8. Цивільна – правова відповідальність за екологічні делікти

Цивільно-правова відповідальність за екологічні делікти регулюється:

• ст. 69 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року;

• Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року тощо.

Сутність цивільно-правової відповідальності полягає у покладенні на правопорушника обов’язку відшкодувати майнову або моральну шкоду, заподіяну внаслідок порушення норм екологічного законодавства, понести інші негативні наслідки, визначені договором на розсуд сторін. Цивільно-правова відповідальність поділяється на договірну і позадоговірну (деліктну). Договірна відповідальність передбачає застосування санкцій за порушення зобов’язань, що визначені сторонами у договорі (наприклад, на проведення екологічної експертизи чи екологічного аудиту). Але частіше за екологічні правопорушення настає позадоговірна відповідальність у вигляді зобов’язання, що виникає внаслідок заподіяння екологічної шкоди.

Екологічна шкода – погіршення якісного стану довкілля в цілому чи окремих природних ресурсів, а також шкода, заподіяна життю, здоров’ю, майну чи господарській діяльності людини внаслідок такого погіршення.

Способи обчислення екологічної шкоди:

1. таксовий спосіб – розмір екологічної шкоди визначається шляхом встановлення урядом чи іншими уповноваженими державними органами фіксованого розміру відповідальності (такс) за заподіяння екологічної шкоди залежно від її розміру, наприклад: 500 гривень за 1 кг сміття, що скидається у море (постанова Кабінету міністрів України від 3 липня 1995 року № 484), 250 гривень за одного вбитого голуба (наказ Мінприроди і Держкомлісгоспу від 18 липня 2007 року № 332/262);

2. розрахунковий спосіб – розмір екологічної шкоди визначається за спеціальними формулами, що містяться у методиках, які затверджуються державними органами, наприклад: Методика визначення розміру шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, у редакції наказу Мінприроди України від 4 квітня 2007 року № 149, Методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963;

3. витратний спосіб – за кількістю коштів, що потрібні для відновлення попереднього стану природного об’єкту.

Чинне законодавство передбачає судовий та позасудовий порядок відшкодування екологічної шкоди. Цей обов’язок може бути виконаний на підставі рішення суду (загальної юрисдикції або господарського чи адміністративного).

Позасудовий порядок відшкодування екологічної шкоди може здійснюватися добровільно, за допомогою страхування ризику заподіяння екологічної шкоди, а також в адміністративному порядку.

9. Дисциплінарна і матеріальна відповідальність за екологічні правопорушення

Дисциплінарна і матеріальна відповідальність встановлюються Кодексом законів про працю України від 10 грудня 1971 року.

Сутність дисциплінарної відповідальності полягає у накладенні роботодавцем на працівника дисциплінарних стягнень за невиконання або неналежне виконання своїх трудових обов’язків, пов’язаних з екологічними правовідносинами, за умови, що відповідні обов’язки передбачені трудовим договором, укладеним між працівником і роботодавцем.

Види дисциплінарних стягнень та порядок їх накладення регулюються ст. 147 КЗПУ. До порушників трудової дисципліни може бути застосовано один з двох заходів:

1. догана;

2. звільнення з роботи.

Частини сьома і восьма ст. 68 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року передбачають таку спеціальну екологічну санкцію дисциплінарної відповідальності як повне або часткове позбавлення премій.

Для окремих категорій працівників можуть бути застосовані також інші дисциплінарні стягнення згідно з положеннями спеціальних правових актів.

Матеріальна відповідальність – це відшкодування екологічної шкоди працівником своєму підприємству, як правило, у межах середньомісячного заробітку.

Якщо, внаслідок порушення покладених на працівника трудових обов’язків ним завдається шкода підприємству, установі, організації (ст. 132 КЗПУ), матеріальна відповідальність встановлюється лише за пряму дійсну шкоду, але не більше середньомісячного заробітку такого працівника. Матеріальна відповідальність може бути покладена на працівника незалежно від притягнення його до дисциплінарної, адміністративної чи карної відповідальності. До відшкодування працівником екологічної шкоди своєму підприємству у порядку матеріальної відповідальності, не застосовуються положення цивільного законодавства про відшкодування екологічної шкоди.