
- •2 Окремі ємальовані герметичні ємності ( або емності з ударотривкого пластику ) для дезінфекції медичного інструментарію
- •Одягніть засоби індивідуального захисту
- •Послідовність дій:
- •(У повітряному стерилізаторі) послідовність дій
- •Туалет слухових ходів тяжкохворого при гноєтечі або виділенні крові
- •Послідовність дій під час виконання процедур
- •Послідовність дій під час виконання процедури
- •Послідовність дій під час виконання процедур
- •Послідовність дій під час виконання процедур
- •Послідовність дій під час виконання процедур
- •Послідовність дій під час виконання процедур
- •Послідовність дій під час виконання процедур
- •Послідовність дій під час виконання процедур
- •Підготовка пацієнта
- •Послідовність дій під час виконання процедур
- •Послідовність дій під час виконання процедури
Туалет слухових ходів тяжкохворого при гноєтечі або виділенні крові
Вимийте і висушіть руки. Надягніть стерильні гумові рукавички.
Під голову підстеліть клейонку.
Голову тяжкохворого поверніть на бік, вушну раковину знизу і з боків обкладіть пелюшкою.
Злегка відтягніть вушну раковину вгору і назад і за допомогою шприца або гумового балона влийте в слуховий хід декілька мілілітрів теплого 3 % розчину водню пероксиду.
Ватним тампоном або серветкою просушіть вушну раковину.
Знезараженими руками на кінець тонкого зонда з Гвинтовою нарізкою намотайте стерильну вату.
Лівою рукою відтягніть вушну раковину трохи назад і Догори, а правою обережно введіть зонд з намотаною ватою у зовнішній слуховий хід і легкими обертальними рухами очистіть його, у разі потреби змінюючи вату.
За відсутності зонда для очищення зовнішнього слухового ходу використайте марлеву турундочку. Для її виготовлення візьміть смужку марлі завширшки 3 см і завдовжки 10 см. Зверніть краї смужки по довжині і туго скрутіть її, потім складіть удвоє і ще раз скрутіть. Таким чином, отримаєте джгутик, за допомогою якого обертальними рухами прочистіть зовнішній слуховий хід.
У такий самий спосіб ви можете видалити зі слухових ходів вушну сірку.
Запам'ятайте! Використовувати зонд треба обережно, щоб Ж не пошкодити барабанну перетинку. З цих саме міркувань не можна використовувати інші предмети (пінцети, сірники та ін.).
ЗАКРАПУВАННЯ ВУХ
Ретельно вимийте і висушіть руки.
Уважно прочитайте етикетку ліків.
Перед закрапуванням нахиліть голову пацієнта у бік здорового вуха. Якщо пацієнт лежить, то поверніть його на бік так, щоб вухо, яке потрібно закрапати, було зверху.
За наявності пюєтечі перед закрапуванням здійсніть туалет слухового ходу за допомогою теплого 3 % розчину водню пероксиду і турундочки, тому що вливання крапель у вухо, у слуховому ході якого є гній, неефективне.
Лівою рукою вушну раковину пацієнта відтягніть трохи назад і догори для випрямлення зовнішнього слухового ходу, а правою рукою за допомогою піпетки закрапайте 5-8 крапель теплого розчину у вухо.
Запропонуйте пацієнту утримати краплі у вусі протягом 10-15 хв, потім нахиліть голову в бік хворого вуха для того, щоб з нього витекли залишки ліків.
Здійсніть туалет вушної раковини.
к Запам'ятайте! Холодні краплі, уведені у вухо, подразнюють V лабіринт і можуть спричинити блювання і навіть запаморочення.
Гноєтеча з вуха є протипоказанням до закрапування олійних крапель.
Практична навичка № ____
Догляд за носом
Навчальна мета: вміти здійснити догляд за носовою порожниною за наявності виділень і при утворенні кірок, закрапати краплі в ніс, а також надати допомогу при носовій кровотечі.
Виховна мета: усвідомити значення догляду за носом у тяжкохворих.
Початковий обсяг знань: знати, чому необхідно доглядати за носовою порожиною.
Необхідність у догляді за носовою порожниною виникає за наявності виділень з утворенням у деяких випадках кірок на слизовій оболонці носової порожнини.
ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР
Оснащення: стерильне: ватні тампони, турунди, піпетка; інше: гумові рукавички, пастеризований гліцерин або вазелінове масло, 3 % розчин водню пероксиду, краплі для носа, марлева серветка, холодна вода.
ЗАКРАПУВАННЯ НОСА
Ретельно вимийте і висушіть руки, надягніть чисті гумові рукавички.
Перед процедурою у дітей прочистіть носові ходи від кірочок і слизу за допомогою турундочок, змочених пастеризованою олією і злегка віджатих. Обертальними рухами введіть у носовий хід турундочку і видаліть її. Дорослий повинен сам почистити ніс.
Пацієнта посадіть або покладіть на спину. Голова при цьому нахилена назад і трохи повернута у бік, протилежний тому, з якого будете вводити ліки.
Уважно прочитайте етикетку ліків.
Піднявши кінчик носа, за допомогою піпетки по черзі в одну і другу половину носа, направляючи піпетку до носової перегородки, закрапайте по 4—5 крапель, запропонуйте пацієнту закрити пальцями носові ходи і зробити легенький масаж для того, щоб ліки рівномірно розподілилися в носовій порожнині. Забезпечте пацієнта марлевою серветкою.
Запам'ятайте! Усмоктування крапель крізь слизову оболонку носа відбувається дуже енергійно.
При носовій кровотечі ватний тампон змочіть 3 % розчином нодню пероксиду і введіть у носовий хід. На перенісся прикладіть холодну примочку.
Продезінфікуйте використаний матеріал та інструментарій. Вимий
те та висушить руки.
Практична навичка № ____
ДОГЛЯД ЗА РОТОВОЮ ПОРОЖНИНОЮ
Навчальна мета: вміти обробити ротову порожнину тяжкохворо му, обробити ротову порожнину непритомному тяжкохворому, здій снити оброблення знімних зубних протезів, здійснити оброблення ротової порожнини в разі виникнення стоматиту, запобігти виникненню запалення привушних слинних залоз.
Виховна мета: усвідомити значення туалету ротової порожнини в тяжкохворих для профілактики ускладнень.
Початковий рівень знань: знати, яке значення має догляд за рото вою порожниною.
Значення догляду за ротовою порожниною. Самоочищення ротової порожнини відбувається під час пережовування перш за все твердої або напівтвердої їжі. У тяжкохворих самоочищення ротової порожнини порушується. Крім цього, через слизову оболонку ротової порожнини виділяються продукти порушеного обміну речовин. Усе це сприяє забрудненню слизової оболонки і призводить до ще інтенсивного розмноження мікроорганізмів. Запальні і гнилісні процеси в ротовій порожнині супроводжуються неприємним запахом.
Відсутність належного догляду за ротовою порожниною тяжкохворих може призвести до виникнення стоматиту (запалення слизової оболонки) або паротиту (запалення привушних залоз).
Оснащення: стерильне: лоток ниркоподібний, марлеві серветки, ватні або марлеві тампони, затискач, шпатель, язикотримач, гумовий балон або шприц ємкістю 20 мл, гумові рукавички; інше: розчин калію перманганату 1:10 000, 2 % розчин натрію гідрокарбонату, обліпихова олія або олія зі звіробою.
ТУАЛЕТ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ ТЯЖКОХВОРОГО
Допоможіть тяжкохворому вимити руки.
Подайте йому лоток.
Забезпечте його одним із розчинів для оброблення ротової порожнини і ватними або марлевими тампонами.
Зволоженим тампоном хворий сам собі протирає зуби, потім прополіскує ротову порожнину.
1 Продезінфікуйте використане оснащення, вимийте і висушіть руки.
ТУАЛЕТ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ НЕПРИТОМНОМУ ТЯЖКОХВОРОМУ
Опустіть підголівник ліжка, заберіть подушку. Надайте тяжкох ворому горизонтального положення, щоб промивні води не аспірували в дихальні шляхи. Надягніть чисті гумові рукавички.
Під голову підстеліть клейонку, зверху пелюшку, складену в кілька шарів.
Голову хворого краще повернути ліворуч.
Під кутик рота підставте лоток.
Шпателем відведіть щоку.
Зволоженим марлевим або ватним тампоном на затискачі обробіть зуби зверху вниз із зовнішнього та бажано з внутрішнього боку.
Якщо є наліт на язику, за допомогою зволоженої марлевої сер-игтки або язикотримача частково витягніть язик і протріть тампоном, зволоженим не подразнювальним антисептичним розчином.
