2. Види стимулів трудової діяльності

У межах теорії стимулювання дуже важливим є питання його класифікації. Можна виділити достатньо велику кількість видів стимулювання.

Відповідно до класифікації потреб, які поділяються на дві великі групи – матеріальні та нематеріальні, розрізняють стимулювання матеріальне та нематеріальне.

Матеріальне стимулювання здійснюється за допомогою економічних засобів та нормативів, що стимулюють раціональну трудову поведінку, найбільш повне використання трудового потенціалу за допомогою таких важелів, оплата праці, умови праці, забезпечення перспективи професійного зростання, поліпшення житлових умов, побутового обслуговування.

Отже матеріальні стимули бувають грошові та негрошові.

До грошових належать: заробітна плата, премії, доплати, надбавки.

До негрошових стимулів відносяться: а) умови побутового обслуговування на підприємстві, забезпечення житлом, путівками на відпочинок і лікування, забезпечення дитячими закладами (у зв’язку з інфляцією грошей значення цього виду матеріальних стимулів зростає); б) рівень організації праці та санітарно – гігієнічних умов на підприємствах (впливають на вибір місця роботи).

Серед нематеріального стимулювання виділяють моральне, творче і соціально – психологічне.

Моральне стимулювання пов’язане з потребами людини у визнанні та повазі, моральному схваленні. Такими стимулами можуть бути усна та письмово оформлена вдячність, різноманітні нагороди, присвоєння звання та ін.

Моральним стимулом може бути рівень змістовності та творчий характер праці.

Творчі стимули націлені на задоволення потреб у творчій самореалізації працівника.

Соціально – психологічні стимули виходять з ролі спілкування в житті людини. В організації цього виду стимулювання важливе місце належить морально – психологічному клімату в колективі, особистим стосункам.

Поділ стимулювання на матеріальне та нематеріальне має дещо умовний характер. Один і той же стимул може поєднувати у собі обидва види стимулювання. Наприклад, премія чи просування по службі є не лише винагородою, а й оцінкою заслуг робітника, актом його визнання.

Поряд з потребами основою для класифікації стимулів є інтереси. За цим критерієм виділяють: суспільні, колективні та індивідуальні стимули.

Суспільне стимулювання виявляється у заохоченні до тих або інших видів трудової діяльності, які найбільш відповідають політиці держави в різних сферах суспільного життя.

Колективні стимули пов’язані з благополуччям робітників підприємства, яке визначається розміром доходів підприємства. Такими стимулами є, наприклад, прибуток і ціни підприємства.

Індивідуальні стимули за своєю структурою відповідають матеріальним і нематеріальним стимулам, тому що інтереси робітника – це усвідомлені ним потреби. Особисті стимули тісно пов’язані з колективними і суспільними.

За спрямуванням виділяють заохочувальні (позитивні) та блокуючі (негативні) стимули. За допомогою позитивних стимулів робітники заохочуються до визначеної трудової діяльності. Негативні стимули блокують небажану діяльність (зауваження, догана, перенесення відпустки на зимовий час, штрафи, позбавлення премії або частини заробітної плати та ін.).

Розрізняють також пропорційне, прогресивне і регресивне стимулювання в залежності від міри стимулу.

При пропорційному виді стимулювання трудова активність базується на постійній мірі стимулу. При зміні затрат зусиль за інтенсивністю або тривалістю передбачається пропорційна зміна стимулу.

При прогресивному стимулюванні однакові затрати трудових зусиль передбачають все більшу міру стимулу в часі, тому що відбувається адаптація до стимулу.

У випадку регресивного стимулювання міра стимулу зменшується протягом часу, тому що відбувається адаптація у часі до трудової активності.

Вивчення класифікації стимулів за різними ознаками звертає увагу на необхідність грамотно використовувати ті або інші види стимулів у різних трудових ситуаціях.