Передмова

Викладаючи курс цивільного процесуального права в університеті, часто усвідомлюю складність викладеного в підручниках та у лекціях матеріалу. Не стільки його складність, скільки непідготовленість студентів (середньостатистичного за моєю статистикою студента) до сприйняття матеріалу підручників, лекцій у тому вигляді, в якому він викладений. Але якщо попередньо студентам пояснити, про що ми з ними говоритимемо, пояснити їм простими побутовими поняттями складні терміни, то рівень сприйняття ними матеріалу лекції та підручника підвищується. Тобто, якщо рухатися від навчального матеріалу у спрощеній формі до матеріалу у класичному його викладенні, студенти краще розуміють те, що я їм говорю. У такому разі відбувається розуміння замість «зазубрення» матеріалу. І таке розуміння потім стає основою професійного усвідомлення та відчуття права юристом, яке йому допомагає досить вільно та швидко приймати кваліфіковані, професійні рішення.

То ж суть цього спрощеного курсу лекцій полягає у спрощенні навчального матеріалу, який викладається в університетських аудиторіях. Розпочавши засвоєння певної теми прочитанням такої лекції, студент може розраховувати на більш цікаве та легке сприйняття основного матеріалу.

Цей курс буде корисним і тим фахівцям, які відчувають потребу у розумінні цивільного процесу на теоретичному рівні. Адже саме таке розуміння теорії дає можливість глибоко відчувати та розуміти власні практичні дії.

А ще цей курс буде викладено у такій формі, щоб він був зрозумілим не лише юристам і студентам юридичного факультету, а й іншим фахівцям, які бажають зрозуміти суть своїх дій.

Лекція №1

Предмет і система цивільного процесуального права

Що таке цивільне процесуальне право?

Перш ніж говорити про поняття цивільного процесуального права (далі – ЦПП), слід дещо глибше пояснити, що таке право за своєю суттю. Право – це, по-перше, явище і, по-друге, явище соціальне, тобто таке, що виникає там, де є люди. Не одна людина, а певний соціум. Для того, щоб спілкуватися між собою, люди повинні домовитися, як це вони робитимуть: як вживатимуть слова, які дії вчинятимуть, як діятимуть для того, щоб здійснити свої власні наміри і не зашкодити здійсненню намірів інших. Не було би інших людей, то й домовлятися не довелося б. Наприклад, на безлюдному острові, де людина одна, немає з ким домовлятися про свою власну поведінку. Такий одинак не може зашкодити намірам інших людей, які б власні дії він не вчиняв, бо інших людей просто на острові немає.

Домовившись про існування певних правил поведінки, люди мають цим домовленостям надати певний обов’язковий характер. Що то були б за домовленості, якби їх не виконували? Наприклад, якби за договором купівлі-продажу покупець отримав товар, а оплачувати його відмовився б? Для того, щоб такої відмови не було, для того, щоб усі, хто вирішив вступити у ті чи інші відносини, що описані у відповідному правилі поведінки, бажав ці відносини не порушувати, необхідно, щоб це правило поведінки було забезпечено зовнішнім впливом на того, хто його не хоче виконувати. Відносини між людьми, які мають здійснюватися відповідно до певного правила поведінки, що є обов’язковим, називаються правовідносинами, а саме таке правило поведінки має назву норми права.

Така норма права, для того щоб нею бути, має бути забезпечена механізмом примусового її виконання на той випадок, якщо одна із сторін правовідносин виявить бажання її порушити. Держава, як апарат примусу, має втрутитися у правовідносини, в яких порушено права одного із суб’єктів, та захистити ці права, відновивши дію норми права. Наприклад, якщо покупець, отримавши товар від продавця, відмовляється цей товар оплатити, держава має вчинити певні дії щодо покупця, спрямовані на те, щоб примусити його виконати узятий на себе обов’язок.

Процес такого відновлення дії норми права – це також правовідносини. Це вже інші відносини, у які люди вступають, щоб захистити вже порушені свої права. Так як цей процес відновлення порушених прав здійснюється відповідно до притаманних йому норм права, ці норми права називаються процесуальними. Вони є відмінними від норм права, дія яких захищається, тому що вони регулюють саме ті правовідносини, які виникають в ході захисту інших правовідносин, їх відновлення відповідно до первісних домовленостей.

Норми права, які підлягають захисту є матеріальними, а норми права, за допомогою яких такий захист здійснюється, є процесуальними нормами права. Якщо ці останні норми об’єднати разом, отримаємо сукупність норм процесуального права. Якщо захисту підлягають правовідносини, врегульовані нормами цивільного права, то цілком логічно, що цей захист відбувається із застосовуванням норм цивільного процесуального права.

Процес захисту порушених правовідносин здійснюється не будь-ким, а державою, від імені якої виступає суд, що виступає таким собі посередником між суб’єктами правовідносин, наділеним владними повноваженнями. До речі у судовому процесі, зазвичай, беруть участь не лише суд і ті, хто спорить між собою, а й інші учасники, що допомагають правильно вирішити спір: свідки, секретар, експерт та інші.

Зрозумівши суть того, для чого необхідні норми процесуального права, можна дати визначення цивільного процесуального права, як певної галузі права. Це сукупність правових норм, що регулюють діяльність суду, осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників цивільного процесу щодо здійснення правосуддя у цивільно-правових спорах та деяких інших справах, а також такі, що виникають у зв’язку із цією діяльністю, суспільні відносини щодо розгляду та вирішення зазначених категорій справ.