4. Загальна характеристика суб'єктів державного регулювання сільського господарства

1. Динамізм у розвитку господарства України, виклика­ний переходом до ринкових відносин, об'єктивно вимагає постійного приведення функцій, компетенції та структур органів державної виконавчої влади всіх рівнів у відповідність із розвитком продуктивних сил і виробничих відносин. Але на обсяг їхніх функцій, компетенцію та організаційну структуру впливають нові тенденції та зміни в соціально-економічній системі суспільства.

З прийняттям Конституції України виникає необхідність вдосконалення системи і змісту повноважень органів дер­жавного управління сільського господарства.

2. За сучасних умов такими органами в Україні є:

законодавчої влади — Верховна Рада України;

державної виконавчої влади — Президент України як глава держави; Кабінет Міністрів України; на місцях — місцеві органи державної адміністрації;

надвідомчий надзвичайний орган — Надзвичайна комісія з питань агропромислового комплексу органи державної виконавчої влади галузевої компе­тенції: Міністерство сільського господарства і продовольства України; управління сільського господарства і продовольст­ва обласної та районної державної адміністрації;

органи місцевого самоврядування — місцеві ради;

органи державної виконавчої влади міжгалузевої компе­тенції — Міністерство економіки; Національний банк; Аг­ропромисловий банк "Україна"; Міністерство статистики;

Міністерство фінансів; Міністерство охорони навколишньо­го природного середовища та ядерної безпеки.

Наведена класифікація державних органів влади певною мірою є умовною. Слід сказати, що її можна проводити на підставі різних критеріїв — залежно від виконуваних функцій, компетенції, способів формування, організаційно-правових форм діяльності тощо. До того ж такий орган виконавчої влади, як Кабінет Міністрів можна віднести до органів загальної компетенції, а також до суб'єктів міжга­лузевого регулювання.

3. Мета функціонування всієї вищенаведеної системи органів України — забезпечення максимальної ефектив­ності сільського господарства і АПК в цілому. При цьому використовуються різні форми і методи регулятивного впливу на сільське господарство і АПК. Широко застосо­вується також комплексний підхід до регулювання від­носин в АПК як до єдиного об'єкта. Прикладом цього може бути Закон "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному госпо­дарстві". Найбільш суттєвими особливостями цього акта є, по-перше, комплексність підходу до соціального розвитку села і АПК; по-друге, закріплення системи організаційно-економічних і правових заходів пріоритетності соціального розвитку села і АПК: по-третє, самостійність у виборі форм власності та організації виробництва, а також рів­ність форм господарювання в АПК. "Усі форми господарю­вання в АПК мають рівні права на організацію виробницт­ва та володіння своєю продукцією", — зазначено у ст. 4 вказаного Закону.

У вузькому розумінні до суб'єктів державного регулю­вання сільського господарства належать лише органи дер­жавної виконавчої влади галузевої компетенції.

4. Суб'єкти державного регулювання сільського госпо­дарства і АПК — складова системи державних органів. Їхнє правове становище визначається Конституцією Ук­раїни, відповідними положеннями про ці органи. Основни­ми характерними рисами цієї системи органів є: а) демократичний порядок їх утворення; б) активна участь тру­дівників у процесі здійснення їх функцій; в) безпосередній і повсякденно організуючий характер їхньої діяльності;

г) наявність у них державно-владних, регулятивних і коор­динаційних повноважень; д) розмежування функцій, ком­петенції та сфер впливу щодо об'єктів регулювання.