Туалет слухових ходів тяжкохворого при гноєтечі або виділенні крові

1. ^{Вимийте і висушіть руки. Надягніть стерильні гумові рукавички.}

2. ^{Під голову підстеліть клейонку.}

3. ^{Голову тяжкохворого поверніть на бік, вушну раковину знизу і з боків обкладіть пелюшкою.}

4. ^{Злегка відтягніть вушну раковину вгору і назад і за допомогою шприца або гумового балона влийте в слуховий хід декілька мілілітрів теплого 3 % розчину водню пероксиду.}

5. ^{Ватним тампоном або серветкою просушіть вушну раковину.}

6. ^{Знезараженими руками на кінець тонкого зонда з Гвинтовою нарізкою намотайте стерильну вату.}

7. ^{Лівою рукою відтягніть вушну раковину трохи назад і Догори, а правою обережно введіть зонд з намотаною ватою у зовнішній слуховий хід і легкими обертальними рухами очистіть його, у разі потреби змінюючи вату.}

8. ^{За відсутності зонда для очищення зовнішнього слухового ходу використайте марлеву турундочку. Для її виготовлення візьміть смужку марлі завширшки 3 см і завдовжки 10 см. Зверніть краї смужки по довжині і туго скрутіть її, потім складіть удвоє і ще раз скрутіть. Таким чином, отримаєте джгутик, за допомогою якого обертальними рухами прочистіть зовнішній слуховий хід.}

^{У такий самий спосіб ви можете видалити зі слухових ходів вуш­ну сірку.}

^{Запам'ятайте! Використовувати зонд треба обережно, щоб Ж не пошкодити барабанну перетинку. З цих саме міркувань не можна використовувати інші предмети (пінцети, сірники та ін.).}

^{ЗАКРАПУВАННЯ ВУХ}

1. ^{Ретельно вимийте і висушіть руки.}

2. ^{Уважно прочитайте етикетку ліків.}

1. ^{Перед закрапуванням нахиліть голову пацієнта у бік здорового вуха. Якщо пацієнт лежить, то поверніть його на бік так, щоб вухо, яке потрібно закрапати, було зверху.}

2. ^{За наявності пюєтечі перед закрапуванням здійсніть туалет слухового ходу за допомогою теплого 3 % розчину водню пероксиду і турундочки, тому що вливання крапель у вухо, у слуховому ході якого є гній, неефективне.}

3. ^{Лівою рукою вушну раковину пацієнта відтягніть трохи назад і догори для випрямлення зовнішнього слухового ходу, а правою рукою за допомогою піпетки закрапайте 5-8 крапель теплого розчину у вухо.}

6. ^{Запропонуйте пацієнту утримати краплі у вусі протягом 10-15 хв, потім нахиліть голову в бік хворого вуха для того, щоб з нього витекли залишки ліків.}

7. ^{Здійсніть туалет вушної раковини.}

^{к Запам'ятайте! Холодні краплі, уведені у вухо, подразнюють V лабіринт і можуть спричинити блювання і навіть запаморочення.}

^{Гноєтеча з вуха є протипоказанням до закрапування олійних крапель.}

Практична навичка № ____

^{Догляд за носом}

^{Навчальна мета: вміти здійснити догляд за носовою порожни­ною за наявності виділень і при утворенні кірок, закрапати краплі в ніс, а також надати допомогу при носовій кровотечі.}

^{Виховна мета: усвідомити значення догляду за носом у тяжкохво­рих.}

^{Початковий обсяг знань: знати, чому необхідно доглядати за но­совою порожиною.}

^{Необхідність у догляді за носовою порожниною виникає за на­явності виділень з утворенням у деяких випадках кірок на слизовій оболонці носової порожнини.}

^{ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР}

^{Оснащення: стерильне: ватні тампони, турунди, піпетка; інше: гу­мові рукавички, пастеризований гліцерин або вазелінове масло, 3 % розчин водню пероксиду, краплі для носа, марлева серветка, холод­на вода.}

^{ЗАКРАПУВАННЯ НОСА}

1. ^{Ретельно вимийте і висушіть руки, надягніть чисті гумові ру­кавички.}

2. ^{Перед процедурою у дітей прочистіть носові ходи від кірочок і слизу за допомогою турундочок, змочених пастеризованою олією і злегка віджатих. Обертальними рухами введіть у носовий хід турун­дочку і видаліть її. Дорослий повинен сам почистити ніс.}

3. ^{Пацієнта посадіть або покладіть на спину. Голова при цьому нахилена назад і трохи повернута у бік, протилежний тому, з якого будете вводити ліки.}

4. ^{Уважно прочитайте етикетку ліків.}

5. ^{Піднявши кінчик носа, за допомогою піпетки по черзі в одну і другу половину носа, направляючи піпетку до носової перегород­ки, закрапайте по 4—5 крапель, запропонуйте пацієнту закрити паль­цями носові ходи і зробити легенький масаж для того, щоб ліки рівномірно розподілилися в носовій порожнині. Забезпечте пацієнта марлевою серветкою.}

^{Запам'ятайте! Усмоктування крапель крізь слизову оболон­ку носа відбувається дуже енергійно.}

6. ^{При носовій кровотечі ватний тампон змочіть 3 % розчином нодню пероксиду і введіть у носовий хід. На перенісся прикладіть холодну примочку.}

