Послідовність дій під час виконання процедур

Підготовка ампул і набирання ліків у шприц

1. Руки двічі вимийте під проточною водою з милом, вису­шіть рушником і обробіть 70% розчином етилового спирту.

2. Уважно прочитайте спочатку етикетку на упаковці, потім — на ампулі, візуально визначте придатність ліків і уточніть дозу та метод уведення.

3. Пилочкою надпиліть звужену частину ампули в такому міс­ці, щоб можна було ввести конус шприца в ампулу.

4. Обробіть шийку ампули стерильним ватним тампоном, зво- кіженим 70% розчином етилового спирту.

5. Лівою рукою візьміть ампулу за дно, І і II пальцями правої руки на 1 см вище від місця надпилу і в напрямку від себе відло­міть шийку ампули за допомогою стерильного ватного тампона.

(). Відкриту ампулу візьміть біля дна між II і III пальцями лі­вої руки, правою рукою захватіть шприц, уведіть голку або конус шприца в просвіт ампули, І і IV пальцями лівої руки фіксуйте шприц, нахиляючи ампулу, заповніть шприц розчином, відтягу­ючи поршень.

7. Якщо розчин набрали за допомогою голки більшого діамет­рі і, то замініть її на стерильну голку відповідного діаметра для ін’єкції. При цьому відпрацьовану голку знімайте за допомогою серединної частини пінцета, а стерильну насадіть за допомогою кінцевої стерильної частини пінцета. Голку на шприц одноразо- ного використання насадіть за допомогою ковпачка.

8. Випустіть повітря зі шприца, але так, щоб ліки не потрапи- 'іп на зовнішню поверхню голки, оскільки це спричинює різкий пекучий біль при проколюванні шкіри. Перевірте, чи правильно набрано дозу препарату.

9. Заповнений ліками шприц із голбагаторазового вико­ристання покладіть на стерильний лоток і під час доставляння шприца в палату накрийте голку стерильною серветкою або по­кладіть на стерильний міні-столик.

Підготовка флаконів і набирання ліків у шприц

1. Знезараженими руками візьміть флакон, уважно прочитай- і с етикетку і візуально визначте придатність ліків.

2. Якщо флакон великих розмірів (ємкістю 250—400 мл), то ї ї допомогою знезаражених ножиць зніміть середню частину ме- 1.1лсвого (алюмінієвого) ковпачка.

3. Якщо флакон малих розмірів (ємкістю 5—10 мл), то се­редню частину металевого ковпачка зніміть за допомогою мета- іевої пилочки.

4. Стерильним ватним тампоном, зволоженим 70% розчином етилового спирту, обробіть верхню частину флакона (корок і обі- док металевого ковпачка).

5. Якщо розчин у флаконі необхідно використати протягом ніби, то на етикетці зазначте дату, час розгерметизації флакона і поставте підпис.

6. Якщо флакон містить сухий препарат (антибіотик), то спо­чатку введіть туди відповідну кількість розчинника.

7. Набирайте ліки з герметичного флакона в шприц за допо­могою голки, яку введіть цим самим шприцом або за допомогою стерильної сухої серветки в корок флакона.

8. Після заповнення шприца ліками насадіть на конус за до­помогою пінцета або ковпачка стерильну голку.

Щоб запобігти попаданню частинок гуми під час протикання гумового корка флакона, необхідно: ввести голку в гумовий ко­рок під кутом 45—60°; перед тим як голка повністю проткне ко­рок, підняти її до кута 90°.

9. Якщо необхідно набрати в шприц ліки із негерметично за­критого флакона, то після контролю етикетки зніміть корок ру­кою і покладіть його стерильною поверхнею догори. Із флакона відлийте кілька мілілітрів розчину (зробіть “стерильну доріжку”) і налийте розчин у підставлений циліндр шприца на відстані 10 см, прикривши вихід його конуса стерильною серветкою або наса­дженою голкою. Після цього введіть поршень у циліндр, а фла­кон із розчином обережно закрийте стерильним корком.

10. Коли необхідно часто набирати у шприц стерильний роз­чин із флакона, то введіть довгу “повітряну” голку через знезара­жений гумовий корок або стерильну серветку, складену в 4 шари, якою прикрийте горловину флакона. У період, коли розчин не на­бираєте у шприц, муфту голки прикривайте стерильною серветкою.

