Послідовність дій під час виконання процедур

Визначення верхньоговиіиіиього квадранта сідниці

1. Для визначення верхньозовнішнього квадранта ділянку сід­ниці умовно розділіть на чотири квадранти: проведіть вертикаль­ну лінію через сідничний горб, а горизонтальну — через великий вертлюг стегнової кістки.

2. Укол голкою зробіть у верхньозовнішній квадрант сідниці, де немає великих судинних і нервових стовбурів.

Методика внутрішпьом’язової ін’єкції

1. Підготовку рук, шприца з голкою здійсніть згідно із загаль­ноприйнятими правилами.

2. Проведіть психологічну підготовку хворого.

3. Запропонуйте йому лягти на бік або на живіт. У такому поло­женні м’язи повністю розслаблюються. Якщо хворий напружив м’я­зи, то попросіть його спокійно глибоко подихати й розслабити їх.

4. Шкіру верхньозовнішнього квадранта протріть двічі стериль­ними ватними тампонами, зволоженими 70% розчином етилового спирту. Другий ватний тампон зафіксуйте між IV та V пальцями лівої руки.

5. У правій руці утримуйте заповнений ліками шприц із гол­кою (II пальцем підтримуйте поршень, V — муфту голки, а реш­тою пальців утримуйте циліндр шприца).

6. Шкіру на місці ін’єкції розтягніть і фіксуйте між І та II паль­цями лівої руки. Запропонуйте хворому зробити глибокий вдих.

7. Перпендикулярно до поверхні шкіри різким рухом уведіть голку на глибину 5—7 см, проколюючи при цьому шкіру, підшкір­ну жирову клітковину, фасцію, великий сідничний м’яз, але не більше ніж 2/3 довжини голки.

До введення ліків відтягніть дещо поршень і переконайтесь у тому, що голка не потрапила в судину (у шприці не з’являється кров). Якщо препарат темного кольору і кров у шприці побачити неможливо, від голки від’єднайте шприц і, переконавшись у від­сутності крові в муфті, знову їх з’єднайте.

8. Уведіть повільно ліки, натискуючи на поршень лівою ру­кою, щоб звести до мінімуму больові відчуття і рівномірно розпо­ділити препарат у тканині.

9. Притисніть стерильним ватним тампоном шкіру в місці уколу і швидким рухом видаліть голку, а місце ін’єкції промаса- жуйте 1—3 хв.

10. При введенні ліків у стегно запропонуйте хворому лягти на спину. Голку введіть під кутом 70° на глибину 2/3 її довжини.

Запам’ятайте! Одноразово внутрішньом’язово молена вводити не більше ніж 10 мл розчину.

Не треба виконувати ін’єкцію в напружений м’яз, оскільки це може призвести до утрудненого введення голки і навіть до її по­ломки.

Не виконуйте ін’єкцію хворому в положенні стоячи, тому ІЦО хворий може знепритомніти.

Якщо голка зайшла дуже глибоко в тканини, негайно витяг­ніть її на 1/3 довжини.

Якщо при видаленні з тканини шприц від’єднався від голки, захватіть муфту голки І і II пальцями правої руки і швидко ви­тягніть її.

При неправильному виборі місця ін’єкції голка може потрапи­ти в нервовий стовбур, що може призвести до парезів та паралічів.

При введенні ліків в окістя в місці ін’єкції спостерігається стій­кий біль.

Ті препарати, які справляють подразнювальну дію на ткани­ни, рекомендується вводити 2-методом. Для цього відтягніть шкі­ру та підшкірні тканини в бік на 1,5—2 см від місця ін’єкції. Уве­діть голку, все ще відтягуючи шкіру і підшкірні тканини. Препа­рат уводьте зі швидкістю 1 мл за 10 с. При такому методі препа­рат мовби запечатується в м’язі і не витікає в тканини.

Практична навичка № ____

ТЕХНІКА ВИКОНАННЯ ВНУТРІШНЬОВЕНИХ ІНЄКЦІЙ

( НА ФАНТОМІ )

Навчальна мета: уміти накласти венозний джгут і підготувати непу до пункції; здійснити венопункцію; увести лікарській препа­рат у вену за допомогою шприца та голки; усунути можливі склад­ності під час здійснення внутрішньовенної ін’єкції.

Виховна мета: усвідомити важливість запобігання негативним емоціям у хворого і страху перед венопункцією.