7. ^{Продезінфікуйте використаний матеріал та інструментарій. Вимий}

^{те та висушить руки.}

Практична навичка № ____

^{ДОГЛЯД ЗА РОТОВОЮ ПОРОЖНИНОЮ}

^{Навчальна мета: вміти обробити ротову порожнину тяжкохворо му, обробити ротову порожнину непритомному тяжкохворому, здій снити оброблення знімних зубних протезів, здійснити оброблення ротової порожнини в разі виникнення стоматиту, запобігти виник­ненню запалення привушних слинних залоз.}

^{Виховна мета: усвідомити значення туалету ротової порожнини в тяжкохворих для профілактики ускладнень.}

^{Початковий рівень знань: знати, яке значення має догляд за рото вою порожниною.}

^{Значення догляду за ротовою порожниною. Самоочищення ротової порожнини відбувається під час пережовування перш за все твердої або напівтвердої їжі. У тяжкохворих самоочищення ротової порож­нини порушується. Крім цього, через слизову оболонку ротової по­рожнини виділяються продукти порушеного обміну речовин. Усе це сприяє забрудненню слизової оболонки і призводить до ще інтенсивного розмноження мікроорганізмів. Запальні і гнилісні проце­си в ротовій порожнині супроводжуються неприємним запахом.}

^{Відсутність належного догляду за ротовою порожниною тяж­кохворих може призвести до виникнення стоматиту (запалення сли­зової оболонки) або паротиту (запалення привушних залоз).}

^{Оснащення: стерильне: лоток ниркоподібний, марлеві серветки, ватні або марлеві тампони, затискач, шпатель, язикотримач, гумо­вий балон або шприц ємкістю 20 мл, гумові рукавички; інше: розчин калію перманганату 1:10 000, 2 % розчин натрію гідрокарбонату, обліпихова олія або олія зі звіробою.}

^{ТУАЛЕТ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ ТЯЖКОХВОРОГО}

1. ^{Допоможіть тяжкохворому вимити руки.}

2. ^{Подайте йому лоток.}

3. ^{Забезпечте його одним із розчинів для оброблення ротової по­рожнини і ватними або марлевими тампонами.}

4. ^{Зволоженим тампоном хворий сам собі протирає зуби, потім прополіскує ротову порожнину.}

^{1 Продезінфікуйте використане оснащення, вимийте і висушіть руки.}

^{ТУАЛЕТ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ НЕПРИТОМНОМУ ТЯЖКОХВОРОМУ}

1. ^{Опустіть підголівник ліжка, заберіть подушку. Надайте тяжкох ворому горизонтального положення, щоб промивні води не аспірували в дихальні шляхи. Надягніть чисті гумові рукавички.}

2. ^{Під голову підстеліть клейонку, зверху пелюшку, складену в кілька шарів.}

3. ^{Голову хворого краще повернути ліворуч.}

4. ^{Під кутик рота підставте лоток.}

5. ^{Шпателем відведіть щоку.}

6. ^{Зволоженим марлевим або ватним тампоном на затискачі обробіть зуби зверху вниз із зовнішнього та бажано з внутрішнього боку.}

7. ^{Якщо є наліт на язику, за допомогою зволоженої марлевої сер-игтки або язикотримача частково витягніть язик і протріть тампо­ном, зволоженим не подразнювальним антисептичним розчином.}

8. ^{Ополосніть ротову порожнину теплим розчином за допомогою балонона чи шприца.}

9. ^{Просушіть ясна і губи сухим тампоном.}

10. ^{За наявності сухості в роті слизову оболонку і язик обробіть олією зі звіробою або обліпиховою олією. Також можна використа­ні 10 % розчин бури в гліцерині, у домашніх умовах — олію або вершкове масло. Тяжкохворим обробляйте ротову порожнину 2 рази на добу.}

11. ^{По закінченні процедури продезінфікуйте використане осна­щення. Зніміть і занурте у дезінфекційний розчин гумові рукавички. Вимийте і висушіть руки.}

^{Запам'ятайте! 1. Якщо у хворого є знімні зубні протези, перед обробленням ротової порожнини їх треба зняти.}

^{2. Під час протирання верхніх корінних зубів шпателем треба від­вести щоку, слизову оболонку щоки в даній ділянці з правого і лівого боку протирати не бажано, щоб не занести інфекцію у ви­відні протоки привушних слинних залоз.}

^{ОБРОБЛЕННЯ ЗУБНИХ ПРОТЕЗІВ}

1. ^{Надягніть чисті гумові рукавички. Вийміть у тяжкохворого зйомні зубні протези.}

2. ^{Ретельно промийте їх під струменем води з милом.}

3. ^{Тримайте їх у сухій скляній баночці, яку прикрийте марлевою серветкою.}

4. ^{Перед тим як надіти тяжкохворому зубні протези, змочіть їх водою.}

5. ^{Зніміть і занурте у дезінфекційний розчин гумові рукавички Вимийте і висушіть руки.}

^{ОБРОБЛЕННЯ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ ПРИ СТОМАТИТІ}

1. ^{Надягніть стерильні гумові рукавички.}

2. ^{Зробіть аплікацію: накладіть стерильну марлеву серветку, про сякнуту розчином фурациліну 1:5000 або відваром ромашки, на З 5 хв. Процедуру повторюйте кілька разів на добу.}

3. ^{Періодично ополіскуйте ротову порожнину 2 % розчином на трію гідрокарбонату або ізотонічним розчином натрію хлориду.}

4. ^{Зніміть і занурте у дезінфекційний розчин гумові рукавички. Вимийте і висушіть руки.}

^{Профілактика запалення привушних слинних залоз: запропонуйте тяжкохворому жувати шматочки лимона, сухарі або жувальну гумку, але у разі призначення пацієнту голоду вміст із ротової порожнини}