Ополосніть ротову порожнину теплим розчином за допомогою балонона чи шприца.
Просушіть ясна і губи сухим тампоном.
За наявності сухості в роті слизову оболонку і язик обробіть олією зі звіробою або обліпиховою олією. Також можна використані 10 % розчин бури в гліцерині, у домашніх умовах — олію або вершкове масло. Тяжкохворим обробляйте ротову порожнину 2 рази на добу.
По закінченні процедури продезінфікуйте використане оснащення. Зніміть і занурте у дезінфекційний розчин гумові рукавички. Вимийте і висушіть руки.
Запам'ятайте! 1. Якщо у хворого є знімні зубні протези, перед обробленням ротової порожнини їх треба зняти.
2. Під час протирання верхніх корінних зубів шпателем треба відвести щоку, слизову оболонку щоки в даній ділянці з правого і лівого боку протирати не бажано, щоб не занести інфекцію у вивідні протоки привушних слинних залоз.
ОБРОБЛЕННЯ ЗУБНИХ ПРОТЕЗІВ
Надягніть чисті гумові рукавички. Вийміть у тяжкохворого зйомні зубні протези.
Ретельно промийте їх під струменем води з милом.
Тримайте їх у сухій скляній баночці, яку прикрийте марлевою серветкою.
Перед тим як надіти тяжкохворому зубні протези, змочіть їх водою.
Зніміть і занурте у дезінфекційний розчин гумові рукавички Вимийте і висушіть руки.
ОБРОБЛЕННЯ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ ПРИ СТОМАТИТІ
Надягніть стерильні гумові рукавички.
Зробіть аплікацію: накладіть стерильну марлеву серветку, про сякнуту розчином фурациліну 1:5000 або відваром ромашки, на З 5 хв. Процедуру повторюйте кілька разів на добу.
Періодично ополіскуйте ротову порожнину 2 % розчином на трію гідрокарбонату або ізотонічним розчином натрію хлориду.
Зніміть і занурте у дезінфекційний розчин гумові рукавички. Вимийте і висушіть руки.
Профілактика запалення привушних слинних залоз: запропонуйте тяжкохворому жувати шматочки лимона, сухарі або жувальну гумку, але у разі призначення пацієнту голоду вміст із ротової порожнини
спльовувати.
Практична навичка № ____
ПОДАВАННЯ СЕЧОПРИЙМАЧА ГУМОВОГО ТА МЕТАЛЕВОГО СУДНА ТЯЖКОХВОРИМ
Оснащення: судно, клейонка, туалетний папір, блідо-рожевий розчин калію перманганату, ватні або марлеві тампони, корнцанг, гумові рукавички.
Психологічно підготуйте пацієнта.
Надягніть чисті гумові рукавички.
Судно ополосніть теплою водою і залиште в ньому трохи води.
Попросіть пацієнта підняти таз, підстеліть під сідниці клейонку і підставте судно так, щоб промежина розташувалася над великим отвором, а трубка або звужений кінець були повернуті в бік колін.
Забезпечте пацієнта туалетним папером. Прикрийте пацієнта ковдрою і залиште його на певний час одного.
Після дефекації судно і клейонку з-під пацієнта обережно вийміть, щоб не розхлюпати вміст, накрийте його кришкою і винесіть у туалет.
Вилийте вміст судна в унітаз, вимийте його проточною водою.
За потреби підмийте пацієнта.
Продезінфікуйте судно, клейонку, гумові рукавички.
10. Вимийте і висушіть руки.
Запам'ятайте! Грубе підкладання і виймання судна сприяє ж швидкому виникненню пролежнів у тяжкохворих.
Примітка. Для здійснення акту сечовипускання чоловікам подають сечоприймач, а жінкам — судно.
Практична навичка № ____
СКЛАДАННЯ ПОРЦІЙНОЇ ВИМОГИ
Оснащення:
Листки призначень або історії хвороби
Бланки порційних вимог
Ручка
Журнал « Руху хворих »
Послідовність дій:
Виходячи з індивідуальних данних стосовно режиму харчування
постова ( палатна ) медична сестра виписує дієтичні столи за Певзнером у відповідності з рекомендаціями лікаря, та з урахуванням додаткового або спеціалізованого харчування інди-
візуально, ці відомості вона щоденно у визначений адміністрацією ЛПЗ час заносить чітко без виправлень до бланку
« Порційної вимоги палатної », заповнюючи на кожну палату ок-
ремо з урахуванням руху хворих.
Відомості про харчування хворих по всім палатам відділення во-
на передає старшій медичній сестрі або іншій особі , яка відпові- дальна за харчування хворих у відділенні, сумарні данні оброб-
ляються та на їх підставі формується порційна вимога « По від-
діленню »до якої включено дієтичні столи за Певзнером у відповідності з рекомендаціями лікаря, та з урахуванням додаткового або спеціалізованого харчування індивідуально,
Вимоги заповнюються у 2 – х примірниках.
А) 1 примірник « Порційної вимоги палатної » - здається на роздатну ( буфет ) , 2 – й старшій медичній сестрі або іншій особі , яка відпові дальна за харчування хворих у відділенні.
Б) 1 примірник порційнної вимога « По відділенню » відсилаєть-
ся на харчоблок, або за місцем отримання їжі
2 примірник порційнної вимога « По відділенню » залишається
у відділенні для контролю та звітності.
Запамятайте!
Заповнюються порційні вимоги без виправлень, чітко, розбірливо та у встановлений час надаються за місцем призначення.
Практична навичка № ____
СКЛАДАННЯ ПРИБЛИЗНОГО ДОБОВОГО МЕНЮ
З РЕКОМЕНДОВАННОЮ ДІЄТОЮ
МКЛ № 4 м. Запоріжжя. Ендокринологічне відділення
Листок лікарських призначень
Хворий : Петренко В.І.
Вік 1946 р\н
Діагноз: Цукровий діабет II тип середнього ступеню важкості.
Дієтичне харчування: Стіл № 9 за Певзнером. Режим харчування : 6 разів на добу.
Зразок приблизного меню на 24 години:
Сніданок:
Хліб український 1 шматочок – 25 г ( 1 ХО ; 65 Ккал )
Риба тушкована з овочами – 4 ст.л. – 60 г; ( 0 ХО ; 100 Ккал )
Салат ( капуста, огірки, помідори,зелень ) 4 – 5 ст.л. – 60 – 75 г. (0 ХО; 50 Ккал)
Печіво « Кпекер » або « Галєтне » - 4 шт. – 30 г.( 1 ХО; 50 Ккал )
Сир твердий низькокалорійний 1 шмат. – 30 г ( 0 ХО ; 100 Ккал )
Какао без цукру – 1 стакан – 250 мл. ( 0 ХО; 0 Ккал. )
Банан – 1шт – 160 г ( 2 ХО; 100 Ккал )
Масло – 1 ч.л. - 5 г. ( 0 ХО; 100 Ккал )
4 ХО ; 565 Ккал
2 – й Сніданок :
Млинці 2 шт.- 60 г. ( 2 ХО; 200 Ккал )
Чай з лимоном без цукру – 1 ст. – 250 мл ( 0 ХО; 0 Ккал. )
Сметана 15 % - 1 ст л. – 15 г. ( 0 ХО ; 100 Ккал )
2 ХО; 300 Ккал
Обід:
Хліб з висівками 2 шмат. – 50 г. ( 2 ХО; 130 Ккал. )
Суп овочевий 1 половник – 250 мл. ( 1 ХО; 100 Ккал )
Печінка куряча тушкована з луком – 2 ст. л. - 30 г. ( 0 ХО ; 100 Ккал )
Каша гречана - 2 ст. л. - 30 г. ( 1 ХО; 55 Ккал )
Салат фруктово – овочевий ( асорті ) – 4 ст.л. – 69 г. ( 1 ХО; 100 Ккал )
Компот фруктово – ягідний без цукру – 1 ст. – 250 мл ( 1 ХО; 50 Ккал )
Майонез – 1 ч.л. – 5г.( 0 ХО ; 100 Ккал )
6 ХО; 635 Ккал
Полуденок ( Рос. Полдник ) :
Персик – 1 шт- 120 г. ( 1 ХО; 50 Ккал )
Мандарин зі шкірочкою – 1 – 2 шт. 150 гр ( 1 ХО; 50 Ккал )
2 ХО; 100 Ккал
Вечеря:
Хліб з висівками – 0,5 шмат. – 10 – 12 г.( 0,5 ХО; 30 Ккал )
Каша вівсяна – 2 ст. л. – 30 г. ( 1 ХО; 55 Ккал )
Котлета рибна – 1 шт – 70 г. ( 1 ХО; 100 Ккал )
Салат з овочів 4 – 5 ст.л. – 60 – 75 г. (0 ХО; 50 Ккал)
Печіво « Галетне » - 2 шт. -10 – 12 г. ( 0,5 ХО; 25 Ккал )
Чай з лимоном без цукру – 1 ст. – 250 мл ( 0 ХО; 0 Ккал. )
3 ХО; 260 Ккал
2 – га вечеря:
Хліб з висівками 1 шмат. – 25г – ( 1 ХО; 65 Ккал )
Кефір нежирний 1 % - 1 ст – 250 мл ( 1 ХО; 90 Ккал )
2 ХО; 155 Ккал
Підсумково:
Харчування 6 разів: 19 ХО; 2015 Ккал
Практична навичка № ____
ГОДУВАННЯ ТЯЖКОХВОРОГО З ЛОЖКИ ТА НАПУВАЛЬНИКА
Навчальна мета: вміти підготувати хворого до їди, напоїти і нагодувати тяжкохворого, знежирити, продезінфікувати і вимити посуд.