Набирати ліки у шприц одноразового використання слід ана­логічно набиранню ліків у шприц багаторазового використання. Але перед разгерметизацією шприца необхідно впевнитись у тер­міні його придатності і герметичності упаковки.

У зв’язку з тим, що до кожного шприца додається тільки одна голка, рекомендується набирати ліки у шприц без голки. Потім випустити повітря, насадити голку з ковпачком, зняти ковпачок, перевірити прохідність голки, але при цьому не виприскувати лі­ки, щоб вони не потрапили зовні на голку, тому що багато ліків мають подразливу дію на шкірні рецептори і викликають при вве­денні голки в м’які тканини неприємні болючі відчуття. Закри­ти голку ковпачком. Доставити шприц у палату на стерильному міні-столику.

Запам’ятайте!

Дотримуйтесь правил асептики під час набирання ліків.

1. Не використовуйте ампули та флакони без чітких етикеток і уважно читайте їх.

2. Не відламуйте шийку ампули стерильним тампоном, зво­ложеним спиртом, тому що у разі потрапляння в ампулу спирт може сричинити негативну реакцію препарату.

3. Перед набиранням лікарського препарату із флакона вве­діть у нього стільки повітря, скільки препарату вам необхідно на­брати.

4. Якщо ви використали препарат із флакона частково і зали­шок зберігаєте у холодильнику, на етикетці поставте дату, час роз- педення і свій підпис.

5. Розчини з холодильника потрібно вийняти заздалегідь, щоб нони набули кімнатної температури в момент їх уведення паці­єнтам.

6. Дотримуйтесь техніки безпеки і не розпилюйте ліки, тому що постійне протягом багатьох років вдихання аерозолів може ви­кликати у медичного персоналу алергійні реакції.

Практична навичка № ____

РОЗВЕДЕННЯ ТА РОЗРАХНОК ДОЗИ АНТИБІОТИКІВ

Навчальна мета: уміти розвести антибіотик для постановки проби на індивідуальну чутливість організму до препарату; вико­пати скарифікаційну та внутрішньошкірну діагностичну проби на індивідуальну чутливість організму до антибіотика; розвести ан­тибіотики для внутрішньом’язового введення.

Виховна мета: усвідомити важливість правильного виконання проб на індивідуальну чутливість до антибіотиків.

Початковий обсяг знань: знати форми випуску та дозу порош­коподібних ліків у флаконах.

Оснащення:

1. антибіотики у флаконах;

2. 0,9% розчин натрію хлориду;

3. 0,25—0,5% розчин новокаїну;

4. стерильна вода для ін’єкцій в ампулах;

5. 70% розчин етилового спирту;

6. стерильні шприци ємкістю 1, 2, 5, 10 мл із голками;

7. стерильні ватні тампони, серветки.

Порошкоподібні ліки у флаконах. У формі порошку у флаконах найчастіше випускають антибіотики. Форма випуску антибіоти­ків заводського виготовлення у флаконах для ін’єкцій передбачає різні дози в одиницях дії (ОД), у грамах або міліграмах.

Так, наприклад, формою випуску бензилпеніциліну натрієвої солі є герметично закриті флакони зі стерильним порошком по 250 000, 500 000, 1 000 000 ОД.

Форма випуску оксациліну натрієвої солі — флакони зі сте­рильним порошком по 0,25 і 0,5 г (250 000, 500 000 ОД).

Послідовність дій під час виконання процедур

Розведення антибіотика для постановки діагностичної проби на індивідуальну чутливість організму до препарату

1. Знезараженими руками візьміть флакон з антибіотиком, уважно прочитайте етикетку і візуально визначте придатність фла­кона.

2. Пилочкою зніміть середню частину алюмінієвого ковпачка.

3. Обробіть корок і ободок ковпачка стерильним ватним там­поном, зволоженим 70% розчином етилового спирту.

4. Наберіть у шприц відповідну кількість стерильного 0,9% розчину натрію хлориду з розрахунку 1 мл на 100 000 ОД, або

0. 1 г препарату. Наприклад, якщо флакон бензилпеніциліну на­трієвої солі містить 250 000 ОД, то у флакон уведіть 2,5 мл роз­чинника.

