2. Поняття досудового порядку врегулювання господарських спорів, історія його виникнення та значення для сучасної практики застосування.

Інститут досудового врегулювання господарських спорів є правовим засобом, який дозволяє кредиторові захистити порушені майнові права без втручання суду. Наявність такого інституту спонукає суб'єктів господарської діяльності своєчасно, відповідно до договірних зобов'язань, поставляти матеріали, сировину, готову продукцію, надавати послуги, виконувати підрядні роботи тощо. Завдяки йому суди розвантажуються від необхідності вирішення нескладних справ на незначні суми.

Суть досудового врегулювання господарських спорів зводиться, головним чином, до пред'явлення претензії одним контрагентом іншому для своєчасного і належного вирішення господарських непорозумінь. Порядок досудового врегулювання спорів визначається Господарським процесуальним кодексом України (ГПК). Згідно зі ст. 5 цього Кодексу, сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій, спори про стягнення заборгованості за опротестованими векселями, спори про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ, а також на спори про звернення на заставлене майно. Стосовно цих категорій спорів угода сторін про обов'язковість їх досудового врегулювання не може укладатися.

Хоча сфера обов'язкового досудового врегулювання господарських спорів є порівняно вузькою, досудове врегулювання господарських спорів становить самостійний правовий інститут господарського процесуального права, оскільки є якісно однорідною групою правових норм, що містяться в ГПК, а також у транспортних кодексах (Повітряного, Торговельного мореплавства), транспортних Статутах (залізниць України, автомобільного транспорту, внутрішнього водного транспорту) та інших нормативно-правових актах. Його значення полягає в тому, що він виступає правовим засобом, який дозволяє кредиторам — суб'єктам господарювання своєчасно за спрощеним порядком захищати порушені майнові права без втручання суду. Самі ж суди, завдяки зменшенню напливу до них нескладних господарських справ, мають змогу зосереджувати більшу увагу на майнових спорах, вирішення яких вимагає досвіду й професійних знань суддів.

3. Порядок пред’явлення і розгляду претензій та виникаючі у зв’язку із цим правові наслідки

Поняття претензії й претензійного порядку. Претензія (від пізньолат. — praetensio — домагання, вимога) — вимога кредитора до боржника про сплату боргу, відшкодування збитків, сплату неустойки (штрафу), пені, усунення недоліків проданої продукції за договором поставки чи речі за договором купівлі-продажу або виконаної роботи. Претензія у формі заяви викладається тільки в письмовій формі з конкретним наведенням вимог і дотриманням необхідних реквізитів.

Претензійний порядок (порядок пред'явлення претензії) — форма захисту цивільних (господарських) справ, урегулювання спірних питань між кредитором і боржником до передання спору на вирішення судовим або іншим компетентним органам. Кредитор у випадку добровільного невиконання боржником зобов'язання перед ним має право пред'явити до боржника вимогу (претензію), а боржник зобов'язаний дати на неї відповідь в установлений термін. При повній або частковій відмові боржника задовольнити претензію, або неотримання в термін від нього відповіді, кредитор має право пред'явити позов.

Пред'явлення претензії є суб'єктивним правом юридичних осіб і підприємців — фізичних осіб, а надання відповіді на отриману претензію в установленому порядку та в установлений термін є обов'язком господарюючих суб'єктів-боржників. Підприємства та організації, які порушили майнові права і законні інтереси інших підприємств і організацій, зобов'язані: а) поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії; б) своєчасно розглядати претензії та за наявності підстав задовольняти їх або давати відповіді в установлені терміни в разі, якщо претензію відхилено повністю чи частково.