Виховна мета: усвідомити значення виявлення вміння і терпіння медичної сестри під час годування тяжкохворого.
Початковий обсяг знань: знати умовно-рефлекторні подразники для збудження апетиту у хворих.
Умовно-рефлекторні подразники для збудження апетиту у хворих: збудженню апетиту сприяє низка умовних рефлексів, пов'язаних із часом споживання, запахом їжі, її зовнішнім виглядом, сервіруванням, з усіма обставинами, які передують споживанню їжі.
Усілякі подразники больового характеру чи негативні емоції можуть позбавити хворого апетиту. Під час роздачі їжі персонал повинен дотримуватися чистоти рук, одягу. Посуд, столові прибори, підноси, засоби транспортування їжі мають бути бездоганними. їжа повинна бути теплою, свіжоприготовленою, смачною, мати привабливий вигляд.
ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ГОДУВАННЯ ТЯЖКОХВОРОГО
Оснащення: надліжковий столик, тарілка глибока, тарілка мілка, ложка, виделка, склянка або чашка, напувальниця, поліхлорвінілова трубка, серветка або рушник.
До моменту споживання пацієнтами їжі закінчіть усі необхідні лікувальні процедури і запропонуйте пацієнтам здійснити фізіологічні відправлення, допоможіть вимити руки.
Простежте, щоб санітарка опорожнила всі судна і сечоприймачі, встигла прибрати і провітрити палати.
Якщо пацієнт не може сидіти в ліжку, надайте йому положення напівсидячи, трохи піднявши підголівник ліжка або підклавши під спину кілька подушок.
Шию і груди прикрийте серветкою чи рушником.
За наявності установіть перед пацієнтом на потрібному рівні надліжковий столик.
Вимийте і висушіть руки.
Годуйте тяжкохворого із ложки невеликими порціями з достатніми паузами, щоб він мав можливість добре прожувати їжу і не похлинувся.
За відсутності апетиту проявіть до пацієнта індивідуальний підхід. На одного пацієнта подійте ласкою, переконанням, на іншого — строгістю, третьому дозвольте вибрати одну з дозволених страв, що в цей день є у роздавальній.
Якщо тяжкохворому важко жувати, дайте йому рідку або протерту їжу.
Не давайте пацієнту гарячу їжу.
Не дозволяйте пацієнту розмовляти під час годування, щоб їжа не потрапила в дихальні шляхи.
Не наполягайте на тому, щоб пацієнт з'їв усю їжу зразу; після невеликої перерви підігрійте їжу і за можливості продовжуйте годування тяжкохворого.
Не вливайте "їжу в рот насильно, якщо тяжкохворий не ковтає, оскільки потрапляння їжі в дихальні шляхи може спричинити тяжке ускладнення.
Рідку їжу дайте пацієнту з напувальниці. Для цього можете використати поліхлорвінілові трубочки завдовжки 20-25 см і звичайну чашку або склянку.
Надайте пацієнту зручного положення.
Невикористану їжу і брудний посуд віднесіть у їдальню.
Вимийте і висушіть руки.
Практична навичка № ____
ШТУЧНЕ ХАРЧУВАННЯ ПАЦІЄНТА
( ВИКОНУЄТЬСЯ НА ФАНТОМІ )
Годування через зонд непритомного пацієнта
Навчальна мета: вміти ввести тонкий шлунковий зонд непритомному хворому, увести харчові суміші через зонд.
Виховна мета: усвідомити значення оволодіння методикою введення зонда непритомному хворому.
Початковий обсяг знань: знати показання до годування хворого через зонд, перелік сумішей, що можуть бути використані для годування хворого через зонд, яких правил потрібно додержувати під час годування хворих через зонд.
ПОКАЗАННЯ ДО ГОДУВАННЯ ХВОРИХ ЧЕРЕЗ ЗОНД
1. Широкі травматичні пошкодження і набряк язика, глотки, гортані, стравоходу.
Бульбарний параліч (захворювання довгастого мозку з розладом ковтання).
Непритомність.
Відмова від їжі при психічних захворюваннях.
ПЕРЕЛІК СУМІШЕЙ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ГОДУВАННЯ ХВОРИХ ЧЕРЕЗ ЗОНД
Суміші, приготовлені перед уживанням з рідких компонентів (молока, вершків, сметани, бульйону) з додаванням сухого молока, цукру, дрібно протертого м'яса, риби.
Продукти дитячого харчування ("Малютка", "Мальті", "Здо-ровье").
Різні "Енпіти" (білковий, знежирений, безлактозний).
Гомогенізовані консервні суміші промислового виробництва з натуральних продуктів (м'ясо-овочеві, м'ясо-круп'яні, молочно-круп'яні, молочно-фруктові).
Промислові швидко розчинні суміші, виготовлені на основі білків, жирів і вуглеводів рослинного походження.
Харчові дієтичні продукти, що складаються із суміші синтетичних амінокислот, простих цукрів, вітамінів, мінеральних речовин із низьким вмістом жирів.
ПРАВИЛА, ЯКИХ ТРЕБА ДОДЕРЖУВАТИ ПІД ЧАС ГОДУВАННЯ ХВОРИХ ЧЕРЕЗ ЗОНД
Організм хворого має поступово звикнути до споживання їжі через зонд, тому в перший день дають близько 50 % добової норми енергетичної цінності.
У наступні 2—3 доби кількість суміші поступово збільшують, а з 4-ї доби вводять увесь об'єм харчування.
ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР
Оснащення: стерильне: шлунковий зонд діаметром 3—5 мм, затискач, шприц Жане, гліцерин, гумові рукавички; інше: суміш для харчування, тепла вода.
Надайте пацієнту положення напівсидячи.
Чисто вимитими руками в гумових стерильних рукавичках візьміть тонкий стерильний зонд, закруглений кінець змастіть гліцерином, на другий кінець накладіть затискач.
Зонд уведіть через носовий хід, просовуючи його поступово вздовж внутрішньої стінки, нахиляючи при цьому трохи назад голову пацієнта.
Коли 15—17 см зонда ввійде в носову частину глотки, голову пацієнта нахиліть трохи вперед.
Вказівний палець однієї руки обмотайте бинтом або серветкою, уведіть у рот, намацайте кінець зонда, злегка притисніть його до задньої стінки глотки, а другою рукою проведіть зонд далі у стра-похід, вийміть палець.
Проведіть зонд у шлунок до позначки 55 см (або попередньо позначте на зонді відстань у пацієнта від різців до пупка).
Примітка. Якщо неможливо ввести зонд через носові ходи, уведіть його через рот, використовуючи ларингоскоп.
Зніміть затискач. До зовнішнього кінця зонда приєднайте циліндр шприца Жане (можна лійку).
Поступово невеликими порціями (не більше ковтка) вилийте поступово в циліндр шприца підігріту підготовлену рідку їжу.
У кінці годування влийте через зонд чисту воду з тим, щоб промити зонд, накладіть затискач на кінець зонда і від'єднайте шприц.
Продезінфікуйте використане оснащення.
Вимийте і висушіть руки.
Зробіть запис про виконану процедуру.
Примітки. 1. Якщо зонд потрапив замість стравоходу у трахею, то у притомного пацієнта почнеться кашель, у непритомного з'явиться ціаноз і задишка.
У разі, якщо пацієнт тривалий час потребує годування через зонд, його фіксують до крила носа або шкіри обличчя лігатурою за допомогою голки і голкотримача з тим, щоб пацієнт його не витягнув.
