§ 1. Поняття і види джерел аграрного права

1. Джерелами аграрного права України є уніфіковані й диференційовані акти правотворчості державних органів, Президента держави, а також акти правотворчості суб'єк­тів аграрного підприємництва (зі статусом юридичних осіб) кооперативного і корпоративного типів, які є формою вираження й закріплення бажаної моделі поведінки та мо­делі аграрних відносин, що визначаються багатоукладністю економіки, рівністю всіх форм власності й організаційно-правових форм аграрного підприємництва та обраними ме­тодами господарювання ринкової орієнтації. Джерелами аграрного права є правові акти, що містять норми аграрно­го права як галузі, а також норми, які містяться в актах інших галузей національного і міжнародного законодавст­ва, в тій їх частині, де вони регулюють аграрні відносини, визначають правовий статус та правосуб'єктність усіх легальних суб'єктів аграрного підприємництва, визначають якість і безпеку продовольства, продуктів харчування та сировини рослинного й тваринного походження, їх перероб­ку й реалізацію (рис. 3). Джерела аграрного права, що регулюють аграрні ринкові відносини, встановлюють, закріплюють і виражають аграрну політику, сформульова­ну законодавчою владою, Президентом і Урядом України.

2. На відміну від джерел інших галузей права, джерела аграрного права України мають такі характерні особли­вості: 1) ^уніфікована акти аграрного законодавства — явля­ють собою ядро аграрного законодавства і становлення аг­рарного права як самостійної та Інтегрованої галузі на­ціонального права; 2) ^відсутність єдиного фундаторного акта кодифікованого характеру (їй відміну від традиційних галузей права, де таким актом є кодекси; від аграрного права Франції, Мексики, Уругваю та інших країн, де основним таким актом виступають аграрні кодекси);

3) значущістю локальндх актів санкціонованої та делегова­ної правотвррчості суб'єктів агробізнесу (заснованих на не­державній формі власності) як форми реалізації правотвор-чої правомочності (головним чином із локальної правотвор­чості) членів і/чи учасників суб'єктів аграрного підпри­ємництва кооперативного й, відповідно, корпоративного типів; 4) зростання питомої ваги саме законів та актів Президента України в нормативно-правовому масиві, що регулює аграрні відносини; 5) збереження рекомендаційної правотворчості; б) використання правових норм інших га­лузей права, які однбчаснсГ належать і до норм аграрного та'інших галузей права (земельного, господарського, фі­нансового тощо), оскільки вони регулюють окремі питання діяльності суб'єктів аграрного підприємництва; 7) зростан­ня ролі міжнародних норм права та уніфікації національ­ного аграрного законодавства щодо міжнародного права.

На відміну від них, диференційовані акти аграрного законодавства — де нормативно-правові актй щo розробляються з урахуванням відмінностей у статусі суб єктів аграрного підприємництва. Ці акти увібрали в себе ко­лишнє сільськогосподарське законодавство (в тій частині, що не суперечить законодавству). До нього належать пра­вові акти підприємства кооперативного типу, селянські (фермерські) господарства, приватні підсобні господарства громадян.

4. Уніфіковані й диференційовані нормативно-правові акти є основою системи (видів) джерел аграрного права (рис. 4).

5. Аграрне законодавство становлять закони і норматив­но-правові акти, спрямовані на організаційно-управлінське забезпечення раціонального використання земель сільсько­господарського призначення в сільськогосподарських під­приємствах усіх форм власності, форм господарювання, форм керування, у приватному підсобному господарстві громадян. До нього належать акти, спрямовані на належну організацію ведення головних і допоміжних галузей аграр­ного виробництва: рослинництва і тваринництва та їхніх складових (насінництво, селекція, племінна справа, бджільництво, ставкове рибальство тощо). Ними є акти, які визначають нормативно-правові вимоги, спрямовані на охорону здоров'я працівників сільського господарства,

додержання правил техніки безпеки і виробничої санітарії в процесі аграрного виробництва.

Нормативно-правові положення цих актів визначають коло аграрних підприємців як суб'єктів аграрних виробни­чих відносин. Ці акти поширюють свою чинність на ді­яльність усіх сільськогосподарських підприємств.

6. Різновидом джерел аграрного права слід розглядати також внутрігосподарські локальні^ акти, чиє виникнення і функціонування зумовлено насамперед тим, що громадяни як члени і/чи учасники (акціонери) через вищі органи управління самостійно закріплюють модель (правила) по­ведінки.

7. Важливе місце серед джерел аграрного права посі­дають тлумачення (роз'яснення) судових органів, а саме:

Вищого арбітражного суду, Верховного Суду України. Їхні роз'яснення, інформаційні листи мають важливе значення для належного правозастосування, виготовлення таких за змістом локальних нормативно-правових актів, що піддаю­ться прогнозуванню судової перспективи.

8. Самостійним джерелом національного аграрного права слід також вважати міжнародні правила, звичаї', конвенції, до яких приєдналася (та які рати(рікувала) Україна. Це, насамперед. Міжнародно-правові правила торгівлі, а також, наприклад, Нью-Йоркська конвенція 1958 р. про виконан­ня рішень іноземних арбітражів тощо.