Початковий обсяг знань: знати перевагу внутрішньовенних ін’єк­ції і та вени, які найчастіше використовують; основні правила внут­рішньовенного введення препаратів.

Оснащення:

1. джгут;

2. прокладка під джгут;

3. подушечка-валик;

4. стерильні шприци ємкістю 10, 20 мл, голки ін’єкційні зав­довжки 4—6 см;

5. ліки для внутрішньовенного введення;

6. стерильні ватні тампони, серветки, стерильні гумові рука­вички;

7. 70% розчин етилового спирту;

8. лотки ниркоподібні.

Перевага внутрішньовенних ін’єкцій. Внутрішньовенні ін’єкції здійснюють для екстреного введення лікарських препаратів при станах, які загрожують життю хворих, а також для введення пре­паратів, які неможливо ввести внутрішньом’язово або підшкірно через їх значну подразнювальну дію.

Вени, які найчастіше використовують для ін’єкцій. Для внут­рішньовенних ін’єкцій найчастіше використовують вени ліктьо­вого згину, рідше — вени передпліччя, кисті, нижніх кінцівок. У новонароджених і немовлят використовують вени голови, тому що вони більш виражені, ніж інші.

Основні правила внутрішньовенного введення препаратів

Внутрішньовенне введення препаратів вимагає надзвичайної уважності. Готуючи будь-який препарат для внутрішньовенного введення, медична сестра повинна знати назву препарату, його концентрацію, термін придатності, призначену лікарем дозу, су­місність препаратів, швидкістьуведення.

1. Перед тим як змішати препарати для внутрішньовенного введення, необхідно з’ясувати, чи вони сумісні. Для цього можна використати анотацію-вкладиш, що додається до лікарських пре­паратів, або таблицю сумісності лікарських препаратів.

2. Внутрішньовенно краплинно препарати необхідно вводити повільно (оптимальна частота 30—40 крапель за 1 хв), виняток становлять екстремальні випадки. У такому разі потрібно керува­тися безпосередньо вказівками лікаря.

3. Препарати для внутрішньовенного струминного введення необхідно вводити протягом 1—3 хв, а сильнодіючі препарати — зі швидкістю 1 мл за 1 хв.

4. Якщо хворому вводять препарат вперше, то протягом 20 хв його необхідно вводити повільно, щоб оцінити реакцію організму хворого.

5. Низькодисперсні препарати (білкові гідролізати, жирові емульсії) необхідно вводити повільно зі швидкістю 20 крапель за

І чи. У разі швидкого введення може з’явитися відчуття жару, гі­перемія обличчя, утруднене дихання.

6. ГІри щоденних внутрішньовенних уливаннях шляхом вено- ііупкції необхідно змінювати місце ін’єкції. Одну систему для ін­фузії можна використовувати не більше як 1 добу. Під час інфузії необхідно надійно закріпити голку, щоб уникнути подразнення < гі і пси вени. При інфузії у вену малого калібру потрібно знизити

2. ні їдкість інфузії, що зменшить імовірність виникнення флебітів

• хворих.

7. Необхідно уникати змішування препаратів з кров’ю, препа­ратами крові або розчинами для парентерального харчування.

8. Перед тим як уводити в систему або через каніолю додат- копу порцію рідини, необхідно перевірити правильність положен­ня голки у вені.

9. Категорично забороняється вводити у вену олійні розчи­ни. тому що це призводить до тяжкого ускладнення — медика­ментозної емболії.

Послідовність дій під час виконання процедур

Накладання венозного джгута і підготовка вени до пункції

1. Вимийте руки та обробіть їх знезаражувальним розчином, надягніть гумові рукавички.

2. Проведіть психологічну підготовку хворого.

3. Покладіть або посадіть хворого.

А. Покладіть його руку внутрішньою поверхнею догори. Щоб максимально розігнути лікоть, підкладіть під нього тверду поду­шечку або складений рушник. Якщо ін’єкцію ви робите в ліжку, і о підстеліть під руку клейонку, щоб не забруднити білизну.

1. Накладіть гумовий джгут на плече хворого вище від лік- іьового згину. Джгут накладають на рукав сорочки, рушник або і ернетку так, щоб вільні кінці не заважали під час виконання Ін’єкції і його було зручно розв’язати однією рукою. Пам’ятайте, що джгут має стискувати лише поверхневі вени і ні в яку разі не порушувати течію крові по артеріях.