У деяких випадках годування тяжкохворих через зонд здійснюють за допомогою систем для введення інфузійних розчинів. Кількість крапель 60-80 за 1 хв.
Годування тяжкохворих через гастростому (фістулу шлунка) і єюностому (фістулу порожньої кишки)
Навчальна мета: вміти нагодувати хворого і доглядати за гаст-ростомою до формування каналу, нагодувати хворого і доглядати за гастростомою після формування каналу, нагодувати хворого через єюностому.
Виховна мета: усвідомити значення психологічної підготовки хворих до харчування через гастростому, через єюностому.
Початковий обсяг знань: знати показання до накладання гастро-стоми і єюностоми.
Показання до накладання гастростоми: за допомогою хірургічного втручання накладають фістулу шлунка (гастростому) хворим із пухлинами стравоходу, глотки, опіками стравоходу. При цьому стерильну гумову трубку вводять у порожнину шлунка і фіксують її лігатурним швом до шкіри передньої черевної стінки, а після формування каналу видаляють.
Показання до накладання єюностоми: у разі пухлин верхнього відділу травного тракту, а також після операцій на стравоході і шлунку в деяких випадках накладають єюностому (фістулу порожньої кишки).
ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР
Оснащення: стерильне: зонд для харчування через гастростому, шприц Жане або лійка, перев'язувальний матеріал, ниркоподібний лоток, затискач, шпатель, пінцет, 70 % розчин етилового спирту, гумові рукавички; інше: лейкопластир, підігріта рідка їжа, цинкова мазь або паста Лассара.
ГОДУВАННЯ ПАЦІЄНТА І ДОГЛЯД ЗА ГАСТРОСТОМОЮ ДО ФОРМУВАННЯ КАНАЛУ
Годування пацієнта починають з другої доби.
На ЧИСТІ руки надягніть гумові рукавички.
Зніміть затискач із трубки.
До кіпця трубки приєднайте лійку або циліндр шприца Жане і вливайте рідку їжу за призначенням лікаря.
Підігріту їжу вводьте невеликими порціями (150-200 мл) 5— 6 разів на добу. Об'єм їжі поступово збільшуйте до 450-500 мл, а кількість уведеш, зменшуйте до 3-4 разів.
Після годування пацієнта невеликою кількістю води промийте гумову трубку і перекрийте її затискачем або лігатурою для запобігання витіканню шлункового вмісту.
Шкіру навколо гастростоми просушіть стерильною серветкою, змастіть цинковою маззю або пастою Лассара для запобігання подразненню шкіри і накладіть стерильну суху пов'язку у вигляді штанців.
Зафіксуйте пов'язку смужками лейкопластиру, місце розташування яких кожний раз змінюйте задля профілактики подразнення шкіри.
Примітка. Постійно стежте, щоб у найближчі дні після операції, коли ще не сформувався канал, трубка не випала. При випаданні трубки негайно повідомте лікаря. Самостійно вводити її категорично заборонено.
9. Продезінфікуйте використане оснащення, вимийте і висушіть руки.
10.Здійсніть відповідний запис про виконання процедури.
ГОДУВАННЯ ПАЦІЄНТА ЧЕРЕЗ ГАСТРОСТОМУ ПІСЛЯ ФОРМУВАННЯ КАНАЛУ
При тривалому постійному використанні гастростоми гумову трубку між харчуваннями видаляйте і вставляйте її у фістулу лише під час харчування пацієнта.
Запропонуйте пацієнту попередньо ретельно пережувати їжу, розвести її рідиною, а потім із рота сплюнути в лійку. Жування як складний рефлекторний акт сприяє виділенню шлункового соку, що поліпшує засвоювання їжі.
Не потрібно одноразово наливати в лійку велику кількість їжі, оскільки може статися спазм м'язів шлунка і їжа буде виходити назовні через стому.
Після харчування просвіт трубки промийте водою і видаліть її. Навчіть пацієнта вводити трубку самостійно і здійснювати харчування через стому.
Здійсніть догляд за шкірою навколо стоми. Накладіть пов'язку.
Продезінфікуйте використане оснащення.
Вимийте і висушіть руки.
Здійсніть відповідний запис про виконання процедури.
ГОДУВАННЯ ПАЦІЄНТА ЧЕРЕЗ ЄЮНОСТОМУ (ФІСТУЛУ ПОРОЖНЬОЇ КИШКИ)
Воно мало чим відрізняється від такого при гастростомі, але потрібно дотримуватися нижченаведених правил.
Використовуйте суміші, що за хімічним складом наближаються до хімусу здорової людини. Спочатку в кишку вводять призначений сольовий розчин з додаванням підігрітої глюкози.
Через 3—4 дні після адаптації кишок ентеральне харчування доповніть уведенням білкових гідролізатів (амінопептид, казеїну гідролізат).
Потім поступово до суміші додавайте жирові емульсії (інт-раліпід, ліпофундин).
Запам'ятайте! З метою запобігання подразненню шкіри треба ретельно і систематично здійснювати туалет шкіри навколо стоми, обробляти її після висушування 70 % розчином етилового спирту, потім накладати індиферентну мазь (цинкову мазь або пасту Лассара) і стерильну пов'язку.
Практична навичка № ____
ВИМІРЮВАННЯ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА
РЄЄСТРАЦІЯ ДАННИХ ТЕРМОМЕТРІЇ У ТЕМПЕРАТУРНОМУ ЛИСТКУ
Навчальна мета: вміти вимірювати температуру тіла за допомогою медичного термометра в пахвовій ямці та пахвинній складці, вимірювати температуру в ротовій порожнині, вимірювати температуру в прямій кишці, визначати температуру тіла за допомогою термометра "Термотест", записувати показники температури тіла графічно в температурному листку, продезінфікувати медичний термометр після використання.
Виховна мета: вміти правильно оцінити показник температури тіла як важливий діагностичний і прогностичний критерій стану хворого.
Початковий обсяг знань: усвідомлювати діагностичне значення вимірювання температури тіла, знати, коли можна здійснювати вимірювання температури тіла; ступені підвищення температури тіла, фізіологічні коливання температури тіла.
Діагностичне значення вимірювання температури тіла. Температура тіла — важливий діагностичний і прогностичний критерій стану хворого, оскільки підвищення температури тіла в багатьох випадках свідчить про розвиток захворювання, про особливості його перебігу і реакцію організму хворого на патологічний процес.
Час, коли здійснюється вимірювання температури тіла. Температуру тіла вимірюють медичним термометром зазвичай двічі на добу: вранці натще з 6.00 до 8.00 і з 16.00 до 18.00 (до вечері). У цей час спостерігається максимальне коливання добової температури. Проводити термометрію після їди не бажано, оскільки її показники будуть дещо вищими.
Іноді за призначенням лікаря при таких захворюваннях, як сепсис, ревматизм, туберкульоз, окремим хворим температуру тіла вимірюють кожні 2—3 год.
Фізіологічні коливання температури тіла протягом дня між ранковими і вечірніми показниками становлять у середньому 0,3— 0,5 °С.
У людей похилого і старечого віку температура тіла може бути дещо нижчою, ніж у людей середнього віку. У ранньому дитячому віці спостерігається нестійка температура тіла з великими коливаннями протягом дня.
Температура тіла в пахвовій ямці в нормі становить 36—37 °С, вона на 0,5—0,8 °С нижча, ніж температура слизових оболонок ротової порожнини, прямої кишки, піхви.
ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР
Оснащення: медичний термометр, термометр "Термотест", температурний листок, ниркоподібний лоток, марлеві серветки, дезінфекційний розчин.
ВИМІРЮВАННЯ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА В ПАХВОВІЙ ЯМЦІ І ПАХВИННІЙ СКЛАДЦІ
Перевірте рівень ртуті у термометрі і в разі потреби струсіть термометр, щоб вся ртуть опустилась у резервуар.
Запропонуйте пацієнту підняти руку. Якщо шкіра під пахвою волога, витріть її насухо, оскільки вологість охолоджує ртуть і показники термометра будуть дещо нижчими.
У глибину пахвової ямки помістіть кінець термометра з резервуаром ртуті і запропонуйте пацієнту притиснути зігнуту в ліктьовому суглобі руку до тіла і тримати термометр 8—10 хв.
Ослабленим і непритомним пацієнтам підніміть руку, поставте термометр і під час вимірювання підтримуйте руку в потрібному положенні.
Результати занесіть у температурний листок, а термометр продезінфікуйте.