5. Потім розведіть розчин антибіотика першого розведення ще в 10 разів. Для цього візьміть шприц ємкістю 2 мл, наберіть

• нього 0,2 мл розчину антибіотика першого розведення, добавте п шприц 1,8 мл 0,9% розчину натрію хлориду і ви отримаєте друге розведення антибіотика (тобто 1 мл розчину містить 10 000 ОД, ;ібо 0,01 г препарату).

Друге розведення антибіотика можете отримати в такий спо­сіб: за допомогою шприца із флакона першого розведення анти­біотика наберіть 0,5 або 1 мл розчину, уведіть його в пустий фла­кон з-під такого самого антибіотика, потім шприцом добавте від­повідно 4,5 мл або 9 мл 0,9% розчину натрію хлориду.

Якщо у відділенні протягом доби кільком особам заплано- илно виконання проби на індивідуальну чутливість до антибіоти­ка, тоді цейфлакон позначте додатковою етикеткою, де напишіть "Для проби”, поставте дату, годину, підпис, тримайте флакон у холодильнику. Цей готовий розчин для проведення проб на індивідуальну чутливість до препарату можете використовувати про­тягом доби.

Запам’ятайте! При розведенні антибіотиків голку у флакон уводьте так, щоб лише проколоти корок, оскільки при глибокому і іпеденні голки у зв’язку з підвищенням тиску у флаконі за раху­нок уведеного розчинника через голку буде самовільно виходити розчин антибіотика, потрапляти на шкіру рук і з часом спричи­нювати дерматит. Крім цього, не забезпечується точність дозування

Ні в якому разі не використовуйте як розчинник антибіотиків і і я постановки діагностичних проб на індивідуальну чутливість

0. '.!5 0,5% розчин новокаїну, тому що новокаїн може призвести і.о розвитку алергійної реакції.

Воду для ін’єкцій у цьому випадку також не використовуйте, тому що утворений гіпотонічний розчин може дати помилкову Реакцію і тоді результат проби буде невірогідним.

Виконання скарифікаційної та внутрішиьоиікірної діагностич­ні>і проби на індивідуальну чутливість організму до антибіотика

1. II роведіть психологічну підготовку хворого.

2. За наявності волосся поголіть ділянку шкіри.

.4. Внутрішню поверхню передпліччя однієї руки протріть дво­ма стерильними тампонами, зволоженими 70% розчином етилово- I о спирту.

і Із заповненого розчином антибіотика шприца через гол- к\ па шкіру нанесіть кілька крапель і за допомогою стерильної голки зробіть навхрест або паралельно 2 подряпини-скарифікації так, щоб не виділилася кров. Спостерігайте реакцію через 20 хв.

1. При від’ємній скарифікаційній пробі внутрішню поверхню передпліччя другої руки також протріть двома стерильними там­понами, зволоженими 70% розчином етилового спирту, і введіть внутрішньошкірно 0,1 мл або 0,2 мл розчину, щоб утворилася па­пула. Для контролю в ділянку внутрішньої поверхні передпліччя протилежної руки іншим стерильним шприцом уведіть внутріш­ньошкірно 0,1 мл 0,9% розчину натрію хлориду.

2. Результат проб перевірте через 20 хв.

3. За наявності гіперемії, свербежу, висипання реакція вважа­ється позитивною. У такому випадку обов’язково покажіть хво­рого лікареві.

4. Якщо змін на шкірі, крім подряпин і проколу, немає, то ре­акція негативна. У такому разі зробіть ін’єкцію, але перший раз уведіть внутрішньом’язово в передньозовнішшо поверхню стегна 1/3 призначеної лікарем дози, щоб у разі виникнення алергійної реакції можна було накласти джгут. За відсутності реакції на част­кове введення антибіотика здійсніть чергове внутрішньом’язове введення препарату в повній, призначеній лікарем дозі, у верх- ньозовнішній квадрант сідниці.

Запам’ятайте! Результат проби обов’язково занесіть у лис­ток лікарських призначень і поставте свій підпис (проба пози­тивна, підпис, або: проба негативна, підпис). Простежте, щоб у разі позитивної проби лікар відмінив призначення препарату хво­рому.

Внутрішньошкірні проби в 100 разів чутливіші, ніж скарифі­каційні.

Слід пам’ятати, що деякі алергени (пеніцилін) при проведен­ні алергійної діагностичної проби можуть спричинювати тяжкі ускладнення (шок), тому перед проведенням діагностичної проби необхідно ретельно зібрати алергологічний анамнез.

