4.3. Інтровертивність

Психологічно нормальна інтровертивність має великі пере­ваги, що проявляються у рефлексивності, поміркова­ності, послідовній наполегливості, здоровому традиціоналізмі та врівноваже­ності. Інтроверти менше залежать від зовнішнього середовища; зберігають психічну енергію. Це акумулятивний, енергозбережувальний психотип, їм набагато легше змі­нити себе, ніж навколишній світ.

Інтровертивність є перевагою для гнучкого і динаміч­ного соціального інтелекту, який добре переробляє інформацію і спроможний не повторювати історичних помилок. Якщо інтровертивність поєднується з раціональністю, то потенції цього соціуму зростають. На такій основі складаються розвинені психокультури, в яких воля до влади врівноважена соціальним інтелектом. Прикладом може бути сучасна Німеччина.

На жаль, українська інтровертивність складалася в історично нездоро­вих умовах: вона є продуктом стресогенезу та його відображенням. У чому ж полягає вплив стресогенних факторів на таку рису україн­ського менталітету, як інтровертивність?

1. Українська інтровертивність відображає рівень невротизованості соціуму, його перевтому, певне розчарування через отримання великої кількості зайвої інформації.

2. Інтровертивність зі знаком мінус унаслідок стресогенезу пере­ходить у пасивізм. Знаменитий східний пасивізм (індійський) означає стовід­соткове недіяння, розчинення у світі, але український пасивізм скоріше витриманий у канонах епікурейської етики, основний принцип якої — «Про­живи непомітно».

3. Найнебезпечніші наслідки домінування привички і пристосування – є інтелектуальна ригідність; українець — інтро­верт, а значить, локус соціального контролю перебуває у психіці особи. Це суттєвим чином послаблює роль соціальних механізмів впливу.

Ніхто не стане заперечувати аграрно-хліборобське походження україн­ського етносу. Прадавня архаїчна культура з усіма її обрядами, звичаями, ритуалами, писанками, вишиванками, милозвучними піснями, роз­виненою атрибутикою матріархату має сільське походження. Завдяки кон­серватизму села, український етнос зміг перенести всі випробування своєї драматичної історії. Слід від­дати належне тим, для кого сила звички була імперативом виживання у скрутних умовах. Але час невблаганно бере своє, і село поступово маргіналізується під впливом індустріалізації й урбанізації.

Інтроверсія не сприяє внутрішнім, духовним змінам селянина, який заздрить «великій людині міста» й одночасно відчуває до неї приховану антипатію. Змі­нюються костюм, зачіска, але не культура напівмаргінала. Він закритий для всього, в чому бачить виклик його прихованій натурі. Інтровертивність тут виступає уже не тільки як прояв дистресу, але і як реакція відчуження на ворожість міста, динамізм міського способу житія. Формується «окопна психологія» з ворожим поділом на «ми — вони». «Ми» - це ті, хто, не маючи нічого, опинився у великому місті і змогли улаштуватися. «Вони» - це ті, хто є корінними жителями міста і до яких «ми» відчуваємо заздрість. У «нас» свої інтереси, а в «них» - свої.

Особливості інтровертивності українського менталітету:

• дистресовий досвід соцієтальності, що спричиняє ізоляцію індивіда, психологічний захист, який блокує надлишок подразників;

• породжена цим досвідом ригід­ність соціального інтелекту й усього, що пов'язане з соціальною комуніка­цією;

• відчуження сільського психотипу в умовах міської культури.