
- •Житомирський національний агроекологічний університет
- •1. Корми, годівля та продуктивність тварин
- •1.1. Біохімічний склад кормів, кормових добавок, преміксів, бар і стимуляторів продуктивності с.-г. Тварин.
- •1.2. Споживання кормів та фактори, що його визначають
- •1.3. Основні напрямки удосконалення кормової бази та годівлі тварин
- •1.1. Біохімічний склад кормів, кормових добавок, преміксів, бар і стимуляторів продуктивності с.-г. Тварин.
- •1.1.1. Сучасні методи оцінки поживності кормів. Система Ван Соєста.
- •1.1. Взаємозв’язок традиційної системи зоотехнічного аналізу кормів (система Вінде) та системи Ван Соєста
- •1.1.2. Вплив факторів навколишнього середовища на поживність кормів
- •1.1.2.1. Вид та морфологія рослин
- •1.1.2.2. Вік та фаза дозрівання рослин
- •1.1. Терміни, які пропонуються nrc для характеристики фаз дозрівання кормових рослин
- •1.1.2.3. Температура
- •1.1.2.4. Освітленість та тривалість дня
- •1.1.2.5. Волога
- •1.1.2.6. Дефоліація та захворювання
- •1.2. Вплив факторів навколишнього середовища на хімічний склад та поживну цінність рослин (Van Soest p. J., 1994).
- •1.1.2.7. Родючість ґрунту
- •1.1.2.8. Добрива
- •1.1.2.9. Органічне ведення землеробства та якість кормів
- •1.1.2.10. Взаємодія факторів навколишнього середовища.
- •1.1.3. Фактори, що впливають на втрату поживних речовин в процесі заготівлі та зберігання кормів
- •1.1.4. Основні критерії оцінки якості сіна та способи його заготівлі
- •Вміст поживних речовин у сіні різної якості
- •1. Пропоновані класи для бобового та бобово-злакового сіна
- •1.4. Пропоновані класи для злакового та злаково-бобового сіна
- •1.1.5. Основні критерії оцінки якості силосу та способи його заготівлі
- •Мікробіологічні та хімічні аспекти ферментації силосу
- •1.6. Молочнокислі бактерії силосу (Van Soest p. J., 1994).
- •1.7. Клостридіальна мікрофлора силосу (Van Soest p. J., 1994).
- •1.8. Мікроорганізми, що асоціюються із аеробним псуванням корму (Van Soest p. J., 1994).
- •Забезпеченість рослин цукром та якість силосу.
- •Протеоліз
- •1.9. Продукти ферментації маслянокислих мікроорганізмів (Van Soest p. J., 1994).
- •1.10. Склад азотних фракцій в трав’яному силосі (Van Soest p. J., 1994).
- •Органічні кислоти в силосі
- •Енергетичний баланс силосу
- •1.11. Хімічний склад добре ферментованого люцернового силосу порівняно із свіжою зеленою масою люцерни (Van Soest p. J., 1994).
- •1.12. Продукти ферментації молочнокислих мікроорганізмів (Van Soest p. J., 1994).
- •Силос з низьким вмістом вологи або сінаж
- •Порівняльна оцінка мікробної ферментації в рубці та силосі
- •1.13. Порівняльна оцінка ферментативних процесів в силосі і рубці (Van Soest p. J., 1994).
- •Споживання силосу
- •Ефективність підгодівлі концентратами на силосних раціонах
- •1.14. Мікробна біомаса на різних раціонах (г азоту на кожні 100 г перетравної органічної речовини) (Van Soest p. J., 1994).
- •Силосні добавки
- •1.15. Мінімальні концентрації (мілімоль/літр) при яких органічні кислоти та інші інгібітори гальмують розвиток мікрофлори (Van Soest p. J., 1994).
- •Якість силосу та критерії його оцінки.
- •Як приготувати силос високої якості.
- •Заготівля сінажу.
- •1.1.6. Стимулятори продуктивності тварин, ферментні препарати та премікси у тваринництві.
