Ключові терміни та поняття

Кримінальне покарання	Арешт
Штраф	Обмеження волі
Громадські роботи	Тримання в дисциплінарному батальйоні
Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю	Позбавлення волі
Виправні роботи	Обставини, які пом’якшують покарання
Службове обмеження	Обставини, які обтяжують покарання
Конфіскація майна

Питання для повторення

1. Назвіть основні види кримінальних покарань.

2. Перерахуйте обставини, що пом’якшують покарання.

3. Назвіть обставини, які обтяжують покарання.

Теми рефератів

1. Кримінальне покарання, його сутність та значення.

2. Види кримінальних покарань за чинним законодавством України.

3. Характеристика та мета кримінального покарання.

Література

Нормативна

1. Конституція України, 1996 р.

2. Кримінальний кодекс України, 2004.

3. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України, 2004.

Додаткова

1. Кримінальне право: Загальна частина. У запитаннях та відповідях / За ред. В.А.Клименка.-К.:Атіка, 2003.

2. Кримінальне право України: Загальна частина. Підручник / За ред.В.А.Клименка, М.І.Мельника.-К.:Правові джерела, 2002.

3. Кримінальне право України. Особлива частина /За ред. М.І.Бемсанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація.-К.:Юрінком Інтер.- Право, 2001.

Семінарське заняття № 7

Тема: Розгляд цивільних, адміністративних, кримінальних справ та вирішення господарських спорів

Мета заняття: поглибити, систематизувати та узагальнити знання студентів про:

- правові засади розгляду цивільних справ;

- правові засади розгляду адміністративних справ;

- правові засади розгляду кримінальних справ.

План

1. Цивільне судочинство: поняття, сутність, характеристика.

2. Цивільний процесуальний кодекс України.

3. Кримінальне судочинство: поняття, сутність, характеристика.

4. Кримінально-процесуальний кодекс України.

5. Способи та строки захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання.

Методичні рекомендації

При вивченні першого питання студенти повинні зрозуміти, що цивільне судочинство полягає у розгляді справ стосовно спорів, що виникають з цивільних, сімейних, трудових, аграрних, земельних відносин, а також спорів, що виникають з адміністративно-правових відносин і справ окремого провадження.

Студенти повинні засвоїти, що цивільні справи в судах розглядаються за заявою особи, яка звертається за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів, а також за заявою прокурора та інших осіб, що звертаються на захист прав і свобод іншої особи. Усі питання, що виникають при розгляді справи, вирішуються суддями більшістю голосів, а при одноособовому розгляді - суддею. У деяких випадках суддя (судді) не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу. Зокрема, це відбувається тоді, коли суддя (судді) брали участь у попередньому розгляді даної справи, або якщо особисто, прямо чи побічно заінтересовані в результаті даної справи тощо.

Студентам треба знати, що у порядку ведення судочинства сторони подають докази, тобто будь-які фактичні дані, що мають значення для правильного вирішення справи, обґрунтовують вимоги або заперечення сторін.

Студенти повинні запам’ятати, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Сторонами можуть виступати громадяни, державні підприємства, установи, організації.

Розгляд цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов’язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. При цьому суд заслуховує пояснення осіб, показання свідків, висновки експертів, знайомиться з письмовими доказами, оглядає речові докази. У результаті розгляду справи суд приймає рішення, що має бути законним і обґрунтованим.

Крім зазначеного вище, студентам треба засвоїти, що під провадженням по справах, які виникають з адміністративно-правових відносин розуміють особливі випадки, які розглядає суд, а саме:

- по скаргах на неправильності в списках виборців і в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі;

- по скаргах на рішення, дії або бездіяльність виборчих комісій;

- по скаргах на дії органів і службових осіб у зв’язку з накладенням адміністративних штрафів;

- по скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської діяльності;

- за заявами прокурора про визнання правового акта незаконним;

- по скаргах на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби;

- про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню сільського населення і державному обов’язковому страхуванню.

