13. Особливості охорони природних комплексів історико-культурної спадщини

Охорона природних комплексів історико-культурної спадщини регулюється:

• Основами законодавства України про культуру від 14 лютого 1992 року;

• Законом України “Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 року;

• Законом України „Про охорону археологічної спадщини” від 18 березня 2004 року;

• Загальнодержавною програмою збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004 – 2010 роки, затвердженою Законом України від 20 квітня 2004 року;

• Законом України „Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини” від 1 лютого 2005 року тощо.

Охорона культурної спадщини – це система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукового вивчення, класифікації, державної реєстрації), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини;

Природними комплексами історико-культурної спадщини є природні комплекси, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду, зберегли свою автентичність і занесені до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

За видами об'єкти культурної спадщини поділяються на:

• археологічні;

• історичні;

• об'єкти монументального мистецтва;

• об'єкти архітектури та містобудування;

• об'єкти садово-паркового мистецтва;

• ландшафтні – природні території, які мають історичну цінність;

• об'єкти науки і техніки.

Природні комплекси історико-культурної спадщини незалежно від форм власності, відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток для занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760.

Спеціально уповноваженим органом щодо управління охороною природних комплексів історико-культурної спадщини є Міністерство культури і туризму України.

Особливостями охорони природних комплексів історико-культурної спадщини є передбачені законодавством заходи щодо їх збереження, заборони будь-якої діяльності, яка негативно впливає на їх стан, забезпечення доступу населення до цих комплексів та встановлення спеціальних режимів охоронюваних археологічних територій, охоронних зон, зон регулювання забудови, зон охоронюваного ландшафту і зон охорони археологічного культурного шару. Ансамблі і комплекси пам’яток, що мають виняткову цінність, можуть бути оголошені Кабінетом Міністрів України державними історико-культурними (історико-архітектурними, архітектурно-історичними, історико-меморіальними, історико-археологічними, історико-етноґрафічними) заповідниками чи музеями-заповідниками.