^{спльовувати.}

Практична навичка № ____

ПОДАВАННЯ СЕЧОПРИЙМАЧА ГУМОВОГО ТА МЕТАЛЕВОГО СУДНА ТЯЖКОХВОРИМ

^{Оснащення: судно, клейонка, туалетний папір, блідо-рожевий розчин калію перманганату, ватні або марлеві тампони, корнцанг, гумові рукавички.}

1. ^{Психологічно підготуйте пацієнта.}

2. ^{Надягніть чисті гумові рукавички.}

3. ^{Судно ополосніть теплою водою і залиште в ньому трохи води.}

4. ^{Попросіть пацієнта підняти таз, підстеліть під сідниці клейон­ку і підставте судно так, щоб промежина розташувалася над великим отвором, а трубка або звужений кінець були повернуті в бік колін.}

5. ^{Забезпечте пацієнта туалетним папером. Прикрийте пацієнта ковдрою і залиште його на певний час одного.}

6. ^{Після дефекації судно і клейонку з-під пацієнта обережно вийміть, щоб не розхлюпати вміст, накрийте його кришкою і ви­несіть у туалет.}

7. ^{Вилийте вміст судна в унітаз, вимийте його проточною водою.}

8. ^{За потреби підмийте пацієнта.}

9. ^{Продезінфікуйте судно, клейонку, гумові рукавички.}

^{10. Вимийте і висушіть руки.}

^{Запам'ятайте! Грубе підкладання і виймання судна сприяє ж швидкому виникненню пролежнів у тяжкохворих.}

^{Примітка. Для здійснення акту сечовипускання чоловікам подають се­чоприймач, а жінкам — судно.}

Практична навичка № ____

СКЛАДАННЯ ПОРЦІЙНОЇ ВИМОГИ

^{Оснащення:}

1. ^{Листки призначень або історії хвороби}

2. ^{Бланки порційних вимог}

3. ^Ручка

4. ^{Журнал « Руху хворих »}

^{Послідовність дій:}

1. ^{Виходячи з індивідуальних данних стосовно режиму харчування}

^{постова ( палатна ) медична сестра виписує дієтичні столи за Певзнером у відповідності з рекомендаціями лікаря, та з урахуванням додаткового або спеціалізованого харчування інди-}

^{візуально, ці відомості вона щоденно у визначений адміністрацією ЛПЗ час заносить чітко без виправлень до бланку}

^{« Порційної вимоги палатної », заповнюючи на кожну палату ок-}

^{ремо з урахуванням руху хворих.}

2. ^{Відомості про харчування хворих по всім палатам відділення во-}

^{на передає старшій медичній сестрі або іншій особі , яка відпові- дальна за харчування хворих у відділенні, сумарні данні оброб-}

^{ляються та на їх підставі формується порційна вимога « По від-}

^{діленню »до якої включено дієтичні столи за Певзнером у відповідності з рекомендаціями лікаря, та з урахуванням додаткового або спеціалізованого харчування індивідуально,}

3. ^{Вимоги заповнюються у 2 – х примірниках.}

^{А) 1 примірник « Порційної вимоги палатної » - здається на роздатну ( буфет ) , 2 – й старшій медичній сестрі або іншій особі , яка відпові дальна за харчування хворих у відділенні.}

^{Б) 1 примірник порційнної вимога « По відділенню » відсилаєть-}

^{ся на харчоблок, або за місцем отримання їжі}

^{2 примірник порційнної вимога « По відділенню » залишається}

^{у відділенні для контролю та звітності.}

^{Запамятайте!}

^{Заповнюються порційні вимоги без виправлень, чітко, розбірливо та у встановлений час надаються за місцем призначення.}

Практична навичка № ____

СКЛАДАННЯ ПРИБЛИЗНОГО ДОБОВОГО МЕНЮ

З РЕКОМЕНДОВАННОЮ ДІЄТОЮ

МКЛ № 4 м. Запоріжжя. Ендокринологічне відділення

Листок лікарських призначень

Хворий : Петренко В.І.

Вік 1946 р\н

Діагноз: Цукровий діабет II тип середнього ступеню важкості.

Дієтичне харчування: Стіл № 9 за Певзнером. Режим харчування : 6 разів на добу.

Зразок приблизного меню на 24 години:

Сніданок:

Хліб український 1 шматочок – 25 г ( 1 ХО ; 65 Ккал )

Риба тушкована з овочами – 4 ст.л. – 60 г; ( 0 ХО ; 100 Ккал )

Салат ( капуста, огірки, помідори,зелень ) 4 – 5 ст.л. – 60 – 75 г. (0 ХО; 50 Ккал)

Печіво « Кпекер » або « Галєтне » - 4 шт. – 30 г.( 1 ХО; 50 Ккал )

Сир твердий низькокалорійний 1 шмат. – 30 г ( 0 ХО ; 100 Ккал )

Какао без цукру – 1 стакан – 250 мл. ( 0 ХО; 0 Ккал. )

Банан – 1шт – 160 г ( 2 ХО; 100 Ккал )

Масло – 1 ч.л. - 5 г. ( 0 ХО; 100 Ккал )

4 ХО ; 565 Ккал

2 – й Сніданок :

Млинці 2 шт.- 60 г. ( 2 ХО; 200 Ккал )

Чай з лимоном без цукру – 1 ст. – 250 мл ( 0 ХО; 0 Ккал. )

Сметана 15 % - 1 ст л. – 15 г. ( 0 ХО ; 100 Ккал )

2 ХО; 300 Ккал

Обід:

Хліб з висівками 2 шмат. – 50 г. ( 2 ХО; 130 Ккал. )

