
- •Лекція 8. Правове регулювання екологічного нормування
- •Правове регулювання екологічного нормування
- •Правове значення нормативів гдк
- •Правове значення нормативів гдв, гдс, гдр
- •Лімітування та квотування спеціального використання природних ресурсів
- •Правове регулювання екологічної стандартизації
- •Правове регулювання екологічної сертифікації
- •Національний знак відповідності і знак відповідності
- •Гігієнічна регламентація небезпечних чинників
Правове регулювання екологічної стандартизації
Здійснення екологічної стандартизації регулюється:
Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 року (ст. 31, 32);
Декретом Кабінету Міністрів України „Про стандартизацію і сертифікацію” від 10 травня 1993 року;
Законом України “Про стандартизацію” від 17 травня 2001 року;
Законом України “Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності” від 1 грудня 2005 року;
Екологічна стандартизація – це врегульована в законодавчому порядку діяльність уповноважених на те органів щодо прийняття екологічних стандартів.
Екологічні стандарти – це нормативно-технічні документи, які визначають поняття і терміни, режим використання і охорони природних ресурсів, методи контролю за станом довкілля, вимоги щодо запобігання шкідливого впливу забруднення довкілля на здоров’я людей, інші питання, пов’язані з охороною довкілля і використання природних ресурсів.
Екологічні стандарти не є нормативно-правовими актами і застосовуються на добровільних засадах.
Державним органом, уповноваженим приймати екологічні стандарти, є Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики України.
Законодавство передбачає таку систему екологічних стандартів:
державні стандарти України (ДСТУ) та державні класифікатори (ДК) – затверджуються тільки Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики, державні будівельні норми (ДБН) – затверджуються Міністерством регіонального розвитку та будівництва України, міждержавні стандарти (ІСО, ГОСТ, ІЕК, ЕН тощо) – застосовуються на підставі міжнародних угод України (наприклад: ДСТУ IСO 14020-2003 Екологічні маркування та декларації. Загальні принципи; ДСТУ IСO 14031:2004 Екологічне керування. Настанови щодо оцінювання екологічної характеристики; ДСТУ 4808:2007 Джерела централізованого питного водопостачання. Гігієнічні та екологічні вимоги щодо якості води і правила вибирання; ДК 005-96 Класифікатор відходів);
кодекси усталеної практики – нормативно-технічні документи, що містять практичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкції чи виробів – можуть бути як стандартом, так і його частиною чи окремим документом;
галузеві стандарти України (ГСТУ) – нормативно-технічні документи, які затверджуються міністерствами і відомствами (у тому числі й Мінприроди) і реєструються в Держспоживстандарті України (наприклад, ГСТУ 41-00032626-00-007-97 Охорона довкілля. Спорудження розвідувальних і експлуатаційних свердловин на нафту та газ на суші. Правила проведення);
стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок1[1];
технічні умови (ТУ) – нормативно-технічні документи, що встановлюють технічні вимоги, яким повинні відповідати продукція, перебіги та послуги – можуть бути стандартом, його частиною, або окремим документом; можуть розроблятися самими підприємствами – виробниками відповідної продукції2[2];
стандарти підприємств (СТП) – нормативно-технічні документи підприємств3[3].