2. Попит на гроші

Вперше термін «попит та пропозиція» використав Джеймс Денем-Стюарт у своїй праці «Принципи політичної економії», що була опублікована у 1767 році. Цей термін також був застосований такими видатними економістами-класиками як Адам Сміт та Давид Рікардо у своїх працях «Причини багатства народів» та «Принципи політичної економії та оподаткування», відповідно.

Попит на гроші необхідно розглядати як попит на запас грошей на певний фіксований у часі момент, а не як потік грошей, що визначається за певний період часу.

Попит на гроші — запас грошей, яким економічні суб'єкти прагнуть володіти на певний момент (потреба суб'єктів економіки в певній сумі грошових коштів).

Мотиви сукупного попиту на гроші:

1. Трансакційний – економічні суб’єкти постійно відчувають потребу в певному запасі грошей для здійснення поточних платежів.

2. Завбачливості – економічні суб’єкти бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спроможності на непередбачувальні потреби.

3. Спекулятивний – економічні суб’єкти бажають мати у своєму розпорядженні певний запас грошей, для того щоб перетворити їх у високодохідні фінансові інструменти.

Чинники впливу на попит грошей:

1. прямої дії:

• обсяг товарів і послуг (Q);

• середній рівень цін (Р);

• обсяг багатства (В).

2. оберненої дії:

• норма очікуваного доходу (позичковий процент) (R);

• рівень інфляції (І);

• очікування зміни ринкової кон’юнктури (О).

3. Пропозиція грошей

Пропозиція грошей – це бажання економічних суб’єктів позичити певну частину своїх грошових коштів заради одержання доходу (загальний обсяг монети, паперових грошей, депозитів та інших ліквідних активів в економіці).

На монетарному ринку пропозиція завжди протистоїть попиту на гроші. Банківська система скеровує пропозицію грошей, тобто оперативно змінює масу грошей в обігу відповідно до зміни попиту на гроші.

У розпорядженні центрального банку є економічні важелі, серед яких такі макроекономічні показники: грошова база, банківські резерви, грошово-кредитний мультиплікатор, що широко використовуються для визначення потенційних можливостей емісії та прогнозування динаміки грошової маси.

Грошова база – це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей.

За структурою грошова база складається із суми готівки в обігу, готівки в сейфах і резервів комерційних банків. При цьому загальний обсяг банківських резервів охоплює суму запасів у касах комерційних банків та їх коштів на рахунках у центральному банку.

Банківські резерви – це категорія, яка містить також гроші готівкою, що зберігаються в касах банків. Характерною особливістю банківських резервів є те, що ці гроші не перебувають в обігу і не входять до складу грошових агрегатів (М₀, М₁). Проте між банківськими резервами та масою грошей в обігу існує тісний зв'язок, який переважно впливає на структуру грошової маси. Це означає, що гроші готівкою можуть переходити у форму депозитних грошей, збільшуючи банківські резерви, і навпаки. В обох випадках загальна маса грошей (М₁) залишиться незмінною.

Зв'язок між монетарною базою (банківськими резервами) та масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора (множника).

Грошовий мультиплікатор - це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку. Коефіцієнт грошового мультиплікатора означає, у скільки разів зростає ефективність грошової бази. Його величина є оберненою величиною норми обов'язкових резервів, а також співвідношенням між обсягами готівки і депозитів. Це засвідчує, що зі збільшенням резервної норми або при вищому співвідношенні готівки відносно депозитів величина грошового мультиплікатора зменшуватиметься.

Чинники впливу на пропозицію грошей:

• норма обов’язкового резервування;

• облікова ставка;

• процентна ставка;

• багатство економічних суб’єктів;

• стан довіри до банків.