7. Становлення первісного суспільства і первісного лікування

Перехід від найближчих предків людини (австралопітеков) до підродини гомінід (тобто людей) довгий еволюційний процес, який протікав протягом мільйонів років і завершився, як показують археологічні дослідження, на рубежу третинного і четвертинного періодівУ встановленні кордону між тваринним світом і людиною існують два підходи: антропологічний і філософський.

У основі антропологічного підходу лежить біологічна своєрідність людини, його морфологічна відмінність від найближчих до нього предкових форм. Ця відмінність визначається гомінідною тріадою:

1) прямоходінням, або біпедією;

2) вільною кистю з великим пальцем, що протиставляється , здібною до тонких трудових операцій;

3) відносно крупним високорозвиненим мозком.

Ознаки гомінідної тріади остаточно сформувалися не одночасно, а на різних етапах еволюції.

Згідно з сучасними палеоантропологічними даними перша ознака гомінідної тріади -- прямоходінням -- склався вже у найближчих предків людини -- австралопітеків (більше 2 млн. років тому, в кінці третинного періоду). Прямоходіння створило передумови для розвитку трудової діяльності і, таким чином, з'явилося вирішальною ознакою гомінідів. Іншими словами, в процесі еволюції прямохождіння випереджало становлення трудової діяльності: спочатку австралопітеки стали прямоходячими, а потім гомініди (тобто люди) почали створювати перші знаряддя праці (на відміну від точки зору Л. Моргана: людина встала на ноги для того, щоб звільнити руки для гарматної діяльності) .

Друга ознака гомінідної тріади -- розвинена кисть -- сформувався на рубежі нижнього і середнього палеоліту, до часу виникнення роду Homo (300/200 тис. років тому).

Становлення третьої ознаки -- високорозвиненого мозку -- за часом було ще тривалішим: маса мозку наблизилася до сучасної на стадії пізніх палеоантропів (близько 50/40 тис. років тому), тоді як вдосконалення його структури продовжувалося впродовж всієї історії роду Homo. Таким чином, формування гомінідної тріади, а отже, і людини сучасного вигляду -- неоантропа (Homo sapiens), остаточно завершилося близько 50/40 тис. років тому (див. таблиці. 2 і 3).

У основі філософського підходу до визначення критеріїв людини і його виділення з тваринного світу лежить соціальне єство людини -- його гарматна (або трудова) діяльність, мислення, мова, суспільні стосунки.

8. Основні хвороби первісних людей

Погані умови існування первісної людини викликало більш чи менш тяжких хвороб і призводило це до передчасної смерті. Основні хвороби первісної людини — розлад харчування, хвороби шкіри, інфекційні хвороби, пошкодження які були отримані на полювання чи в бою. Людина льодовикового періоду, живучи в печерах, часто страждала подібними хворобами тварин — хворобами що стосувались кісток.

Хвороби зубів

Зуби, в наслідок погано приготованої їжі і поганого розвитку кістяка, так стиралась у первісних людей, що зуби були не вище ясен. Такий стан зубів помічається не тільки у Європі, але й в Америці на черепах, котрі належали різноманітним періодам. Навіть у 12-ти річних дітей вже відбувалось руйнування жувальної поверхні зубів. Така ситуація вражала більше людей з півночі ніж з півдня. Зуби, вкриті винним каменем, із залишками їжі, очевидно, не тримались в чистоті. У зв'язку з хворобами зубів спостерігаються страждання щелеп: запалення окістя і розростання щелепи трапляються нерідко; зубні комірки спотворені. По стану зубів ми вже можемо до певної степені скласти уявлення про те, як часто первісні люди страждали зубною біллю.

Інші хвороби

Язви вражали як голову, так і інші частини тіла і викликали навіть розлади костей. На скелетах знайдені так рік і костеода костей, періостит, атрофія та кісти. Комахи рясніли в погано утримувальних, брудних помешканнях і заповзали у вуха, де викликали страждання. В існування доісторичного сифілісу нема жодного аргументу сумніватись, хоча він був рідкісною хворобою на той час. На скелетах кам'яного віку і давніших тілах знаходять сифілітичні враження. Душевні хвороби загалом є частими у сучасних дикунів, і якщо останніх можна порівнювати з доісторичними людьми, то прийдеться визнати, що ці захворювання бували не рідко у первісних людей. Гомер, який описував події початку життєвого віку, говорить про божевілля, який несподівано були вражені супутники Одіссея, і про душевний розлад під впливом пристрасті. Існування атрофії черепа в кам'яному періоді вказує на доісторичний ідіотизм. Про лихоманку та різних інфекційних хворобах є натяки в Гомера та й у Біблії також.