13. Презумпція невинуватості в контексті Європейської Конвенції з прав людини.

Презумпція невинуватості: пункт 2 статті 6

Пункт 2 статті 6 Конвенції містить положення про презумпцію невинуватості. Суд визначив поняття презумпції невинуватості у справі Мінеллі проти Швейцарії (1983), у якій заявник скаржився на те, що встановлення суми судових витрат і компенсації у справі проти нього, яка вже не могла розглядатись у суді через строк давності, порушили його презумпцію невинуватості за пунктом 2 статті 6. Суд погодився з цим і ухвалив, що:

[...] без доведення попередньої вини обвинуваченого згідно закону і, зокрема, без надання обвинуваченому можливості скористатися правом на захист, судове рішення відносно нього породжує відчуття, що обвинувачуваний є справді винним.

Суд визнав також порушення пункту 2 статті 6 у випадку, коли національні суди відмовились виплатити компенсацію особі за час, який ця особа тимчасово була позбавлена свободи за підозрою у вчиненні вбивства. Національні суди постановили, що «не було можливості підтвердити підозри щодо вчинення цією особою злочину», і що особу було виправдано «лише тому, що вона користувалась правом витлумачення на її користь будь-якого сумніву у доводах» (Секаніна проти Австрії (1993)).

Суд поширив також на інших державних службовців дію принципу, згідно з яким працівники судових органів не повинні допускати висловлювань щодо вини особи до того часу, поки не буде ухвалене остаточне судове рішення стосовно такої вини. Суд визнав порушення пункту 2 статті 6 у випадку, коли під час прес-конференції представник від уряду та поліцейський, якому було доручено провести кримінальне розслідування назвали підозрюваного винним ще до того, як було порушено кримінальну справу проти цієї особи (Аллєне де Рібемон проти Франції (1995)).  

У пункті 2 статті 6 не передбачено захист особи від проблем, що виникають при висуненні обвинувачення проти особи, наприклад, тимчасове позбавлення свободи або подібні наслідки, які виникають в результаті обвинувачення особи у вчиненні злочину. Цей пункт передбачає лише захист особи від відповідальності за злочини, які були вчинені іншими. У справах А.П., М.П. та Т.П. проти Швейцарії (1997) та Є.Л., Р.Л. та пані Ж.О.-Л. проти Швейцарії (1997) Суд ухвалив рішення про порушення пункту 2 статті 6, оскільки уряд наклав штрафні санкції на спадкоємців, що унаслідували нерухомість від приватної особи, через те, що цих осіб було визнано винними в ухиленні від сплати податків.

У кількох справах, що торкалися спірних питань за пунктами 1 і 2 статті 6, Комісія та Суд відмовились розглядати питання про презумпцію невинуватості там, де було встановлено порушення пункту 1 статті 6.

14. Обов’язковий судовий контроль за законністю арешту, затримання або тримання особи під вартою

15. Підстави обмеження свободи людини в контексті Європейської Конвенції з прав людини.

Стаття 5 Право на свободу та особисту недоторканність 1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції. 2. Кожен, кого заарештовано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і про будь-яке обвинувачення, висунуте проти нього.