Концепція «розумного егоїзму» в етиці.

Концепція розумного егоїзму – етична концепція, висунута просвітителями 17-18 ст. У її основі лежить принцип: правильно зрозумілий особистий інтерес повинний збігатися із суспільним за ефектом корисності. В етиці Гельвеція, Гольбаха, Дідро, пізніше Фейєрбаха концепція розумного егоїзму виражала інтереси висхідної буржуазії у її боротьбі з аскетичною феодально-християнською мораллю, служила ідейною підготовкою буржуазних революцій. Ці мислителі виходили з можливості гармонійного сполучення суспільних і особистих інтересів при збереженні приватної власності. Концепція розумного егоїзму відбивала практику революційної буржуазії, свободу особистої ініціативи, ідеалізувала приватне підприємництво, а «суспільний інтерес» виступав у ній фактично як класовий інтерес буржуазії. Капіталістична дійсність розвіяла ілюзію розумності будь-якого суспільства.

Чернишевський і Добролюбов відкинули деякі ідеї французьких матеріалістів 18 ст. про можливості сполучення суспільних і особистих інтересів на основі встановлення освіченими монархами або мудрими законодавцями «розумних» законів, а також принцип «загальної любові» Фейєрбаха. Особистий інтерес як мотив поводження наповнюється в їхній етиці суспільним змістом. У безкорисливому служінні народу, у рятуванні його від кайданів кріпосництва, у революційному перетворенні дійсності бачили вони сенс життя людини, критерій його вчинків. Але, незважаючи на раціональний зміст, що вклали в концепцію розумного егоїзму російські революційні демократи, ця теорія не давала послідовно наукового пояснення законів розвитку моральності, поводження людини в суспільстві, тому що апелювала до людини взагалі, до її абстрактної «вічної» природи.

Утилітаристська етика (Ієремія Бентам) та її сучасні варіанти.

У питанні про те, що є благо, думки філософів сильно розходяться. Одні вважають, що благо – у пізнанні бога й любові до нього; другі – у загальній любові; треті – у тім, щоб радуватися красі, а інші шукають його в задоволенні. З того, як ми визначимо благо, витікає і все інше в етиці, тому що ми повинні у своїх діях робити якнайбільше блага й відповідно якнайменше зла. Наприклад, чи слід вищу міру покарання застосовувати за злодійство, або тільки за убивство, або ж її взагалі не слід застосовувати?

Ієремія Бентам (1748-1842) – англійський правник і етик – розробив цілісну доктрину утилітаризму, яка була модною в 30-50-ті роки ХІХ ст. й послугувала в певній мірі становленню філософії позитивізму. Відповідно цій доктрині моральність вчинку може бути арифметично вичислена як баланс задоволень і страждань, результатом яких він є. Критерієм моральності, таким чином, був проголошений принцип корисності, а головною метою всякої корисної діяльності – забезпечення щастя якомога більшого числа людей. Таке сумарне благоденствіє досягається посередництвом задоволення приватного інтересу кожного окремого індивіда, для чого годяться будь-які засоби. Це була злегка замаскована апологія культу наживи.

Бентам, вважаючи, що благо – у задоволенні, займався розробкою кримінального кодексу, який би найбільшою мірою сприяв задоволенню кожного. Він прийшов до висновку, що закони, які існували в його час, повинні бути значно м’якішими. З політичної точки зору Бентам вважав, що задоволення однієї людини має таку ж етичну значимість, як задоволення іншої, але за умови, що кількість цього задоволення однакова в обох випадках. На цій підставі він виступив на захист демократії. Думка Бентама, що благо – це задоволення, викликала спочатку лютий опір; цю точку зору навіть назвали свинячою філософією. Але ні Бентам, ні його опоненти не змогли, утім, довести, що їхні погляди вірні.

Ніцше, наприклад, думав, що тільки благо для великої людини можна вважати значимим, а інша маса людства служить лише засобом для досягнення її благого стану, Ніцше дивився на звичайних людей, як на недорозвинутих, вважав виправданим використання їх для блага надлюдини, а не для їхнього власного блага. Цей погляд з тих пір служить для виправдання боротьби з демократією.