Студенти повинні звернути увагу на те, що цей перелік не є остаточним. Суд розглядає й інші справи, що виникають з адміністративно -правових правовідносин. Як видно з переліку, дані спори виникають переважно у процесі управлінської діяльності або у випадках неналежної реалізації прав і свобод громадян.

Суд приймає відповідне рішення, яке може бути оскаржено. В окремих випадках при задоволенні скарги суд може допустити негайне виконання рішення.

Також студентам необхідно запам’ятати, що під окремим провадженням розуміється провадження у справах:

- про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним;

- про визнання громадянина безвісно відсутнім чи проголошення громадянина померлим;

- про усиновлення дітей, які проживають на території України;

- про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану;

- про встановлення фактів, що мають юридичне значення; про відновлення прав на втрачені цінні папери на пред’явника;

- про оскарження нотаріальних дій або відмови в їх вчиненні.

Таким чином, студенти повинні зрозуміти, що ці справи виникають у зв’язку з ускладненням обставин особистого життя громадян, реалізацією їх майнових і особистих прав. Ці справи суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб, органів державного управління, підприємств, установ, організацій тощо.

При підготовці другого питання студенти повинні засвоїти, що порядок провадження у цивільних справах, справах, що виникають з адміністративних правовідносин, і справах окремого провадження визначається Цивільним процесуальнім кодексом України. У зв’язку з об’єктивними потребами до нього внесено численні зміни. Він регламентує поряд з іншими такі юридичні процедури:

- загальні засади цивільного судочинства, склад суду, підвідомчість цивільних справ, види доказів, статус осіб, які беруть участь у справі, їхні права та обов’язки;

- процедури перегляду судових рішень в апеляційний і касаційній інстанціях, виконання судових рішень;

- захист цивільно-процесуальних прав іноземних громадян та осіб без громадянства, позови до іноземних держав, судові доручення і виконання рішень іноземних судів, застосування міжнародного законодавства.

При підготовці третього питання студенти повинні засвоїти, що кримінальне судочинство полягає у діяльності з охорони прав і інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у ньому, а також у швидкому і повному розкритті злочинів, викритті винних і забезпеченні правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинними не був покараний. Саме про це наголошується у статтях" Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПК України).

За Конституцією України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у передбаченому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст.124). Це конституційне положення має для кримінального судочинства кілька значень:

а) ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (ч.2 ст.62 Конституції);

б) обвинувачення не можуть ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях (ч.3 ст.62 Конституції);

в) усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч.3 ст.62 Конституції);

г) висновок про винність особи у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на припущеннях;

д) з обвинуваченим не можна поводитися, як з винним до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визнання його винним у вчиненні злочину, а також публічно твердити в засобах масової інформації та в будь яких офіційних документах, що дана особа є злочинцем.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням (ч.4 ст.62 Конституції).

Під час проведення процедур забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ст.22 КПК України). Закон зобов’язує суддю до першого допиту обвинуваченого та підсудного роз’яснити їм право мати захисника (ст.21 КПК). Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Відмова від захисника не може бути прийнята:

- у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років;

- у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати своє право на захист;

- у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство;

- при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру;

- коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув’язнення (ст.46 КПК).

Студенти повинні знати, що у разі недоведення участі підсудного у вчиненні злочину суд постановляє виправдувальний вирок (ст.32 КПК). Держава гарантує обвинуваченому право знати, в чому його обвинувачують, давати показання або відмовитися давати показання, наводити докази, заявляти клопотання і відводи, подавати скарги, ознайомлюватися після закінчення попереднього слідства з усіма матеріалами справи (ст.43 КПК). Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Студенти повинні знати, що кримінальне судочинство складає єдину систему дій, етапів дослідження обставин кримінальної справи, встановлення істини по цій справі. Етапами судочинства визнаються:

- порушення кримінальної справи;

- досудове розслідування кримінальної справи;

- відданя обвинуваченого до суду;

- судовий розгляд справи;

-апеляційне провадження по справі;

- касаційне провадження по справі;

- виконання вироку;

- перегляд судових рішень у порядку виключного провадження (за нововиявленими обставинами або у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону).

