3. Категорично-імперативний сенс життя.

Ідея сенсу життя як обов’язку знайшла своє найбільш повне вираження у філософії Канта. Мета або сенс життя, за Кантом, – жити морально, тобто вчиняти завжди відповідно до морального закону. Закон же цей, категоричний імператив, формулюється в такий спосіб: «вчиняй так, щоб максима твоєї волі завжди могла бути разом з тим і принципом загального законодавства». Будь-який індивідуальний і конкретний учинок, якщо тільки він претендує на моральну якість, повинен мислитися під кутом зору цього універсального законодавства, бути в сутності своїй моральним прецедентом або зразком для всіх учинків подібного роду. Іншими словами, кожний індивід повинен вчиняти так, щоб правило його особистого поводження могло стати правилом поведінки для всіх.

Категоричний імператив загальний і необхідний. Він не тільки передує моральному досвіду, моральному поводженню, але вперше тільки й робить його можливим. Моральний закон у формі категоричного імперативу дається людині її розумом. Він сягає своїми коріннями у вільно-творче волевиявлення людини. У людини є фундаментальний обов’язок – бути людиною. Мова йде про важливість і необхідність бачити в кожній окремій людині представника роду людського, визнавати в людині саме людину й не використовувати її як засіб або умову вирішення вузько прагматичних завдань. Розглядати того або іншого індивіда як людину – виходить, поважати в ньому її людську гідність, бачити в ньому – хоча б у принциповій можливості – вільну особистість, самоцільну істоту. Людина самоцільна, також як і добро, яке вона творить. Добро можна робити тільки заради добра, а не у вигляді якоїсь вигоди чи користі.

Розглянутий варіант сенсу життя, що задається життям розуму, обов’язку, і з нього виходять, має ряд привабливих рис, що забезпечують у певній мірі глибинний спокій душі, розвивають і зміцнюють моральні сили людини, піднімають її духовно, що особливо важливо в наш морально далеко не благополучний час. Вони виявляють і переконливо підтверджують незламність вільного початку в людському бутті, свободу вибору, свободу волі людини.

Разом з тим цей варіант трохи схематичний. Все багатство й розмаїтість людського життя втискується в прокрустове ложе обов’язковості, повинності – розумної, вільно прийнятої, але все ж із надто визначеним застереженням. Він дещо ригористичний, несправедливо зневажає звичайними людськими радостями і втіхами. Намічувана ним лінія поводження для багатьох виявляється явно завищеною. Її дуже важко дотримуватися в практиці життя.

Названі форми сенсу життя не позбавлені внутрішніх протиріч. Сполучити зовнішню зумовленість і свободу волі логічно ніяк не можна. Індиферентність стоїків – вигадане рішення даної проблеми. Або візьмемо кантівську концепцію. Як бути, наприклад, у ситуації конфлікту двох або більше обов’язків. Припустимо, ви обіцяли одній людині тримати якусь інформацію в секреті, а інша просить вас відкрити її їй, бути правдивим. За категоричним імперативом Канта, ви зобов’язані тримати слово-обіцянку і говорити завжди правду. У пропонованій ситуації, однак, два цих обов’язки з очевидністю виключають один одного.

Втім, різні підходи до сенсу життя тому й існують, що люди-то різні. Вони дають кожному можливість свідомого вибору й побудови власного стилю й способу життя.