Тут ми маємо справу з різкою розбіжністю у поглядах, які мають практичну значимість для всіх, але у нас немає абсолютно ніяких логічних або інтелектуальних засобів, за допомогою яких можна було б переконати одну з партій, що права інша партія. Узагалі то людей переконувати можливо, але застосовувати при цьому варто не стільки інтелектуальні, скільки емоційно-ціннісні доведення.

Вчення Дейла Карнегі своєрідне застосування утилітаристської етики в умовах ХХ ст. Карнегіанська етика та естетика далека від християнської. Але й автор «Анти-Карнегі» засуджує її далеко не з позицій християнства. Гуманістична точка зору винна спиратися на такі прості положення: обмін людськими якостями і властивостями не є одного рівня з обміном речей. Обмін людських якостей на речові здається нормальним лише для ненормальних. Любов обмінюється на любов, кохання на кохання – це норма. Любов на гроші – паталогія (проституція). До паталогії теж звикають як до норми, але навряд чи хтось всерйоз визнає її високою цінністю культури. Посмішка до покупця дійсно краще, ніж грубість, що за нею, як надовго вона? Технологія посмішки дуже далеко від усміхненого добра.

«Розумний егоїзм» також спирається на утилітаризм, але в опосередкованостях (непряма користь). Не завжди «розумний егоїзм» проповідується егоїстичним розумом: наприклад, «теорія людських стосунків» Е. Мейо. Але і у них засадою є прагматично-розрахункова моральність. Вагомою винна бути не лише утилітарна, а й ідеальна цінність праці, господарювання, фахових видів діяльності. Це особливо важливо для практики виховання, бо надто суперечливі моральні вимоги до світу і їх сенс у підлітків. Естетичний і моральний чинники зміни кумирів, лідерів, «коханих», захоплень, оцінок у підлітків надзвичайно хисткі. Звідси і довга та суперечлива примірка ідеалів.

«Правдошукачі», «правдолюбці» та «борці за правду» – все це умова протистояння не стільки користолюбству, скільки його відвертому втіленню у життя. «Спокій – наша смерть» (Б. Паскаль). Головне, не розрахунок, а моральна велич: лицар чи буржуа? Велич лицарства і краса куртуазності – добрий приклад історії. «Герой» чи «бугалтер»? – два типи шекспірівських характерів. Як і характери дон Кіхота та Санчо Панси.

Чи протилежні діаметрально естетичне й утилітарне? Протилежним естетичному насправді є байдуже до духовності людської. Ужитково-прикладне мистецтво, дизайн – по призначенню своєму мають у собі утилітарність. Але яку прекрасну утилітарність.

Чи діаметрально протилежні етичне й утилітарне? Протилежним етичному насправді є відчужене від духовності людської. На кого можна більш надійно покладатися: на прагматика-утилітариста чи на ідеаліста-безсрібника, якщо мова йде про життєві турботи? Та й вряд чи є багато населення на полюсах (на обох надто холодно). Крім того – багато особистісних параметрів є, тому емпірично відповідь неможлива. Головне – особистісні моральні якості, життєва позиція. Але ще й особистість того, хто сподівається. Микола Добролюбов (!): „Лише та доброта і благородство почуттів виключно надійні і можуть бути корисні, які спираються на тверде переконання, на добре вироблену думку. Адже немає ніякої впевненості в моральності людини з добрим серцем, тим більше – в її корисності для інших” (Избранные философские труды. – М., 1948, т. 1, с. 257).

На ницому рівні людина дріб’язкова, не здібна до ідеалу хоч би в якійсь мірі, втрачає гідність і „йде у рабство до одиничності” (Гегель): заради матеріальних благ переступає моральні норми, принципи, власні переконання, а то і всяку людяність. Таку людину вже не цікавить благо, її цікавлять „блага”.