Фази процесу соціальної роботи

Процес соціальної роботи, тобто те, в якій по­слідовності відбувається втручання соціального працівника в ситуацію клієнта, передбачає певну динаміку. Тому його не завжди легко поділити на фази і не завжди він прохо­дить усі ці фази від початку до кінця.

В основі процесу соціальної роботи – стосунки з клієнтом. Кожен випадок є неповторним. Разом з тим, процес соціаль­ної роботи має свою логіку. Адже працюючи з індивідами, родинами групами, громадами, соціальні працівники хоча й дотримуються різних, інколи суперечливих між собою теорій людської поведінки й заснованих на них моделей практики, прагнуть досяга­ти ключової мети соціальної роботи – піднесення якості життя своїх клієнтів.

Фази процесу соціальної роботи (лінійна модель надання практичної допомоги)

І ФАЗА	Початкове оцінювання	Підготовка. Налагодження контакту Збір інформації Аналіз інформації: потреби, проблеми, переваги й обмеження
II ФАЗА	Планування допомоги	Узгодження (договір) з клієнтом мети, завдань та плану заходів Вибір теорії, методів, ресурсів, ролей, часу, методів роботи Прийняття рішень
III ФАЗА	Виконання	Клієнт використовує свої вміння та навич­ки соціального працівника Соціальний працівник діє від імені клієнта Перегляд (моніторинг, поточне оціню­вання)
IV ФАЗА	Кінцеве оцінювання	Визначення ефективності результатів та порівняння їх з цілями Обговорення процесу допомоги: оцінка стосунків, вартості, продуктивності Самооцінка соціального працівника

Часто процес проходить одне коло. Наприкінці запланованої роботи може виникнути інша проблема, і соціаль­ний працівник може продовжити співпрацю з клієнтом. Ситуація може змінюватися, і тоді виникає потреба повернутися на якусь попередню фазу й переглянути прийняті рішення. Нарешті, в процесі роботи актуальність заплано­ваної мети може зникнути.

Не завжди один і той самий соціальний працівник є відповідальним за всі фази процесу. Інколи оцінювання ситуації та планування догляду належить до компетенції одних фахівців, а виконання плану (надання послуг) - інших.

Ці чотири фази є властивими не тільки для індивідуаль­ні соціальної роботи. Наприклад, процес роботи в громаді схожий на процес індивідуальної соціальної роботи.

Загалом, лінійна модель зосереджена на цілях і наслід­ках (продукції). Тому її часто називають раціональною, бо вона орієнтована на вирішення проблем; при цьому наголос зроблено на пошуку технічного й оптимального (раціо­нального) методу розв'язання певної проблеми; вона пе­редбачає структурний аналіз існуючої проблеми, визначен­ня цілей та пріоритетів, визначення альтернатив та інстру­ментів, вибір найкращого варіанту.

Методи та методики у сфері прикладної соціальної роботи

Перш за все необхідно розмежувати поняття метод та методика.

Метод - (від грец. Methodos - шлях, спосіб дослідження, навчання, викладу) - сукупність прийомів і операцій пізнання і практичної діяльності; спосіб досягнення результатів у пізнанні і практиці. Застосування того чи іншого методу визначається метою пізнавальної або практичної діяльності, предметом вивчення або умовами, в яких здійснюється діяльність. Кожна сфера людської діяльності має свої специфічні методи: можна говорити про методи художньої творчості; методи обробки інформації; методи ведення війни тощо. Будь-який метод спирається на певне знання про об'єкти пізнання або практичної діяльності. Вчення про методи називається методологією.

Методика – це, як правило, готовий «рецепт», алгоритм, процедура для проведення будь-яких конкретних дій. Методика відрізняється від методу конкретизацією прийомів і завдань. Наприклад, бесіда як ознайомлення з проблемами клієнта, втручання у життєвий світ особистості може пояснюватися як метод, а конкретний вибір послідовності питань, критеріїв оцінювання відповідей клієнта – як методика.

Методи прийнято розглядати як частину соціальної роботи, що відповідає на питання «як це робиться?». Це система вимог або норм, відповідно до який соціальні працівники повинні застосовувати свої знання і навички. Методи включають систематизований перелік правил, що дозволяють розумно здійснювати соціальну роботу.

Однозначної, загальноприйнятої дефініції та точності у визначенні методів соціальної роботи поки не існує. Виходячи з класифікації методів соціальної роботи як практичної діяльності в соціальній роботі застосовуються дві категорії методів:

1) методи отримання нових знань;

2) методи вирішення проблем.

