Кримська війна 1853-1856 pp.

У міжчасі на Балканах і на Середземному морі назрівав спір за сфери впливів поміж Австрією, Францією, Росією та Туреччиною, яка хилилася до упадку. Росія намагалася використати слабкість Ту­реччини й опанувати чорноморські протоки Босфор і Дарданели, що були під пануванням Туреччини, та забезпечити собі вільний вихід до Середземного моря. У 1850 р. в Боснії на Балканах ви­бухнуло протитурецьке повстання, яке турки криваво задушили, а в 1852 р. захопили князівство Монтенегро. У справу втрутилася Ав­стрія, яка за підтримкою Росії вимагала від Туреччини звільнити Монтенегро. Французи зі свого боку вимагали від султана приві­леїв для католиків у святих місцях Єрусалиму, які мали статися кош­том православних, а цар Микола І вимагав для себе права патро­нату над православними, підданими турецького султана. Султан на це не погодився і Микола І постановив змусити його до того, від­давши наказ російським військам 2 липня 1853 р. переправитися через ріку Прут, щоб окупувати румунські князівства, Молдавію і Валахію. Однак російський уряд не врахував того, що в обороні Туреччини стане не тільки її протектор Англія, але приєднаються ще Франція й Австрія, що також шукали за ринками збуту для своїх промислових товарів на Близькому Сході.

¹ Дружинина Е. Вказ. праця.- С. 59.

² Історія Української РСР: у двох томах.- Київ, 1967.- Том перший.- С 424-425. ⁵ Лугова О. Вказ. праця.- С 16.

125

Цей акт довів до дипломатичних переговорів, які не дали жод­них позитивних вислідів, і Росія створила один російсько-турець­кий фронт над Дунаєм, а другий на Кавказі, загрожуючи Туреччи­ні з північного сходу. Під кінець листопада 1854 р. російський флот несподіваним наскоком знищив турецький флот біля пристані Си-ноп. В Англії це проголошено як "масакру" і, щоб Росія не стала володарем Чорного моря, британський та французький флоти ввій­шли до Чорного моря. А 28 березня 1854 р. Англія, Франція й Ав­стрія оголосили Росії війну.

Бої продовжувалися на обох фронтах, 14 вересня 1854 р. союз­ні війська висадилися на берег Криму коло Євпаторії і війна про­довжувалася вже у Криму.

У боротьбі за Крим обидві сторони понесли великі жертви, але російські були неспівмірно більші. Росія виявилася економічно від­сталою кращою порівняно з Англією і Францією через свою фс-одально-кріпосницьку систему. Якщо б війна обмежилася виключно Росією і Туреччиною, то Росія виграла б її, але із економічно роз­виненими західноєвропейськими державами вона ніяк не могла рів­нятися.

Кримська війна жахливо відбилася на економіці Російської імпе­рії, зокрема Південної України, оскільки була прифронтовою зоною і тут проголошено військовий стан. Через Херсонську, Катеринос­лавську й Таврійську губернії просувалися безперервно війська, транспорта зі зброєю та боєприпасами, а також пораненими вояка­ми. У мешканців цих губерній забирали весь скот і люди вмирали від голоду й хворіб¹. На населення покладено різні повинності вели­чезних розмірів. Губернатор Таврійської губернії повідомляв, що в одному тільки 1856 р. для військових потреб його губернія виставила 147 560 підвод². Ціла організація воєнної роботи впала всім своїм тя­гарем на Україну, що була безпосереднім запіллям фронту. Війна нищила як поміщицькі, так і селянські господарства, з яких для по­треб війни мобілізували молодих робітників, збільшено податкові зо­бов'язання й населення мусіло, крім згадуваних уже підвод, утриму­вати військо на постої, доставляти скот для військових потреб тощо. Взагалі мілітаризація цілого господарського і суспільного життя, зок­рема в Південній Україні, витворювала ненормальне положення й руйнувала Україну³. Народ почав бунтувати, численні громади орга­нізували самоврядування й арештовували царських урядовців. Але уряд криваво ліквідував цей рух⁴.

¹ Дружинина Е, Вказ. праця.- С. 205.

² Там же.- С 204.

