11. Функціональне зонування населених пунктів

Функціональне зонування територій населених пунктів регулюється Законами України „Про основи містобудування” від 16 листопада 1992 року і “Про планування і забудову територій” від 20 квітня 2000 року.

Функціональне зонування територій населених пунктів – це поділ територій населених пунктів на складові частини за видами використання, які характеризуються особливим правовим режимом.

Функціональне зонування здійснюється на підставі схем планування територій на місцевому рівні, генеральних планів населених пунктів, а також планів зонування. Плани зонування є графічною частиною місцевих правил забудови, які затверджуються відповідними місцевими радами і повинні узгоджуватися з регіональними правилами забудови. На плані зонування встановлюється поділ території населеного пункту на функціональні зони з допустимими та переважними видами використання земельних ділянок.

Закон розрізняє такі види функціональних зон:

1. сельбищна зона або зона житлової забудови (для розміщення житлових будинків);

2. зона громадської забудови (для будівництва громадських будівель);

3. виробнича або промислова зона (для розміщення промислових об’єктів);

4. санітарна зона (зелені захисні засадження навколо виробничої зони);

5. рекреаційна зона (пляжі, парки, розважальні заклади, атракціони);

6. комунально-складська зона (комунальна інфраструктура);

7. природоохоронна зона (об’єкти природо-заповідного фонду);

8. оздоровча зона (зона курортів та лікувально–оздоровчих територій);

9. зона зовнішнього транспорту (залізничні станції, колії, автовокзали, літовища тощо);

10. історико-культурна зона (пам’ятки історії та культури);

11. зелена зона навколо населених пунктів (ліси навколо населених пунктів);

12. приміська зона (не входить до населеного пункту, слугує резервом господарського розвитку населеного пункту) тощо.

12. Правове значення містобудівного кадастру населених пунктів

Ведення містобудівного кадастру населених пунктів регулюється Законом України “Про основи містобудування” від 16 листопада 1992 року (ст. 23), а також Положенням про містобудівний кадастр населених пунктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1993 року № 224 і будівельними нормами: ДБН Б.1-1-93 Система містобудівної документації. Порядок створення і ведення містобудівних кадастрів населених пунктів.

Містобудівний кадастр населених пунктів – це система відомостей про населені пункти, їхні функціональні зони, окремі території та земельні ділянки, будинки й споруди, соціальну, інженерну й транспортну інфраструктуру, екологічні та інженерно-геологічні умови.

Містобудівний кадастр населених пунктів призначений для забезпечення здійснення моніторингу забудови та іншого використання територій і надання суб'єктам містобудування необхідної інформації у порядку, встановленому законодавством. Містобудівний кадастр населених пунктів містить дані плану зонування або генерального плану чи детального плану територій, відомості про належність територій до відповідних зон, правовий режим, допустимі види забудови та іншого використання земельних ділянок, єдині умови та обмеження забудови окремих земельних ділянок, відомості про функціональне призначення, поверховість та матеріал стін будівель, магістральні інженерні мережі тощо.

Містобудівний кадастр населених пунктів ведеться місцевими органами містобудування та архітектури. Для ведення містобудівного кадастру використовуються дані державного земельного кадастру, екологічного моніторингу, державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень тощо.