Перша категорія охоплює психологічні, соціологічні, педагогічні та медичні методи. Вони поділяються на кількісні, або жорсткі (суцільне і вибіркове обстеження, аналіз документів, спостереження, опитування та інтерв'ю, контент-аналіз, статистичні дані, психодіагностика, соціометрія, експеримент), і якісні, або м'які (кейс-стаді, фокус-група, неформалізовані, напівформалізоване, сфокусоване інтерв'ю, глибинні інтерв'ю, метод життєвого циклу, монографічні, історичні, біографічні, організаційні, етнографічні та клінічні дослідження) методи.

Якісні методи дозволяють проводити аналіз життєвої ситуації через сприйняття самого клієнта, біографічних показників, його розповіді про свою оцінку подій, життєвої соціальної практичної діяльності з історичної ретроспективою. Розуміння фахівцем кризової ситуації свого клієнта дозволяє професійно побачити і намітити для нього життєву альтернативу, активізувати можливі соціальні контакти. Якісний аналіз життєвої ситуації клієнта у поєднанні з результатами кількісних досліджень дає соціальному працівнику повномасштабну картину соціальної недуги і дозволяє ефективніше намітити шляхи лікування.

Методи вирішення проблем охоплюють заходи, спрямовані на групи клієнтів, які потребують безпосереднього втручання фахівців з метою вирішення широкого кола проблем. Вирішенням означених проблем займається соціальна терапія, яка застосовує соціально-психологічні методи.

Соціальна терапія – це цілеспрямований процес впливу інституцій та фахівців (відповідних державних структур, громадських організацій та об'єднань, в тому числі і релігійний, соціальних працівників), на конкретні життєві проблемні ситуації громадян країни. Соціальна терапія як напрямок соціальної роботи використовує прийоми, техніки впливу на особистість та її оточення, виходячи зі специфіки соціальної ситуації, завдань соціальної терапії, рівня соціальної структури суспільства, на основі якої вона проводиться.

У технології соціальної роботи не рекомендується надавати перевагу якомусь одному терапевтичному методу, вважаючи його панацеєю.

Соціально-психологічні методи, які використовуються у сфері соціальної терапії, взаємодіють з практичною психологією, змістом якої є вплив на конкретну людину з метою оптимізації її психічної діяльності. Розділи практичної психології: психодіагностика, психокорекція та психотерапія, психологічне консультування, превентивна психологія, психогігієна і психопрофілактика. Інтенсивне впровадження психологічних методів в соціальну роботу обумовлено тим, що клієнт соціальної роботи – людина, що опинилася у важкій життєвій ситуації. Тобто сутність всіх психологічних методів у соціальній роботі – це вплив на психіку клієнта з метою оптимізації самоврядування у важкій життєвій ситуації.

У рамках соціально-психологічних методів виділяють дослідницькі методи, що спрямовані на одержання наукових фактів і документів (спостереження, експеримент); методи психодіагностики, які також застосовуються для збору даних в соціальній роботі (тест, особистісний опитувальник); катарсичні методи, що допомагають зняти хворобливі емоції, переживання (бесіда, вербальна і невербальна підтримка, нерефлексивне слухання); розвиваючі психологічні методи спрямовані на інтенсивний розвиток самосвідомості, творчості та комунікації (соціально-психологічний тренінг і колективна діяльність); оптимізуюючі методи, спрямовані на поліпшення психічної діяльності та життєтворчості людини (індивідуальне та групове консультування, метод самонавіювання, медитація і ін); методи психопрофілактики покликані підготувати людину до тих чи інших значимих подій у житті.

В арсеналі практичної соціальної роботи використовується низка різноманітних методів та методик з метою покращення функціонування особистості у різних сферах її життя.

Трудова терапія. Як метод відновного лікування має важливе значення для поступового повернення хворих до звичайного життєвого ритму, підвищує соціальний статус людини. Ця проблема особливо гостро постає в пенсійному віці – періоді, який інколи помилково розуміється як безстрокову відпустку, на тлі якого може розвинутися комплекс «нікчемності існування». Терапія посильної зайнятістю повинна в якості обов'язкового компонента входити в комплекс соціально-терапевтичних заходів з особами похилого віку.

Особливе значення трудова терапія набуває при психічних розладах. Трудова терапія дозволяє організувати спільну діяльність, полегшуючи при цьому взаємовідносини між людьми, знімаючи стан напруженості і занепокоєння, хворобливі переживання. У цілому трудова терапія є універсальним видом соціального розвитку, підтримки і допомоги різним категоріям населення.