Розведення антибіотиків для внутрішньом’язового введення Розчинниками антибіотиків для внутрішньом’язового введення можуть бути: 0,9% розчин натрію хлориду, 0,25—0,5% розчин но­вокаїну, вода для ін’єкцій (див. Інструкцію).

Якщо хворому призначено до 500 000 ОД, або 0,5 г препарату, то кількість розчинника використовуйте із розрахунку 1 мл на 100 000 ОД, або 0,1 г препарату.

Якщо хворому призначено 600 000 ОД, або 0,6 г і більше, то використовуйте розчинник із розрахунку1 мл на 200 000 ОД, або 0, 2 г препарату.

Наприклад, якщо хворому призначено 300 000 ОД бензилпе­ніциліну натрієвої солі, тоді у флакон, де міститься 300 000 ОД препарату, уведіть 3 мл розчинника.

Якщо хворому призначено 1 000 000 ОД бензилпеніциліну нат­рії мої солі, то у флакон уведіть 5 мл розчинника.

Для розведення бензилпеніциліну не використовуйте 2% роз- чин новокаїну, тому що препарат кристалізується і випадає в осад.

Запам’ятайте! Для проведення діагностичних проб на індиві­дуальну чутливість і внутрішньом’язового введення антибіотиків хіюрим треба застосовувати шприци та голки одноразового вико­ристання, оскільки на упаковках шприців багаторазового викори­стання можуть бути залишки антибіотиків, які переходять у стій­ку форму. Молекули антибіотиків потрапляють на внутрішні стін­ки шприців під час стерилізації і у високосенсибілізованих хво­рих спричинюють алергійні реакції.

Під час роботи з антибіотиками треба використати стерильні гумові рукавички, що забезпечить профілактику дерматитів.

Після введення антибіотиків хворим необхідно своєчасно ре­тельно промити та продезінфікувати шприци та голки.

Практична навичка № ____

ТЕХНІКА ВИКОНАННЯ ВНУТРІШНЬШКІРНОЇ ІНЄКЦІЇ

( НА ФАНТОМІ )

Навчальна мета: уміти виконати внутрішньошкірну ін’єкцію; продезінфікувати шприци та голки після використання.

Виховна мета: усвідомити значення доброзичливої, спокійної бесіди з хворим для запобігання почуттю страху перед ін’єкцією.

Початковий обсяг знань: знати призначення внутрішньошкір- п і їх ін’єкцій.

Оснащення:

1. стерильні шприци ємкістю 1—2 мл;

2. стерильні голки завдовжки 15 мм, діаметром 0,4 мм;

3. стерильні ватні тампони;

4. 70% розчин етилового спирту;

5. лікарські препарати в ампулах, флаконах;

6) гумові рукавички.

Призначення внутрішньошкірних ін’єкцій. Внутрішньошкірні ін’єкції призначають для місцевого знеболювання та діагностування туберкульозу (проба Манту), ехінококозу (проба Каццоні), бруцельозу (проба Бюрне), профілактики правця.Для діагностичних проб переважно використовують

Внутрішню поверхню передпліччя ( середню третину ).

ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ

Виконання внутріиіньоіикірної ін’єкції

1. Підготовку рук, збирання шприца, набирання ліків прове­діть за загальноприйнятими правилами.

2. Хворого посадіть або покладіть на спину.

3. Місце ін’єкції (середня третина внутрішньої поверхні пе­редпліччя) продезінфікуйте двома стерильними ватними тампо­нами, зволоженими 70% розчином етилового спирту.

4. Шприц візьміть у праву руку так, щоб II палець утримував муфту голки, кінчики решти пальців підтримували циліндр.

5. Після висихання шкіри лівою рукою обхопіть передпліччя хворого знизу і злегка розтягніть шкіру або І пальцем лівої руки трохи натягніть шкіру нижче від місця ін’єкції.

6. Тримаючи шприц із голкою зрізом догори й майже пара­лельно до поверхні шкіри, вколіть голку так, щоб у шкіру зану­рився її зріз.

7. Лівою рукою повільно натисніть на поршень і введіть вміст шприца. При правильному введенні на місці ін’єкції утвориться папула білуватого кольору, яка нагадує лимонну шкірку.

8. Після введення ліків вийміть голку і до місця ін’єкції при­кладіть стерильний ватний тампон.

