Запитання для повторення

1. Чому політекономія вважається суспільною наукою?

2. Що таке економіка, економічна система, її складові частини?

3. Основні моделі організації й управління економікою. Чим вони різняться? Яка модель характерна для сучасної України?

4. Місце політекономії в системі економічних наук.

5. Проаналізуйте етапи розвитку політекономії і спробуйте обґрунтувати необхідність виконання провідних шкіл політекономії.

6. Чому класична політекономія називається класичною на відміну від прагматичної?

7. Що вивчає політекономія і чим її предмет відрізняється від інших економічних наук?

8. Як ви розумієте метод політекономії? Що являє собою абстрактний метод?

9. Основні течії економічної думки. Спробуйте знайти між ними спільні риси й суттєві відмінності.

10. Згадайте функції політекономії. Спробуйте знайти місце політекономії в реальному житті. Наведіть приклади

11. Що таке управління та чому воно необхідне в людському суспільстві?

12. Проаналізуйте зв’язок між управлінням економікою, економічною політикою й політекономією. до чого приводить порушення цього зв’язку?

13. Чого, на вашу думку, повинна вас навчити політекономія?

Тема 2: Загальні засади економічного розвитку.

План :

1.Виробництво і його фактори

а) Обмеженість виробничих ресурсів

б) Мета виробничих можливостей.

г) Продукт виробництва

2. Економічні потреби. Їх суть та класифікація

а) Економічні блага

б) Поняття корисності

3. Економічний інтерес. Його функції.

4. Економічна система: її сутність та структурні елементи.

а) Продуктивні сили та їх складові

б) Суспільний поділ праці та структура продуктивних сил.

в) Суб'єкти економічної системи

5. Економічні відносини як суспільна форма і спосіб організації економіки

а) Структура економічних відносин

б) Власність у системі економічних відносин

в) Економічний устрій суспільства

1. Виробництво і його фактори

а) Обмеженість виробничих ресурсів.

Суспільне виробництво ґрунтується передусім на природних факторах. У загальному плані виробнича взаємодія людини й природи здійснюється шляхом втягування у господарський обіг відповідних ресурсів та обміну речовим між людиною і навколишнім природним середовищем. Результаті праці природні ресурси набувають конкретних властивостей які задовольняють певні потреби суспільства. Всі матеріальні блага, що споживаються людьми, а також засоби виробництва являють собою здебільшого модифіковані людською працею елементи природи.

Природні елементи (їх обсяг та різноманітність) впливають на функціонування економіки кожної країни. Невизначаючи цілком хід її соціально-економічного розвитку вони є умовою розміщення продуктивних сил результативності виробництва та добробуту населення.

Природні фактори господарювання, якими володіє кожна країна становлять її еколого-економічний потенціал. Він виступає в двох формах:

ресурсного та регенераційного потенціалу.

Ресурсний потенціал являє собою сукупність елементів природи, що бере або може взяти безпосередню участь у суспільному виробництві. Беручи участь у кожному циклі суспільного виробництва, природні ресурси виступають як першо джерела засобів виробництва або заміщують їх. Від наявності природних ресурсів залежить забезпечення виробництва пернвинною сировиною та енергією і відповідна ефективність господарювання, хоча цей зв'язок не є прямим. Досить згадати приклад колишнього СРСР, для якого висока забезпеченість природними ресурсами була одним із факторів тривалого екстенсивного розвитку економіки. Загалом же ресурсні обмеження негативно впливають на ефективність суспільного виробництва. Так, ускладнення видобутку сировини, збільшення віддаленості джерел їх розташування, погіршення якості ресурсів вимагають більших матеріальних, фінансових і трудових втрат на виробництво готового продукту.

