2. Категорії героїчного й буденного.

Велич моральна й естетична. Велич стихій (гори, моря, ліси, степ, небо тощо). Велич людського буття не вимірюється величиною знання, матеріального достатку, корисності, раціональності. Не вимірюється величність і соціальним статусом людини, хоча й може символізуватися ним: „ваше височество”, „ваша величність”. У народних казках піднесення героя символізується образами „царевича”, „королевича”, „принцеси” тощо. Велич душі – ось корінь притягальної сили людини (супроти мізерності її). Велич смерті заради життя – ось де пафос трагедії. Велична „Дев’ята симфонія” Бетховена.

Як і естетичні категорії «величне» й «нице», категорії «героїчне» й «буденне» (також естетичні вузлові поняття, які, проте. найзначніше відбивають людські моральні якості й орієнтування) є виразом потягу до ідеалу, поза ідеалом ці категорії не мають сенсу. Величне – це конкретизація піднесеного героїчним.

Героїчне і буденне. Їх опозиційність виростає з подвійності духовно-практичної реальності, з необхідності подолання людиною своєї безпосередньої біологічної природи. Категорія "героїчного" не є принципом, бо це є поняття, яке характеризує велетенський вузол зв’язків спільного життя: праці, родини, Батьківщини, ратних справ, професій тощо. На ній тримається етика ризику й жертви (самопожертви), морального вибору і напруження людських фізичних і духовних сил. Героїзм характеризують дієвість (видатна за наслідками діяльність чи дія вимагає стійкості, мужності, напруження у вирішальних або екстремальних ситуаціях) і готовність до самопожертви. Жертовність поза значним сенсом і великими втратами не героїчна. Тісно пов’язана категорія з гуманізмом, з піднесенням, величчю, з трагічним, з боротьбою за втілення ідеалів. Героїзм є вищою формою вияву патріотизму. Героїзм не лише засіб патріота, але й самоутвердження життя як цілісності („своїх”, етносу, політичної нації). Є в героїці й момент гри, але гри в дуже серйозне та небезпечне.

Надзвичайно різний вираз знаходить буденне та героїчне в етиці. Героїка може бути присутньою в різних сферах людського буття. Наприклад, російський „екстрім” і екстремали. Трюки в кіно. Наприклад у стрічці „Місце зустрічі змінити не можна” каскадер Жариков – справді героїчна особа.

Зовнішній героїзм: бравада, хвалькуватість, самопожертва без сенсу. Без ідеалу немає героїки, є лише її ерзаци. Від забіяк-підлітків до нерозсудливих сміливців-дорослих. Легендарні герої та героїка буднів. Античні герої, герої народних епосів, ентузіасти, подвижники, революційні герої, масовий героїзм. Герої праці. Героїка поривань і довготерпіння. Герой в мистецтві завжди досконалий, хоча й досить однобоко. Літературні герої. Самопожертва-подвиг як трагізм.

Суспільна міра героїчного і буденного в етиці та естетиці (категорії “трагічне” і “комічне”). Трагічне – і смерть заради життя, і вчинок не заради користі.

Життя завжди має безліч складних колізій. У кожну епоху вони свої. Свобода –– по той бік моралі, але досягається вона не перестрибуванням через мораль. Сама мораль є результатом усвідомлення необхідності свободи й неможливості її здійснення. Це і є джерелом колізій. Трагічне долає розірваність ідеалу й життя .У природі й буденності трагедій не буває. Природа знає катаклізми, але не знає колізій. Неморальна істота трагізму не знає, бо легко скочується у прірву ницого й потворного. Загибель реакціонерів чи ретроградів – не трагічна і в мистецтві. Гегель мав підстави писати: “трагічне – це моральне”. Трагедія переходить в естетичне (художньо-естетичне) завдяки почуттю безвиході та її реалізації в ім’я свободи інших (аж до спокійного прийняття смерті). У безвиході й вихід, як реалізація життєво крайнє необхідного – свободи інших. Трагедія як ризик життям заради втілення ідеалу в боротьбі старого і нового, величного і ницого, хаотичного і гармонічного тощо. За рахунок людського життя (одного заради всіх) долається безвихідь у трагедії (цього не досягнеш у житті). Гине людина, а не ідея. Ідеї не гинуть, коли гине людина.

Трагічним буває й передчасне, й запізніле відстоювання ідеалу: Джордано Бруно й Антигона: перспектива людяності може не збігатися з загальним “прогресом”, моральний потенціал може бути не лише на боці “історичного авангарду”. Моральний потенціал Швондерів показовий. Сенс життя й зусилля людини заради нього визначають рівень чи масштаб трагізму.

Комічне як імітація прагнення до ідеалу (в етиці – "ханжа"), як ілюзорне служіння ідеалу героїки і величі (образ Дон Кіхота), коли недостає утилітарних засобів і можливостей (негативний вираз ідеалу через імітацію прагнень до нього).

Відсутність збігання ідеалу й дійсності: комічне не підносить до ідеалу, але пов’язане з ним негативно (підміна чи порушення міри змісту або значення, імітація прагнення до нього, ілюзорне служіння йому). Ефекти комічності також виникають в певних життєвих колізіях, суперечках, але особливу роль у них відіграють негативне, нице, перекручене. Стикання невідповідності певних протилежностей (бінарна опозиція) викликає сміх. Протиріччя між значущістю форми й нікчемністю змісту створює комічні колізії для критичного розуму.

Моральна дія сміху. Сміх може бути лише виявом самовдоволеного практичного розуму (моралі). Є правда й у словах М.Г. Чернишевського: «Комічне пробуджує у нас почуття людської гідності». Сміх є запереченням всього нелюдського, невідповідного досконалості. Смішне є запереченням трагічності навіть смерті (вона може бути й комічною – наприклад, «Смерть чиновника»). «Сміх нівелює ранги» (О. Герцен), розвінчує надуту пиху, викриває недоліки. Сміх виправляє. Аристотель говорив про «очищення сміхом». «Сміх пустий, якщо в його засадах не покладається любов до людей» (Марк Твен), «Сміх крізь сльози» (М. Гоголь). «Я плач, що в сміхові часів як та троянда приховався». Ібн Сіна. С. 54. К. Маркс писав, що в історії є певні цикли, які починаються з трагедії, а закінчуються фарсом (комедією). Ця закономірність полегшує прощання зі змертвілими формами життя – треба весело розлучатися з минулим чи застарілим.