Дезінфекція шприців і голок після їх використання

1. Шприци та голки після використання промийте водою або дезінфекційним розчином (3% розчин хлораміну) в окремій ємкості.

2. Замочіть шприци в розібраному вигляді, не знімаючи гол­ки, в 3% розчині хлораміну на 60 хв.

3. Промийте шприци та голки під проточною водою, вису­шіть і здайте шприци і голки одноразового використання в утиль­сировину, а шприци багаторазового використання — у централі­зоване стерилізаційне відділення.

4. Промивну воду перекип’ятіть протягом ЗО хв або засипте сухим хлорним вапном з розрахунку 200 г вапна на 1 л промив­ної води й витримайте протягом години, потім вилийте воду в ка­налізацію.

Запам’ятайте! Промивання шприців і голок після викорис­тання здійснюють у гумових рукавичках.

Практична навичка № ____

ТЕХНІКА ВИКОНАННЯ ПІДШКІРНОЇ ІНЄКЦІЇ

( НА ФАНТОМІ )

Навчальна мета: уміти ввести лікарську речовину підшкірно; увести підшкірно олійні розчини.

Виховна мета: уміти знайти зручне положення хворого і чітко пі і конати ін’єкції для запобігання і зменшення болю.

Початковий обсяг знань: знати перевагу підшкірного введення ліків; протипоказання до підшкірних ін’єкцій; ділянки тіла, які частіше використовують для ін’єкцій.

Оснащення:

1. стерильні шприци ємкістю 1, 2, 5 мл, голки завдовжки 2,5- 4 см

2. стерильні ватні тампони, серветки;

3. 70% розчин етилового спирту;

4. лікарські препарати в ампулах, флаконах;

5. пилочка;

6. ниркоподібний лоток;

7. гумові рукавички.

Перевага підшкірного введення ліків. Підшкірні ін’єкції забез­печують відносно швидке (через 20 хв) всмоктування лікарських препаратів у загальне коло кровообігу. Найчастіше вводять роз­чин ліків, які швидко всмоктуються в підшкірній жировій кліт- конині і не справляють на неї подразнювальної дії.

Протипоказані підшкірні ін’єкції в разі глибоких змін шкіри, опіків, поранень у тих ділянках, де треба робити укол, а також

• разі вираженого набряку та рубцевих змін підшкірної жирової клітковини.

Ділянки тіла, які частіше використовують для ін’єкцій. Для підшкірних ін’єкцій частіше використовують зовнішню поверхню плеча, підлопаткові ділянки, передньозовнішню поверхню стегна, 'іатеральні поверхні живота на рівні пупка. У цих ділянках шкі­ру та підшкірну жирову клітковину легко захопити в складку, до ГОГО ж відсутня небезпека пошкодження великих судин і нервів. Підшкірно вводять 1—2 мл розчину, максимальний об’єм не по­пі пієн перевищувати 5 мл.

Уникайте ділянок з ямками або вузлами, утвореними вітелі­ни, ліподистрофій, оскільки вони можуть стати причиною зни- /кі'іюї абсорбції та ефективності лікарських засобів.

Методика виконання підшкірної ін’єкції

1. Протріть чисто вимиті руки стерильним ватним тампоном, зволоженим 70% розчином етилового спирту.

2. Підготуйте шприц і наберіть ліки згідно із загальноприйня­тими правилами.

Проведіть психологічну підготовку

3. Хворого посадіть. Пацієнтам з лабільною нервовою систе­мою, схильним до запаморочень, ін’єкції виконуйте в положенні лежачи.

4. У місці ін’єкції шкіру протріть стерильним ватним тампо­ном, зволоженим 70% розчином етилового спирту, двічі: спочатку обробіть ділянку розміром 10 х 10 см, потім другим тампоном — 5 х 5 см. Тампон затисніть між IV і V пальцями лівої руки.

5. Наповнений ліками шприц візьміть правою рукою так, щоб

2. палець притримував муфту голки, решта пальців невимушено тримають циліндр шприца. При цьому зріз голки направте вгору.

6. Вказівним та великим пальцями лівої руки захопіть шкіру з підшкірною жировою клітковиною у відповідній ділянці і відтя­гніть її догори або захопіть плече з медіального боку і трохи на­тягніть шкіру.