Природні ресурси поділяються на дві великі групи: відновні та невідновні. Даний поділ ґрунтується на розширенні природних ресурсів за ступенем їх відновлюваності та вичерпності. Велика група ресурсів (до них належать передусім мінерало-сировинні). Фактично невідновлюються і не мають замінників. Нажаль, саме ця група ресурсів активно використовується у суспільному виробництві, та її запаси різко скорочуються. Так, за підрахунками спеціалістів, за останнє 50-70років у світі перероблено стільки сировини, скільки за всю попередню історію людства. Якщо світовий видобуток сировини подвоювався кожні 15 років, то для України цей показник ставив близько 1 Ороків. Щорічно у світі видобувається різних гірських порід майже 100млрд. т., виплавляється близько 800млн. різних металів. В Україні щорічний видобуток гірських порід дорівнює близько2млрд. т., мінеральної сировини - 1млрд., кам’яного та бурого вугілля -160млн.т., залізної руди - 100млн.т.

Процес вичерпання доступних природних ресурсів, ускладнення умов їх видобутку, зниження цінних речовин у корисних копалинах призводить до зростання витрат та історичного природного обмеження ефективності суспільного виробництва. Очевидним прикладом цього слугує те, що в Україні майже вичерпані розвідані копалини нафти і газу, і зміна ситуації з енергоносіями даного виду стало важливим фактором дестабілізації економіки держави.

Не менш складна ситуація склалася з відновлюваними ресурсами. Справа в тому, що частина ресурсного потенціалу відновлюється під впливом природніх процесів перетворення і нагромадження речовин та енергії. Однак за надмірної інтенсивності їх використання швидкість природного відновлення може не забезпечити їхнього відтворення. Факти свідчать, що на планеті використовується близько 70% ґрунту, придатного для сільськогосподарського використання, майже половина приросту лісу близько 10% стоку річок. В Україні високий рівень розораності земель, орні землі становлять 85% площ степів та лісостепів, але значна частина земель загублена в результаті вітрової та водної ерозії. Дефіцит води дорівнює 4млрд м, використовується майже 65% річного стоку Дніпра. Низька забезпеченість України лісом, а ті лісові ресурси, що є, значною мірою заражені хворобами та шкідниками.

У зв'язку з інтенсивним використанням ресурсного потенціалу він має тенденцію до зменшення, хоча цьому процесові пртистоїть освоєння та включення у господарський обіг нових природних багатств.

Регенераційний потенціал грунтується на можливості природних систем переробляти наслідки людської життєдіяльності і відновлювати обіг речовин у навколишньому середовищі. Природні системи та їхні елементи мають властивість відновлюватися та нетралізувати шкідливі результати суспільного виробництва. людство повинно рахуватися з тим, що збереження традиційної технологічної схеми "видобуток сировини - переробка -викид у навколишнє середовище відходів" призводить до дедалі більших порушень екологічної стійкості у навколишньому середовищі. Крім того, значною мірою люди негативно впливають на природу і в позавиробничій діяльності.

В сучасних умовах залучення природних ресурсів у суспільне виробництво є малоефективним, а той марнотратним. У кінцевий результат виробничої діяльності матеріалізуються лише незначна частина первісне залучених у виробництво природних ресурсів. Це призводить до того, що, наприклад, до недавнього часу в атмосферу землі щорічно викидалося близько 200млн.т. окису вуглецю, понад 50млн.т. різних вуглеводів.

Регенераційна функція еколого-економічного потенціалу України реалізується досить складно. Внаслідок малопродуктивного багатовідходного виробництва інтенсивно забруднюється грунт та водоймища, дедалі більшою кількістю хімічних сполук насичується повітряний басейн. Обсяг відходів добувної, енергетичної та металургійної промисловості досягає 12млрд.т. і продовжує щорічно зростати на 1,7-1,9млрд.т. За 1986-1990рр. У повітряний басейн республіки було викинуто всіма джерелами забруднення понад 80млн.т. шкідливих речовин значно ускладнило еколого-економічну ситуацію в Україні аварія на ЧАЕС.