Дітям раннього віку вимірюйте температуру в пахвинній складці перед годуванням. Для цього термометр помістіть у пахвинну складку, а ногу дитини дещо зігніть у кульшовому суглобі так, щоб термометр заховався в утвореній складці шкіри.
Примітки. 1. У ранньому дитячому віці спостерігається нестійка температура тіла з великими коливаннями протягом дня.
2. Підвищення температури тіла на 1 °С супроводжується збільшенням частоти пульсу на 10 за 1 хв.
Запам'ятайте! При вимірюванні температури тіла трапляються випадки симуляції пацієнтом підвищеної температури тіла або, навпаки, приховування її, тому медична сестра повинна стежити за діями пацієнта під час вимірювання температури тіла.
ВИМІРЮВАННЯ ТЕМПЕРАТУРИ В РОТОВІЙ ПОРОЖНИНІ
1. Резервуар термометра помістіть під язик пацієнта і попросіть його губами притримувати корпус термометра.
2. Через 5 хв визначте показник термометра, а дані занесіть у температурний листок.
Примітка. Перед вимірюванням температури в ротовій порожнині впевніться у відсутності запальних процесів порожнини рота, мигдаликів.
ВИМІРЮВАННЯ ТЕМПЕРАТУРИ В ПРЯМІЙ КИШЦІ
Пацієнта покладіть на бік.
Резервуар термометра змастіть вазеліном.
Уведіть резервуар термометра за м'яз — замикач відхідника.
Через 5 хв визначте показник термометра і дані занесіть у температурний листок.
Примітка. Протипоказанням до ректального вимірювання температури є захворювання прямої кишки, пронос, закреп.
ВИЗНАЧЕННЯ ПІДВИЩЕННЯ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА ЗА ДОПОМОГОЮ ТЕРМОМЕТРА "ТЕРМОТЕСТ"
І.Для визначення температури тіла полімерну пластину прикладіть до чола, за температури 36—37 °С на пластинці зеленим кольором засвітиться "гЧ" (норма), а за температури понад 37 °С — буква Р (ГеЬгіз — гарячка).
Примітка. Такий метод використовують для швидкого виявлення людей з підвищеною температурою тіла у великому колективі.
ЗАПИС ПОКАЗНИКІВ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА В ТЕМПЕРАТУРНИЙ ЛИСТОК
Зазначте в температурному листку дані: прізвище, імя та по батькові пацієнта.
Номер картки стаціонарного хворого, номер палати.
Зазначте дату.
Після кожного вимірювання температури тіла нанесіть крапку на вертикалі, що відповідає даті, часу вимірювання (ранок або вечір) і показнику температури тіла.
Пам'ятайте, що одна поділка шкали "Т" відповідає 0,2 °С.
5.З'єднайте крапки лініями, починаючи зі шкали «Т» і, таким чином, отримаєте температурну криву, яка візуально засвідчує підвищення температури тіла.
Практична навичка № ____
ПІДРАХУВАННЯ ЧАСТОТИ ДИХАЛЬНИХ РУХІВ
РЄЄСТРАЦІЯ ДАННИХ У ТЕМПЕРАТУРНОМУ ЛИСТКУ
Оснащення: годинник із секундною стрілкою або секундомір, температурний листок
ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР
Вимийте і висушіть руки.
Підготуйте годинник із секундною стрілкою або секундомір.
Запропонуйте пацієнту сісти на стілець або лягти у ліжко.
Пам'ятайте, що пацієнт може мимоволі затримувати або прискорювати дихання, тому під час обстеження відволікайте його увагу або ведіть підрахунок непомітно для нього.
Можете рахувати дихання безпосередньо після визначення частоти пульсу, не відводячи руки від променевої артерії, тоді пацієнт упевнений, що в нього рахують пульс.
Ураховуйте вдих і видих як один дихальний рух. Підрахунок проводьте протягом ЗО с, результат підрахунку помножте на 2, у разі потреби підрахунок проводьте протягом 1 хв.
Якщо дихання поверхневе і рухи грудної клітки або живота важко визначити, то зробіть вигляд, що рахуєте пульс, непомітно покладіть свою руку з рукою пацієнта йому на груди (при грудному типі дихання) або па живіт (при черевному типі дихання) і протягом ЗО с або 1 хв рахуйте кількість вдихів.
Можете також рахувати дихання, спостерігаючи за рухами грудної клітки і передньої черевної стінки.
Вимийте і висушіть руки.
10.Одержані дані занесіть у відповідну медичну документацію.
Практична навичка № ____
ВИЗНАЧЕННЯ ЖИТТЄВОЇ ЄМКОСТІ ЛЕГЕНЬ
ЗАДОПОМОГОЮ СПІРОМЕТРА.
Спірометрі́я (лат. spiro — дую, дихаю, грец. μέτέω - вимірюю) — визначення життєвого об'єму легень за допомогою спірометра. Спірометрію застосовують при профілактичних дослідженнях і з метою діагностики захворювань легень і серцево-судинної системи.
Показання:
оцінка об'єктивного впливу захворювань на функціональний стан легень
дослідження ризику розвитку захворювання (у курців, працівників шкід
ливих галузей при роботі з певними видами навантажень
встановлення оперативного ризику
оцінка прогнозу захворювання
оцінка загального стану здоров'я, де спірометрія може бути одним з по
казників
діагностика астми
Спірометр
Визначення ряду функціональних показників дихальної системи методом спірометрії здійснюється за допомогою спеціальних приладів - спірометрів (повітряних або водних). Перші спірометри, вимірювали об'єм легенів з використанням закритого контура. Пацієнт в положенні сидячи дихає в камеру, яка є рухливим циліндром, зануреним в ємність з водою. Зміни об'єму легенів реєструються як по зміні об'єму циліндра, сполученого з відкаліброваним барабаном, що обертається. У прикладі, представленому на малюнку зліва, вдих реєструється відхиленням запису на барабані догори, а видих - донизу.
Більшість спірометрів записують аналогічну діаграму, як в описаному вище спірометрі, яку називають спірограмою. Сучасні спірометри стали портативними і зручними.
Послідовність дій під час виконання процедури:
Дослідження проводиться в положенні хворого сидячи.
Висота ротової трубки або висота сидіння регулюються так, щоб обстежуваному не доводилося нахиляти голову або надмірно витягати шию.
Слід уникати нахилів тулуба вперед при виконанні видиху.
Одяг не повинен утрудняти екскурсії грудної клітки. Оскільки вимірювання засновані на аналізі ротового потоку повітря, необхідне використання носового затискача та контроль за тим, щоб губи обстежуваного щільно охоплювали спеціальний загубник і не було витоку повітря повз загубника протягом всього дослідження.
Якщо у хворого є зубні протези, то перед дослідженням їх не можна знімати, оскільки вони є опорою для губ і щік і тим самим перешкоджають витоку повітря.
Перед кожним дослідженням пацієнта детально інструктують, а у ряді випадків наочно демонструють процедуру виконання даного тесту.
Після закінчення процедури продезінфікуйте використане обладнання,
Вимийте та висушіть руки
Зробіть відповідну реєстрацію показників спірометрії у відповідній медич
ній документацій.
Практична навичка № ____
ПОДАВАННЯ КИСНЮ З
КИСНЕВОЇ ПОДУШКИ
Навчальна мета: вміти використати інгаляційний спосіб оксигенотерапії, застосовуючи централізовану систему, використати інгаляційний спосіб оксигенотерапії, застосовуючи кисневі подушки, дезінфікувати носові катетери.
Виховна мета: усвідомити необхідність суворого дотримання правил безпеки під час експлуатації кисневих установок.
Початковий обсяг знань: знати фізіологічну дію кисню, показання до оксигенотерапії, правила техніки безпеки під час експлуатації кисневих установок.
Фізіологічна дія кисню: при збільшенні вмісту кисню в тканинах знижується метаболічний ацидоз завдяки видаленню недоокислених продуктів обміну речовин, що призводить до усунення або зменшення гіпоксії, нормалізації дихання, поліпшення роботи серця, нормалізації сну.
Показанням до оксигенотерапії є гіпоксемія (низький рівень кисню в артеріальній крові). Причиною гіпоксемії може бути порушення вентиляції легень при паралічі дихальних м'язів, передозуванні ліків, що пригнічують дихальний центр, набряку легенів, тяжких інфекційних захворюваннях, захворюваннях серця.
Техніка безпеки при експлуатації кисневих установок. Медичний кисень міститься в металевих балонах синього кольору ємкістю 1; 2; 5; 16; 40 л у газоподібному стані під тиском до 150 атм. Такий високий тиск небезпечний, тому кисневі балони зберігають у спеціальних нежилих приміщеннях або металевих шафах, розміщених поза лікарняними відділеннями.