7. Швидким рухом під гострим кутом (30—45°) за течією лім­фи (від периферії до центру) вколіть голку зрізом догори, уведіть її на 2/3 довжини в основу утвореної складки, тобто на глибину 1—2 см.

8. Після проколу шкіри складку відпустіть і II—III пальцями лівої руки обхопіть обід циліндра шприца, а І пальцем надавіть на рукоятку поршня і повільно введіть ліки під шкіру.

9. Лівою рукою прикладіть до місця уколу стерильний ват­ний тампон і швидким рухом витягніть голку.

10. Запропонуйте хворому цим самим тампоном протягом З— 5 хв притримати місце ін’єкцій.

Підшкірне введення олійних розчинів

1. Перед набиранням олійних розчинів у шприц ампулу з лі­ками підігрійте на водяній бані до температури 30—35 °С.

2. Після введення голки складку шкіри відпустіть і лівою рукою відтягніть поршень шприца до себе, щоб перевірити чи не потрапила голка в кровоносну судину.

3. Якщо кров у шприці відсутня то повільно введіть ліки.

4. За наявності крові в шприці відтягніть трошки голку зі шприцом до себе, не виймаючи її, уведіть під іншим кутом і зно- иу перевірте, чи не потрапила голка в просвіт судини.

5. Після введення олійних розчинів місце ін’єкції легенько по- масажуйте, а для кращого розсмоктування олійних розчинів на місце ін’єкції накладіть зігрівальний компрес або грілку.

6. Простежте, щоб використані ватні тампони не знаходились у ліжках або на підлозі в палатах. Зберіть їх і занурте в 20% роз­чин хлорного вапна на 1 год, потім викиньте в сміттєзбірник.

Запам’ятайте! Необхідно стежити, щоб над поверхнею шкіри залишилось не менше ніж 0,5 см довжини голки. Дозволяється в одному шприці вводити лише фармако-терапевтично сумісні два або кілька препаратів.

Техніка виконання ін ’єкції інсуліну

1. Виберіть анатомічну ділянку для введення інсуліну.

2. Ін’єкцію виконуйте, дотримуючись правил асептики. Двічі обробіть місце ін’єкції стерильним ватним тампоном, зволоженим 70% розчином етилового спирту. Дайте йому висохнути, оскіль­ки спирт, потрапляючи на вістря голки, спричинює біль під час ін’єкції.

3. Обережно зробіть складку з підшкірної жирової кліткови­ни або злегка натягніть шкіру (в осіб з ожирінням). Інсулін потрі­бно вводити глибоко між підшкірною жировою клітковиною та м’язами, що покращує абсорбцію препарату і знижує ймовірність шшикнення травм.

4. Уведіть голку під кутом 45°; у разі довжини голки до 1,5 см

— під кутом 90°.

Притримуючи тканини, відтягніть поршень, у результаті чого між м’язами й підшкірною жировою клітковиною утворюється щілина.

5. Уведіть інсулін повільно, щоб звести до мінімуму пошко­дження тканин.

6. Легко виведіть голку під тим самим кутом, одночасно від­пускаючи складку шкіри.

7. Не протирайте і не масажуйте місце ін’єкції, інсулін повн­іші! повільно абсорбуватися з місця введення в підшкірну жирову к мігковину.

Примітпка. Швидке всмоктування інсуліну порушує рівновагу “препарат — шкіра”, що може призвести до виникнення діабетичної коми.

Техніка виконання ін’єкції гепарину

1. За 15—20 хв перед ін’єкцією прикладіть холод до місця уко­лу (у ділянці живота), щоб знизити ймовірність утворення синців у ділянці ін’єкції.

2. Процедуру виконуйте з дотриманням правил асептики. Легко обробіть місце ін’єкції стерильним тампоном, зволоженим 70% роз­чином етилового спирту, не протирайте інтенсивно, щоб не по­шкодити дрібні кровоносні судини.

3. Дайте обробленій ділянці висохнути — потрапляння анти­септика на вістря голки спричинює біль під час ін’єкції.

4. Обережно зробіть складку з підшкірної жирової клітковини.

5. Уведіть голку в основу складки під кутом 90°, таким чином травмується менша кількість м’яких тканин.

6. Не рухайте кінчиком голки після введення і не відтягуйте назад поршень, щоб уникнути пошкодження тканин і утворення гематом.

7. Уведіть препарат повільно, щоб уникнути пошкодження тка­нин і больових відчуттів.