Порядок пред'явлення претензій. Відповідно до ст. 6 ГПК, підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушниками цих прав та інтересів звертаються до них з письмовою претензією, в якій зазначаються:

а) повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, організації, яким претензія пред'являється; дата пред'явлення і номер претензії;

б) обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;

в) вимоги заявника;

г) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;

ґ) перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Однак до претензій до транспортних організацій у спорах з приводу перевезень вантажів додаються оригінали транспортних документів. Так, до претензії, пов'язаної з повною втратою вантажу, додається оригінал рахунка і транспортної накладної, а до претензії про часткову втрату або пошкодження вантажу додаються: оригінал транспортного документа, комерційний акт тощо. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії. Про це в претензії зазначається. Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Терміни пред'явлення претензій. Оскільки для багатьох категорій справ не встановлено їх досудового врегулювання, то в законодавстві немає імперативних норм про загальний термін пред'явлення претензій. Пред'явлення претензій, як уже зазначалося, є суб'єктивним правом, а не обов'язком суб'єктів господарювання. Тим не менш, інтереси беззбиткового господарювання спонукають підприємства та організації, а також підприємців — фізичних осіб пред'являти до своїх боржників претензії з таким розрахунком, щоб у разі незадоволення претензії в установлені терміни мати змогу в межах термінів позовної давності звернутися з позовом до відповідача у господарський суд.

Спеціальні терміни встановлено лише для господарських спорів з приводу перевезення вантажів. Відповідно до ст. 925 Цивільного кодексу і ст, 130 Статуту залізниць України, до пред'явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення, є можливим пред'явлення йому претензії. За загальним правилом, претензія до транспортної організації пред'являється протягом шестимісячного терміну, а претензія про сплату штрафу — протягом 45 днів. Порушення цих термінів є підставою для відхилення претензії, а згодом і позову" оскільки вони є присічними і не підлягають поновленню. Стосовно спорів, що випливають з перевезень вантажів залізничним транспортом, то ст. 130 Статуту залізниць України, залежно від підстав пред'явлення претензій, визначає, кому (вантажовідпранику чи вантажоотримувачеві) надається право звернення до залізниці з претензією.

Згідно зі ст. 7 ГПК, претензія підлягає розгляду в місячний термін, який обчислюється з дня отримання претензії (рис. 13.3).

У тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством — виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців.

Транспортна організація зобов'язана розглянути пред'явлену претензію й повідомити заявника про задоволення або відхилення її протягом трьох місяців — стосовно претензій, які виникають із перевезень одним видом транспорту; протягом шести місяців — щодо претензій, які виникають із перевезень у прямому змішаному сполученні; протягом 45 днів — з приводу претензій про сплату штрафів.

Про результати розгляду претензії заявника повідомляють у письмовій формі.

Згідно зі ст. 8 ГПК, у відповіді на претензію зазначається:

а) повне найменування і поштові реквізити підприємства, організації, що дають відповідь, та підприємства чи організації, яким надсилається відповідь; дата і номер відповіді; дата і номер претензії, на яку дається відповідь;

б) коли претензію визнано повністю або частково, — визнана сума, номер і дата платіжного доручення на перерахування цієї суми чи термін та засіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;

в) коли претензію відхилено повністю або частково, — мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти і документи, що обґрунтовують відхилення претензії;

г) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.

Коли претензію відхилено повністю або частково, заявникові повертаються оригінали документів, отриманих з претензією, а також надсилаються документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.

Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку.

Якщо претензію про оплату грошових коштів, до якої додано платіжну вимогу-доручення, визвано повністю або частково, у платіжній вимозі-дорученні зазначається вказана сума.

Платіжні вимоги-доручення виконуються установами банків у порядку, встановленому Національним банком України.

За необґрунтоване списання у безспірному порядку претензійної суми винна сторона сплачує другій стороні штраф у розмірі 10 відсотків від списаної суми.

Ст. 10 ГПК процедуру досудового врегулювання господарських спорів поширено на спори, що виникають при укладенні договорів, а ст. 11 ГПК визначає досудове врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання господарських договорів. Підприємства чи організації, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Підприємство, організація, які отримали пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні відповідати на неї не пізніше 20 днів після отримання пропозиції. Якщо підприємства та організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неотримання відповіді у встановлений термін з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.