- •1.1.6.1. Класифікація кормових добавок
- •1.1.6.2. Стимулятори продуктивності- загальна характеристика. Загальні принципи застосування біостимуляторів у тваринництві.
- •Стимулятори росту
- •Стимулятори травлення
- •Ксантофіли.
- •1.16. Корми, багаті на ксантофіл 1
- •Антиоксиданти
- •Ароматичні речовини
- •Інгібітори плісені
- •Медичні препарати та антигельмінтні препарати
- •Транквілізатори
- •1.1.6.3. Ферментні препарати. Загальна характеристика, одержання та принципи застосування у тваринництві
- •Роль екзогенних кормових ферментів в тваринництві.
- •1.1.6.4. Премікси, загальна характеристика та застосування у тваринництві, принципи розробки та виготовлення.
- •1.2. Споживання кормів та фактори, що його визначають
- •Фактори що впливають на споживання.
- •1.17. Показники якості травостою та його споживання вівцями (Van Soest p. J., 1994).
- •1.18. Споживання корму коровами в залежності від перетравності корму (Van Soest p. J., 1994).
- •1.19. Споживання корму великими та дрібними жуйними тваринами (Van Soest p. J., 1994).
- •1.20. Споживання корму худими та вгодованими коровами в залежності від перетравності сухої речовини (Van Soest p. J., 1994).
- •1.3. Основні напрямки удосконалення кормової бази та годівлі тварин
- •1.3.1. Застосування прогресивних технологій заготівлі, приготування та роздавання кормів
- •1.3.2. Вирішення проблеми білку
- •1.3.3. Продовження пасовищного сезону за рахунок організації пасовищного конвеєра
- •1.3.4. Можливості використання кормової бази природних угідь
- •1.3.5. Виробництво високоякісних комбікормів
- •1.3.6. Удосконалення системи годівлі тварин
- •1.21. Структура раціону за однотипної годівлі корів
- •1.22. Структура вологих кормо сумішок для годівлі корів у різні фізіологічні періоди
- •2. Механізми травлення у сільськогосподарських тварин
- •2.1. Система органів травлення сільськогосподарських тварин та птиці
- •2.6. Швидкість проходження корму вздовж шлунково-кишкового тракту
- •2.1. Система органів травлення сільськогосподарських тварин та птиці
- •Класифікація тварин за типом кормової поведінки.
- •2.2. Класифікація тварин відповідно до анатомічної будови травної системи
- •2.1. Загальна схема травних процесів в шлунково-кишковому тракті тварин
- •2.4. Класифікація тварин відповідно до топографії процесів мікробного травлення
- •2.2. Класифікація тварин відповідно до анатомічної будови шлунково-кишкового травлення, типу кормової поведінки та топографії процесів мікробного травлення (Van Soest p. J., 1994).
- •Передумови проходження ферментації
- •Зброджувальна ємність
- •2.3. Об’єми різних відділів шлунково-кишкового тракту (у % від живої маси тварин) (Van Soest p. J., 1994).
- •2.4. Відносна ферментативна ємність шлунково-кишкового тракту різних тварин (в % від загальної) (Van Soest p. J., 1994).
- •Фізіологія постгастричної ферментації
- •2.5. Вплив структури раціону на концентрацію лжк в шлунково- кишковому тракті свиней, бичків кастратів та коней (Van Soest., 1994).
- •Утилізація речовин в нижніх відділах шлунково – кишкового тракту
- •Мікробне бродіння та баланс азоту в організмі тварин
- •2.5. Порівняльна характеристика травлення
- •2.6. Перетравність фракцій клітковини нежуйними (Van Soest p. J., 1994).
- •2.6. Швидкість проходження корму вздовж шлунково-кишкового тракту
- •2.7. Порівняльна швидкість частинок корму та рідини в шлунково-кишковому тракті тварин (Van Soest p. J., 1994).
- •2.7. Розміри тварин і обмеження
- •2.8. Розміри тіла та румінація (Van Soest p. J., 1994).
- •2.9. Кормова поведінка травоїдних по відношенню до кормів з високим вмістом клітковини
- •3. Інтер”єрні тести продуктивності сільськогосподарських тварин.