³ Оглоблин О. Очерки истории украинской фабрики: предкапиталистическая фабри­ ка.- Киев, 1925.- С.54.

⁴ Демкович-Добрянський О. Украшсько-польські стосунки у XIX сторіччі.- Мюнхен, 1969.- С 39.

Великі втрати поніс Крим, зокрема його південна частина, яку сучасники прирівнювали до величезного цвинтарища. Росіяни пі­дозрювали татарів, що вони симпатизують турецько-французько-британській коаліції, і знущалися над мусульманським населенням. Деякі з-посеред вищих російських урядників вславилися своєю жор­стокістю над татарами. У той час багато ногайців і татар покинули Крим, але багато з них москалі зловили та мордували без суду¹. Ці втечі ще більше обезлюднили Крим, що відповідало політиці Ро­сії, яка намагалася "очистити Крим від некорисного для неї еле­менту, яким були татари"².

Сильно потерпіли Херсонська і Катеринославська губернії як су­міжні з воєнними діями, і тому їхні мешканці також утікали у більш віддалені північні губернії. Взагалі всі російські завоювання над Чор­ним морем відбувалися в основному коштом українського народу, його людськими й економічними ресурсами. Іронією долі укра­їнський народ платив не тільки життям своїх синів, але також і хлібом за чужі, російські імперіалістичні інтереси, за перемогу Ро­сії та прославлення російської зброї.

У березні 1855 р. помер цар Микола І і на царський трон всту­пив ліберальний у своїх поглядах цар Олександер II, який, не ма­ючи змоги вести далі безнадійної Кримської війни, закінчив її т.зв. Паризьким договором ЗО березня 1856 р. Договір був великим уда­ром по престижу Російської імперії. Росія втратила дельту Дунаю, мусіла відмовитися від південної частини Басарабії, тобто від Буд-жака, а також від протекторату над Дунайськими князівствами й південно-західний кордон Росії пересунено на ріку Дністер. Од­ночасно знейтралізовано Чорне море і як Росії, так і Туреччині за­боронено утримувати там військові флоти.

У зв'язк>^? з Кримською війною виникла ще й цікава постать польського шляхтича з Волині Михайла Чайковського (1804-1886) колишнього учасника Листопадового повстання 1830 p., одного з польських письменників української школи. Після розгрому по­встанців Чайковський опинився на еміграції, спершу у Франції, де він написав декілька популярних романтичних повістей з укра­їнською тематикою, як "Козацькі оповідання", "Всрнигора", "Ко-шовата" та інші, які були перекладені на інші мови. Пізніше він виїхав до Туреччини, де у 1850 р. прийняв мусульманську віру й турецьке громадянство та став на військову службу. Водночас Чай­ковський змінив своє прізвище на Магомед Садик і дістав тради­ційний для козаків на службі турецького султана титул — Мірмі-ран Паша. Його мрією було відновити в Україні козацтво і при його помочі продовжувати боротьбу за визволення Польщі. З ви-

^! Kondaiski W. Ch. Pamiejniki z wojny sewastopolskiej (в..т. і г.).- S. 59-60. ² BomwskiP. Tatarzy krymscy w Rosji //Oboz.- Zima 1991/1992.- Nr. 21.- S.76.

126

127

бухом Кримської війни він зорганізував під протекторатом Туреч­чини шість козацьких сотень у силі 1400 вояків, з українською ко­мандною мовою, які брали активну участь у боях проти Росії. У 1854 р. козацькі сотні допомогли звільнити від російського оточення твердиню Сілістрію над Дунаєм, і перші ввійшли до звільненого від російських військ міста Бухареста.

Під кінець 1854 р. Чайковський осягнув зі своїми козаками рі­ку Прут, якою проходив кордон Російської імперії. Він планував дістатися в Україну і там викликати протиросійське повстання¹. У 1873 p. M. Чайковський повернувся в Україну, але без війська і, прийнявши православ'я, там доживав віку.

Чайковський мав намір відновити в Україні гетьманство під про­текторатом Туреччини, йдучи слідами гетьманів Петра Дорошенка та Пилипа Орлика. Хоча з цих планів М. Чайковського нічого не вийшло, але сам епізод вказує на те, що ще у XIX ст. жива була ідея української козацької держави.