зімкнутих зубах.

Розподіл апаратів по лікувальному призначенню. По лікувальному призначенню ортопедичні апарати діляться на основні та допоміжні. Основними є шини, які фіксують і виправляють. Вони застосуються при пошкодженнях і деформаціях щелеп та мають самостійне лікувальне значення. До них можна віднести і заміщуючи апарати, за допомогою яких зникають дефекти зубного ряду, щелепи і частин лиця, оскільки більшість з них сприяє відновленню функції органу (жування, мови та ін.). Допоміжними є апарати, які служать для успішного виконання шкірянопластичних або кістковопластичних операцій. В цих випадках основним видом лікувальної допомоги буде оперативне втручання, а допоміжним — ортопедичне (фіксуючі апарати при кістковій пластиці, формуючі апарати при пластиці лиця, захисна піднебінна пластика при пластиці піднебіння та ін).

Розподіл апаратів по конструкції. По конструкції ортопедичні апарати і шини діляться на стандартні та індивідуальні. До перших відносять підборідну пращу, яку застосовують як тимчасову міру для полегшення транспортування хворого. Індивідуальні шини можуть бути простої та складної конструкції. Перші (дротяні) вигинають безпосередньо при хворому і закріплюють на зубах. Другі, складніші (пластинкові, ковпачкові та ін.), можуть бути виготовлені в зубопротезній лабораторії.

В деяких випадках з самого початку лікування застосовують постійні апарати — знімні та незнімні шини (протези), які спочатку слугують для закріплення відламків щелепи і залишаються в роті як протез після зрощення відламків.

Ортопедичні апарати складаються з двох частин — опорної і діючої. Опорною частиною є коронки, капи, кільця, дротяні дуги, знімні пластинки, головні шапочки та ін. Діюча частина апарату — гумові кільця, лігатури, пружна скоба та ін. Активна частина апарату може бути безперервно діючою (гумова тяга) і переривистою, діючої після активації (гвинт, похила площина). Витяжка і закріплення кісткових відламків можуть бути здійснені також шляхом додавання тяги безпосередньо до щелепної кістки (так звана скелетна витяжка), причому опорною частиною слугує головна гіпсова пов'язка з металевим стрижнем. Витяжку кісткового відламка проводять за допомогою еластичної тяги, прикріпленої одним кінцем до відламка щелепи за допомогою дротяної лігатури, а іншим — до металевого стрижня головної гіпсової пов'язки.

ПЕРША СПЕЦІАЛІЗОВАНА ДОПОМОГА

ПРИ ПЕРЕЛОМАХ ЩЕЛЕПИ (ІММОБІЛІЗАЦИЯ ВІДЛАМКІВ)

У військовий час при лікуванні поранених в щелепно-лицьову ділянку широко застосовують транспортні шини, а іноді лігатурні пов'язки. З транспортних шин найзручнішою є жорстка праща підборіддя. Вона складається з головної пов'язки з бічними валиками, підборідної пращі з пластмаси та гумової тяги (по 2—3 на кожній стороні).

При застосуванні імпровізованих і стандартних шин для надійнішої фіксації відламків нижньої щелепи додатково використовують лігатурне зв’язування зубів.

Для цього необхідно, щоб на відламках щелеп була достатня кількість стійких зубів. Зв'язування частіше виконують бронзоалюмінієвим дротом (лігатурою) діаметром 0,4 - 0,5мм або пластмасовою ниткою діаметром 0,5-0,6 мм протягом 2-3 діб (загроза розхитування зв’язаних зубів).

Розрізняють зв'язування зубів поліамідною ниткою за Є.В.Гоцьком, а також з допомогою металевої лігатури (дрота): просте, за Айві, Вільгою, Гейкіним та інш.

Просте зв'язування. Кінець відтинка лігатури завдовжки 10 см проводять в міжзубний проміжок з вестибулярного боку зубного ряду на ротовий, охоплюючи шийку зуба і виводячи назад через сусідній міжзубний проміжок на вестибулярний бік. Кінці лігатури скручують за ходом годинникової стрілки. Таку ж лігатуру накладають на зуб-антагоніст, а потім лігатури складають докупи і скручують їх, зіставляючи зубні ряди (міжщелепна фіксація).

Зв'язування за Гейкіним. Відтинком лігатури охоплюють два зуби, що стоять рядом з вестибулярного і ротового боків за типом вісімки. Кінці лігатури, що виведені вестибулярно, скручують по два витки і розводять їх. Надягають на кінці металевий (алюмінієвий) чи пластмасовий ґудзик діаметром 3-4 мм і закріплюють його скручуванням чи загинанням кінців лігатури. Надлишок лігатури зрізають. Подібну зв'язку роблять на зуби-антагоністи. Між ґудзиками накладають гумову тягу (кільце із шлункового зонда чи дренажної трубки).

Зв'язування за Вильгою. Готують лігатурну зв'язку двох зубів, як описано вище, надівають на скручені з вестибулярного боку кінці олов’яную дробину і затискають її лігатурою. Надлишок лігатури зрізають. Готують подібну зв'язку на зуби-антагоністи. Між верхньою і нижньою дробинами накладають гумову тягу.

Зв'язування за Айві. Відтинок лігатури завдовжки 10 см згинають вдвічі і скручують на два витки, створюючи кільце діаметром 3-4мм. Кінці лігатури проводять через міжзубний проміжок в порожнину рота до упору кільця в зуби, розводять, охоплюючи шийки двох зубів, що стоять рядом і виводять їх на щічний бік. Один із кінців проводять через кільце, складають кінці і скручують їх за ходом годинної стрілки.

Надлишок лігатури відрізають і залишають тільки кінець довжиною 5 мм. Пригинають його до зубів у напрямку паралельному жувальній поверхні їх. Таку ж лігатуру накладають на зуби-антагоністи. Відтинком дроту (лігатури) з'єднують кільця на верхніх і нижніх зубах, скручують його кінці, фіксуючи зубні ряди.