1.3. Особливості газетного репортажу

У сучасній газетній публіцистиці використовують близько двох десятків жанрів. Вони утворюють своєрідний ланцюжок, ланки якого дають можливість переходу від простих жанрів до більш складних. Залежно від призначення жанрів вони об'єднуються в декілька груп. Перша з них – жанри новинної інформації: замітка, звіт і репортаж.

До цих жанрів звертаються тоді, коли прагнуть повідомити читачам новину. Під новиною ми розуміємо те, що невідоме всій читацькій аудиторії газети або хоч би її частині. Проте не кожен факт, не кожна подія можуть представляти інтерес для читачів і стати новиною. Це залежить від актуальності факту – його суспільного значення. У пошуках актуальної інформації слід розрізняти новину і нове. Новина – це те, що невідоме всім або переважній більшості читачів. Нове – це невідоме про вже відоме.

Один з найпопулярніших жанрів газетної публіцистики – репортаж. Популярний і у читачів, і у журналістів. Пояснюється це особливостями жанру, що відкривають широкі можливості, як перед автором тексту, так і перед його читачем. Призначення репортажу у порівнянні з іншими інформаційними жанрами ускладнюється. Репортер прагне якнайшвидше показати читачеві картину події на всіх етапах його розвитку – від початку до завершення, оперативно відтворити «історію події» як її очевидець або учасник. Це – жанр-розвідник, до нього звертаються журналісти, прагнучи повідомити про те, що відбувається в нашій країні і за її межами.

Сучасний газетний репортаж, пише М. Халлер, походить з “двоголової” традиції: з одного боку, це тип дорожнього нарису (повідомлення про пережите), з іншого боку, тип повідомлення про особисто побачену подію. У першому випадку репортаж передає суб'єктивні враження, в другому повідомляє новинарну інформацію з перших рук [14].

Завдання репортера і предмет репортажу визначає його наочність: читач повинен ніби сам бачити все, що відбувається на місці події, чути голоси його учасників. Цей ефект досягається перш за все використанням в тексті репортажу деталей і подробиць, що допомагають репортерові намалювати зриму картину дійсності. А якщо він виявився безпосереднім учасником події, про яку хоче розповісти, це дає йому можливість самому пережити ті відчуття, випробувати те хвилювання, які пережили інші учасники події. Це дозволить йому сильніше впливати на читачів. При цьому він не просто реєструє подробиці події, які помітив, він ще й відбирає факти, групує їх в тексті, відтворює подію, відображаючи при цьому своє відношення до нього.

Уміння автора «вести» репортаж, «вмонтовувати» його частини визначає особливості його композиції. Наприклад, у тих випадках, коли автор розповідає про подорож, його маршрут найчастіше визначає і композицію тексту. У інших випадках репортаж будується на з'ясуванні обставин, в яких відбувалася подія, на «пошуку» людей, зображених на фотографії тощо. Автор подібного репортажу виступає в ролі дослідника, від нього вимагається уміння використовувати запис прізвища або рядок з документа як привід для створення оповідання репортажу, в якому історія безпосередньо пов'язана з сучасністю.

Специфіка репортажу виявляється і в його стилі – емоційному, енергійному. Для нього характерне активне використання засобів і прийомів образного відображення дійсності – яскравого епітета, порівняння, метафори тощо. І, якщо в цьому є потреба, навіть деяких сатиричних засобів. Ефект присутності, про який вже неодноразово говорилося вище, начебто включає ефект співпереживання: репортаж досягне мети в тому випадку, якщо читач разом з репортером захоплюватиметься, обурюватиметься, радітиме. І не випадково репортаж часто визначають як «художній документ» [15].

Загальноприйнятий об’єм газетного репортажу – від 100 до 450 рядків. Існують певні правила та поради щодо написання репортажу:

• основу оповіді повинна складати хронологія події;

• репортер повинен стати для читача не лише очима, а й вухами, носом та іншими органами чуття, адже читач не має наглядної „картинки” та звуку, як це є у глядачів телерепортажу;

• не можна забувати про те, що читач може й не володіти належною кількістю інформації для повного усвідомлення репортажу, тож треба надати необхідний мінімум інформації; а якщо серія ваших публікацій триває декілька днів, тижнів, а то і місяців, не думайте, що читач володіє фотографічною пам'яттю і пам'ятає, про що ви писали раніше. Він навряд чи згадає цей матеріал. Навпаки, виходьте з того, що якщо колишня інформація не стала загальним надбанням, то читачам необхідно нагадати короткий зміст попередніх статей;

• позбавлятися від абстракції та використовувати конкретні деталі – наприклад, якщо в тексті репортажу немає великих літер (тобто конкретно не назване жодне ім’я чи назва), то такий репортаж носить надмірно загальний характер;

• репортажі зі швидким розвитком подій слід писати темпом, що відображає реальність: мова такого репортажу повинна бути енергійною, композиція - чіткою, дієслова - прямими, фрази - ємними, прикметників - якомога менше [16]

Таким чином, ми з’ясували, що репортаж є одним із найбільш персонально орієнтованих жанрів журналістики, і чільне місце в ньому займає категорія авторського «Я», яка є міцним початком в поєднанні різнородових структур. Саме тому документальне відображення дійсності повинно поєднуватися в репортажі з максимально повним вираженням авторських почуттів та емоцій з приводу описуваної події.