2. За характером регулювання валютних відносин:

• відкриті – являють собою грошові системи, в яких відсутні об­меження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Національ­на економіка органічно введена у світову;

• закриті – являють собою грошові системи, в яких передбачається використання валютних обмежень завдяки ізоляції національної грошової системи від світової.

3. Залежно від форми, в якій функціонують гроші:

• металевого обігу (саморегульовані) – являють собою грошові системи, за яких в обігу знаходяться повноцінні монети, що виконують усі функції грошей, а неповноцінні гроші мають змогу вільно обмінюватись на метал;

• паперово-грошового та кредитного обігу (регульовані) являють собою грошові системи, за яких обіг обслуговують грошові знаки, що не мають внутрішньої вартості.

Еволюція грошових систем характерна виникнен­ням і розвитком таких систем, як:

• саморегульовані – це грошові системи, в яких діє механізм стихійного регулювання грошового обороту;

• регульовані – це грошові системи, в яких порядок регулювання грошового обороту є окремим елементом грошової системи.

До саморегульованих систем відносилась система металевого обігу, яка реалізувалася у формі біметалізму та монометалізму.

При біметалізмі роль загального еквівалента законодавчо закріпля­лася за двома металами – золотом і сріблом. Відповід­но до принципів регулювання співвідношення між золотими і срібними монетами виділяють три різнови­ди біметалізму:

• система паралельної валюти, за якої співвідно­шення між золотими і срібними монетами встановлюється стихійно на ринковій основі;

• система подвійної валюти, коли таке співвідношення визначається державою;

• система «кульгаючої» валюти, коли один із видів монет карбується в закритому порядку.

Монометалізм – це грошова система, за якої лише один вид металу виконує роль грошей. Різновидами монометалізму є: срібний і золотий.

Золотий монометалізм в свою чергу поділявся на:

• золотомонетний стандарт 1867-1922 рр. (передбачав безпосередній обіг золотих монет, а також вільний обмін грошових знаків (банкнот) на золото);

• золотозлитковий стандарт 1922-1976 рр. (згідно з яким монети в обіг не випускались, але забезпечувався обмін банкнот на стандартні золоті злитки);

• золотодевізний стандарт 1944-1971 рр. (національні грошові одиниці обмінювалися на іноземну валюту (девізи), розмінну на золото).

До регульованих систем відносились:

• паперово-грошова система – це грошова система, за якої емісія грошових знаків (казначейських білетів) здійснюється державним казначейством для покриття бюджетного дефіциту;

• система кредитних грошей – це грошова система, за якої використовується кредитний механізм емісії грошей. Органом регулювання грошового обігу є банківська система.

3. Грошово-кредитна політика центрального банку

Грошово-кредитна політика – це сукупність за­ходів у сфері грошового обігу та кредитних відносин, які здійснює держава через центральний банк.

Розроблення і реалізація грошово-кредитної полі­тики – це основна функція центрального банку.

Об'єктами грошово-кредитної політики є:

• пропозиція (маса грошей;

• процентна ставка;

• валютний курс;

• швидкість обігу грошей.

Суб'єктами грошово-кредитної політики є:

• банківська система – центральний банк і комерційні банки. НБУ самостійно розробляє основні засади монетарної політики та здійснює контроль за їх проведенням;

• Уряд (Міністерство фінансів або Державне казна­чейство, а також інші установи), ВРУ – визначають основні макроекономічні показники, які є орієнтирами для формування цілей монетарної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, рівень інфляції тощо).

До цілей грошово-кредитної політики можна віднести:

• стратегічні – сприяння зростанню виробництва, повній зайнятості, стабілізації цін та збалансованості платіжного балансу;

• проміжні – пожвавлення чи стримування ринкової кон’юнктури задля досягнення стратегічних цілей;

• тактичні – мають короткостроковий, опера­тивний характер і покликані забезпечити досяг­нення проміжних цілей (зміна грошової маси та процентної ставки в напрямку, що забезпечує досягнення проміжних цілей).

Основними типами грошово-кредитної політики є:

• політика грошово-кредитної рестрикції (полі­тика «дорогих грошей») – весь інструментарій грошово-кредитної політики підпорядковується, згідно з динамікою економічного циклу, стис­ненню обсягів грошової та кредитної емісії:

• збільшення облікової ставки;

• зниження обсягів кредитування комерційних банків;

• зростання процентних ставок за кредити комерційних банків;

• зменшення кредитних вкладень в економіку.

• політика грошово-кредитної експансії (політика «дешевих грошей») – забезпечення доступності для суб'єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів:

• зменшення облікової ставки;

• збільшення попиту на кредити з боку комерційних банків;

• зниження процентів за кредити комерційних банків;

• зростання обсягів кредитування економіки.