10.8. Походження свійських птахів.

Ще в ХІХ столітті по селах нашої країни зустрічались майже виключно прості кури. Це були птахи невеликих розмірів з яскравим диморфізмом у півнів та курок. Їх забарвлення було у всіх схожим і це дало змогу припустити, що ці зовнішні ознаки є найбільш давніми. Саме таке забарвлення мають дикі банківські півні та курки, яких в Індії та Індокитаї називають червоними лісовими курами. Вони схожі і за голосом. Серед всіх диких куриних саме банківський півень співає “кукаріку”. Також ці кури легко схрещуються з нашими свійськими птахами.

Рис.277. Бійцевий півень.

Чому ж саме банківські кури стали тієї вихідною формою для одомашнення? Можливо спочатку цінними були лише півні, як “святі птахи”. Цей півень був неодмінним учасником жертвоприношень, також своїм співом сповіщав новий день тощо. Для тих народів, де вперше відбулося одомашнення, ці півні були святими і не вживалися в їжу. Лише пізніше люди оцінили переваги цих птахів як джерело смачного м’яса, яєць, пера та пуху.

Шляхом штучного добору з часом було отримано багато різноманітних порід, яких нараховують близько двох сотень. Загалом всі ці породи можна поділити на такі групи: бійцеві, яйценосні, м’ясні, загального користування, або м’ясо-яєчні та декоративні.

Бійцеві породи існують для спортивних цілей заради півнячих боїв (рис.277). При виведенні цих порід було використано природну забіякуватість півнів. Добиралися сильні, витривалі та хоробрі півні. Тому зовнішній вигляд цих птахів набував характерних обрисів, як це видно з малюнка.

Рис.278. Породи курей: 1 – півень банківський; 2 – леггорн білий; 3 – російські білі; 4 – плімутрок; 5 – первомайські; 6 – нью-гемпшир.

Яйценосні породи представлені птахами середніх розмірів, які надзвичайно різноманітні за забарвленням рис.278). Функція несення яєць у них настільки розвинута, що вони втратили здатність до їх насиджування. Тому насиджування в цих випадках “довіряють” або простим курям, або використовують інкубатор. З цих порід найбільш відомі леггорни. Ці кури з Італії були завезені до Америки, де з них була отримана нова порода під цією назвою. Ця назва походить від викривленої на американський манер назви італійського міста Ливорно. З часом леггорни були знов завезені до Європи, де дали початок багатьом іншим породам. В Росії леггорна переробили у російську білу породу.

М’ясні породи представлені кохінхінами – жовтого, коричневого, куріпчатого, білого або чорного забарвлення. Найкрупніша курка – брама, яка має дві кольорові форми – світлі та чорні.

М’ясо-яєчні породи представлені відомими західними породами. Це плімутрок, рой-айланд, віандот. З наших місцевих порід слід відзначити первомайську.

Декоративні породи виводилися не за господарською цінністю, а заради особливостей їх зовнішності (рис.279). Це і безхвості кури, і навпаки, з довгими по 2 або 3 м хвостами. Є шовкові породи, тіло яких вкрите лише нитковидним пір’ям. Створювалися, особливо в Японії, “живі іграшки” – карликові породи курей.

Окрім курей свій вклад в птахівництво вносять індики, качки та гуси. Так індики походять з півдня Північної Америки, де дотепер мешкає їх дика форма. Цікаво, що індіанці, які одомашнили індиків ще до появи європейців, інших свійських тварин не знали. Виведено кілька їх порід: московські білі, бронзові широкогруді.

Всі відомі породи качок та гусей походять від своїх диких предків крижня та гуся сірого. Одомашнили крижнів стародавні римляни. В Європі вони відомі з І століття нашої ери. Серед порід гусей на Україні відомі великі сірі, роменські та китайські (рис.280).

Рис.280. Кури декоративної породи фенікс.