5. Поняття науково цінних природних комплексів

Правовий режим охорони науково цінних природних комплексів регулюється:

• Ст. 46 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року;

• Ст. 14 Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” у редакції від 1 грудня 1998 року;

• Ст. 6, 7 Закону України “Про природо-заповідний фонд України” від 16 червня 1992 року тощо.

Природні комплекси, що мають особливу наукову цінність – це природні комплекси, що розміщені на землях іншого природоохоронного призначення і не перебувають у складі природо-заповідного фонду.

6. Режим охорони науково цінних природних комплексів

Ст. 6 Закону „Про природно-заповідний фонд України” передбачає, що природні комплекси, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу наукову цінність, підлягають особливій охороні в Україні, порядок здійснення якої визначається положенням щодо кожної з таких територій чи об'єктів, яке затверджується Мінприроди України. Землі територій та об'єктів, що мають особливу наукову цінність і є об’єктами комплексної охорони, належать до земель природоохоронного призначення. На цих землях забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

На використання земельної ділянки або її частини, що мають особливу наукову цінність може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації згідно з Законом України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 1 липня 2004 року і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

7. Державний реєстр наукових об’єктів, що становлять національне надбання

З метою збереження унікальних природних об’єктів, які мають виняткове значення для української та світової науки, створюється Державний реєстр наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Положення про порядок визначення наукових об’єктів, що становлять національне надбання, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 174. Рішення про віднесення наукових об’єктів до таких, що становлять національне надбання, приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства освіти і науки України. Фінансування заходів щодо утримання та збереження наукових об’єктів, які включені до відповідного реєстру, щорічно передбачається у Державному бюджеті України.

8. Поняття природного урбанізованого середовища

Охорона природного урбанізованого середовища регулюється:

• Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року (ст. 59);

• Законом України “Про основи містобудування” від 16 листопада 1992 року;

• Законом України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 року;

• Законом України „Про архітектурну діяльність” від 20 травня 1999 року;

• Законом України “Про планування і забудову територій” від 20 квітня 2000 року;

• Генеральною схемою планування території України, затвердженою Законом України від 7 лютого 2002 року;

• Загальнодержавною програмою розвитку малих міст, затвердженою Законом України від 4 березня 2004 року;

• Законом України „Про благоустрій населених пунктів” від 6 вересня 2005 року;

• Законом України „Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду” від 22 грудня 2006 року;

• Державними санітарними правилами планування і забудови населених пунктів, затвердженими наказом МОЗ України від 19 червня 1996 року № 173 тощо.

Природне урбанізоване середовище – це сукупність взаємопов’язаних між собою природних і природно-соціальних чинників місць масового проживання людей, які безпосередньо впливають на життєзабезпечення людини. Це природний комплекс населених пунктів (довкілля населених пунктів).

Довкілля населених пунктів охоплює:

1. природне середовище – об’єкти не створені працею людини (земля, надра, повітря тощо);

2. штучно створені об’єкти (житлові, господарські об’єкти, будівлі, споруди);

3. природно-соціальні об’єкти: які створені людиною, але розвиваються за природними законами і є складовими екосистеми (парки, ботанічні сади тощо).

Природне урбанізоване середовище охоплює тільки природне і природно-соціальне середовище населених пунктів і не охоплює штучно створені людиною об’єкти.

Система управління охороною природного урбанізованого середовища є специфічною і має три рівні:

1. Загальнодержавний: спеціально уповноваженими органами є Міністерство регіонального розвитку та будівництва України й Міністерство з питань житлово-комунального господарства України;

2. Регіональний: обласні ради, обласні державні адміністрації, що мають спеціальні підрозділи житлово-комунального господарства;

3. Місцевий: місцеві ради; відділи земельних ресурсів, управління екологічної безпеки, управління житлово-комунального господарства, управління будівництва і архітектури – розглядають локальні проблеми забудови, використання та охорони природного урбанізованого середовища.