4. Економічна система: її сутність та структурні елементи

а) Продуктивні сили та їх складові

Засоби виробництва (речовий фактор) самі по собі - це купа мертвих речей. Для того, щоб почався процес виробництва, їх необхідно поєднати з робочою силою (особистий фактор). Лише жива праця спроможна воскресити з мертвих і перетворити в діючі засоби виробництва. А це означає, що вирішальним елементом будь-якого виробництва є людина з її умінням, виробничим досвідом, навичками до праці. Отже, особистий та речовий фактори виробництва повинні постійно взаємодіяти. В результаті такої взаємодії факторів виробництва виникає нова категорія - продуктивні сили.

Продуктивні сили суспільства - це сукупність особистих і речових факторів виробництва в їх взаємодії та взаємозв'язку.

Продуктивні сили - це одне з основних понять політичної економії. Історія розвитку людства являє собою процес зміни, розвитку і вдосконалення засобів праці, людей, їх виробничого досвіду, навичок до праці, вміння користуватися знаряддями праці. Тому рівень розвитку продуктивних сил виступає як найважливіший критерій і найбільш змістовний показник суспільного прогресу.

Звідси випливає дуже важливий практичний висновок: перехід від одного етапу розвитку суспільства до наступного не перериває розвитку й не вимагає знищення наявних продуктивних сил, щоб усе починати заново. Навпаки, нові суспільні сили, які приходять до влади, можуть остаточно довести свої переваги, якщо вони максимально використають створені в старому суспільстві (на попередньому етапі розвитку) продуктивні сили та забезпечать їх піднесення на якісно більш високий рівень.

На жаль, цей висновок люди не завжди успішно реалізують у своїй діяльності. Принцип "ми старий світ зруйнуємо, а потім..." виявляється, був притаманний не тільки революційним епохам. І тепер, у період еволюційної зміни суспільного ладу в Україні, деякі деструктивні сили намагаються знищити не лише політичні структури старого ладу, а й ущент зруйнувати економіку для того, щоб, як обіцяється, на новому місці збудувати нове життя. До того це привело, констатував Президент Л.Кучма у вересні 1995р., виступаючи на Всеукраїнській нараді економістів: "Економіка України набула рис колоніальної і все більше стає сировинним придатком провідних країн Заходу, постачальником дешевої робочої сили, ринком збуту залежаних товарів та застарілих технологій".

Функціональна структура продуктивних сил

Ф актори виробництва

Робоча с ила

Засоби праці

Предмет праці

Особистий фактор			Засоби виробництва
Продуктивні сили			Речовий фактор

Продуктивні сили - це не просто сукупність людей, що володіють певним виробничим досвідом та засобами виробництва. Вони, в першу чергу, відображають відношення суспільства до природи. Людина - це біосоціальна істота. Тобто, з одного боку, вона є породженням природи й не може існувати без природного середовища, яке є для неї джерелом матеріального існування.

Ще А.Сміт говорив, що праця є батьком багатства, а земля (природа) його матір'ю. А з іншого боку, людина може жити, діяти й розвиватися лише будучи включеною в суспільний зв'язок з іншими людьми, тобто в певне соціальне середовище.

Двоїста людина зумовлює той факт, що вона, з одного боку, щоб забезпечити собі матеріальне існуванні, вступає в певні відношення з природою, використовує природний матеріал, переробляє його й створює необхідні для життя матеріальні блага. Саме ці відносини між людиною та природою, які характеризують виробничий, технологічний зв'язок у суспільному виробництві, складають основний зміст продуктивних сил.

б) Суспільний поділ праці та структура продуктивних сил.

Двоїста природа товару є наслідком двоїстого характеру праці, втіленої в ньому. Вона виступає одночасно як конкретна й абстрактна праця. Положення про двоїстий характер праці - наукова основа трудової теорії вартості.

Конкретна праця поряд з природою є умовою існування людського суспільства, умовою створення конкретної споживної вартості. Вона якісно різнорідна, а тому множинність товарних тіл (споживних вартостей) - це результат множинності конкретних видів праці. Конкретна праця - джерело речового і духовного багатства, однак вона не може надати товарам ту суспільну властивість, на основі якої здійснюється їх обмін. Вона створює саме те, що їх різнить, — споживну вартість.

Але якщо абстрагувати від конкретного характеру виробничої діяльності, від корисного характеру праці, то в ній залишиться те, що вона є затратою людської робочої сили взагалі, тобто абстрактною працею. Саме вона і є тим загальним, спільним, що міститься у всіх конкретних видах товарів різних виробників.

Для з'ясування змісту абстрактної праці важливо враховувати те, що вона як джерело, субстапція вартості, по-перше, виражає відносини між людьми і, по-друге, властива лише товарному виробництву, хоч і має суспільний характер. Усяка абстрактна праця є суспільною, але не всяка суспільна праця є абстрактною.