Суп овочевий 1 половник – 250 мл. ( 1 ХО; 100 Ккал )

Печінка куряча тушкована з луком – 2 ст. л. - 30 г. ( 0 ХО ; 100 Ккал )

Каша гречана - 2 ст. л. - 30 г. ( 1 ХО; 55 Ккал )

Салат фруктово – овочевий ( асорті ) – 4 ст.л. – 69 г. ( 1 ХО; 100 Ккал )

Компот фруктово – ягідний без цукру – 1 ст. – 250 мл ( 1 ХО; 50 Ккал )

Майонез – 1 ч.л. – 5г.( 0 ХО ; 100 Ккал )

6 ХО; 635 Ккал

Полуденок ( Рос. Полдник ) :

Персик – 1 шт- 120 г. ( 1 ХО; 50 Ккал )

Мандарин зі шкірочкою – 1 – 2 шт. 150 гр ( 1 ХО; 50 Ккал )

2 ХО; 100 Ккал

Вечеря:

Хліб з висівками – 0,5 шмат. – 10 – 12 г.( 0,5 ХО; 30 Ккал )

Каша вівсяна – 2 ст. л. – 30 г. ( 1 ХО; 55 Ккал )

Котлета рибна – 1 шт – 70 г. ( 1 ХО; 100 Ккал )

Салат з овочів 4 – 5 ст.л. – 60 – 75 г. (0 ХО; 50 Ккал)

Печіво « Галетне » - 2 шт. -10 – 12 г. ( 0,5 ХО; 25 Ккал )

Чай з лимоном без цукру – 1 ст. – 250 мл ( 0 ХО; 0 Ккал. )

3 ХО; 260 Ккал

2 – га вечеря:

Хліб з висівками 1 шмат. – 25г – ( 1 ХО; 65 Ккал )

Кефір нежирний 1 % - 1 ст – 250 мл ( 1 ХО; 90 Ккал )

2 ХО; 155 Ккал

Підсумково:

Харчування 6 разів: 19 ХО; 2015 Ккал

Практична навичка № ____

^{ГОДУВАННЯ ТЯЖКОХВОРОГО З ЛОЖКИ ТА НАПУВАЛЬНИКА}

^{Навчальна мета: вміти підготувати хворого до їди, напоїти і наго­дувати тяжкохворого, знежирити, продезінфікувати і вимити посуд.}

^{Виховна мета: усвідомити значення виявлення вміння і терпіння медичної сестри під час годування тяжкохворого.}

^{Початковий обсяг знань: знати умовно-рефлекторні подразники для збудження апетиту у хворих.}

^{Умовно-рефлекторні подразники для збудження апетиту у хворих: збудженню апетиту сприяє низка умовних рефлексів, пов'язаних із часом споживання, запахом їжі, її зовнішнім виглядом, сервіруван­ням, з усіма обставинами, які передують споживанню їжі.}

^{Усілякі подразники больового характеру чи негативні емоції мо­жуть позбавити хворого апетиту. Під час роздачі їжі персонал пови­нен дотримуватися чистоти рук, одягу. Посуд, столові прибори, під­носи, засоби транспортування їжі мають бути бездоганними. їжа по­винна бути теплою, свіжоприготовленою, смачною, мати привабливий вигляд.}

^{ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ГОДУВАННЯ ТЯЖКОХВОРОГО}

^{Оснащення: надліжковий столик, тарілка глибока, тарілка мілка, ложка, виделка, склянка або чашка, напувальниця, поліхлорвінілова трубка, серветка або рушник.}

1. ^{До моменту споживання пацієнтами їжі закінчіть усі необхідні лікувальні процедури і запропонуйте пацієнтам здійснити фізіоло­гічні відправлення, допоможіть вимити руки.}

2. ^{Простежте, щоб санітарка опорожнила всі судна і сечоприй­мачі, встигла прибрати і провітрити палати.}

3. ^{Якщо пацієнт не може сидіти в ліжку, надайте йому положен­ня напівсидячи, трохи піднявши підголівник ліжка або підклавши під спину кілька подушок.}

4. ^{Шию і груди прикрийте серветкою чи рушником.}

4. ^{За наявності установіть перед пацієнтом на потрібному рівні надліжковий столик.}

4. ^{Вимийте і висушіть руки.}

4. ^{Годуйте тяжкохворого із ложки невеликими порціями з до­статніми паузами, щоб він мав можливість добре прожувати їжу і не похлинувся.}

5. ^{За відсутності апетиту проявіть до пацієнта індивідуальний підхід. На одного пацієнта подійте ласкою, переконанням, на іншо­го — строгістю, третьому дозвольте вибрати одну з дозволених страв, що в цей день є у роздавальній.}

6. ^{Якщо тяжкохворому важко жувати, дайте йому рідку або про­терту їжу.}

7. ^{Не давайте пацієнту гарячу їжу.}

^{Не дозволяйте пацієнту розмовляти під час годування, щоб їжа не потрапила в дихальні шляхи.}

10. ^{Не наполягайте на тому, щоб пацієнт з'їв усю їжу зразу; піс­ля невеликої перерви підігрійте їжу і за можливості продовжуйте годування тяжкохворого.}

11. ^{Не вливайте "їжу в рот насильно, якщо тяжкохворий не ков­тає, оскільки потрапляння їжі в дихальні шляхи може спричинити тяжке ускладнення.}

12. ^{Рідку їжу дайте пацієнту з напувальниці. Для цього можете використати поліхлорвінілові трубочки завдовжки 20-25 см і зви­чайну чашку або склянку.}

