5.4. Екологія та практичне значення молюсків.

Більшість видів двостулкових молюсків є фільтратами. Вони невпинно проціджують воду, видобуваючи з неї частики органіки, дрібних тварин, водорості. Людині, яка часто милується прозорістю та чистотою води, не спадає на думку, що це в тому числі і завдяки двостулковим. Так, наприклад, скупчення мідій на 1 м² за добу відфільтровує 280м³ води. Джерелом кисню цих молюсків є вода. Тому серед класу не зустрічається мешканців суші. У водоймах двостулкові можуть жити і на мілководдях, і на любих глибинах, на всіх широтах та на всіх грунтах. Вони можуть повільно пересуватися по дну, закопуватися у грунт, прикріплюватися до каменів, вступати до симбіозу з губками, ракоподібними, червами тощо. Найчастіше молюски утворюють скупчення, фіксуючись на субстраті за допомогою бісусної нитки (мідії) або приростаючи черепашкою, як це роблять устриці (рис.89). Такі скупчення називають банками

Незважаючи на потужний захист двостулкові мають ворогів. Перш за все – це риби, які міцними щелепами розкусують черепашки. Інші водні мешканці – голкошкірі, ластоногі, китоподібні, черевоногі та головоногі молюски – також попов- нюють свій раціон двостулковими. Птахи теж ласують ніжним мясом, збираючи черепашок по мілководдях, як це роблять, наприклад, наші ворони.

Рис.89. Скупчення устриць різного віку на субстраті.

Деякі двостулкові мають здатність свердлити ходи в грунті, м’яких породах, деревині. На рис.90 показано кілька представників цієї групи двостулкових.

Часто під мантією крупних молюсків поселяються одноклітинні водорості. Тоді молюск використовує рослин у їжу. Такою є велетенська тридакна – найкрупніший з двостулкових (рис.91). Довжина черепашки досягає 1,5 м, а вага 250 кг, причому, саме тіло тварини важить близько 30 кг. Тридакна мешкає у тропічних морях Австралії на мілководдях Великого Бар’єрного рифу.

Рис.90. Свердлячі двостулкові, зверху вниз: тридакна, що зарилася в грунт; морський фінік; гіателла; гастрохена; морське свердло.

В ік цих "цар-черепашок" сягає 100 – 300 років. Цікаве те, що на відміну від інших двостулкових, тридакни прикріплюються до дна важкою та масивною спинною стороною. Таким чином ці молюски лежать на дні догори, розкривши стулки черепашки. При таких умовах мантійна порожнина добре освітлюється сонцем, що і зумовило розмноження тут водоростей.

Рис.91. Тридакна велетенська. Її звичайне розташування – догори стулками черепашки.

Переважаюча більшість черевоногих є морськими мешканцями. Вони зустрічаються на різних глибинах, повзаючи по дну. Частина перейшла до плавання в товщі води. У плаваючих видів нога утворює килеподібний плавець, а черепашка частково або повністю редукується. Деякі пристосувалися до життя у прісних водоймах та на суші (ставковики, виноградний равлик, слимак тощо). Їжа черевоногих різноманітна. Переважна більшість є рослиноїдними, але зустрічаються і хижаки, що живляться червами, ракоподібними, іншими молюсками.

Серед черевоногих існують і паразити. За хазяїв їм слугують переважно морські зірки, морські їжаки, голотурії. У зв’язку з паразитуванням на шкірі або в порожнині тіла у них спрощується будова – зникає черепашка, а іноді і кровоносна, нервова та травна системи.

Головоногі зустрічаються виключно в морях. Більшість їх мешкають у товщі води, тобто у пелагіалі (гр. pelagikos – морський, тобто мешкає у відкритому морі). У цих головоногих торпедоподібне тіло з потужними плавцями. Вони швидкісні пловці і запеклі хижаки (кальмари, каракатиці).

Інші головоногі ведуть бентосний (гр. benthos – глибина) спосіб життя, полюючи на придонних мешканців. Їх тіло набуває дископодібною форми, а між щупальцями утворюється перетинка (восьминіг).

Особливу групу складають глибоководні велетенські кальмари – архитеутеси. Про них людство склало багато легенд, змальовуючи страшних агресивних тварин, які перекидають човни рибалок, нападають на пловців. Найбільшою популярністю у народів Північної Європи користувалися так звані "кракени" – велетенські морські чудовиська (рис.92).

