Процесуальні теорії мотивації
Процесуальні теоріїмотивації не оспорюють існування потреб, але вважають, що поведінка людей визначається не тільки ними.
Змістовні теорії мотивації базуються на потребах і пов'язаних з ним чинниках, що визначають поведінку людей. Процесуальні теорії аналізують те, як людина розподіляє зусилля і як вибирає вид поведінки. Згідно процесуальним теоріям поведінка є функцією сприйняття і очікувань, пов'язаних з конкретною ситуацією, і можливих наслідків вибраного особою типу поведінки.
Ступінь трудових зусиль залежить не тільки від потреб, але і від певних аспектів робочої ситуації.
До процесуальних теорій мотивації відносяться: теорія трудової мотивації Аткінсона; теорія справедливості С.Адамса; теорія посилення мотивації Б. Скіннера; теорія мотивації В.Врума; модель мотивації Портера-
Лоулера.
Теорія трудової мотивації д. Аткинсона
Теорія трудової мотивації Д. Аткинсона: поведінка працівника є результатом взаємодії індивідуальних якостей особистості та ситуації, її сприйняття.
Кожна людина прагне до успіху, уникає невдач і має два відповідні мотиви: мотив успіху — My і мотив, що спонукує уникати невдачі, — Мн. Ці мотиви досить стабільні та формуються в процесі навчання і роботи. У них виявляється прагнення людини до визначеного рівня задоволення потреб, рис.3.6.
МОТИВИ
Мотив
невдач
(Мн)
Мотив
успіху
(My)
Рис.3.6 Мотиви за теорією Аткінсона
Крім особистих якостей, що виражаються в двох зазначених мотивах, на поведінку людини впливають дві ситуативні перемінні: ймовірність успіху, з яким працівник очікує завершення своєї діяльності, — By і привабливість успіху (цінність стимулу) для індивіда — Пу, рис.3.7.
Ситуативні
перемінні
Ймовірність
успіху (Ву)
Привабливість
успіху(Пу)
Рис.3.7 Ситуативні перемінні
Формула привабливості успіху: Пу = 1—By
Це означає, що чим вища імовірність успіху, тим нижча його привабливість.
Сила мотивації прагнення до успіху:Су = Myх Byх Пу
Відповідно до даної формули, прагнення до успіху буде максимальним при імовірності успіху 0,5, так як добуток ВухПу в даному випадку максимальний. Звичайно, визначаючи прагнення до успіху, необхідно враховувати імотив успіху, який у різних співробітників виражений неоднаково.
Будь-яка конкретна ситуація активізує мотив успіху й одночасно мотив, що спонукує уникати невдачі, — Мн. При цьому сума імовірності очікування успіху — By і імовірності невдачі — Вн дорівнює 1. (Оскільки, якщо, наприклад, має місце повний успіх, тобто він дорівнює 1, то імовірність невдачі дорівнює нулю). Відповідно імовірність невдачівиражається формулою:Вн =1 - By
Відповідно до теорії Аткинсона, особи, у більшій мірі орієнтовані на успіх (My>Мн), вважають за доцільне завдання середньої складності, тому що в цьому випадку нижчий ступінь ризику, хоча і менша привабливість успіху. В той же час працівники, які згодні на невдачу заради високої привабливості можливого досягнення мети, переважають екстремальні задачі за принципом «пан або пропав». Подібні працівники відносяться до так названого «ризикового» типу особистості.
Теорія трудової мотивації Аткинсона має важливе значення для розуміння й урахування в практиці управління персоналом факторів прагнення до успіху. Зокрема, при розподілі завдань вона вимагає урахування менеджером особливостей особистості, її схильності до обов'язкового досягнення успіху або до ризику заради високої нагороди у випадку удачі. Першій групі працівників доцільно доручити ті завдання, що обов'язково треба виконати у відведений термін. Другу ж групу співробітників краще використовувати при необхідності пошуку нетипових, нетрадиційних рішень, при рішенні інноваційних задач, висуванні «божевільних» ідей.