13. ^{Надайте пацієнту зручного положення.}

14. ^{Невикористану їжу і брудний посуд віднесіть у їдальню.}

15. ^{Вимийте і висушіть руки.}

Практична навичка № ____

ШТУЧНЕ ХАРЧУВАННЯ ПАЦІЄНТА

( ВИКОНУЄТЬСЯ НА ФАНТОМІ )

^{Годування через зонд непритомного пацієнта}

^{Навчальна мета: вміти ввести тонкий шлунковий зонд непри­томному хворому, увести харчові суміші через зонд.}

^{Виховна мета: усвідомити значення оволодіння методикою вве­дення зонда непритомному хворому.}

^{Початковий обсяг знань: знати показання до годування хворого через зонд, перелік сумішей, що можуть бути використані для году­вання хворого через зонд, яких правил потрібно додержувати під час годування хворих через зонд.}

^{ПОКАЗАННЯ ДО ГОДУВАННЯ ХВОРИХ ЧЕРЕЗ ЗОНД}

^{1. Широкі травматичні пошкодження і набряк язика, глотки, гортані, стравоходу.}

2. ^{Бульбарний параліч (захворювання довгастого мозку з розла­дом ковтання).}

2. ^{Непритомність.}

3. ^{Відмова від їжі при психічних захворюваннях.}

^{ПЕРЕЛІК СУМІШЕЙ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ГОДУВАННЯ ХВОРИХ ЧЕРЕЗ ЗОНД}

1. ^{Суміші, приготовлені перед уживанням з рідких компонентів (молока, вершків, сметани, бульйону) з додаванням сухого молока, цукру, дрібно протертого м'яса, риби.}

2. ^{Продукти дитячого харчування ("Малютка", "Мальті", "Здо-ровье").}

1. ^{Різні "Енпіти" (білковий, знежирений, безлактозний).}

3. ^{Гомогенізовані консервні суміші промислового виробництва з натуральних продуктів (м'ясо-овочеві, м'ясо-круп'яні, молочно-круп'яні, молочно-фруктові).}

4. ^{Промислові швидко розчинні суміші, виготовлені на основі білків, жирів і вуглеводів рослинного походження.}

5. ^{Харчові дієтичні продукти, що складаються із суміші синте­тичних амінокислот, простих цукрів, вітамінів, мінеральних речовин із низьким вмістом жирів.}

^{ПРАВИЛА, ЯКИХ ТРЕБА ДОДЕРЖУВАТИ ПІД ЧАС ГОДУВАННЯ ХВОРИХ ЧЕРЕЗ ЗОНД}

1. ^{Організм хворого має поступово звикнути до споживання їжі через зонд, тому в перший день дають близько 50 % добової норми енергетичної цінності.}

2. ^{У наступні 2—3 доби кількість суміші поступово збільшують, а з 4-ї доби вводять увесь об'єм харчування.}

^{ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР}

^{Оснащення: стерильне: шлунковий зонд діаметром 3—5 мм, затис­кач, шприц Жане, гліцерин, гумові рукавички; інше: суміш для хар­чування, тепла вода.}

1. ^{Надайте пацієнту положення напівсидячи.}

2. ^{Чисто вимитими руками в гумових стерильних рукавичках візьміть тонкий стерильний зонд, закруглений кінець змастіть гліце­рином, на другий кінець накладіть затискач.}

3. ^{Зонд уведіть через носовий хід, просовуючи його поступово вздовж внутрішньої стінки, нахиляючи при цьому трохи назад голо­ву пацієнта.}

4. ^{Коли 15—17 см зонда ввійде в носову частину глотки, голову пацієнта нахиліть трохи вперед.}

5. ^{Вказівний палець однієї руки обмотайте бинтом або сервет­кою, уведіть у рот, намацайте кінець зонда, злегка притисніть його до задньої стінки глотки, а другою рукою проведіть зонд далі у стра-похід, вийміть палець.}

6. ^{Проведіть зонд у шлунок до позначки 55 см (або попередньо позначте на зонді відстань у пацієнта від різців до пупка).}

^{Примітка. Якщо неможливо ввести зонд через носові ходи, уведіть його через рот, використовуючи ларингоскоп.}

^{Зніміть затискач. До зовнішнього кінця зонда приєднайте ци­ліндр шприца Жане (можна лійку).}

7. ^{Поступово невеликими порціями (не більше ковтка) вилийте поступово в циліндр шприца підігріту підготовлену рідку їжу.}

8. ^{У кінці годування влийте через зонд чисту воду з тим, щоб промити зонд, накладіть затискач на кінець зонда і від'єднайте шприц.}

9. ^{Продезінфікуйте використане оснащення.}

10. ^{Вимийте і висушіть руки.}

11. ^{Зробіть запис про виконану процедуру.}

^{Примітки. 1. Якщо зонд потрапив замість стравоходу у трахею, то у притомного пацієнта почнеться кашель, у непритомного з'явиться ціаноз і задишка.}

2. ^{У разі, якщо пацієнт тривалий час потребує годування через зонд, його фіксують до крила носа або шкіри обличчя лігатурою за допомогою голки і голкотримача з тим, щоб пацієнт його не витягнув.}

3. ^{У деяких випадках годування тяжкохворих через зонд здійснюють за допомогою систем для введення інфузійних розчинів. Кількість крапель 60-80 за 1 хв.}

^{Годування тяжкохворих через гастростому (фістулу шлунка) і єюностому (фістулу порожньої кишки)}

^{Навчальна мета: вміти нагодувати хворого і доглядати за гаст-ростомою до формування каналу, нагодувати хворого і доглядати за гастростомою після формування каналу, нагодувати хворого через єюностому.}