(і. Для посилення венозного застою запропонуйте хворому де- м п.ка разістиснути й розтиснути кулак або перед накладанням чжгута опустити руку. Також можете злегка погладжувати руку, топ підкачуючи кров у венах, у напрямку від кисті до ліктьового п п ну або поплескувати кистю руки по ділянці ліктьового згину.

• разі задовільного наповнення вени чітко контуруються і паль­пуються під шкірою у вигляді еластичних тяжів.

6. Кінчиком вказівного пальця правої руки пропальпуйте ве­ни ліктьового згину й виберіть з них найбільш об’ємну та най­менш рухому вену.

Венепункція та введення ліків у вену

1. Обробіть гумові рукавички 70% розчином етилового спирту. Поверхню ліктьового згину протріть двічі стерильними тампона­ми, зволоженими 70% розчином етилового спирту. Краще це ро­бити знизу вверх від периферії до центру, тобто за течією крові та лімфи.

2. І пальцем лівої руки поряд із венозним стовбуром змістіть трохи вниз шкіру і зафіксуйте венозний стовбур (кулак хворого при цьому стиснутий).

3. Правою рукою візьміть шприц з ліками так, щоб II палець фіксував муфту голки, а решта утримували циліндр шприца. Зріз голки повинен бути зверху.

4. Голку встановіть під гострим кутом до поверхні шкіри у напрямку течії крові, обережним рухом проколіть шкіру й стінку фіксованої вени. При цьому може з’явитися таке відчуття, ніби голка потрапила в порожнечу.

5. Опустіть шприц і проведіть голку ще на 5—10 мм за ходом вени.

6. Злегка відтягніть поршень шприца до себе. У разі правиль­ного положення голки у вені в шприці з’являється кров.

7. Зніміть джгут обережно лівою рукою і попросіть хворого розтиснути кулак.

8. Ще раз відтягніть поршень циліндра на себе, щоб упевни­тись, що під час зняття джгута голка не вийшла з вени. При цьо­му в шприц вільно поступає кров.

9. Уведіть лікарський препарат повільно, щоб він змішався з кров’ю і не подразнював внутрішню стінку вени, а також не спри­чинив небажаної реакції організму.

10. Після закінчення введення лікарської речовини прикладіть до місця ін’єкції стерильний ватний тампон і швидким рухом ви­ведіть голку з вени.

11. Запропонуйте хворому зігнути руку в ліктьовому суглобі і затиснути тампон на 3—5 хв. Якщо хворий перебуває в непри­томному стані, то зафіксуйте самі місце пункції або накладіть стерильну серветку й закріпіть її бинтом, обмотавши його навко­ло руки.

12. Продезінфікуйте шприци, гумові рукавички, вимийте і ви­сушіть руки.

Сильнодіючі препарати (строфантин, корглікон, навокаїнамід і а ін.) вводьте розведеними. У шприц ємкістю 20 мл спочатку наберіть потрібну кількість сильнодіючого препарату, потім — розчинник (0,9% розчин натрію хлориду, 5% розчин глюкози) до 20 мл. При цьому турбулентні завихрення в шприці рівномірно ро:(ПОДІЛЯЮТЬСЯ і розмішують ліки й розчинник.

Внутрішньовенну ін’єкцію здійсніть описаним вище методом, але ліки вводьте повільно, протягом 5—10 хв.

Якщо у вену потрібно вводити послідовно декілька шприців одного або кількох препаратів, то спочатку введіть ліки з першого шприца. Попередньо під муфту голки підстеліть стерильну сервет­ку. Потім шприц від’єднайте від голки. Швидким рухом шприц а набраним розчином з’єднайте з муфтою голки, відтягніть пор­шень на себе, перевірте, щоб голка не вийшла із вени, потім вве­діть розчин з другого шприца.

У разі потреби в такій самій послідовності введіть лікарські речовини із декількох шприців.

Запам’ятайте! Перед пункцією вени треба переконатися, що в шприці відсутнє повітря.

При неадекватній реакції хворого на введення препарату тре­ба негайно припинити ін’єкцію, з’ясувати причину такої реакції, викликати лікаря, але із вени не виходити. У маніпуляційному кабінеті повинна бути заповнена 0,9% розчином натрію хлориду система, щоб в екстремальній ситуації миттєво підключити її па­цієнту.