- •3.1. Інтер'єр тварин
- •3.2. Морфологічні параметри
- •3.1. Середнє співвідношення тканин вим'я лактуючих корів (1-5 місяці лактації, і.І. Черкашенко, 1959)
- •3.2. Середні показники (мкм) мікроструктури долей і половин вим’я лактуючих корів (1-5 місяці лактації, і.І. Черкащенко, 1959)
- •3.3. Показники маси, продуктивності, співвідношення тканин і мікроструктури долей вим'я у корів чорно-рябої породи з різною його формою (і.І. Черкащенко, 1959)
- •3.4. Співвідношення в розвитку шарів шкіри в зв'язку з продуктивністю (б.Т. Харламов, 1974)
- •3.5. Морфологічний склад туші різних порід великої рогатої худоби в 18-місячному віці
- •3.3. Фізіологічні параметри
- •3.6. Теплопродукція різних видів тварин
- •3.4. Біохімічні параметри
- •3.7. Взаємозв'язок між молочною продуктивністю та біохімічними показниками крові у корів чорно-рябої породи різних селекцій (є.І. Федорович, 1999)
- •3.9. Вміст білка і білкових фракцій у сироватці крові в залежності від віку та продуктивності корів чорно-рябої жудоби західного регіону Укрїии (м±m, %) (в.С Федорович, є.І. Федорович, 1999)
- •3.10. Вміст фракцій глобулінів у сироватці крові в залежності від віку і продуктивності корів чорно-рябої худоби західного регіону України (м±m, г %) (в.С. Федорович, є.І. Федорович, 1999)
- •3.12. Вміст глюкози в сироватці крові російських рисаків різного класу жвавості (б.М. Гопка, й.З. Сірацький, в.Є. Скоцик, с.А. Осадчий, д.Б. Гопка, 1997)
- •3.13. Вміст загальних ліпідів, тригліцеридів та холестерину у сироватці крові коней різного класу жвавості (в.Є. Скоцик, 1998)
- •3.14. Біохімічний склад крові середнє- і високо-жирномолочних корів (в середньому за лактацію) (в.І. Волгін. 1972)
- •3.5. Поліморфізм білків крові та його значення в оцінюванні походження та племінної цінності тварин
- •4. Біологічні основи молочної продуктивності тварин.
- •4.1. Біохімія молочної залози і молока Загальна характеристика
- •Фізико-хімічні властивості молока
- •Хімічний склад молока
- •4.1. Хімічний склад молока, % (за о. І. Івашурою)
- •Утворення складових частин молока
- •4.2. Хімічний склад плазми крові і молока, %
- •Молозиво
- •4.3. Хімічний склад молозива в ранній післяпологовий період, %
- •4.2. Фактори, що впливають на молочну продуктивність
- •4.2.1. Взаємозв'язок процесів травлення з молочною продуктивністю корів
- •4.3. Теоретичні основи виготовлення замінників молока
- •4.4. Стимулятори молочної продуктивності
- •5. Біологія яєчної продуктивності. Стимулятори яєчної продуктивності
- •5.1. Будова яйця
- •5.2. Хімічний склад яйця
- •5.3. Біосинтез складових частин яйця
- •5.4. Взаємозв'язок процесів травлення з яєчною продуктивністю курей
- •5.5. Фотоперіодизм, біологічна сутність та його використання на практиці
- •5.6. Напрямлений вплив на несучість
- •Кормові добавки в раціонах птиці.
- •6. Біологічні основи м'ясної продуктивності тварин. Стимулятори м'ясної продуктивності
- •6.1. М'язова тканина: структура, властивості та особливості будови у тварин.
- •Хімічний склад м’яса
- •6.2. Середній хімічний склад, %, і енергетична цінність м'яса сільськогосподарської птиці
- •6.3. Білки м’язового волокна
- •Хімічний склад сполучної тканини
- •Хімічний склад кісткової тканини
- •6.2. Біосинтез складових частин м’яса
- •6.3. Питанння регуляції м’ясної продуктивності
- •Кормові добавки для свиней.