Такий екологічний стан знижує можливість життєдіяльності людини, її стає дедалі важче пристосовуватися до умов навколишнього середовища. Склалася тривожна ситуація, коли нарощування виробництва вступило у суперечність з екологічними можливостями природних систем. Проблема ускладнюється тим, що погіршення екологічного стану проявляється не так виразно, як, наприклад, інфляція, дефіцит, безробіття, але за своїм наслідками вони є не менш складними та загрозливими.

Чи означає сучасна екологічна ситуація той факт, що природнім обмеження суспільного виробництва є абсолютними і дана проблема не може бути вирішена? Теоретичні надбання та господарська практика свідчать, що екологічні обмеження суспільного виробництва будуть існувати завжди, але суспільство має адаптуватися до природних умов, що змінюється. Йдеться передусім про екологізацію виробництва, обов'язкове врахування природних факторів при прийнятті господарських рішень дійова охорона природи та раціональне використання її ресурсів можливі за належності структурної перебудови виробництва, всебічного ресурсозбереження формування системи матеріальних стимулів природоохорони, втілення у господарювання природозберігаючих досягнень науки та техніки, ефективного екологічного виховання членів суспільства. Обмежуючий екологічний фактор істотно знизиться, коли природоохоронне орієнтоване виробництво буде не тільки виснажувати ресурси, а й стане сферою національного використання всіх багатств, якими наділила людей Земля.

б) Мета виробничих можливостей.

Суспільне виробництво завжди передбачає функціонування двох факторів: особистого й речового. Особистий фактор виробництва представляють трудові колективи, люди зайняті суспільне корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва.

У процесі трудової діяльності людина перетворює дані природою предмети відповідно до своїх потреб. Однак цей процес не слід розуміти однобічно.

Науково-технічний прогрес підвищує роль людини в суспільному виробництві і збільшує виробничі можливості кожного хто зайнятий у цьому виробництві.

З розвитком технічного прогресу відносно менша кількість працівників використовує дедалі більшу масу засобів виробництва. Наслідком даного процесу стає вивільнення трудових ресурсів. Це свідчить про необхідність глибокого аналізу тенденцій технічної будови засобів з метою недопущення збільшення кількості безробітних.

У продуктивних силах завжди існують певні пропорції, в яких поєднуються фактори виробництва. З технічного боку, характер їхньої взаємодії виражається через технічну будову виробництва. Вона показує в натуральному вигляді, скільки засобів виробництва приводить в рух один працівник. Цей показник виражається кількістю машин, потужністю двигунів, обсягом сировини і матеріалів, що припадають на одного працівника. Отже в загальному цей показник показує, відображає виробничу можливість кожного окремо взятого працівника.

в) Продукт виробництва

Розкриваючи основу життя людського суспільства, невід’ємною складовою є виробництво. Закономірності функціонування суспільного виробництва. Що під цим розуміємо?

Суспільне виробництво — це сукупність індивідуальних виробництв ( підприємств, фірм ) в їхньому взаємозв'язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності.

Суспільне виробництво структурно неоднорідне. Воно включає в себе два види ( сфери ) виробництв: матеріальне та нематеріальне виробництво.

Кожна з названих сфер суспільного виробництва об’єднує багато найрізноманітніших галузей суспільно-економічної системи.

Структура суспільного виробництва

Суспільне виробництво

Матеріальне виробництво Нематеріальне виробництво

Виробниц­тво мате­ріальних благ

Виробництво матеріальних послуг

Виробництво немате­ріальних благ

Виробництво немате­ріальних послуг

Промисловість	Охорона здоров'я, фізичне виховання та соціальне забезпечення
Сільське господарство
Лісове господарство	Освіта
Будівництво	Культура і мистецтво
Вантажний транспорт	Житлово-комунальне господарство
Зв'язок по обслуговуванню виробництва	Невиробничі види побутового обслуговування
Торгівля (продовження виробництва у сфері обігу)	Пасажирський транспорт та зв'язок
Громадське харчування	Аппарат органів державного управління, кооперативними та громадськими організаціями
Матеріально-технічне постачання
Заготівля та особисте підсобне господарство	Кредитування та система страхування

