11.5. Класифікація та екологія ссавців.

Сучасні ссавці нараховують близько 4 000 видів. Всі вони поділені на три групи. В першу групу об’єднують найбільш примітивних ссавців, які не мають плаценти і розмножуються яйцями. Їх назвали Першозвірі і об’єднують у відповідний підклас. Цей підклас має всього один ряд – Однопрохідні з трьома видами.

До другої систематичної групи – підкласу Справжні звірі – відносять ссавців, які вже мають плаценту, але ембріональний розвиток триває дуже короткий час. Основний же термін розвитку проходить у спеціальному утворі – сумці. Звідси і назва цієї групи – Сумчасті. Їх виділяють в окремий інфраклас (лат. infra – під), - Нижчі звіри – іншими словами це неначе підпідклас. Але в сучасній зоології прийнята саме така назва цього таксону, тому і ми будемо її наслідувати. Всього нараховують близько 250 видів сумчастих. Яких об’єднують в один ряд – Сумчасті.

Нарешті третя група носить назву інфракласу Вищі звірі і об’єднує тварин, які мають добре розвинену плаценту і весь ембріональний розвиток яких протікає в матці. Цей інфраклас поділений на 18 рядів і містить всю іншу кількість видів. Розглянемо біологію найбільш типових представників деяких рядів класу Ссавців.

11.5.1. Підклас Першозвірі. Ряд Однопрохідні. Підклас Справжніі звірі.

Інфраклас Нижчі звірі. Ряд Сумчасті.

Однопрохідні або Яйцекладні – найбільш примітивні ссавці. Вони розмножуються як плазуни, відкладаючи яйця, а також зберігають коракоїд в кістках плечового поясу. Але наявність волосяного покриву та вигодовування малят молоком без сумніву зближує їх із ссавцями. У цих тварин зуби відсутні і лише у малят качконоса є три молочних зуба, які у дорослих зникають. Як і плазуни, вони мають клоаку. Походження однопрохідних невідоме. В наш час відомі три представника цього ряду (рис.296).

Родина єхіднові включає тварин, що вкриті голками довжиною до 6 – 8 см. Під голками тіло вкрито шерстю. Австралійська єхидна мешкає в Австралії, а інший вид – проєхидна – на Новій Гвінеї. Це наземні тварини.

Живляться єхидни мурашками, термітами та іншими комахами. Липкий язик єхидни сягає 25 см і вона вправно дістає ним здобич. Зубів немає, тому часто тварина заковтує дрібні камінці, які механічно обробляють їжу у шлунку.

Єхидни насиджують єдине яйце, яке відкладають у примітивну сумку. Вигодовують маля молоком. Сосків немає і молоко стікає по волоссю, де злизується малюком. Він досить довго тримається в сумці, а потім мати залишає його де-небудь. З цього часу починається самостійне життя маляти.

Родина качконосові має єдиного представника – качконоса. З часу знайомства вчених у 1799 році з цим ссавцем тривав гострий спір – куди його віднести. Перші шкурки качконосів, які були привезені до Європи вважали підробкою. Потім виявили, що цей ссавець має молочні залози і лише наприкінці ХІХ століття стало відомо, що качконіс відкладає яйця.

Качконіс невеличка тваринка довжиною близько 65 см із сплощеними хвостом. На голові міститься той самий “вутячий дзьоб”, який приніс так багато спорів. Дзьоб – це звичайна морда ссавця своєрідної форми, який виконує функцію дотика та захвату їжі. Між пальцями натягнуті перетинки, за допомогою яких тварина плаває.

У воді качконоси знаходяться не більше 2 годин на добу. Живиться дрібними водними безхребетними, де у пригоді стає чутливий “дзьоб” для пошуку їжі в мулі.

Рис.296. Однопрохідні ссавці: єхидна (зліва), проєхідна та качконіс.

Звичайно качконіс ховається в норах, які риє передніми кінцівками поза водою. Для насиджування яєць самка риє окрему норку, де будує гніздо. Сумки для яєць у них немає, тому самка вигнувшись тримає яйця на тілі. Молочні залози також не мають сосків і молоко стікає по волоссю. Вигодовування триває близько 4 місяців, після чого молодь поступово переходить до самостійного життя.

Найнебезпечнішим ворогом качконоса є людина, яка знищує його заради шкурок. В Австралії створена система заповідників, де качконоси взяті під охорону. Природними його ворогами є варан або пітон і іноді тюлені.

Як і всі тварини з невеликими за площею ареалами, однопрохідні є рідкісними звірами. Вони дуже чутливі до господарської діяльності людини і тому потребують особливого ставлення, як до реліктів (лат. relictus – залишений, тобто пережиток від давніх часів).

Ряд Сумчасті. Ссавці цієї групи більш складно організовані, ніж однопрохідні. Деякі види мають зачаткову плаценту і спеціальну сумку для виношування малят. Молочні залози мають соски, які відкриваються прямо в сумку. Розвиток на плаценті триває недовго і маля після народження прикріпляється до соска у сумці. Воно невеличке за розмірами. Наприклад у кенгуру гігантського новонароджений всього 3 см. У сумці воно швидко росте і, навіть, будучи вже великим в разі небезпеки ховається в сумку до матері.

Мешкають сумчасті в Австралії та на прилеглих островах. Невелика кількість видів зустрічається в Південній та Центральній Америці. Лише один вид – опосум північноамериканський – мешкає в Північній Америці.

З окремих представників можна згадати родину опосуми американські, яких нараховують понад 60 видів. Це тварини середніх розмірів, довжина тіла яких 36 – 53 см і вагою 1,6 – 5,7 кг. Родина хижі сумчасті представлена мешканцями Австралії. Сюди належать сумчастий вовк, диявол сумчастий. Представники інших родин – це кріт сумчастий, сумчасті миші, тушканчики, кішки тощо.

Інша група сумчастих переважно травоїдні тварини. Це родини поссуми, коали або сумчасті ведмеді, вомбати та кенгуру. Їх біологія цікава і при бажанні можна ознаймитися з цими незвичайними ссавцями із спеціальної літератури.