Цивільне судочинство та його стадії.

Те, що відбувається у суді, ми називаємо здійсненням правосуддя. Незалежно від того, подобається воно нам чи ні, подобається нам результат такого правосуддя чи ні, суд вчиняє правосуддя. Іншими словами, суд вчиняє ряд дій відповідно до своїх повноважень, прав та обов’язків учасників судового процесу. Усі ці дії, що ґрунтуються на взаємопов’язаних цивільних процесуальних правах та обов’язках, поєднуються одним поняттям – «цивільне судочинство».

Отже, цивільне судочинство складається з відповідних процесуальних дій суду та учасників процесу. Але ці дії вчиняються судом не хаотично, не в будь-якому, а у суворому порядку (у чому також проявляється імперативний характер методу цивільного процесуального права).

Оскільки таких процесуальних дій законодавець передбачає велику кількість, крім того, враховуючи той факт, що у часі ці дії також мають вчинятися у певній черговості, щоб не втратити свій сенс, законодавець розділив їх на групи, які назвав стадіями цивільного судочинства. Та й логічно, оскільки, наприклад, не можна оскаржити рішення, яке суд ще не ухвалив по справі. Або не може бути розглянута справа за позовом, не прийнятим судом.

Розподіляючи усі процесуальні дії на певні стадії, законодавець відокремив ці стадії одна від одної за досить зручним критерієм: процесуальна мета. Саме досягнення такої процесуальної мети свідчить про те, що певна стадія закінчилася і настає нова стадія цивільного судочинства. Зазвичай, таких стадій виділяється сім.

Першою стадією цивільного судочинства є стадія відкриття провадження у справі. Її процесуальна мета полягає у вчиненні судом усіх процесуальних дій, спрямованих на те, щоб визначитися, чи може дана справа бути розглянута судом. Суддя вивчає позовну заяву, додані матеріали до неї та дає відповідь на просте запитання: чи вправі цей суд цю справу розглянути чи відкривати судове провадження. Якщо відповідь на це питання позитивна, то мета цієї стадії вважається досягнутою, і суд переходить до другої стадії: провадження у справі до судового розгляду. Метою цієї стадії є підготовка до якомога ефективнішого розгляду справи, вже прийнятої судом до свого розгляду на першій стадії. На цій другій стадії суд досліджує наявні докази не з точки зору їх суті, а з точки зору їх наявності та достатності, витребовує інші необхідні докази, викликає свідків, вчиняє інші дії, спрямовані на підготовку справи до слухання.

Після цієї стадії настає основна стадія судочинства – сам судовий розгляд. На цій стадії суд вирішує справу по суті. Ухвалення відповідного судового рішення є метою і водночас результатом стадії судового розгляду.

Зрозуміло, що у суді працюють кваліфіковані судді, але й вони можуть помилятися. Або ж самі сторони судового процесу можуть вважати, що суд помилився, ухваливши судове рішення не на їх користь. Для того щоб перевірити, чи є правильним судове рішення, чи є воно законним та обґрунтованим, існують дві наступні стадії: перегляд судових рішень в апеляційному порядку та перегляд судових рішень в касаційному порядку.

Якщо виходити з того, що суд, вирішуючи той чи інший спір, те чи інше питання повинен спочатку розібратися у справі а потім застосувати закон до тих відносин, які він встановив, тобто вчинити правосуддя, то різниця між апеляційним та касаційним переглядом полягає у тому, що апеляційний суд перевіряє рішення з точки зору того, чи правильно суд розібрався у справі та чи правильно він застосував норму права до встановлених правовідносин. Касаційний суд не розбирається у справі, він має виходити з того, що суд, ухвалюючи рішення, правильно розібрався в ситуації. Суд касаційної інстанції лише перевіряє чи правильно застосовано матеріальне право до відносин, встановлених судом, та чи не були порушені під час провадження норми процесуального права, тобто ті норми, відповідно до яких суд розбирався у справі та ухвалював рішення. Якщо ж касаційний суд встановить, що суд, який ухвалив рішення, не лише неправильно застосував матеріальне право, а й взагалі не розібрався у справі, то таке рішення буде скасовано, а справа направлена на новий розгляд, оскільки касаційний суд сам розглядати спір законом не уповноважений. Він уповноважений лише перевірити законність.

Остаточна крапка у перевірці судових рішень ставиться під час перегляду судових рішень Верховним Судом Україні. Для цього встановлюються виключне перелік підстав, відсутність яких робить цю стадію неможливою.

Зрозуміло, що, розглядаючи ту чи іншу справу, суд виходить з тих обставин, існування яких йому відомо. Але у цей час можуть існувати й інші обставини, про які і суд, і інші учасники процесу можуть дізнатися вже після того, як суд ухвалить рішення. Наприклад, продавець товару звертається з позовом про стягнення з покупця заборгованості за неоплачений товар і суд такий позов задовольняє і стягує заборгованість. А пізніше виявляється, що дружина покупця раніше передала кошти в оплату за цей товар дружині продавця, а та про це чоловікові просто забула сказати. Ця обставина є такою, що істотно вплинула би на рішення суду, якби була відома і самому суду, і учасниками процесу на час розгляду справи. Проте такого впливу не відбулося, оскільки ця обставина була виявлена вже після ухвалення рішення. Для того, щоб відновити справедливість існує ще одна стадія судочинства під назвою перегляд рішень і ухвал суду, які набрали законної сили у зв’язку з нововиявленими обставинами. Метою цієї стадії є врахування таких обставин та ухвалення нового судового рішення відповідно до обставин, що були виявлені пізніше.