Тема 7. Нематеріальні активи та методи їх оцінювання

Мета вивчення теми: розглянути значення нематеріальних активів для сучасної системи господарювання та надати їх сутнісно-змістовну характеристику та ознайомитись з методами оцінки вартості нематеріальних активів, розглянути особливості їх оцінки.

1. Теоретичні аспекти аналізу нематеріальних ресурсів підприємства.

2. Методологія оцінки вартості нематеріальних активів.

3. Оцінка ринкової вартості нематеріальних активів.

Під нематеріальним активом підприємства розуміють як умовну вартість об'єктів інтелектуальної власності, так і витрати на нематеріальні об'єкти. Класифікація нематеріальних активів підприємства:

1. Класифікація нематеріальних активів за правовою ознакою:

1. Об'єкти авторського права.

2. Об'єкти суміжних прав.

3. Об'єкти науково – технічної інформації.

4. Об'єкти промислової власності.

5. Об'єкти природного середовища.

6. Об'єкти права користування (монопольне положення на ринку; економічні та інші привілеї).

2. Класифікація нематеріальних активів за ознакою цілісності:

1. Нематеріальні активи невіддільні від підприємства: системи та методи функціонування, сукупність постійних клієнтів, репутація підприємства, переваги територіального розміщення тощо.

2. Нематеріальні активи невіддільні від індивіда: особиста репутація, особисті професійні якості, комерційні здібності, талант, ерудиція, інтелект, комунікаційні якості тощо.

3. Нематеріальні активи невіддільні ні від підприємства, ні від індивіда: фірмові найменування, фабричні марки та клейма, товарні знаки; секретні рецепти та технології, технологічно–технічні бібліотеки, авторські права, креслення та шаблони тощо.

Проблема комерційного використання об'єктів нематеріальних активів прямо пов'язана з необхідністю їх вартісної оцінки, що може проводитися з метою:

- купівлі–продажу прав на об'єкти інтелектуальної власності або ліцензій на їх використання;

- надання франшизи новим компаньйонам при розширенні ринків збуту;

- формування статутного капіталу;

- визначення збитку, нанесеного діловій репутації підприємства незаконними діями з боку інших підприємств;

- акціонування, приватизації, злиттів і поглинань;

- внесення змін у фінансову звітність;

- страхування майна, здійснення операцій застави, чарування, спадкування або безоплатного передавання майна підприємства й ін.

За методологічну підставу оцінки нематеріальних активів доцільно брати базові принципи ціноутворення:

- принцип комплексного обліку трьох груп факторів: витрат, корисності для споживача, впливу конкуренції;

- принцип обліку тільки релевантних витрат;

- принцип обліку факторів, що визначають сприйнятливість покупця до ціни інтелектуальної власності;

- принцип використання адекватних методів виділення частки інтелектуальної власності в загальній вартості чи прибутку від використання майнового комплексу підприємства.

Основна методологічна відмінність оцінки вартості нематеріальних активів полягає у необхідності максимально повного урахування їх особливостей. Особливостями вартісної оцінки нематеріальних активів є:

- залежність величини вартості від обсягу переданих прав (повний обсяг прав, що належать правовласнику об'єктів інтелектуальної власності; виключні права, передані ліцензіатові без збереження за ліцензіаром права на використання та права видачі ліцензій іншим особам за способами, строками та територіями використання; невиняткові права, передані ліцензіатові зі збереженням за ліцензіаром права на використання та права видачі ліцензій іншим особам за способами, строками та територіями використання);

- можливість несанкціонованого використання для об'єктів, що не мають правового захисту (клієнтські відносини, виробничий досвід, навички менеджменту та маркетингу і т. ін.);

- необхідність урахування можливості відчуження нематеріального активу;

- обов'язкове проведення підготовчої роботи з організації оцінки нематеріальних активів, що складається з:

- обстеження об'єкта на предмет факту наявності матеріальних носіїв, що є об'єктами оцінки (письмові й образотворчі описи, креслення, схеми, зразки продукції, дискети, вінчестери ЕОМ, аудіо та відеокасети й інші носії);

- здійснення правової експертизи прав на інтелектуальну власність з метою ідентифікації наявності та дійсності охоронних документів.

- обґрунтування типу вартості, що визначається: вартість активу в складі майнового комплексу діючого підприємства;

- збір необхідної інформації, технічні (споживчі), експлуатаційні, екологічні й економічні характеристики об'єкта;

При оцінці необхідно враховувати, що час дії прав на використання нематеріальних активів обмежений, зокрема.

Патент України на винахід діє 20 років з дати надходження заявки в Укрпатент Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки

Патент на промисловий зразок діє протягом 10 років від дати подання заявки з можливістю продовження ще на 5

Строк дії патенту на корисну модель складає 10 років від дати подання заявки Свідоцтва на товарний знак, знак обслуговування і найменування місць походження товару діють 10 років, з можливістю продовження строку на 10 років.

Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Строк дії суміжних прав – протягом 50 років від дати першого запису виконання, першого опублікування фонограми (і ідеограми), першого публічного віщання передачі;

У процесі оцінки нематеріальних активів використовують загальноприйняті підходи: доходиий, витратний і порівняльний.

В оцінці нематеріальних активів доходному підходу належить особливе місце як такому, що найбільше вірогідно відбиває дійсну цінність нематеріальних активів і ті майбутні вигоди, що одержить власник від володіння ними.

Для оцінки використовуються наступні різновиди названих підходів:

Доходний підхід найбільш поширено використовується для оцінки патентів та технології, товарних знаків, об'єктів авторського права, програмних продуктів, базових депозитів, прав за франчайзінгом

Метод надлишкового прибутку застосовується для оцінки гудвілу підприємства, який пропонується визначати за формулою:

(7.1)

де Г– вартість гудволу;

П – скоректований фактичний чистий прибуток підприємства;

Р – середньоринкова доходність на активи або власний капітал;

А – ринкова вартість активів (власного капіталу);

к_кап – ставка капіталізації.

Метод „звільнення від роялті” передбачає розрахунок ліцензійних платежів на основі річних обсягів продажів. Розмір цих платежів (роялті) розраховується у відповідності зі сформованою практикою ліцензійних угод і являє собою процент винагороди за надання права використання об'єкта інтелектуальної власності. Сума періодичного платежу у вигляді роялті визначається шляхом множення річної виручки від реалізації продукції, що випускається з застосуванням нематеріального активу (за винятком ПДВ і акцизів), на середньостатистичну ставку роялті. Основна маса відомих роялті знаходиться и діапазоні від 0,01 до 0,15.

У методі виділення частки ліцензіара в прибутку ліцензіата розмір ліцензійного платежу визначається шляхом множення річної величини прибутку, який отримується від реалізації продукції, випущеної з застосуванням нематеріального активу, на середньостатистичну частку ліцензіара, що знаходиться її діапазоні від 0,1 до 0,5. Розмір частки визначається обсягом переданих прав, наявністю та дійсністю її патентної охорони та розміром прибутку. Особливим випадком методу вважається «правило двадцяти п'яти процентів», коли ця частка дорівнює 0,25.

Витратний підхід застосовується для оцінки таких нематеріальних активів, які створюються самими правовласниками та для яких не існує ефективного ринку продажів (науково–дослідних та дослідно–конструкторських розробок, інформаційного програмного забезпечення, кваліфікованої робочої сили, дистриб'юторських мереж, корпоративної практики та процедур).

Метод вихідних витрат (історичної вартості) будується на використанні реальних ретроспективних даних про витрати, які здійснено з метою створення оцінюваних результатів. Його особливістю є обов'язковість індексації виявлених витрат з метою їхнього приведення до рівня цін на товари та послуги, що відповідає даті оцінки.

Метод відновлювальної вартості передбачає визначення суми витрат, необхідних для

створення нової точної копії оцінюваного нематеріального активу. Ці витрати повинні бути розраховані па основі діючих на дату оцінки цін на товари, послуги та вартість робочої сили у відповідному регіоні й у відповідній галузі економіки. Метод вартості відновлення найчастіше застосовується під час оцінки технологій і пов'язаних з ними об'єктів інтелектуальної власності, що не створюють прямого економічного ефекту або визначення такого ефекту неможливе.

Метод вартості заміщення пов'язаний із визначенням вартості створення нового активу, еквівалентного об'єкту оцінки за функціональними можливостями та варіантами його використання. При цьому не обов'язкова повна ідентичність структури об'єкта та природи утворюючих його частин, а процедура оцінки ідентична визначенню відновлювальної вартості об'єкта. Метод вартості заміщення застосовується під час оцінки вартості конструкторської та технічної документації. При використанні порівняльного (ринкового) підходу оцінюваний нематеріальний актив порівнюється з аналогічними об'єктами або інтересами в цих об'єктах, що були продані на інтелектуальному або товарному ринках. Елементами порівняння, вважають:

обсяг прав, переданих в аналогічній угоді;

- існування будь–яких спеціальних умов фінансування;

- економічні умови, що існували на відповідному вторинному ринку під час угоди;

- галузь або бізнес, де використовувався (буде використовуватися) нематеріальний актив;

- фізичні, функціональні та технологічні характеристики об'єктів;

- включення інших (нематеріальних) активів в угоду.

Запитання для самоконтролю:

1. Що таке нематеріальні активи? Які їх особливості?

2. За якими ознаками класифікуються нематеріальні активи?

3. Які існують методи доходного підходу за способом виділення економічного ефекту?

4. На якому припущені ґрунтуються методи синтетичної побудови економічного ефекту?

5. В чому полягає особливість застосування методів витратного підходу щодо оцінки нематеріальних активів?