§ 2. Правосуб'єктність приватних аграрних підприємств кооперативного і корпоративного типів

1. В Україні за обсягами вироблюваної товарної маси продуктів харчування, сировини і продовольства рослинно­го і тваринного походження, за кількістю зайнятих у цій діяльності громадян, за земельними площами провідне місце займають недержавні аграрні підприємці-товарови­робники. До них, зокрема, належать колективні сільсько­господарські підприємства, колективні рибогосподарські підприємства, спілки селян, сільськогосподарські виробничі кооперативи, аграрні акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю. До них відносять також усілякі міжгосподарські підприємства, об'єднання, асоціації тощо, але всі вони, з формального правового погляду, все одно належать до суб'єктів підприємництва кооперативного чи корпоративного типів. Їхня Правосуб'єктність базується головним чином на нормах Законів "Про власність", "Про підприємництво", "Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про господарські товариства", а також на нормах їхніх установчих документів.

Правосуб'єктності цих виробників продуктів харчування, сировини і продовольства притаманні певні спільні риси. Так, ці підприємці створюються (засновуються) громадяна­ми і як такі вони, по суті, є приватними, недержавними. Спільність їхньої Правосуб'єктності простежується у спробі їхнього утворення (заснування). Ці аграрні підприємці за законом виникають явочно-нормативним способом, оскіль­ки ініціатива їхнього створення (заснування) йде від самих громадян. Останні добровільно виявляють бажання створи­ти аграрний кооператив (колективне сільськогосподарське підприємство тощо), особисто брати участь працею в його діяльності або заснувати акціонерне товариство чи товари­ство з обмеженою відповідальністю через об'єднання своєї приватної власності. Виключно добра воля працівників дер­жавних сільське-, рибогосподарських підприємств є основою для проведення приватизації способом акціонування і створен­ня на його основі акціонерного товариства відкритого типу.

Спільність Правосуб'єктності наведених аграрних товаро­виробників базується також і на тому, шо ці підприємці є юридичними особами, наділеними спеціальною право- і дієздатністю саме як аграрні товаровиробники. Як юри-дичнГбсоби ці аграрні підприємства можуть набувати пра­ва, створювати для себе юридичні обов'язки, бути позива­чами і відповідачами в загальному, арбітражному та тре­тейському судах.

2. Залежно від організаційно-правової форми приватні, недержавні аграрні підприємці — юридичні особи мають певні принципові відмінності, які дають підставу розмежо­вувати їх на дві групи: кооперативного і корпоративного типів,

Аналіз економічних чинників, правомочностей аграрних приватних підприємців кооперативного і корпоративного типів (табл.) дає можливість розмежувати Їх, дати їхні правові обриси.

Так, аграрні приватні зі статусом юридичної особи під­приємці-кооперативного типу — це юридичні особи, засно­вані на недержавній формі власності, членстві," особистій трудовій участі членів суб'єктів підприємництва коопера­тивного типу, можливому (але не обов'язковому) об'єд­нанні майна — власності цих членів — для спільного ведення статутної діяльності з виробництва продуктів хар­чу вання,~сирбвйнй і продовольства рослинного і тваринного походження, їх переробки, реалізації (а також — не обов'язково — виконання інших робіт, надання послуг) з метою одержання прибутку. На відміну від них, аграрні зі статусом юридичної особи приватні підприємці корпоратив­ного типу — це приватні агрогосподарські. товариства, у яких громадяни на підставі установчого договору виступа­ють як засновники, а після реєстрації господарського това­риства — учасники-інвестори останніх ;ле, товариства, ді­яльність яких поряд зі статутною (виробництво продуктів харчування, сировини і продовольства, їх переробка і ре­алізація) націлена на задоволення інтересів виключно своїх інвесторів (учасників-акціонерів).

3. Особливість Правосуб'єктності аграрних приватних підприємств кооперативного типу полягає в тому, що в них має місце об'єднання насамперед робочої сили, а не капіталів. "У кооперації капітал — слуга, а не госпо­дар", — писав ще 1925 р. О. В. Чаянов.

З цієї суті приватної юридичної особи кооперативного типу випливає, що таке підприємство має бути власником свого майна і що тільки при виході з нього громадянин саме як член цього підприємства, кооперативу набуває права на одержання своєї частки зі спільної часткової власності. Таке правило закріплено у ст. 9 Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство".