Балони зберігають у вертикальному положенні і фіксують їх металевими поясами. Кисень до відділень стаціонару потрапляє по газопроводу. Тиск кисню в газопроводі до 3 атм, він регулюється за допомогою редуктора, до якого приладнаний манометр.
Оскільки в кисневому середовищі різко прискорюється процес горіння, неприпустимо в приміщенні палити, користуватися відкритим вогнем або електроприладами.
Заборонено нагрівати балони, зберігати їх у горизонтальному положенні.
Спалахи в кисневому середовищі ефіру, спирту, бензину, машинного масла призводять до вибуху. У зв'язку з цим категорично заборонено використання цих речовин у приміщеннях кисневої служби.
Заборонено змащувати руки жирним кремом під час експлуатації кисневих установок.
При перевірці наявності кисню в балоні в жодному разі не можна направляти струмінь газу в обличчя, оскільки стиснений кисень — це сухий і холодний газ, який під час контакту зі слизовими оболонками може призвести до їх ушкодження.
ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР ЗАПОВНЕННЯ КИСНЕВОЇ ПОДУШКИ КИСНЕМ
Оснащення: балон, заповнений медичним киснем, редуктор, киснева подушка, затискач.
Простежте, щоб у вас на руках не було залишків жиру, крему, олії.
Візуально оцініть стан кисневої подушки, звертаючи увагу на її цілість.
З гумової трубки кисневої подушки зніміть затискач і мундштук.
Надягніть лямку від кисневої подушки на передпліччя лівої руки.
Приєднайте гумову трубку подушки до штуцера редуктора.
Зверніть увагу на манометри редуктора. Один із них показує тиск кисню у балоні, інший — тиск, під яким кисень випускається із балона.
Користуючись вентилем редуктора, наповніть подушку киснем під тиском 1—2 атм. (вентиль редуктора слід крутити за годинниковою стрілкою, стежачи за стрілкою манометра низького тиску).
Побачивши наповнення подушки (вона стала твердою, розправились поперечні складки), вентиль редуктора закрутіть проти годинникової стрілки.
Гумову трубку кисневої подушки перетисніть затискачем, щоб кисень не виходив в атмосферу.
Від'єднайте гумову трубку подушки від вихідного штуцера редуктора.
Надіньте на гумову трубку кисневої подушки мундштук з краном (кран мас бути закритий).
Надіньте на подушку бавовняний чохол.
ІНГАЛЯЦІЙНИЙ СПОСІБ ОКСИГЕНОТЕРАПІЇ З КИСНЕВОЇ ПОДУШКИ
Оснащення: заповнена киснем подушка, чиста марлева серветка, стерильний носовий катетер, апарат Боброва, вода, розчин фура-циліну 1:5000, бинт.
Психологічно підготуйте пацієнта і надайте йому зручного положення напівсидим и.
Вимийте і висушіть руки.
Марлеву серветку складіть у чотири шари, змочіть водою, видаліть надлишок рідини, обгорніть мундштук серветкою і закріпіть її до основи мундштука бинтом.
Кисневу подушку покладіть збоку від пацієнта.
Притисніть до рота пацієнта мундштук кисневої подушки; попередьте пацієнта, щоб він вдихав ротом, а видихав носом.
Зніміть затискач з гумової трубки подушки, відкрийте кран мундштука і регулюйте ним подачу кисню.
По мірі зменшення кисню в подушці спочатку повільно натискайте, а потім скручуйте з протилежного боку, щоб максимально використати кисень.
Спостерігайте за станом пацієнта і допомагайте йому притримувати мундштук.
9. По закінченні процедури від'єднайте і продезінфікуйте мунд штук та зніміть бавовняний чохол для прання.
Вимийте і висушіть руки.
Зробіть позначку у відповідному медичному документі. Примітка. Можна підвищити ефективність кисневої подушки, якщо
мундштук замінити катетером, а зволоження кисню здійснити водою через апарат Боброва. Для цього до довгої скляної трубки приєднайте подушку, до короткої — стерильний носовий катетер. Катетер змочіть розчином фурациліну 1:5000 або стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду і введіть його в один із носових ходів на глибину 15 см.
Практична навичка № ____
ПОДАВАННЯ КИСНЮ
ЧЕРЕЗ НОСОВІ КАТЕТЕРИ
Оснащення: вентиль централізованої подачі кисню, апарат Боброва з водою, стерильний носовий катетер, ізотонічний розчин натрію хлориду, бинт.
Психологічно підготуйте пацієнта і надайте йому зручного положення напівсидячи.
Вимийте і висушіть руки.
Заповніть водою апарат Боброва так, щоб нижній кінець довгої скляної трубки занурився у воду.
Приєднайте апарат Боброва до централізованої кисневої системи.
До зовнішнього кінця короткої скляної трубки апарата приєднайте стерильний носовий катетер. Перевірте еластичність катетера, відсутність у ньому тріщин.
Зафіксуйте апарат Боброва біля голови пацієнта до спинки ліжка за допомогою бинта.
Переконайтесь у прохідності верхніх дихальних шляхів. За наявності виділень очистіть носові ходи за допомогою електровідсмок-тувача.
Змочіть катетер стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду і введіть його через носовий хід на глибину 15 см (відстань від кінчика носа до вушної часточки).
Відрегулюйте оптимальну дозу кисню (4—6 л/хв), що забезпечує концентрацію кисню в повітрі до 30—40 %. Не допускайте перенасичення організму киснем, оскільки у високих концентраціях він погано впливає на серцево-судинну і дихальну систему.
Зовнішню частину носового катетера в разі потреби зафіксуйте до шкіри обличчя лейкопластиром.
Кожні 30—40 хв змінюйте положення катетера (з правого носового ходу переставте в лівий і навпаки) для запобігання пролежням і висиханню слизової оболонки носових ходів.
2. Після закінчення оксигенотерапії закрийте вентиль централі зованої системи, вийміть носовий катетер із носового ходу.
13. Продезінфікуйте використане оснащення. Вимийте і ви сушіть руки.
14.Зробіть позначку у відповідній медичній документації.
Запам'ятайте! При поверхневому розміщенні катетера ки-щ сень спричинює подразнення слизової оболонки носа, а також більша його частина витрачається марно. При введенні катетера нижче носової частини глотки можливе потрапляння його в стравохід з подальшим роздуванням шлунка.
Примітки.
1. Якщо виникло першіння в носі та носовій частині глотки, тимчасово припиніть подачу кисню і закрапайте в ніс краплі на олійній основі.
2. При набряку легенів для зволоження кисню використовують 96 % етиловий спирт. Інгаляцію здійснюють протягом 20—30 хв з перервою на 10— 15 хв, під час перерви пацієнту дають вдихати кисень
Практична навичка № ____
ДОСЛІДЖЕННЯ ПУЛЬСУ
РЄЄСТРАЦІЯ ДАННИХ У ТЕМПЕРАТУРНОМУ ЛИСТКУ
Характеристика основних параметрів пульсу.
Пульс — це періодичні коливання стінок артерій унаслідок руху крові та зміни тиску в судинах при кожному скороченні серця. За характером пульсу можна визначити стан серцево-судинної системи і загальний стан пацієнта.
Частота пульсу у здорової людини становить 60—80 за 1 хв і відповідає кількості серцевих скорочень. Частоту серцевих скорочень понад 80 за 1 хв називають тахікардією, а частоту серцевих скорочень менше ніж 60 за 1 хв — брадикардією. У фізіологічних умовах частота пульсу залежить від багатьох чинників: віку (найбільша частота пульсу в перші роки життя); фізичного навантаження, під час якого пульс прискорюється; фізіологічного стану (під час сну пульс сповільнюється); статі (у жінок пульс на 5—10 ударів частіший, ніж у чоловіків); психічного стану (від страху, гніву, болю пульс прискорюється). Підвищення температури тіла на 1 °С прискорює пульс на 8—10 за 1 хв. Особливо тривожним симптомом є зниження температури тіла з тахікардією, що наростає.
Наповнення пульсу визначають за кількістю крові, яка утворює пульсову хвилю і залежить від систолічного об'єму серця. При задовільному наповненні відчуваються під пальцями високі пульсові хвилі, при поганому — малі пульсові хвилі. Частий, ледве відчутний пульс називають ниткоподібним.