Структура сфер суспільного виробництва

	Суспільне виробництво
	Сфера мате­ріального ви робництва			Сфера нема­теріального виробництва
галузі					галузі

У кожному конкретному випадку результат виробництва - це певний продукт: верстат, трактор, хліб, тканини і т.д. Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт. Суспільний продукт - синтезоване поняття. До його складу входить різноманітні матеріальні й нематеріальні блага та* послуги, які створюються в різних галузях виробництва. Він являє собою всю суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу. Як правило за рік. У практиці господарювання суспільний продукт розраховується по-різному, і тому в реальному житті ми маємо справу з різними його формами залежно від того, які елементи включають до його складу.

Однією з форм суспільного продукту є валовий суспільний продукт (ВСП). Статистичні органи розраховують його як суму виробленої за рік валової продукції всіх галузей матеріального виробництва. Валова продукція - загальний обсяг виробленої продукції (окремими підприємствами, галуззю, суспільним виробництвом) за певний період.

При визначенні величини ВСП до його складу завжди включається повторний рахунок виробничих затрат окремих галузей. Річ у тім, що до його вартості включається не лише вартість готового, а й вартість проміжного продукту (сировина, паливо, матеріали), який для відповідних галузей (добувної промисловості) виступає як готовий продукт. Повтор цей може бути багаторазовим, що суттєво збільшує вартість ВСП.

Наприклад, вартість добутої нафти спочатку включається у валову продукцію нафтодобувної промисловості. Потім, при виготовленні бензину, у вартість продукції нафтопереробної промисловості. Далі у вартість автотранспортних перевезень.

Тому ВСП не дає точного уявлення про ту реальну суму благ, яка створюється протягом року в країні. В зв'язку з цим виникає потреба розраховувати кінцевий суспільний продукт (КСП). Він являє собою всю масу виробленої за певний період часу готової продукції. Тобто, це продукція, яка надходить в особисте або виробниче споживання, на відновлення спожитих засобів праці та нагромадження в готовому вигляді. Отже, КСП є лише частиною ВСП, яка виключає повторний рахунок. Так, у 1990р. ВСП України (у фактично діючих цінах) становило 288,5 млрд. крб., а кінцевий продукт лише 131,4 млрд. крб.

Для чого ж тоді потрібні розрахунки ВСП, якщо він не має реальної картини кінцевої діяльності виробництва? Річ у тім, що ВСП виражає складні госпрозрахункові відносини між підприємствами та галузями економіки. Тому його розрахунки потрібні: а)для госпрозрахункової комерційної діяльності підприємств (фірм); б)суспільство завжди повинно знати, скільки необхідно проміжного продукту, щоб одержати певну кількість готових до споживання благ. Обчислюється КСП шляхом вилучення з валового продукту повторного рахунку, тобто обороту предметів праці (МЗ) і додавання вартості спожитих засобів праці, що є фондом амортизації (А): КСП=ВСП-МЗ+А

ВСП і КСП - це показники матеріального виробництва. Але ж, як було з'ясовано вище, суспільне виробництво включає в себе не лише галузі матеріального, а й галузі нематеріального виробництва. Тому необхідно обраховувати весь результат господарської діяльності.

Здійснюється це за допомогою такого показника, як валовий національний продукт (ВНП).

ВНП обчислюється не за виробничим показником ( як попередні показники), а як сума кінцевих доходів, які отримують окремо громадяни в усіх галузях і сферах народного господарства.

Його складовими частинами є:

а) вартість спожитих населенням предметів споживання та послуг;

б) вартість державних закупок;

в) капітальні вкладення;

г) сальдо платіжного балансу.

Платіжний баланс — співвідношення між сумою платежів, здійснених даною країною за кордоном, і сумою надходжень у цю країну з-за кордону за певний період (рік, квартал, місяць).