4. Особливість правосуб'єктності аграрних приватних підприємців кооперативного типу дістає свій прояв у здій­сненні членами цих підприємств управління і контролю за діяльністю цих підприємців. Так, вищим органом самовря­дування в цих аграрних суб'єктах підприємництва є за­гальні збори (збори уповноважених) членів цих підпри­ємств, які мають скликатися не рідше ніж чотири рази на рік. За вимогою третини членів або ревізійної комісії мо­жуть скликатися й позачергові збори. Збори правомочні вирішувати питання, коли на них присутньо не менше половини членів. Рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини присутніх на зборах.

Щодо самоврядування особливість їхньої право­суб'єктності виявляється у використанні принципу "один член — один голос" і відповідно — "один уповноваже­ний — один голос" — здійснення управління вищим орга­ном самоврядування в демократичній формі.

5. Особливість правосуб'єктності аграрних підприємців кооперативного типу (як і колишніх колгоспів) дістає свій прояв у методах державного керівництва ними. Так, дер­жавні органи управління в межах своїх повноважень засто­совують не імперативно-владні методи, а методи рекомен­дацій, порад, заснованих на нормах аграрного (раніше кол­госпного)' права. Обов'язкові приписи застосовуються ли­ше у сфері техніки безпеки, виробничої санітарії, ветери­нарії, захисту рослин тощо, тобто держава застосовує імперативно-владні методи лише там, де необхідним є за­хист робочої сили та споживачів. З переходом до ринкових відносин держава більше схиляється до застосування еко­номічних методів впливу на аграрних підприємців (стиму­лювання виробництва, зокрема надання пільгових кредитів, застосування штрафних санкцій тощо).

6. Відмінною рисою правосуб'єктності аграрних підпри­ємців кооперативного типу є реальна можливість впливу членів "як співучасника даної єдиної власності'" на окре­мого члена суб'єкта підприємництва кооперативного типу, зокрема через застосування до нього заходів заохочення і стягнення, передбачених статутом. До компетенції вищого органу самоврядування входить такий крайній захід дис­циплінарного стягнення, як виключення з членів підпри­ємств кооперативного типу.

7. Деякі відмінності в правосуб'єктності порівняно з під­приємствами кооперативного типу мають приватні (недер­жавні) суб'єкти підприємницької діяльності — юридичні особи корпоративного типу (акціонерні товариства тощо).

Так, аграрні приватні зі статусом юридичної особи під­приємці корпоративного типу — це юридичні особи, засно­вані на недержавній формі власності, особистій майновій участі (обов'язковому об'єднанні майна) селян, інших фі­зичних та юридичних (недержавних) осіб у статутному фонді акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю для ведення статутної діяльності з вироб­ництва продуктів харчування, сировини і продовольства рослинного і тваринного походження, їх переробки, ре­алізації (а також — не обов'язково — виконання інших робіт, надання послуг) з метою одержання прибутку. Уза­гальнений досвід України та інших країн свідчить, що найпридатнішим для аграрного підприємництва є акціо­нерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю.

Відповідно до статей 24 і 50 Закону "Про господарські товариства", акціонерне товариство — це товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а товариство з обмеженою відповідальністю — це також товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Акціонери (учас­ники) товариства несуть відповідальність у межах їхніх акцій (вкладів). У випадках, передбачених установчими документами, акціонери (учасники), які неповністю спла­тили акції (неповністю внесли вклади), відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах несплаченої су­ми (невнесеної частини вкладу).

8. Принциповою особливістю правосуб'єктності цієї гру­пи аграрних підприємців є насамперед те, що ці товарист­ва є об'єднанням капіталу, а не особистої трудової участі;

робота учасників (акціонерів) у них (на відміну від підприємств кооперативного типу) не є обов'язковою, а може мати місце на підставі трудового договору як додат­кове стимулювання підвищення ефективності використання

капіталу.

