21. Система права. 22. Галузі та інститути права.

23. Загальна характеристика галузей права України.

Юридичні норми, що складають право держави, незважаючи на всі їх розбіжності, тісно взаємозалежні, погоджені й утворюють єдину систему.

Система права - це його внутрішній устрій, що виражається в єдності і погодженості діючих у державі правових норм і разом з тим у поділі права на відносно самостійні частини.

Первинним елементом системи права є норма права, яка регулює якісь одні типові суспільні відносини. З різних сполучень правових норм складаються частини /елементи/ системи права: інститути права і галузі права, які регулюють певні групи суспільних відносин.

Найбільш великим елементом системи права є галузь права.

Галузь права - частина системи права, що являє собою сукупність норм права, котрі регулюють якісно однорідну групу суспільних відносин.

У систему права України входять такі галузі права як конституційне (державне) право, адміністративне право, цивільне право, кримінальне право, трудове право, фінансове право, земельне право й ін.

Конституційне право - це галузь права, що закріплює основи конституційного ладу держави, основи правового стану особи, державний устрій і систему органів держави.

Адміністративне право регулює суспільні відносини, що складаються в процесі здійснення виконавчо-розпорядницької діяльності органів держави.

Цивільне право - регулює різноманітні майнові й особисті немайнові відносини.

Кримінальне право встановлює, які діяння людей є злочинами і яким покаранням піддаються ті, хто вчинив ці діяння.

Трудове право регулює відносини, що виникають у процесі суспільно-трудової діяльності людини.

Фінансове право регулює відносини у сфері фінансової діяльності.

3емельне право регулює відносини, пов'язані з власністю на землю, використанням і охороною землі.

Інститут права є підрозділом галузі права. Якщо система права складається з галузей права, то самі галузі права складаються з інститутів права.

Інститут права - сукупність правових норм, що регулює вузьку групу однорідних суспільних відносин всередині галузі права.

Будь-яка галузь права складається з цілого ряду інститутів пра­ва. Так, напр., трудове право поділяється на наступні інститути: колективного договору, трудового договору, оплати праці, дисципліни праці, охорони праці, робочого часу, часу відпочинку й ін.

24.Поняття та види норм права

Норму права можна уявити як своєрідну первісну «клітинку права», ту «цеглинку», з якої складається будинок правової системи держави. Слово «норма» у перекладі з латинського означає правило, зразок. Кожна норма права містить загальне правило поведінки, у ній ніби проглядається модель поведінки суб'єктів, до яких звернена дана норма.

Норма права - встановлене і гарантоване державою конкретне загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки.

Оскільки право в цілому складається з норм права, то норма права має ознаки, властиві для права в цілому.

Норми права поділяються на певні види за різними підставами. За роллю регулювання суспільних відносин (за функціями) вони поділяються на регулятивні (правоустановчі) й охоронні. За допомогою перших здійснюється регулювання суспільних відносин шляхом встановлення певних прав і обов'язків суб'єктів відносин, а другі забезпечують охорону регульованих суспільних відносин від різного роду зазіхань.

За характером наявних у них приписів вони поділяються на правоустановчі, зобов'язуючі і забороняючі.

Правоустановчі (норми-дозволи, котрі встановлюють, що можна робити) надають учасникам суспільних відносин право чинити певні дії з метою задоволення своїх інтересів, напр., володіти будинком, учитися в навчальному закладі, вимагати від зобов'язаних осіб виконання зобов'язання.

Зобов'язуючі (норми, котрі містять приписи, що потрібно робити) встановлюють обов'язок чинити певні дії, напр., виконання обговореної договором роботи, повернення боргу, постачання замовнику продукції.

Забороняючі (норми-заборони), визначають що не можна робити, напр., чинити розкрадання.

За формою виражених у них приписів норми права поділяються на імперативні і диспозитивні.

Імперативні встановлюють категоричне правило, що передбачають єдиний варіант поведінки і не допускають відхилення від нього. У диспозитивних нормах суб'єктам дається право вибору можливої поведінки в рамках, визначених нормою.

За галузями права вони поділяються на норми конституційного, цивільного, адміністративного, трудового й ін. галузей права. Поділ на цій підставі відбувається за предметом правового регулювання, тобто за суспільними відносинами, що регулюються даними нормами. Напр., якщо норма права регулює відносини майнового характеру, засновані на юридичній рівності і свободі волевиявлення, то вона належить до цивільного права, якщо норма права регулює відносини, що виникають у сфері суспільно-трудової діяльності, то вона належить до трудового права.

Розподіл норм за юридичною чинністю проводиться залежно від того, яке місце займає правотворчий орган, що видав дану норму, у системі державних органів. Чим вище за субординацією місце державного органу в системі органів, тим вище юридична чинність його нормативних актів. Юридична чинність свідчить про правові можливості даної норми в порівнянні з іншими нормами права. За цією ознакою норми поділяються на норми законів і на норми підзаконних актів.

У законодавстві, юридичній практиці і літературі розрізняються також норми матеріального і норми процесуального права залежно від їхньої ролі в механізмі правового регулювання.

Норми матеріального права визначають зміст прав, обов'язків і заборон, безпосередньо спрямованих на регулювання суспільних відносин, тобто регулюють змістовний бік суспільних відносин, показують які права мають учасники цих відносин. Напр., Конституція України встановлює, що до повноважень Верховної Ради України відноситься прийняття законів (ст.85).

Норми процесуального права визначають порядок, процедуру, форму реалізації чи охорони норм права, тобто показують, яким чином можуть бути реалізовані норми матеріального права. Напр., Конституція України закріплює, що «Верховна Рада України приймає закони ... більшістю від її конституційного складу ...» (ст.91).

За дією в часі норми права поділяються на постійні та тимчасові.

Постійні (невизначено тривалої дії) вказують початковий період їх введення в дію і ніколи не обумовлюють кінцевого. Вони діють доти, поки не будуть скасовані.

Тимчасові норми діють тільки протягом того часу, який визначено в даному нормативному акті, після чого вони втрачають свою юридичну силу. Переважна більшість норм права є постійними нормами.

За колом суб'єктів (за колом осіб), на яких поширюється дія норм права, вони поділяються на загальні, спеціальні та виняткові.

Загальні норми мають рівну належність до всіх суб'єктів права незалежно від статі, професії, стану здоров'я й інших обставин.

Спеціальні норми розраховані на певний вид суб'єктів - неповнолітніх, студентів, працівників правоохоронних органів і т.д.

До виняткових норм належать норми, що є винятком із загальних правил. Напр., норма, котра встановлює, що за згодою одного з батьків, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, які досягли 15 років.