Напруженням пульсу називають ступінь опору артерій натиску пальця. Його визначають силою, з якою необхідно притиснути стінку артерії, щоб припинити пульсацію. Напруження залежить від тиску крові в артерії, зумовленого діяльністю серця і тонусом судинної стінки. Так, у разі гіпертонічної хвороби судину стиснути важко. Такий пульс називають напруженим, або твердим. Навпаки, при різ-
кому зниженні артеріального тиску, наприклад при колапсі, навіть легке натискання на артерії призводить до того, що пульс зникає. Такий пульс називають м 'яким.
У здорової людини серце скорочується ритмічно, з однаковими інтервалами між пульсовими хвилями.
При захворюванні серцево-судинної системи часто виникають аритмії.
Найважливішими для оцінювання стану здоров'я людини є такі види аритмії:
екстрасистолічна — між двома черговими скороченнями серця виникає додаткова систола (екстрасистола). Пауза, що настає за екстрасистолою, називається компенсаторною паузою і є значно довшою від звичайної. Екстрасистоли можуть бути поодинокими і груповими. При деяких захворюваннях виникають напади екстрасистолічної тахікардії, які можуть тривати від декількох секунд до кількох діб;
миготлива аритмія відзначається відсутністю закономірності ритму і наповнення пульсу. Вона характерна для тяжкого ураження міокарда.
Дуже часто при миготливій аритмії розвивається дефіцит пульсу, при якому не всі серцеві скорочення виштовхують в артерії достатню кількість крові. Іноді пульсова хвиля не досягає периферійних артерій і не визначається під час пальпації. У цьому випадку недостатньо порахувати пульс на променевій артерії, а обов'язково треба порахувати кількість серцевих скорочень, скориставшись допомогою колеги. Різниця цих показників і є дефіцитом пульсу.
СУДИНИ, ЩО НАЙЧАСТІШЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ПАЛЬПАЦІЇ ПУЛЬСУ
Найчастіше пульс визначають на променевій артерії (на долонній поверхні передпліччя біля основи великого пальця).
Визначають пульс на сонній артерії, яка розташована на шиї — по передньому краю груднинно-ключично-соскоподібного м'яза, приблизно на його середині.
На скроневій артерії пульс досліджують на рівні брів, відступивши від зовнішнього кута ока на 1 — 1,5 пальця в бік вуха.
Пульсацію стегнової артерії визначають нижче від пахвинної складки, приблизно на її середині.
Пульс на ліктьовій артерії визначають на 1 см медіальніше від ямки ліктьового згину.
Дослідження пульсу на тильній артерії стопи проводять у проксимальній частині першого міжплесневого простору
ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ДОСЛІДЖЕННЯ ПУЛЬСУ
Оснащення: годинник із секундною стрілкою або секундомір, стетофонендоскоп.
Запропонуйте пацієнту сісти на стілець або зручно лягти у ліжку, психологічно підготуйте його.
Вимийте і висушіть руки.
Для дослідження пульсу на променевій артерії руку пацієнта розмістіть на столі або у ліжку ребром у положенні, середньому між супінацією і пронацією.
Розташуйте II, III і IV пальці обох рук на долонній поверхні правого і лівого передпліччя. Відчувши пульсуючу артерію в зазначеному місці, з помірною силою притисніть її до внутрішньої поверхні променевої кістки.
У разі однакових властивостей пульсу на обох руках дослідження продовжуйте на одній руці.
Відчувши пульсову хвилю, насамперед зверніть увагу на частоту пульсу, його ритм, наповнення і напруженість.
Для визначення частоти пульсу за 1 хв підрахунок проводьте протягом ЗО с і одержане число помножте на 2. Якщо пульс аритмічний або частота його більша чи менша від звичайної, то, щоб не помилитися, повторно підрахуйте пульс протягом 1 хв.
ЗАПИС ПОКАЗНИКІВ ЧАСТОТИ ПУЛЬСУ В ТЕМПЕРАТУРНИЙ ЛИСТОК
• Пам'ятайте, що па шкалі «П»(пульс) у температурному лист ку є поділки частоти пульсу від 50 до 160 за 1 хв.
При значеннях частоти пульсу від 50 до 100 одна поділка означає 2 удари, а при значеннях частоти пульсу понад 100 за 1 хв — 4 удари.
• Частоту пульсу позначте червоним кольором з наступним зоб раженням у вигляді кривої лінії
Практична навичка № ____
ВИМІРЮВАННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ
РЄЄСТРАЦІЯ ДАННИХ У ТЕМПЕРАТУРНОМУ ЛИСТКУ
Артеріальний тиск — це тиск крові на стінки судин. Розрізняють систолічний (максимальний) тиск, що виникає в момент систоли серця, коли пульсова хвиля досягає найвищого рівня, діастолічний (мінімальний) тиск, що виникає в кінці діастоли серця, а також пульсовий тиск (різниця між величинами систолічного і діастолічного тиску).
У нормі систолічний артеріальний тиск коливається від 100 до 140 мм рт. ст., мінімальний — від 60 до 90 мм рт. ст. залежно від віку, фізичного навантаження і психічного стану людини. Добові коливання — в межах 10-20 мм рт. ст. Уранці тиск дещо нижчий, ніж увечері. Залежно від різних фізіологічних процесів (втома, збуд ження, споживання їжі) рівень артеріального тиску може змінюватися. З віком артеріальний тиск дещо підвищується.
Вимірювання артеріального тиску служить незамінним діагностичним методом під час обстеження пацієнтів і є важливим об'єктивним показником функції серцево-судинної системи. Керуючись показниками артеріального тиску, можна визначити ступінь тяжкості шоку або колапсу, величину крововтрати. Під контролем артеріального тиску проводиться введення крові, деяких ліків. Показники артеріального тиску можуть відображати ступінь захворювання різних органів (нирок, ендокринних залоз).
Підвищення артеріального тиску понад норму називають артеріальною гіпертензією, а зниження — артеріальною гіпотензією.
ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР
ВИЗНАЧЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ ЗА ДОПОМОГОЮ СФІГМОМАНОМЕТРА СЛУХОВИМ МЕТОДОМ КОРОТКОВА
Оснащення: сфігмоманометр мембранний, стетофонендоскоп, температурний листок.
Психологічно підготуйте пацієнта, вимийте і висушіть руки.
Запропонуйте пацієнту лягти в ліжко або сісти біля стола з оголеною рукою.
Розмістіть його руку на рівні серця в розслабленому положенні, а для кращого розгинання руки під лікоть покладіть валик або попросіть пацієнта підкласти стиснену в кулак кисть вільної руки.
Накладіть манжетку на нижню третину плеча (на 3—5 см вище ліктьового згину) так, щоб між нею і шкірою плеча проходив тільки один палець. Одяг не повинен стискати руку вище від манжетки.
З'єднайте манометр із манжеткою. Перевірте положення стрілки манометра відносно нульової поділки шкали і встановіть його на одному рівні з плечем.
Пальпаторно визначте в ліктьовому згині місце пульсації артерії і без особливого натискування прикладіть фонендоскоп.
Візьміть у долоню балончик тонометра, закрийте його вентиль за годинниковою стрілкою і нагнітайте повітря в манжетку.
Зафіксуйте момент, коли зникає звук пульсових ударів, після чого продовжуйте нагнітати повітря ще 20—30 мм рт. ст.
Трохи відкрийте вентиль на балоні проти годинникової стрілки і поступово знижуйте тиск у манжетці. Одночасно за допомогою фонендоскопа вислуховуйте тони на плечовій артерії і стежте за показником шкали манометра.
10. Зафіксуйте на шкалі манометра відмітку, на якій з'являється перший пульсовий удар, що характеризує величину максимального (систолічного) артеріального тиску.
Деякий час ці тони будуть прослуховуватися, потім зникнуть. Момент зникнення тонів на ліктьовій артерії зафіксуйте на шкалі манометра. Цей показник відповідає мінімальному (діастолічному) тиску.
Після визначення артеріального тиску відкрийте повністю вентиль балона, випустіть повітря з манжетки, роз'єднайте апарат із манжеткою, зніміть манжетку з руки.
Запишіть результат вимірювання артеріального тиску цифровим методом (наприклад, 125/80 мм рт. ст.) або позначте графічно на температурному листку у вигляді стовпчика. Максимальний тиск зображають червоним олівцем, а мінімальний — синім. Ціна однієї поділки шкали АТ відповідає 5 мм рт. ст.
У разі потреби визначайте артеріальний тиск тричі з інтервалом 3—5 хв. У цьому разі зареєструйте найнижчий показник.
Продезінфікуйте манжетку апарата і фонендоскоп.