У суб'єктах підприємництва корпоративного типу об'єд­нання капіталу у вигляді майна в натурі (сільськогос­подарської техніки, продуктивної та робочої худоби тощо), грошових коштів, майнових (право користування приват­ною земельною ділянкою тощо) і немайнових (пов'язаних з майновими) прав у статутний фонд товариства має ви­значальне значення. В аграрному господарському това­ристві селян виступає як інвестор-учасник (акціонер). То­му участь у статутному фонді, а не особиста трудова участь селянина в товаристві є визначальною в окресленні прав їхніх учасників (див. розділ IV цього підручника).

9. Особливість правосуб'єктності господарських това­риств полягає у способах їх заснування, а також у видах майнових взаємин між засновниками/учасниками (інвес­торами-акціонерами) з самим товариством. На відміну від суб'єктів агробізнесу кооперативного типу, аграрні госпо­дарські товариства засновуються приватними особами шля­хом укладення установчого договору, потім — прийняття статуту та державної реєстрації явочно-нормативним спосо­бом цих господарських товариств. В установчому договорі (по суті — договорі про спільну діяльність зі створення аграрних акціонерних товариств і/чи товариств з обме­женою відповідальністю) відповідно до Цивільного кодексу України та Закону "Про господарські товариства" фіксуються майбутні взаємини між учасниками, розмір та види їх внесків, порядок розподілу прибутків та збитків тощо.

10. Участь селян у статутному фонді товариства є осно­вою для здійснення управління діяльністю і контролю за суб'єктом підприємництва корпоративного типу. На від­міну від підприємств кооперативного типу, в господарських товариствах управління і контроль здійснюються учасника­ми (акціонерами) залежно від їх частки у статутному фонді. Участь у статутному фонді, а не членство є основою для наймання за контрактом (у тому числі й неучасників) керівництва, фахівців та їх звільнення з посад у господар­ському товаристві.

11. Особливість правосуб'єктності аграрних господарсь­ких товариств базується на особливості правового режиму майна акціонерних товариств, товариств з обмеженою від­повідальністю. Так, відповідно до ст. 12 Закону "Про господарські товариства" ці товариства є власниками: майна, переданого їм засновниками і учасниками у власність; про­дукції, виробленої товариствами внаслідок господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Ризик випадкової заги­белі або пошкодження майна, що є власністю товариства або передане йому в користування, несе товариство, якщо інше не передбачено установчими документами. Вкладами учасників і засновників акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю можуть бути, зокрема, будин­ки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнан­ням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти. Вклад (зокрема в натурі) оцінюється у гривнях і складає частку учасника та засновника у статутному фонді.

З наведеної норми Закону випливає, що суб'єктом права власності на майно може бути як саме товариство, так і громадянин, який передав товариству "право користуван­ня" земельною ділянкою, іншим майном та майновими правами. Крім того, згідно зі ст. 10 цього ж Закону, учас­ник (акціонер) акціонерного товариства відкритого типу практично не обмежений щодо розпорядження своєю част­кою в майні цього товариства (він може перездати її іншим особам). Тому, на відміну від підприємств коопера­тивного типу, майно (чи його частка) такого товариства може стати об'єктом права власності необмеженого кола осіб. Практично ця частка у статутному фонді акціонер­ного товариства може стати об'єктом стягнення за боргами акціонера і, наприклад, фінансово-кредитна установа може стати акціонером такого товариства.

12. Особливість правосуб'єктності господарських това­риств дістає свій прояв у існуванні притаманного тільки цим суб'єктам "інституту права на дивіденди". Ця особ­ливість базується на сутності цих товариств як об'єднання капіталу інвесторів на основній їх меті — задоволенні інтересів інвесторів (учасників, акціонерів). На відміну від суб'єктів підприємництва кооперативного типу (де виходя­чи з суті обов'язковості трудової участі члени мають право на частину прибутку залежно саме від трудової участі), в господарських товариствах на підставі ст. 10 Закону "Про господарські товариства" учасники (акціонери) мають пра­во на одержання дивідендів від участі в статутному фонді з чистого прибутку (зиску) товариства.

Прибуток товариства утворюється з надходжень від гос­подарської діяльності після покриття матеріальних та прирівнених до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти до кредитних банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші пла­тежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після за­значених розрахунків, залишається у повному розпоря­дженні товариства, яке відповідно до установчих доку­ментів визначає напрями його використання. Зокрема, він може використовуватися на виплату дивідендів акціонерам (учасникам).