- •6.4. Неповний перелік кормових добавок в раціони свиней 1 2
- •Стимулятори росту та імплантанти для великої рогатої худоби
- •7. Біологія шкіряної та вовнової продуктивності
- •7.1. Біологічні основи формування шкіряної продуктивності овець і кіз
- •7.2. Біологічні основи формування вовнової продуктивності овець
- •7.3. Хімічний склад вовни та біосинтез кератину
- •7.1. Вміст амінокислот у вовні, г на 100 г
- •7.4. Стимулятори шкіряної та вовнової продуктивності тварин
- •8. Біологія медової продуктивності. Стимулятори медової і воскової продуктивності бджіл
- •8.1. Фізіолого-біохімічні механізми травлення у медоносної бджоли
- •8.2. Біологія і стимулятори медової продуктивності бджіл
- •8.2. Хімічний склад деяких медів (за а. Ф. Губіним, 1967)
- •8.3. Загальна кислотність і зольність окремих монофлорних медів
- •Стимуляція медової продуктивності
- •8.3. Склад та фізико-хімічні властивості воску, прополісу, бджолиної отрути, квіткового пилку та маточного молочка
Якість силосу та критерії його оцінки.
Якість силосу визначають за кольором, запахом, смаком, структурою силосованих рослин.
Доброякісний силос повинен мати колір майже такий як мали засилосовані рослини проте допускається жовтий, жовто-зелений, світлокоричневий відтінки. Зіпсований силос набуває матового відтінку, а потім темніє, стає брудно-сірим, та темно-коричневим.
Доброякісний силос має приємний запах та нагадує запах плодів або свіже спеченого хліба, чи квашених яблук, зіпсований запах редьки, оселедців, прогорілої олії. Зіпсований або починає псуватись силос має надмірний вміст масляної кислоти, що надає йому гострого та неприємного запаху. Смак доброякісного силосу слабокислий, кислий, приємний. Структура доброякісного силосу повинна відповідати структурі засилосованих рослин.
Для більш достовірної оцінки якості користуються лабораторним методом. Найбільш простими критеріями оцінки якості силосу є його рН та вміст сухої речовини (рис. 1.11). Якщо силос дуже вологий (70-85% вологи) то низький рН (менше ніж 4,4) свідчить про його високу якість. Низькі значення рН, в даному випадку, асоціюються з накопиченням молочної кислоти та кращим збереженням силосу.
Рис. 1.11. Шкала оцінки якості силосу в залежності від його вологості та рН
Якщо значення рН вищі ніж 4,4 це свідчить про те що ферментація силосу проходила за протеолітичним типом (за рахунок зменшення цукро-протеїнового відношення) в результаті якої утворювалась не молочна а масляна кислота, аміни та аміак. Оскільки масляна кислота більш слабка в порівняні з молочною і має більш низькі консервуючи властивості- якість силосу гірша.
Для низькоякісного, високовологого силосу характерні високі рівні амонію, амінів та масляної кислоти. Зростання вмісту аміаку свідчить про розвиток гнильних процесів.
Доброякісний силос містить близько 2% вільних кислот (2/3 молочна та 1/3 оцтова). Вміст масляної кислоти у доброякісному силосі не допускається.
Для силосу (сінажу) з високим вмістом сухої речовини (вологість менше 65%) величина рН є менш важливим показником якості силосу. В такому силосі навіть високі значення рН не свідчать про його низьку якість. Розвитку кислотності заважає низька концентрація води та осмотичний тиск, які обмежують процеси ферментації та утворення кислот. В той же час такий силос в більшої ступені підлягає нагріванню, оскільки його більш важко пресувати та вилучити кисень.
Для низькоякісного силосу з високим вмістом сухої речовини характерно збільшення частки нерозчинних форм азоту (за рахунок процесів нагрівання та протеолізу).
Як приготувати силос високої якості.
Строки збирання. Збирання трав на силос повинна проводитись в той же період що й для заготівлі сіна високої якості.