Нарешті в середині минулого століття легенди ожили. Французький корвет "Алектон" зустрівся з величезним кракеном. Всі намагання команди вполювати тварину закінчилися невдачею. Гарпуни та багри не трималися в мякому тілі молюска.

Восени 1873 року двоє рибалок та хлопчик рибалили поблизу Ньюфаундленда. Вони помітили якусь величезну масу на поверхні бухти. Наблизившись один з рибалок вдарив багром і маса ожила. Довгі щупальця кракена обвили човен і стали занурюватися у воду. Хлопчик не розгубився і відсік сокирою щупальця. Кракен випустив чорнило і зник у глибині. Довжина щупальця склала 10 м.

За останні 100 років нагромадилося достатньо фактів зустрічі з кракенами. Це викинуті на берег мертві молюски, їх залишки у шлунках кашалотів. Найкрупні- ший кракен досягав 18 м. Загалом вивчення цих тварин показало, що мускулатура їх розвинута досить слабко, а мяке тіло має нейтральну плавучість. Звичайно у двобої, наприклад, з кашалотом кракени програ- ють, а зображені жахливі сцени такого двобою не що інше, як слабкі спроби кальмарів вирватися із щелеп морського ссавця.

Рис.92. Кракен атакує невеличкий корабель. Згідно легенд саме так люди уявляли напад агресивного восьминога.

Практична цінність молюсків в першу чергу визначається їх харчовими якостями. Важливе місце в раціоні людини здавна займають устриці, мідії, морські гребінці. Їх черепашки знайдені археологами в "кухонних залишках" первісної людини. В наш час запаси цих молюсків значно підірвані. Тому їх вилов обмежений, а найбільш підприємливі бізнесмени організували штучне вирощування їстівних двостулкових на морських плантаціях.

Значної школи завдають вилови морських перлівниць з роду пінктад та птерій. Це справжні перлівниці і звичайно найбільшу цінність мають перлини саме природного походження. В Японії налагоджено штучне вирощування перлин. Для цього використовуються дворічні молюски, які після кількарічного утримання дають напівкулясті перлини. Ці півкульки потім склеюють, шліфують і використовують як прикраси. Звичайно такі перлини менш цінні. Взагалі коштовність перлин тимчасова. Сама перлина складається з шарів перламутру та конхіоліну. З часом, приблизно через 150 років, кохіоліновий шар руйнується і втрачається блиск та колір. Прісноводна перлівниця також дає непогані перлини, але дрібніші за розмірами.

Серед черевоногих в їжу використовують виноградного равлика і деяких інших. Черепашки певних видів, наприклад каурі, використовувалися у деяких народів як розмінні гроші аж до ХХ століття.

З 650 видів головоногих в їжу використовується близько 30. Ця традиція їде в глиб віків в Китаї, Японії, Кореї. Аристотель та Пліній вказують на вживання в їжу восьминогів у Давній Греції. З раковин наутилісів виготовляли прикраси, а з чорнильної рідини фарби та чорнило. В Північні Європі головоногих майже не вживали, але за останні десятиріччя цікавість до них різко зросла. Це викликано загальним збідненням рибних запасів. Але і смакові якості м’яса молюсків досить високі і ненабагато в цьому поступаються яловичині. Більшу частину вилову складають кальмари – 1,2 млн тон щорічно, каракатиць – 200 тис. тон.

Серед шкідливих видів слід відзначити корабельного черва тередо, який пошкоджує деревину (рис.93).

Особливо дошкуляв цей молюск у часи дерев’яних кораблів. Інший двостулковий молюск річкова дрейсена утворює масові поселення у водоймах півдня України, у лиманах Чорного та опріснених ділянках Азовського моря. Вона бісусом прикріплюється до субстрату і своїми скупченнями обростає різні гідроспоруди – решітки водозабірників, труби водогонів тощо. На очищення цих споруд витрачаються великі кошти.

Відомі деякі види черевоногих – шкідників сільськогосподарських культур. Це слимаки, які приносять шкоду посівам озимини, картоплі, буряків, конюшини тощо.

Велике негативне значення мають черевоногі як проміжні хазяїни трематод, серед яких небезпечні збудники хвороб людини та тварин.

Рис.93. Корабельний черв тередо. Молюск прогризає ходи в деревині, живлячись нею і використовуючи як схованку.