Усунення можливих складностей при внутрішньовенних ін'єк­ціях.

Внутрішньовенна ін’єкція — складна маніпуляція, і її вико­нання може супроводжуватися певними труднощами:

1. якщо після венопункції кров не аспірується поршнем, це означає, що голка не потрапила у вену. Тоді її злегка підтягніть, але не витягуючи з-під шкіри, повторіть венопункцію;

2. під час проколювання обох стінок вени утворюється гема­тома. У цих випадках голку злегка підтягніть, одночасно створю­ючи поршнем від’ємний тиск у циліндрі шприца. Якщо з’явилася кров у шприці, зверху злегка натисніть тампоном на місце ін’єк­ції і, легко просуваючи поршень, уведіть повільно препарат. Але в такому випадку не можна вводити гіпертонічні розчини, тому ін’єкцію слід повторити в іншому місці;

3. якщо під час уведення ліків поршень важко просувається вперед, а навколо вени з’являється випинання, це свідчить про те, що розчин потрапляє в прилеглі тканини. У таких випадках ін’єк­цію припиніть і, не виймаючи голки з-під шкіри, відтягніть пор­шень, наскільки це можливо, відсмокчіть уведену рідину, потім стерильним ватним тампоном притисніть місце пункції, видаліть голку, венопункцію повторіть в іншому місці.

Практична навичка № ____

ТЕХНІКА ВЗЯТТЯ КРОВІ З ВЕНИ ДЛЯ ЛАБОРАТОРНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

( НА ФАНТОМІ )

Навчальна мета: уміти брати кров з вени на аналіз за допомо­гою шприца та голки; брати кров з вени на аналіз за допомогою голки; брати кров з вени для бактеріологічного дослідження; бра­ги кров з вени на коагулограму; брати кров з вени на наявність алкоголю.

Виховна мета: усвідомити необхідність обережного поводжен­ня медичної сестри при контакті з кров’ю хворих.

Початковий обсяг знань: знати, скільки потрібно взяти крові для одного лабораторного дослідження; вимоги санітарно-гігієніч­ного та протиепідемічного режиму при взятті крові на аналіз.

Оснащення:

1. стерильні шприци, голки;

2. стерильні ватні тампони;

3. 70% розчин етилового спирту, стерильні гумові рукавички, захисний екран;

4. джгут;

5. пружна подушечка (валик);

6. клейонка, клейончастий фартух;

7. пробірки чисті, сухі;

8. пробірки стерильні;

9. флакон з живильним середовищем;

10. стерильні флакони з-під антибіотиків;

11. розчин фурациліну 1:5000;

12. 3% розчин пероксиду водню;

13. спиртівка;

14. сірники;

15. лейкопластир.

Кількість крові, необхідна для проведення одного лабораторного дослідження. Для біохімічних і серологічних обстежень беруть кров з вени з розрахунку 5 мл на одне дослідження, враховуючи, що необхідної для аналізу сироватки крові отримують в три рази менше, ніж взято крові. Кров для дослідження беруть натще.

Санітарно-гігієнічний та протиепідемічний режим при взятті крові на аналіз

Медична сестра здійснює взяття крові з вени в гумових рука­вичках, захисних окулярах та фартусі. Забороняється вставляти в пробірки направлення на аналіз та фіксувати їх до зовнішньої поверхні пробірок. Направлення до лабораторії слід доставляти в поліетиленовому пакеті. На пробірці та направленні проставля­ють відповідний номер. Пробірки з кров’ю слід закривати гумо­вим корком.

Доставляти в лабораторію матеріал треба в спеціальному ящи- ку-контейнері.

Використані пробірки, гумові корки та контейнер (всередині) дезінфікують згідно з чинними наказами МОЗ України.

Послідовність дій під час виконання процедур

Взяття крові з вени за допомогою шприца та голки

1. Попередьте хворого, що аналіз крові він має здавати натще. Забороняється пити, палити, вживати ліки перед процедурою.

2. Проведіть із хворим бесіду, щоб психологічно підготувати його до процедури.

3. Уточніть прізвище, ініціали хворого та вид дослідження. Звірте дані із заготовленою етикеткою, поставте на пробірці і на­правленні відповідний номер.