Цей показник широко використовується при аналізі соціально-економічного розвитку країни та при міжнародних порівняннях. Це зумовлено тим, що він відображає кінцеві результати господарської діяльності країни, той продукт та послуги, які йдуть на споживчі потреби, інвестиційну діяльність, експорт та інші цілі. ВНП - один з найпоширеніших показників, який застосовується на Заході при визначенні рівня соціально-економічного розвитку країни.

При всіх позитивних якостях цей показник має теж певні недоліки:

а) він не показує джерело доходів;

б) штучно завищує доходи, бо включає повторні рахунки;

в) не відображає реальний стан виробництва, бо безпосередньо з ним не пов'язане.

Прикладом може бути Україна. Доходи певної категорії людей неймовірно зростають при катастрофічному скороченні виробництва.

Найважливішим результативним показником розвитку економіки країни є чистий продукт (ЧИ). Він являє собою частину ВСП або нову створену вартість за рік, тому, що є результатом живої праці, затраченої в даний період. Це реальний доход, який суспільство може використовувати для особистого споживання, а також для розвитку виробництва. В політичній економії і сучасній обліково-статистичній практиці ЧП отримав назву національного доходу.

Кількісно ЧП - це різниця між ВСП і вартістю спожитих засобів виробництва(3В).

Економічна теорія й сучасна господарська практика використовує усі названі виміри суспільного продукту. Проте з точки зору результативності суспільного виробництва, його динаміки, головне значення має величина ЧП (національного доходу), тому що саме він, як реальний результат функціонування суспільного виробництва, визначає рівень матеріального добробуту населення країни на даному етапі й можливості його зростання в майбутньому. Така важлива роль ЧП передбачає поділ його на дві частини:

необхідний продукт і додатковий продукт.

Необхідний продукт (НП) - це та частина ЧП, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримання її працездатності, включаючи й підготовку нового покоління працівників. За рахунок НП повинні покриватися витрати на харчування й одяг, утримання житла, здобуття освіти, задоволення культурних і соціальних потреб, на екологічні заходи.

Мінімальна величина ПП визначається життєвим мінімумом, потрібним виробникові для відтворення своєї робочої сили й нормального її функціонування.

Максимальна - розмірами ЧП. Останній варіант може існувати лише як епізод. Бо якщо НП буде постійно поглинати весь ЧП, то це, з одного боку, при незмінній кількості населення породжуватиме застій життєвого рівня населення, а з іншого - при зростанні населення - його зниження. Тому суспільство завжди повинно виробляти значно більше, ніж воно споживає, тобто воно повинно виробляти й додатковий продукт.

Додатковий продукт (ДП) - це частина ЧП, яка виступає як надлишок над НП.

ДП-ЧП-НП

ДП виникає лише на певному ступені розвитку людського суспільства, при досягненні ним певного рівня розвитку продуктивних сил. Тобто, лише тоді, коли виробник здобув можливість своєю працею створювати більше продукту, ніж йому необхідно для життя. Отже, поява ДП стала результатом і в той же час могутнім рушійним мотивом технічного прогресу.

Соціальним наслідком цього прогресу стало те, що поява ДП породила економічну доцільність експлуатації людини людиною, яка до того була просто неможливою. Бо утримувати будь-яку людину, яка не може не те що створити певний надлишок, а й прогодувати себе, економічно недоцільно. Поява економічної доцільності експлуатації привела до поділу суспільства на протилежні класи експлуататорів і експлуатованих. Отже, соціальні наслідки технічного прогресу обертаються, як правило, до певного часу проти людини, породжуючи все нові форми та методи експлуатації. Людство ж намагається звільнитися від цієї приреченості, обернути технічний прогрес на свою користь.

Відношення ДП до НП називаємо нормою ДП. Норма ДП визначається за формулою:

Н=ДП/НП*100де

Н - норма ДП; ДП - додатковий продукт; НП - необхідний продукт.