іь Запам'ятайте! Не можна накладати манжетку поверх одягу, ш а також стискати плече щільно закатаним рукавом, тому що може бути порушена точність вимірювання артеріального тиску. Треба бути особливо уважним під час вимірювання артеріального тиску пацієнтам, у яких спостерігається брадикардія або аритмія. Дотримуйтесь основного правила вимірювання артеріального тиску: манжетка і іонометр повинні бути на рівні серця. При ожирінні пацієнта, коли для плеча не вистачає манжетки, можна накласти її на передпліччя і визначити артеріальний тиск, вислуховуючи гони па променевій артерії.
ВИЗНАЧЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ ЗА ДОПОМОГОЮ ЕЛЕКТРОННОГО СФІГМОМАНОМЕТРА
Оснащення: електронний сфігмоманометр, температурний листок.
З тильного боку апарата поставте в гніздо елементи живлення.
Запропонуйте пацієнту сісти на стілець або лягти у ліжку на спину.
На оголену руку пацієнта накладіть манжетку так, щоб датчик розмістився на 1 см медіальпіше від ямки ліктьового згину.
З'єднайте манжетку з блоком живлення.
У манжетку нагнітайте повітря доти, доки не зникнуть звуковий і світловий сигнали.
Поступово випускайте повітря з манжетки.
Поява перших звукового і світлового сигналів відповідає на манометрі величині систолічного тиску. Останні звуковий і світловий сигнали відповідають на манометрі величині діастолічного тиску. На манометрі реєструється цифрами показання артеріального систолічного і діастолічного тиску.
Крім того, одночасно на манометрі реєструється частота пульсу.
Зніміть і продезінфікуйте манжетку.
Відключіть елементи живлення по закінченні роботи.
Дані показники зареєструйте у відповідній медичній документації.
Примітка. Цей метод дає змогу пацієнту самому легко вимірювати артеріальний тиск, не потребує вислуховування стетофонендоскопом.
ВИЗНАЧЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ ОСЦИЛЯТОРІІИМ МЕТОДОМ (БЕЗ ФОНЕНДОСКОПА)
Оснащення: мембранний сфігмоманометр.
У манжетку нагнітайте повітря до повного стискання плечової артерії (відсутність пульсу на променевій артерії).
Відкрийте вентиль апарата і поступово випускайте повітря.
Момент появи перших осциляцій (коливання стрілки пружинного манометра) позначте на стрілці манометра — це величина систолічного тиску.
Зникнення коливань стрілки відповідає діастолічному тиску. Примітка. Осциляторний метод визначення артеріального тиску не дає максимально точних результатів.
Практична навичка № ____
ВИЗНАЧЕННЯ НАБРЯКІВ
Визначення добового діурезу та водного балансу використовується у практичній діяльності для діагностики прихованих набряків
Оснащення:
градуйована ємкість;
температурний листок.
Визначення добового діурезу та водного балансу.
Здійснюючи догляд за хворими з хронічною недостатністю кровообігу, слід пам’ятати, що серцеві набряки на початкових стадіях захворювання можуть бути прихованими. У таких випадках затримка рідини в організмі проявляється швидким збільшенням маси тіла та зменшенням виділення сечі. Дуже важливо хворим із хронічною недостатністю кровообігу щоденно визначати кількість виділеної за добу сечі (добовий діурез), порівнюючи її з кількістю випитої та введеної парентерально рідини (водний баланс). Під час підрахування кількості випитої рідини враховують також фрукти й овочі, маса яких повністю зараховується до загальної кількості отриманої рідини.
Послідовність дій під час визначення добового діурезу та водного балансу
Сечу, виділену хворим о 6-й годині ранку, вилийте в унітаз (вона не враховується).
Визначте кількість виділеної протягом доби сечі (до 6-ї години ранку наступного дня).
Протягом доби фіксуйте кількість випитої рідини (включаючи овочі та фрукти) і кількість уведених парентерально розчинів.
Дані, отримані при визначенні добового діурезу та водного балансу, запишіть у температурний листок.
Добовий діурез повинен складати не менше як 70—80% від усієї отриманої хворим за добу рідини.
Якщо хворий протягом доби виділяє сечі набагато менше, ніж вживає рідини (від’ємний діурез), це означає, що частина рідини затримується в організмі, збільшуються набряки й накопичується рідина в порожнинах (водянка порожнин).
Якщо хворий протягом доби виділяє сечі більше, ніж кількість випитої рідини, то це позитивний діурез. Він спостерігається у хворих з недостатністю кровообігу в період ліквідації набряків під час приймання сечогінних препаратів.
Стан водного балансу організму можна контролювати також шляхом визначення маси тіла хворого. Збільшення маси тіла свідчить про затримку рідини й навпаки.
При підвищенні температури тіла понад 37 °С втрата води через легені та шляхом випаровування з поверхні шкіри на кожен градус становить близько 200 мл за добу.
У здорової людини сечовипускання відбувається 5—6 разів на добу, причому переважно вдень. У разі серцевої та ниркової недо статності кількість сечі, що виділяється вночі, може перевищувати кількість сечі, котра виділяється вдень. Це явище називається ніктурією.
Практична навичка № ____
НАДАННЯ ДОПОМОГИ ПІД ЧАС БЛЮВАННЯ
АСПІРАЦІЇ БЛЮВОТНИХ МАС.
ДОПОМОГА ХВОРОМУ В РАЗІ БЛЮВАННЯ
Навчальна мета: уміти надати допомогу хворому, який перебуває в свідомому стані, при блюванні залишками їжі; надати допомогу хворому, який перебуває в непритомному стані, при блюванні залишками їжі; надати невідкладну допомогу хворому в разі кривавого блювання; негайно допомогти хворому гіри аспірації блювотних мас; зібрати блювотні маси й відправити їх до лабораторії.
Виховна мета: усвідомити значення догляду за хворим у разі блювання.
Початковий обсяг знань: знати причину та ознаки блювання залишками їжі; причини та ознаки кривавого блювання; загальні симптоми шлунково-кишкової кровотечі; тактику медичної сестри в разі виникнення блювання у хворого.
Оснащення:
таз або відро;
клейонка, пелюшка, рушник, гумові рукавички;
вода питна або 2% розчин натрію гідрокарбонату;
ниркоподібний лоток;
суха скляна банка або емальований посуд з кришкою;
марлеві серветки;
затискувач;
електровідсмоктувач;
носовий катетер;
коагулянти:
10% розчин кальцію хлориду — 10 мл або 1% — 100 мл; 5% розчин амінокапронової кислоти — 100 мл; 5% розчин аскорбінової кислоти —10 мл; 1% розчин вікасолу — 1—2 мл;
стерильна система для внутрішньовенного краплинного введення розчинів;
стерильний шприц ємкістю 2 мл, голка;
70% розчин етилового спирту;
бікс зі стерильними ватними кульками;
пузир з льодом.
Причина блювання: загострення виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, гострий панкреатит, отруєння недоброякісною їжею, інсульт, гіпертонічний криз, пухлина мозку.
Ознаки блювання залишками їжі: найчастіше блювотні маси відповідають характеру вжитої напередодні їжі, частки якої перебувають у різній стадії перетравлювання й мають кислий запах.
ГІри тривалій затримці їжі в шлунку вміст його розкладається і з’являється гнилісний запах.
У разі блювання натіце маси забарвлюються жовчю внаслідок попадання її з дванадцятипалої кишки.
Після блювання центрального походження, як правило, полегшення не настає.
Блювання, яке часто повторюється, призводить до виснаження та зневоднення організму.
Причина кривавого блювання: кровоточива виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, рак шлунка, цироз печінки, варикозне розширення вен стравоходу, отруєння їдкими лугами.
Ознаки кривавого блювання. Домішки свіжої крові забарвлюють блювотні маси в рожевий колір. У разі затримки крові в шлунку під дією шлункового соку кров змінює свій колір і блювотні маси набувають кольору кавової гущі. Крім блювотних мас, через добу від початку кровотечі виділяється дьогтеподібний кал (мелена).
Загальні симптоми шлунково-кишкової кровотечі. У разі шлунково-кишкової кровотечі розвивається запаморочення, блідість шкірних покривів, охолодження кінцівок, порушення зору, часто непритомний стан. Пульс слабкого наповнення, прискорений.
Тактика медичної сестри в разі виникнення бтования у хворого. Медична сестра повинна пам’ятати, що блювання — це симптом не лише захворювання шлунка, а й багатьох інших хвороб. Про виникнення блювання у хворого потрібно негайно повідомити лікаря, особливу увагу звернути на час виникнення блювання та характер блювотних мас.