^{Виховна мета: усвідомити значення психологічної підготовки хворих до харчування через гастростому, через єюностому.}

^{Початковий обсяг знань: знати показання до накладання гастро-стоми і єюностоми.}

^{Показання до накладання гастростоми: за допомогою хірургічно­го втручання накладають фістулу шлунка (гастростому) хворим із пухлинами стравоходу, глотки, опіками стравоходу. При цьому сте­рильну гумову трубку вводять у порожнину шлунка і фіксують її лігатурним швом до шкіри передньої черевної стінки, а після фор­мування каналу видаляють.}

^{Показання до накладання єюностоми: у разі пухлин верхнього відділу травного тракту, а також після операцій на стравоході і шлун­ку в деяких випадках накладають єюностому (фістулу порожньої кишки).}

^{ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР}

^{Оснащення: стерильне: зонд для харчування через гастростому, шприц Жане або лійка, перев'язувальний матеріал, ниркоподібний лоток, затискач, шпатель, пінцет, 70 % розчин етилового спирту, гумові рукавички; інше: лейкопластир, підігріта рідка їжа, цинкова мазь або паста Лассара.}

^{ГОДУВАННЯ ПАЦІЄНТА І ДОГЛЯД ЗА ГАСТРОСТОМОЮ ДО ФОРМУВАННЯ КАНАЛУ}

1. ^{Годування пацієнта починають з другої доби.}

2. ^{На ЧИСТІ руки надягніть гумові рукавички.}

3. ^{Зніміть затискач із трубки.}

4. ^{До кіпця трубки приєднайте лійку або циліндр шприца Жане і вливайте рідку їжу за призначенням лікаря.}

5. ^{Підігріту їжу вводьте невеликими порціями (150-200 мл) 5— 6 разів на добу. Об'єм їжі поступово збільшуйте до 450-500 мл, а кількість уведеш, зменшуйте до 3-4 разів.}

6. ^{Після годування пацієнта невеликою кількістю води промийте гумову трубку і перекрийте її затискачем або лігатурою для запобі­гання витіканню шлункового вмісту.}

7. ^{Шкіру навколо гастростоми просушіть стерильною сервет­кою, змастіть цинковою маззю або пастою Лассара для запобігання подразненню шкіри і накладіть стерильну суху пов'язку у вигляді штанців.}

8. ^{Зафіксуйте пов'язку смужками лейкопластиру, місце розташу­вання яких кожний раз змінюйте задля профілактики подразнення шкіри.}

^{Примітка. Постійно стежте, щоб у найближчі дні після операції, коли ще не сформувався канал, трубка не випала. При випаданні трубки негайно повідомте лікаря. Самостійно вводити її категорично заборонено.}

^{9. Продезінфікуйте використане оснащення, вимийте і висушіть руки.}

^{10.Здійсніть відповідний запис про виконання процедури.}

^{ГОДУВАННЯ ПАЦІЄНТА ЧЕРЕЗ ГАСТРОСТОМУ ПІСЛЯ ФОРМУВАННЯ КАНАЛУ}

1. ^{При тривалому постійному використанні гастростоми гумову трубку між харчуваннями видаляйте і вставляйте її у фістулу лише під час харчування пацієнта.}

2. ^{Запропонуйте пацієнту попередньо ретельно пережувати їжу, розвести її рідиною, а потім із рота сплюнути в лійку. Жування як складний рефлекторний акт сприяє виділенню шлункового соку, що поліпшує засвоювання їжі.}

3. ^{Не потрібно одноразово наливати в лійку велику кількість їжі, оскільки може статися спазм м'язів шлунка і їжа буде виходити на­зовні через стому.}

4. ^{Після харчування просвіт трубки промийте водою і видаліть її. Навчіть пацієнта вводити трубку самостійно і здійснювати харчу­вання через стому.}

5. ^{Здійсніть догляд за шкірою навколо стоми. Накладіть пов'язку.}

6. ^{Продезінфікуйте використане оснащення.}

7. ^{Вимийте і висушіть руки.}

8. ^{Здійсніть відповідний запис про виконання процедури.}

^{ГОДУВАННЯ ПАЦІЄНТА ЧЕРЕЗ ЄЮНОСТОМУ (ФІСТУЛУ ПОРОЖНЬОЇ КИШКИ)}

^{Воно мало чим відрізняється від такого при гастростомі, але пот­рібно дотримуватися нижченаведених правил.}

1. ^{Використовуйте суміші, що за хімічним складом наближають­ся до хімусу здорової людини. Спочатку в кишку вводять призначе­ний сольовий розчин з додаванням підігрітої глюкози.}

2. ^{Через 3—4 дні після адаптації кишок ентеральне харчування доповніть уведенням білкових гідролізатів (амінопептид, казеїну гід­ролізат).}

3. ^{Потім поступово до суміші додавайте жирові емульсії (інт-раліпід, ліпофундин).}

^{Запам'ятайте! З метою запобігання подразненню шкіри тре­ба ретельно і систематично здійснювати туалет шкіри навколо стоми, обробляти її після висушування 70 % розчином етилового спирту, потім накладати індиферентну мазь (цинкову мазь або пасту Лассара) і стерильну пов'язку.}

Практична навичка № ____

ВИМІРЮВАННЯ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА

РЄЄСТРАЦІЯ ДАННИХ ТЕРМОМЕТРІЇ У ТЕМПЕРАТУРНОМУ ЛИСТКУ

^{Навчальна мета: вміти вимірювати температуру тіла за допомо­гою медичного термометра в пахвовій ямці та пахвинній складці, вимірювати температуру в ротовій порожнині, вимірювати темпера­туру в прямій кишці, визначати температуру тіла за допомогою тер­мометра "Термотест", записувати показники температури тіла гра­фічно в температурному листку, продезінфікувати медичний термо­метр після використання.}