При підготовці останнього питання студентам треба запам’ятати, що здійснення кримінального судочинства відбувається на основі вимог Конституції України та КПК України.

Студенти повинні знати, що у КПК України встановлюються:

- підсудність категорії кримінальних справ, що їх мають право розглядати певні види судів;

- статус учасників процесу ( обвинуваченого, підозрюваного, захисника, потерпілого, представника потерпілого, суду, прокурора, слідчого, особи, яка проводить дізнання, та ін.), їхні права та обов’язки;

- повноваження органів дізнання та порядок провадження дізнання;

- порядок притягнення як обвинуваченого, строки, примусові заходи, зміна й доповнення обвинувачення, порядок отримання показань обвинуваченого;

- запобіжні заходи ( підписка про невиїзд, особиста порука, взяття під варту та ін.);

- підстави, час, умови, оформлення результатів обшуку та виїмки;

- підстави й порядок закінчення попереднього слідства;

- здійснення нагляду прокурором за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства;

- оскарження дій слідчого і прокурора;

- процедура провадження справ у суді першої інстанції (віддання обвинуваченого до суду і підготовчі дії до судового засідання, підготовча частина судового засідання, судове слідство, судові дебати останнє слово підсудного, постановлення вироку);

- процедуру провадження справ в апеляційній і касаційній інстанціях;

- порядок виконання вироку, ухвали й постанови суду;

- процедура провадження за спрощеною (протокольною) формою досудового готування матеріалів;

- особливості провадження у справах про злочини неповнолітніх.

При вивченні останнього питання, студенти повинні знати, що однією з необхідних умов успішного функціонування всіх елементів створюваного в Україні ринкового механізму є законність і дисципліна в діяльності господарювання.

У процесі господарювання між підприємствами, державними та іншими органами виникають, функціонують та припиняються численні господарські відносини. Держава гарантує виконання і додержання прав та законних інтересів суб’єктів господарювання. При цьому захист як суспільних, так і приватних інтересів забезпечується державою публічно-правовими засобами. (Рис. 2.)

(Рис. 2).

Загальні:

• держава гарантує суб’єктам господарювання, незалежно від обраних ними організаційно-правових форм господарської діяльності та форм власності, рівні права та надає рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Разом з тим забезпечення матеріально-технічними ресурсами, що розподіляються централізовано державою, здійснюється за умовами виконання підприємствами робіт та постачань для державних потреб.

Майнові:

• держава шляхом прийняття відповідного законодавства, створення спеціальних структур гарантує недоторканість їхнього майна і забезпечує захист права власності (ст. 13 Конституції України). Порядок та форми захисту прав господарюючих суб’єктів визначаються понад усе нормами Господарсько-процесуального Кодексу України (ГПК), відповідно до якого господарські спори вирішуються у порядку позовного провадження, а справи про банкрутство – також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 30.06.99 р.:

• спори вирішуються на підставі Конституції України, законів та інших нормативно-правових актів України, міжнародних договорів та угод, згода на обов’язковість застосування яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 4 ГПК України господарський суд не може відмовити у розгляді спору за мотивами неповноти, неясності, протиріччя або взагалі відсутності законодавства, яке регулює спірні питання. (Рис. 3.)

(Рис. 3.) Класифікація засобів захисту права власності

Майново-правові засоби захисту права власності та інших майнових прав спрямовані на захист від безпосередньо неправомірного впливу будь-яких осіб.

Зобов’язально-правові засоби захисту права власності застосовуються, якщо є зобов’язальні, договірні, відношення між власником і особою, яка неправомірно утримує майно. Положення про захист права власності розповсюджується також на особи, які не є власниками, але володіють майном на праві повного господарського відання, оперативного управління або іншої підстави, передбаченої законом або договором (п. 5 ст. 48 Закону України “Про власність”).

Сперечання про відшкодування збитків вирішуються судовими органами згідно з їх компетенцією. (Рис. 4.), (Рис. 5.)

(Рис. 4.) Класифікація судових органів