4. Посадіть хворого, руку покладіть долонею догори, під лік­тьовий суглоб підсуньте пружну подушечку й надайте руці поло­ження максимального розгинання.

5. Оброблення рук, накладання джгута, підготовку вени, об­роблення шкіри, венопункцію здійсніть так само, як при внутріш­ньовенній ін’єкції. Але джгут необхідно накласти слабою перетя­жкою не більше ніж ЗО мм рт. ст.

6. Під час взяття крові з вени джгут з руки не знімайте.

7. Заповнивши шприц потрібного кількістю крові, зніміть і,кі'ут, зафіксуйте місце пункції стерильним ватним тампоном і витягніть голку з вени.

8. Кров із шприца вилийте одразу в пробірку по її стінці, щоб не зруйнувались еритроцити та інші формені елементи.

9. Закрийте пробірку стерильним гумовим корком і відправте до лабораторії.

10. Зніміть гумові рукавички, продезінфікуйте їх, вимийте і висушіть руки.

Взяття крові з вени за допомогою голки

1. Психологічну підготовку хворого, оброблення рук, накла­дання джгута, підготовку вени, оброблення ділянки шкіри зро­біть так само, як при здійсненні внутрішньовенної ін’єкції.

2. Муфту голки обхопіть за допомогою стерильної серветки і виконайте венопункцію.

3. Зніміть з муфти серветку й підставте пробірку так, щоб краплі крові стікали стінкою пробірки. Хворого в цей момент по­просіть злегка стискувати й розтискувати кулак.

4. Після одержання достатньої кількості крові зніміть джгут, до місця пункції прикладіть стерильний ватний тампон і видаліть голку з вени.

5. Закрийте пробірку стерильним гумовим корком і відправте матеріал до лабораторії.

Взяття крові з вени для бактеріологічного дослідження

Забір крові для бактеріологічного дослідження під час гаряч­ки необхідно здійснювати до початку антибактеріального хіміо­терапевтичного лікування або через 12—24 год після останнього введення антибактеріального препарату.

Флакони з поживним середовищем надають бактеріологічні лабораторії і їх можна зберігати у відділенні до потрібного мо­менту в холодильнику за температури +4, +6 °С. Перед взяттям крові флакон з поживним середовищем зігрівають за кімнатної температури.

1. Під час взяття крові з вени дотримуйтесь більш суворих правил асептики. Ретельно вимийте та обробіть руки, надягніть * герильні гумові рукавички.

2. Приготуйте спиртівку або зволожений 96% розчином ети- і о ного спирту тампон, який покладіть у металевий лоток, і сір­ники.

3. Психологічну підготовку хворого, накладання джгута, під­готовку вени, знезараження ділянки шкіри, венопункцію здійсніть так, як при внутрішньовенній ін’єкції. Не перевіряйте прохідність голки, щоб уникнути попадання мікроорганізмів із повітря.

4. Наберіть у шприц 5 мл крові.

5. Зніміть джгут, прикладіть до місця пункції стерильний ват­ний тампон і видаліть голку з вени.

6. Підпаліть спиртівку або проспиртований тампон, вийміть корок з флакона з рідким поживним середовищем, обпаліть гор­ловину флакона на полум’ї і, не торкаючись його стінок, влийте в нього кров.

7. Ще раз обпаліть горловину флакона, потім — стерильну час­тину корка і закрийте ним флакон. Усі дії проводьте якомога швидше й обережніше, щоб з навколишнього середовища у фла­кон не потрапили мікроби.

8. Якщо стоїть підключичний катетер, можна його використа­ти для отримання крові, але спочатку одним шприцом відбира­ють декілька мілілітрів крові, а потім другим набирають кров для дослідження.

9. Кров на білірубін, трансаміназу беріть у суху пробірку в кіль­кості 3—5 мл. Перед взяттям крові рекомендується одноденне го­лодування, не варто приймати аскорбінову кислоту.

10. Кров на КЛУ беріть у кількості 3—5 мл у суху пробірку.

Особливості взяття крові з вени на коагулограму

1. У конусоподібну пробірку влийте 1 мл 3,8% розчину цит­рату натрію (антикоагулянт).

2. З вени візьміть 10 мл крові.

3. По стійці пробірки зі шприца випустіть 9 мл узятої з вени крові.

4. Кров обережно перемішайте з антикоагулянтом легким по- кочуванням або струшуванням пробірки без утворення піни.