Оптимальне подрібнення. Теоретично силосозбиральний комбайн повинен подрібнити кукурудзу на частинки розміром 0,6- 0,9 см. Трави подрібнюють меншим розміром ніж кукурудзу, а підв’ялену масу подрібнюють дрібніше ніж масу з високим вмістом вологи, що дозволяє краще закласти силос та запобігти попаданню повітря. Ступінь подрібнення зеленої маси безпосередньо залежить від вологості силосуємої сировини: при вмісті вологи 65-70% ступінь подрібнення становить 1-1,5 см; 75-80%- 2-3 см а при вологості більш ніж 80% - 10-12 см.
Вміст вологи- один з найбільш важливих факторів при визначенні якості силосу. Експериментальні роботи та практичний досвід показує що оптимальна волога для силосування більшості культур повинна становити 60-70%. Але силос низької вологості (40-60%) консервують в сховищах без доступу кисню, якщо зверху їх закривають більш вологою масою та плівкою. Розрахунки бажаної вологості сировини проводять розрахунковим методом за квадратом Пірсона (рис. 1.12).
Рис. 1.12. Метод розрахунку бажаної 65%-ної вологості за квадратом Пірсона.
Як знизити вміст вологи. Вміст вологи може бути зменшений любим з наступних способів, або їх комбінацією: плющенням, підв’ялюванням, додаванням в масу, що силосується сіна та соломи, внесенням сухої добавки зерна, меляси та ін., збільшенням розміру частинок.
Підсушування зеленої маси (особливо бобових) покращує якість силосу, зменшує втрати поживних речовин з соками, обмежує процеси ферментації. В результаті цього отримуємо силос з низьким вмістом органічних кислот і більш високим рН. Цукри та протеїн в меншій ступені ферментуються і тому в більшій мірі доступні для споживання тваринами. Добре приготовлений силос з вологістю менш ніж 30% сухої речовини краще поїдається ніж високовологій. Але в такому силосі краще проходять процеси нагрівання
Визначення вмісту вологи: набираємо в долоню подрібнений фураж та стискуємо на протязі 30 секунд. Після чого розжимаємо руку і визначаємо вміст вологи по грудці корму в руці.
сік тече та проступає між пальців. Маса містить 75- 80% вологи і має збиткову вологу для приготування силосу високої якості. Силос таких культур втратить багато соку. Необхідно пров’ялити масу, або внести консервант, або 90 кг зерна на 1 т рослин.
Грудка зберігає форму, рука- волога. Вміст вологи- 68- 75%. Бажане додаткове підв’ялювання
Грудка повільно розпадається. Вміст вологи 60- 70%. Найбільш оптимальна волога
Грудка розпадається. Вологість менш 60%. Можна силосувати лише молоді рослини- інші можуть пліснявіють, якщо не перекласти їх вологими рослинами або не зберігати в газонепроникних сховищах.
Швидкість заповнення сховища. Для запобігання псування силосу сховище потрібно заповнити протягом 2 днів або швидше, рівномірно розподілити і утрамбувати.
При використанні консервантів необхідно враховувати їх економічну доцільність.
Шкідливі речовини в силосі. При приготуванні силосу з рослин, пошкоджених засухою, можуть накопичуватись ціаногенні глюкозиди, які при гідролізі утворюють вільний ціанід (НСN), Небезпека збільшується, якщо рослини ростуть на грунтах, удобрених високими дозами азоту, а також якщо виникли заморозки, витоптування, град. Всі ці обставини сприяють накопиченню та вивільненню ціаністих сполук.
Основні способи заготівля силосу.
У зарубіжних країнах однією з найбільш відпрацьованих та поширених серед нових, інноваційних технологій є консервування стеблових кормів у плівкових мішках. Суть цієї технології полягає в тому, що силосна або сінажна сировина, підготовлена традиційним способом, за допомогою спеціального обладнання – пакувальної машини подається в довгі полімерні мішки (шланги), де зберігається до згодовування, Шланги виготовляються від 60 до 90 метрів завдовжки та мають діаметр від 2,4 до 3,6 метрів. Корм у плівкових шлангах може зберігатися протягом двох років без додаткових втрат поживних речовин [Прогрес. техн. заг., приг. і розд. кормів, 2008, с.5].