3. Загальне використання природних ресурсів

Загальне використання природних ресурсів – це гарантована законом можливість усіх громадян користуватися природними ресурсами без дозволів, безоплатно, без закріплення за окремим суб’єктом, за винятком обмежень встановлених законодавством (ч. 2 ст. 38 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року; ч.2 ст. 13 Конституції України). Право загального використання природних ресурсів у людини виникає в силу народження і припиняється зі смертю.

Межі права загального використання природних ресурсів: Держава має право регламентувати право загального використання природних ресурсів законодавчими актами чи в адміністративному порядку. Наприклад, при забрудненні Чорного моря органи санітарно-епідеміологічної служби МОЗ можуть заборонити громадянам купатися, бо це може зашкодити їх здоров’ю.

Право загального використання природних ресурсів здійснюється і щодо об’єктів, що перебувають у приватній власності чи в оренді, якщо тільки власник цих об’єктів чи орендар не встановив видимих табличок із чітким переліком обмежень щодо загального використання природних ресурсів. Власник природних ресурсів своєю волею має право обмежити загальне використання природних ресурсів, належних йому на праві власності.

4. Поняття та види правових форм використання природних об’єктів

Правова форма використання природних об’єктів – це правовий режим (титул), відповідно до якого здійснюється використання природних об’єктів, і який визначає обсяг управнень суб’єкта такого використання.

Правовими формами спеціального використання природних об’єктів є:

• право власності;

• право природокористування (безоплатного і орендного, постійного і тимчасового);

• право володіння;

• право сервітуту;

• емфітевзис;

• суперфіцій;

• інші правові форми, що встановлюються сторонами в договірному порядку.

5. Спеціальне використання природних об’єктів на праві власності

Право власності – це форма спеціального використання природних ресурсів відповідно до якої суб’єкт володіє, користується і розпоряджається природним об’єктом на власний розсуд, з урахуванням обмежень, визначених законодавством.

Правомочності власника:

• володіння – фактичне посідання природним об’єктом, виражається юридично (документ, що підтверджує належність природного об’єкту певному суб’єкту) і фактично (право обгородити свій природний об’єкт, поставити інформаційні попереджувальні знаки про наявність права власності тощо);

• користування – отримання корисних властивостей природного об’єкту для задоволення потреб власника;

• розпорядження – право продати, обміняти, подарувати природний об’єкт, іншим чином змінити його правовий режим (передати в оренду, суборенду, на інших правових підставах тощо).

Чинне екологічне законодавство розрізняє такі правові режими власності на природні об’єкти:

а) державна власність – суб’єктом власності є держава в особі її органів;

б) комунальна власність – суб’єктом власності є територіальна громада в особі органів місцевого самоврядування;

в) приватна власність – власність окремих юридичних і фізичних осіб;

г) спільна власність (сумісна і часткова) – власність кількох суб’єктів на один і той самий природний об’єкт;

ґ) довірча власність – правовий режим, який передбачає двох або більше власників: первинного власника і довірчого власника, який володіє, користується і розпоряджається майном первинного власника (на підставі закону, розпорядчого акту чи договору) в інтересах первинного власника і у межах, визначених законом, розпорядчим актом чи договором (наприклад, договір управління майном).

На праві приватної власності можуть використовуватися такі природні ресурси: землі, надра, повітряний простір, атмосферне повітря^1[1], води, об’єкти тваринного і рослинного світу.

Право власності на природні ресурси може оформлюватися різними документами: державними актами, договорами тощо.