^{Виховна мета: вміти правильно оцінити показник температури тіла як важливий діагностичний і прогностичний критерій стану хворого.}

^{Початковий обсяг знань: усвідомлювати діагностичне значення вимірювання температури тіла, знати, коли можна здійснювати ви­мірювання температури тіла; ступені підвищення температури тіла, фізіологічні коливання температури тіла.}

^{Діагностичне значення вимірювання температури тіла. Температура тіла — важливий діагностичний і прогностичний критерій стану хво­рого, оскільки підвищення температури тіла в багатьох випадках свідчить про розвиток захворювання, про особливості його перебігу і реакцію організму хворого на патологічний процес.}

^{Час, коли здійснюється вимірювання температури тіла. Темпера­туру тіла вимірюють медичним термометром зазвичай двічі на добу: вранці натще з 6.00 до 8.00 і з 16.00 до 18.00 (до вечері). У цей час спостерігається максимальне коливання добової температури. Про­водити термометрію після їди не бажано, оскільки її показники бу­дуть дещо вищими.}

^{Іноді за призначенням лікаря при таких захворюваннях, як сеп­сис, ревматизм, туберкульоз, окремим хворим температуру тіла вимірюють кожні 2—3 год.}

^{Фізіологічні коливання температури тіла протягом дня між ран­ковими і вечірніми показниками становлять у середньому 0,3— 0,5 °С.}

^{У людей похилого і старечого віку температура тіла може бути дещо нижчою, ніж у людей середнього віку. У ранньому дитячому віці спостерігається нестійка температура тіла з великими коливан­нями протягом дня.}

^{Температура тіла в пахвовій ямці в нормі становить 36—37 °С, вона на 0,5—0,8 °С нижча, ніж температура слизових оболонок ро­тової порожнини, прямої кишки, піхви.}

^{ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР}

^{Оснащення: медичний термометр, термометр "Термотест", температурний листок, ниркоподібний лоток, марлеві серветки, дез­інфекційний розчин.}

^{ВИМІРЮВАННЯ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА В ПАХВОВІЙ ЯМЦІ І ПАХВИННІЙ СКЛАДЦІ}

1. ^{Перевірте рівень ртуті у термометрі і в разі потреби струсіть термометр, щоб вся ртуть опустилась у резервуар.}

2. ^{Запропонуйте пацієнту підняти руку. Якщо шкіра під пахвою волога, витріть її насухо, оскільки вологість охолоджує ртуть і показ­ники термометра будуть дещо нижчими.}

3. ^{У глибину пахвової ямки помістіть кінець термометра з резер­вуаром ртуті і запропонуйте пацієнту притиснути зігнуту в ліктьово­му суглобі руку до тіла і тримати термометр 8—10 хв.}

^{Ослабленим і непритомним пацієнтам підніміть руку, поставте термометр і під час вимірювання підтримуйте руку в потрібному положенні.}

4. ^{Результати занесіть у температурний листок, а термометр про­дезінфікуйте.}

5. ^{Дітям раннього віку вимірюйте температуру в пахвинній склад­ці перед годуванням. Для цього термометр помістіть у пахвинну складку, а ногу дитини дещо зігніть у кульшовому суглобі так, щоб термометр заховався в утвореній складці шкіри.}

^{Примітки. 1. У ранньому дитячому віці спостерігається нестійка темпе­ратура тіла з великими коливаннями протягом дня.}

^{2. Підвищення температури тіла на 1 °С супроводжується збільшенням частоти пульсу на 10 за 1 хв.}

^{Запам'ятайте! При вимірюванні температури тіла трапля­ються випадки симуляції пацієнтом підвищеної температури тіла або, навпаки, приховування її, тому медична сестра повинна сте­жити за діями пацієнта під час вимірювання температури тіла.}

^{ВИМІРЮВАННЯ ТЕМПЕРАТУРИ В РОТОВІЙ ПОРОЖНИНІ}

^{1. Резервуар термометра помістіть під язик пацієнта і попросіть його губами притримувати корпус термометра.}

^{2. Через 5 хв визначте показник термометра, а дані занесіть у температурний листок.}

^{Примітка. Перед вимірюванням температури в ротовій порожнині впев­ніться у відсутності запальних процесів порожнини рота, мигдаликів.}

^{ВИМІРЮВАННЯ ТЕМПЕРАТУРИ В ПРЯМІЙ КИШЦІ}

1. ^{Пацієнта покладіть на бік.}

2. ^{Резервуар термометра змастіть вазеліном.}

3. ^{Уведіть резервуар термометра за м'яз — замикач відхідника.}

4. ^{Через 5 хв визначте показник термометра і дані занесіть у тем­пературний листок.}

^{Примітка. Протипоказанням до ректального вимірювання температури є захворювання прямої кишки, пронос, закреп.}

^{ВИЗНАЧЕННЯ ПІДВИЩЕННЯ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА ЗА ДОПОМОГОЮ ТЕРМОМЕТРА "ТЕРМОТЕСТ"}

^{І.Для визначення температури тіла полімерну пластину при­кладіть до чола, за температури 36—37 °С на пластинці зеленим ко­льором засвітиться "гЧ" (норма), а за температури понад 37 °С — буква Р (ГеЬгіз — гарячка).}

^{Примітка. Такий метод використовують для швидкого виявлення лю­дей з підвищеною температурою тіла у великому колективі.}