8. Легко виведіть голку під тим самим кутом, під яким вона була введена, одночасно відпускаючи складку шкіри.

9. Шкіру не протирайте, а злегка надавітьстерильним сухим тампоном на місце ін’єкції і тримайте 30—60 с. Це зводить до мі­німуму ймовірність виділення крові і виникнення кровотечі.

Чергуйте місця ін’єкції. Місця, в які ін’єкції роблять про­тягом тижня, повинні бути принаймні на відстані 2,5 см одне від одного.

10. Продезінфікуйте шприц, голку, ватні кульки.

11. Вимийте руки водою з милом і висушіть їх.

Примітка. Гепарин — це антикоагулянт прямої дії. Його вводять здебільшо­го підшкірно в ділянку живота (у деяких випадках внутрішньовенно). Гепарин не вводять внутрішньом’язово через ризик виникнення гематоми. Утворення синця після ін’єкції свідчить про те, що доза препарату не абсорбується належ­ним чином. Не можна робити ін’єкцію в місці утворення синця. У разі появи синця необхідно пояснити хворому, що крововиливи утворилися внаслідок дії препарату, а не є причиною невмілого виконання ін’єкції.

Практична навичка № ____

ТЕХНІКА ВИКОНАННЯ ВНУТРІШНЬОМЯЗОВОЇ ІНЄКЦІЇ

( НА ФАНТОМІ )

Навчальна мета: уміти визначити верхньозовнішній квадрант сідниці; увести внутрішньом’язово лікарську речовину.

Виховна мета: усвідомити значення правильного визначення ділянки тіла для внутрішньом’язових ін’єкцій.

Початковий обсяг знань: знати перевагу внутрішньом’язового ітедення ліків; ділянки тіла, які частіше використовують для внут- рішньом’язових ін’єкцій.

Оснащення:

1. шприци стерильні ємкістю 2, 5, 10 мл;

2. голки стерильні завдовжки 6—8 см;

3. стерильні ватні тампони, серветки;

4. 70% розчин етилового спирту;

5. лікарські препарати для внутрішньом’язових ін’єкцій;

6. ниркоподібний лоток;

7. пилочка.

Перевага внутрішньом ’язового введення ліків. Багато лікарсь­ких препаратів при підшкірному введенні спричинюють місцеве подразнення тканини, а іноді призводять до утворення асептич­них інфільтратів та абсцесів. У разі внутрішньом’язового їх уве­дення завдяки наявності в м’язах численних кровоносних та лім­фатичних судин препарати всмоктуються швидше і не призводять до розвитку ускладнень.

Максимально внутрішньом’язово можна ввести не більше ніж 10 мл розчину, оскільки перерозтягнення м’яза призводить до по­рушення всмоктування препарату і розвитку інфільтрату.

Ділянки тіла, які частіше використовують для внутрішньом’я­зових ін’єкцій

Внутрішньом’язові ін’єкції частіше роблять у верхньозовніш- пій квадрант сідничної ділянки, рідше — у передньозовнішню по­верхню стегна, м’яз плеча або підлопаткову ділянку.

Якщо при виконанні внутрішньом’язової ін’єкції в сідницю укол роблять надто близько до сідничної складки (нижньовнут- рішній квадрант), існує небезпека пошкодити сідничний нерв. Якщо укол здійснюють у верхньовнутрішній квадрант сідниці, можна проколоти верхню сідничну артерію.

У ділянці середньої третини поверхні стегна розміщений ши­рокий латеральний м’яз і відсутні крупні нерви та артерії. Однак у цій ділянці розміщено багато малих нервових закінчень, тому багато хворих скаржаться на біль після введення ліків.

Щоб визначити місце внутрішньом ^. язової ін’єкції в ділянці плеча, потрібно однією рукою знайти нижній край надплечового відростка, другою взятись за латеральну частину руки на рівні пахвової ямки. Перевернутий умовно вниз гострим кінцем трикутник є місцем ін’єкції. Ділянку плеча для внутріш- ньом’язових ін’єкцій використовують у тому разі, коли не можна використати інші ділянки.

Внутрішньом’язові ін’єкції не рекомендується вводити в сере­дню третину латеральної поверхні плеча, тому що тут розміщена глибинна плечова артерія та радіальний нерв і існує небезпека їх травмування.