Отже, корисна праця, з одного боку, як затрати робочої сили в конкретній формі являє собою конкретну працю, що створює споживну вартість, а з іншого - як витрати робочої сили взагалі безвідносно до її конкретної форми прирівняна суспільна праця є абстрактною, що створює вартість товару. Конкретна й абстрактна праця - це дві сторони однієї і тієї ж праці в товарному виробництві. Вони невіддільні одна від одної ні в часі, ні в просторі.

За умов приватної власності на засоби виробництва товаровиробники роз'єднані - виробництво кожного з них ведеться відокремлено і зовні незалежно від інших. Тому виготовлені ними товари виступають як результат приватного виробництва, а конкретна праця - як безпосередньо приватна. Водночас суспільний поділ праці, спеціалізація на виготовленні одного якого-небудь товару ставить виробників у такі економічні умови, коли вони працюють один для одного, утворюючи таким чином суспільне виробництво. У цьому значенні праця кожного з них функціонує як частка сукупної праці суспільства, що надає їхній праці суспільного характеру.

Проте через відокремленість товаровиробників суспільна природа праці у сфері виробництва залишається прихованою. Вона виявляється лише на ринку, коли товари обмінюються, тобто коли відбувається зведення конкретних видів праці до абстрактної.

Таким чином, праця відокремлених товаровиробників безпосередньо виступає як приватна, водночас вона має суспільний характер. У цій протилежності сторін праці міститься основна суперечність товарного виробництва. Вона є джерелом усіх інших суперечностей, веде до диференціації товаровиробників.

Справді кожний товаровиробник виробляє товари, виходячи із своїх інтересів і на невідомий ринок, потреби якого постійно змінюються. За таких умов деяка частина продукції не буде реалізованою на ринку. А це означає, що приватна праця, втілена в реалізованій продукції, не знайшла суспільного визнання, тобто затрачена даремно. Оскільки таке становище повторюється, не всі товаровиробники зможуть продовжити своє виробництво, бо одні з них розоряються, інші — збагатяться.

Суперечність між споживною вартістю і вартістю виявляється як суперечність між приватною і суспільною працею.

в) Суб’єкти економічної системи.

Суб'єктами економічної системи виступають підприємства, громадські організації, державні органи управління, держава в цілому й населення країни. Вони виконують важливу роль у забезпеченні руху відповідної грошової маси від низових ланок виробництва до центру й навпаки. Взаємодія суб'єктів здійснюється у процесі формування й використання амортизаційного фонду, фонду нагромадження, фондів для вирішення різноманітних соціальних проблем.

Фінанси обслуговують кругооборот та оборот виробничих фондів у грошовій, виробничій і товарній формах, а також охоплюють широкий спектр податкових платежів населення, позики, лотереї, вклади в Ощадбанки тимчасово вільних грошей.

Фінанси підприємств, організацій і галузей народного господарства - це система, економічних відносин, яка пов'язана з формуванням і розподілом грошових доходів і нагромаджень, утворенням і використанням фондів грошових коштів, за допомогою яких забезпечуються поточна господарська діяльність, виробничий і соціальний розвиток.

Фінанси підприємств і організацій забезпечують формування й використання доходів первинної виробничої структури, регулюють розподільчі відносини на мікроекономічному рівні і формують базову підсистему фінансової системи. Саме на підприємствах створюється валовий національний продукт, що стає об'єктом фінансового розподілу і перерозподілом, формуються грошові доходи й нагромадження, утворюються і використовуються фонди грошових коштів, що допомагають забезпечувати нормальну поточну господарську діяльність, виробничий і соціальний розвиток.

Фінанси функціонують через фінансову систему, яка включає сукупність різних форм організації фінансових відносин між державою і підприємствами, організаціями і їх об'єднаннями, відносини держави з підприємствами та організацій з населенням. Найважливішими інструментами даної системи є податки, платежі до бюджету, платежі за державні кредити, рентні платежі, формування бюджетних і позабюджетних фондів і їх використання для задоволення суспільних потреб. Важливим елементом фінансової системи є Міністерство фінансів України та його органи на місцях. Саме воно почало формувати й використовувати головні економічні регулятори і несе за це цілковиту відповідальність.

ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА

ЮРИДИЧНІ ОСОБИ

ФІЗИЧНІ ОСОБИ

НАСЕЛЕННЯ КРАЇНИ ЗНЯТЕ У ЛЕГАЛІЗОВАНОМУ СУСПІЛЬНОМУ ВИРОБНИЦТВІ

ПІДПРИЄМСТВА

УСТАНОВИ

ОРГАНІЗАЦІЇ

УТВОРЕННЯ РІЗНИХ ФОРМ ВЛАСНОСТІ