12

Лекція 2.

ПЛАНУВАННЯ З ПИТАНЬ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ

ПЛАН

1. Структурно-функціональна модель протидії НС.

2. Загальні принципи превентивного і оперативного планування заходів ЦЗ.

3. Методика розроблення планів з попередження НС.

4. Особливості планування дій персоналу щодо локалізації та ліквідації НС на ПНО.

5. Етапи планування. Склад документації плану.

1. Структурно-функціональна модель протидії нс

Модель1 (традиційна)

Досвід ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, повеней, селей, зсувів у Карпат­ському регіоні, аварії на Харківській каналізаційній насосній станції показує, що схема виходу з надзвичайної ситуації однакова при всіх її видах:

- створюється урядова комісія;

-мобілізуються частини та невоєнізовані формування цивільного захисту, протипожежні підрозділи, міліція, добровільні формування без будь-якої підго­товки та екіпіровки;

- шляхом героїчних зусиль ліквідаторів проходить локалізація аварії або катаст­рофи;

- розпочинаються першочергові заходи щодо рятування населення та його життєзабезпечення, через деякий час стабілізується ситуація. При цьому повна інформація щодо масштабів катастрофи та збитків, особливо на початковому етапі, відсутня або дуже недостовірна, тому виділені ресурси не можуть компен­сувати нанесених збитків. З часом негативні наслідки надзвичайних ситуацій накопичуються, а витрати у компенсаційних ресурсах зростають.

Надалі формується програма невідкладної допомоги, яка через недостатність ресурсів, відсутність діючих механізмів реалізації та контролю не виконується в повному обсязі.

Наслідками подібного сценарію управління є: поглиблення соціальних конфліктів за рахунок накопичення величини некомпенсованих збитків, ріст недовіри насе­лення до місцевих органів влади.

Модель 2 (компенсаційна)

Припускає наявність в умовах надзвичайної ситуації налагодженого механіз­му взаємодії централізованих та децентралізованих структур управління, а та­кож компенсаційних економічних механізмів.

Завдяки їх дії створюється можливість у короткий термін провести необхідні роботи щодо локалізації надзвичайних ситуацій, рятування населення, переходу до компенсаційних заходів. Своєчасне підключення страхових фондів та резервів, реалізація міжрегіональних і міждержавних договорів щодо відшкодування збитків дозволить оперативно вирішувати проблеми, які виникають.

У подальшому активізується інвестиційна діяльність за двома напрямками: імітаційним, що полягає у відтворенні старих структур (якщо ресурси обмежені, а утворені структури не були джерелом підвищеного ризику) або інноваційним, орієнтованим на створення принципово нових технологій та виробництв (якщо руйнування структури було джерелом підвищеного ризику або спричинило великі економічні збитки). На глибину інноваційних перетворень накладають обмеження ресурсні можливості суспільства.

Модель 3 (попереджувально-компенсаційна)

Цей варіант пов'язаний з попередньою комплексною оцінкою безпеки регіону. При цьому оцінюється ступінь ризику, розміри можливих збитків та потенціал відновлення у випадку надзвичайних ситуацій. На основі цієї інфор­мації розглядаються можливості попередження збитків у ланці підвищеного ри­зику. Оцінка витрат на попередження збитків порівнюється з величиною необхід­них компенсаційних витрат з врахуванням необхідності захисту людей.

Під час вибору стратегії безпеки необхідно мати єдиний центр та розвинену систему управління в регіонах, а також можливе включення до процесу розробки програм і контролю будь-яких неурядових громадських організацій (союз підприємців, профспілки, органи охорони здоров'я та страхування, правові органи тощо).

Нині у нашій державі склалася унікальна ситуація, коли розрив економічних зв'язків і руйнування управлінських структур не дозволяють застосувати ні другий ні третій варіанти управління в надзвичайних ситуаціях, а розкол у суспільстві призво­дить до того, що з'являються випадки коли платити за ризик та безпеку приму­шують сусідні регіони. Проте ці дії неконструктивні та не сприяють підвищенню безпеки населення у надзвичайних ситуаціях. Тому необхідно на міждержавно­му (регіональному) рівні реалізувати таку стратегію управління діями в надзви­чайних ситуаціях, яка б включала заходи щодо:

- запобігання виникненню катастроф, включаючи відмову від продукції небезпечних виробництв, закриття аварійних об'єктів;

- запобігання виникненню надзвичайних ситуацій у випадку, коли неможливо усунути причини їх виникнення;

- пом'якшення наслідків надзвичайних ситуацій, здійснення стабілізаційних та компенсаційних заходів.

Ця стратегія повинна спиратися на відповідну правову, організаційну, інформа­ційну, економічну та технічну основу.