Терапія самовиховання. Метод самовиховання найбільш успішний, якщо застосовувати його на базі аутогенного тренування. Дослідження показують, що вже через місяць систематичного застосування методу самовиховання відзначаються позитивні зміни в особистості клієнтів. При цьому відбувається трансформація таких глибоко індивідуальних особливостей, як міміка, мова, хода, стиль спілкування, керівництва і т. д.

Методи поведінкової терапії в групі використовуються досить широко і стосуються тренінгу соціальних навичок. Важливу роль тут відіграють різні види тренінгових занять, такі як тренінг подолання боязкості, тренінг активності, висловлення власної думки, подолання підвищеної чутливості до критики і оцінками оточуючих, проведення дискусії на певну тему в групі або вправи в навичках конструктивної суперечки. Використовуються різні поведінкові тренінги, в основі яких лежать різноманітні вправи, наприклад, створення ситуацій зростаючих труднощів або різні методики оцінки реакцій пацієнта групою тощо.

Дискусійна терапія є основним методом соціального працівника і використовується регулярно з різними клієнтами. На практиці активність групи буває різною; в дискусії можуть бути порушені як актуальні проблеми, так і теми, пов'язані з біографічними даними клієнтів.

Музикотерапія – один з найстаріших методів впливу на психіку людини, яка може використовуватися і в лікувальних цілях. Групові, індивідуальні музикотерапевтичні заняття включають в себе, з урахуванням актуальної ситуації в групі, музичну тему, яка викликає у слухачів переживання, пов'язані з їх минулим, сьогоденням і майбутнім.

Ритмотерапія тісно пов'язана з музикотерапією та іншими засобами мистецтва, ритмом природи, притаманним людині природними біоритмами життя. Наприклад, красива ритмічна музика сприяє гармонійному емоційному розвитку людини в праці, побуті.

Арт-терапія – лікування мистецтвом. Існує декілька варіантів цього методу:

- Використання вже існуючих творів мистецтва через їх аналіз та інтерпретацію клієнтами;

- Спонукання клієнтів до самостійної творчості;

- Використання творів мистецтва і самостійна творчість клієнтів;

- Творчість самого клієнта – ліплення, малювання тощо, спрямоване на взаємодію з клієнтом.

Кольоротерапія. Психологи давно помітили вплив кольору на продуктивність праці: наприклад, продуктивність праці (фізичної) при червоному світлі на короткий термін збільшується, при синьому – знижується. Такий вплив спостерігається і при розумовій праці. Вплив кольору на людину постійно враховується професійними дизайнерами.

Відомо, що в кожної людини є більш-менш виразне власне ставлення до того чи іншого кольору і їх різним сполученням. Це дозволяє використовувати колірні переваги в якості діагностичного методу. У плані діагностики суттєве значення має ставлення до тих чи інших кольорів самих клієнтів, інформацію про який можна отримати не тільки шляхом тестування або розпиту, але і спостереження (колір одягу, краватки і т.д.).

Психогімнастика – одна з форм психотерапії, при якій взаємодія ґрунтується на руховій експресії, міміці, пантомімі. Вправи спрямовані на досягнення двох цілей: зменшення напруги і скорочення емоційної дистанції учасників групи, а також вироблення вміння виражати почуття, бажання, - свої і іншої людини. Для клієнта це є необхідним переживанням і пізнанням того, що своїм тілом можна висловити думку частіше переконливіше, ніж словом.

Натурпсихотерапія, або лікування природою. Іноді цей метод називають ландшафт-терапією. Значення цього методу буде зростати внаслідок урбанізації соціального середовища, погіршення екологічної обстановки, зростання відчуженості людини від природи.

Логотерапія, або розмовна психотерапія. Спеціаліст розмовляє з клієнтом, прагнучи вербалізувати для нього його емоційний стан, щоб за допомогою цього клієнт сам впорався з важкою ситуацією. В особистості клієнта повинна відбутися перебудова, яку він самостійно виявляє як конструктивні зміни в самому собі. Це приносить задоволення, підвищує ступінь самоповаги, сприяє становленню зрілої особистості.

Бібліотерапія. У процесі читання книги клієнт веде записи, аналіз яких допомагає об'єктивно оцінити його стан. Список книг психотерапевт підбирає відповідно до проблемою клієнта.

6