Запам’ятайте! Здійснювати процедуру взяття крові слід у гу­мових рукавичках, фартусі, захисних окулярах. Узятий матеріал доставляють у лабораторію якомога швидше.

Особливості взяття крові з вени на наявність алкоголю

1. Ділянку шкіри обробіть 3% розчином пероксиду водню або розчином фурациліну 1:5000. Для знезараження шкіри не вико­ристовуйте спирт і спиртові розчини

Узяту з вени кров (5 мл) вилийте в присутності лікаря в чистий сухий стерильний флакон з-під антибіотиків і закрийте корком.

2. Горловину флакона з корком навхрест заклейте двома смуж­ками лейкопластиру, його краями зафіксуйте до флакона етикет­ку-направлення.

3. Лікар повинен засвідчити особисті дані хворого, для чого па направленні він ставить свій підпис, а на коркові — особисту печатку.

4. У такому вигляді відправте матеріал до лабораторії.

Взяття крові на ВІЛ-інфекцію та доставлеиня її у лабораторію

1. Працюйте обережно, щоб виключити поранення голкою, про­біркою. Категорично забороняється використовувати пробірки з відбитими краями. Використовуйте засоби особистого захисту: маску, гумові рукавички, захисний екран, клейончастий фартух. Усі пошкодження шкіри на руках закрийте лейкопластиром або папальчником.

2. В асептичних умовах за загальноприйнятими правилами з вени хворого візьміть 5 мл крові й вилийте в суху центрифужну пробірку з поділками.

3. Пробірки з кров’ю пронумеруйте. Номери на пробірках та направленнях повинні співпадати.

4. Закрийте пробірки гумовими корками.

5. Кров у холодильнику може зберігатися не більше доби. Не підлягає доставці в лабораторію гемолізована кров.

6. Пробірки в лабораторію доставте у контейнері з ущільню­вачем (вата, поролон).

7. Окремо доставте направлення, де зазначені дані про осіб, у яких взято кров.

Доставленпя крові для дослідження в лабораторію

1. Взяту кров необхідно доставити в лабораторію в день взят­ім з 8.30 до 10.00.

2. Пробірки з кров’ю доставляють у жерстяному промаркова­ному контейнері або біксі.

3. Окремо доставляють направлення з даними про осіб, в яких взято кров.

У направленні необхідно зазначити: реєстраційний номер; від­ділення; прізвище, ім’я, по батькові (повністю); стать; вік; домаш­ню адресу (повністю); діагноз; дату взяття крові; дату доставлення біоматеріалу; прізвище особи, яка здійснювала забір біоматеріалу.

Практична навичка № ____

ЗБІР ТА ЗАПОВНЕННЯ СИСТЕМИ ОДНОРАЗОВОГО ВИКОРИСТАННЯ ІНФУЗІЙНИМ РОЗЧИНОМ

Навчальна мета: уміти підготувати флакон з інфузійним роз- чііном; заповнити систему одноразового використання інфузійним розчином.

Виховна мета: усвідомити необхідність ретельного вивчення етикетки на флаконах з інфузійними розчинами.

Початковий обсяг знань: знати, чи правильно запакована сис­тема та її складові частини.

Оснащення:

1. система одноразового використання для вливання крово­замінників, інфузійних розчинів;

2. флакон з інфузійним розчином (0,9% розчин натрію хлориду);

3. ножиці;

А) стерильний пінцет;

5. стерильний маніпуляційний столик;

(>) стерильні ватні тампони, серветки, стерильні гумові рука­вички;

7. 70% розчин етилового спирту;

8. ниркоподібний лоток;

9. штатив-підставка.

Правильність упакування та складові частини системи. Для ірппалого внутрішньовенного введення лікарських препаратів ви- і нрпетовують пластикові системи одноразового використання. їх п и пускають у стерильній герметичній упаковці, на якій зазначе­но серію, дату стерилізації, термін придатності. Одноразова сте- I нілі.на система складається з голки-повітровода та довгої трубки з крапельницею. На обох кінцях трубки є голки — одна для пункції вени, друга — для проколювання корка флакона. На трубці розмі­щено затискувач, за допомогою якого регулюють швидкість уве­дення рідини. У трубку вмонтовано крапельницю, яка має сітку- фільтр для запобігання потраплянню в кровоток часточок корка або інших часточок. Голки закриті ковпачками.