^{ЗАПИС ПОКАЗНИКІВ ТЕМПЕРАТУРИ ТІЛА В ТЕМПЕРАТУРНИЙ ЛИСТОК}

1. ^{Зазначте в температурному листку дані: прізвище, імя та по батькові пацієнта.}

2. ^{Номер картки стаціонарного хворого, номер палати.}

3. ^{Зазначте дату.}

4. ^{Після кожного вимірювання температури тіла нанесіть крапку на вертикалі, що відповідає даті, часу вимірювання (ранок або вечір) і показнику температури тіла.}

^{Пам'ятайте, що одна поділка шкали "Т" відповідає 0,2 °С.}

^{5.З'єднайте крапки лініями, починаючи зі шкали «Т» і, таким чином, отримаєте температурну криву, яка візуально засвідчує підвищення температури тіла.}

Практична навичка № ____

^{ПІДРАХУВАННЯ ЧАСТОТИ ДИХАЛЬНИХ РУХІВ}

^{РЄЄСТРАЦІЯ ДАННИХ У ТЕМПЕРАТУРНОМУ ЛИСТКУ}

^{Оснащення: годинник із секундною стрілкою або секундомір, температурний листок}

^{ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР}

1. ^{Вимийте і висушіть руки.}

2. ^{Підготуйте годинник із секундною стрілкою або секундомір.}

3. ^{Запропонуйте пацієнту сісти на стілець або лягти у ліжко.}

4. ^{Пам'ятайте, що пацієнт може мимоволі затримувати або при­скорювати дихання, тому під час обстеження відволікайте його ува­гу або ведіть підрахунок непомітно для нього.}

5. ^{Можете рахувати дихання безпосередньо після визначення частоти пульсу, не відводячи руки від променевої артерії, тоді па­цієнт упевнений, що в нього рахують пульс.}

6. ^{Ураховуйте вдих і видих як один дихальний рух. Підрахунок проводьте протягом ЗО с, результат підрахунку помножте на 2, у разі потреби підрахунок проводьте протягом 1 хв.}

7. ^{Якщо дихання поверхневе і рухи грудної клітки або живота важко визначити, то зробіть вигляд, що рахуєте пульс, непомітно покладіть свою руку з рукою пацієнта йому на груди (при грудному типі дихання) або па живіт (при черевному типі дихання) і протягом ЗО с або 1 хв рахуйте кількість вдихів.}

8. ^{Можете також рахувати дихання, спостерігаючи за рухами грудної клітки і передньої черевної стінки.}

9. ^{Вимийте і висушіть руки.}

^{10.Одержані дані занесіть у відповідну медичну документацію.}

Практична навичка № ____

ВИЗНАЧЕННЯ ЖИТТЄВОЇ ЄМКОСТІ ЛЕГЕНЬ

ЗАДОПОМОГОЮ СПІРОМЕТРА.

Спірометрі́я (лат. spiro — дую, дихаю, грец. μέτέω - вимірюю) — визначення життєвого об'єму легень за допомогою спірометра. Спірометрію застосовують при профілактичних дослідженнях і з метою діагностики захворювань легень і серцево-судинної системи.

Показання:

1. оцінка об'єктивного впливу захворювань на функціональний стан легень

дослідження ризику розвитку захворювання (у курців, працівників шкід

ливих галузей при роботі з певними видами навантажень

2. встановлення оперативного ризику

3. оцінка прогнозу захворювання

4. оцінка загального стану здоров'я, де спірометрія може бути одним з по

казників

5. діагностика астми

Спірометр

Визначення ряду функціональних показників дихальної системи методом спірометрії здійснюється за допомогою спеціальних приладів - спірометрів (повітряних або водних). Перші спірометри, вимірювали об'єм легенів з використанням закритого контура. Пацієнт в положенні сидячи дихає в камеру, яка є рухливим циліндром, зануреним в ємність з водою. Зміни об'єму легенів реєструються як по зміні об'єму циліндра, сполученого з відкаліброваним барабаном, що обертається. У прикладі, представленому на малюнку зліва, вдих реєструється відхиленням запису на барабані догори, а видих - донизу.

Більшість спірометрів записують аналогічну діаграму, як в описаному вище спірометрі, яку називають спірограмою. Сучасні спірометри стали портативними і зручними.

Послідовність дій під час виконання процедури:

1. Дослідження проводиться в положенні хворого сидячи.

2. Висота ротової трубки або висота сидіння регулюються так, щоб обстежуваному не доводилося нахиляти голову або надмірно витягати шию.

3. Слід уникати нахилів тулуба вперед при виконанні видиху.

4. Одяг не повинен утрудняти екскурсії грудної клітки. Оскільки вимірювання засновані на аналізі ротового потоку повітря, необхідне використання носового затискача та контроль за тим, щоб губи обстежуваного щільно охоплювали спеціальний загубник і не було витоку повітря повз загубника протягом всього дослідження.

5. Якщо у хворого є зубні протези, то перед дослідженням їх не можна знімати, оскільки вони є опорою для губ і щік і тим самим перешкоджають витоку повітря.

6. Перед кожним дослідженням пацієнта детально інструктують, а у ряді випадків наочно демонструють процедуру виконання даного тесту.

7. Після закінчення процедури продезінфікуйте використане обладнання,

Вимийте та висушіть руки

8. Зробіть відповідну реєстрацію показників спірометрії у відповідній медич

ній документацій.

Практична навичка № ____

ПОДАВАННЯ КИСНЮ З

КИСНЕВОЇ ПОДУШКИ

^{Навчальна мета: вміти використати інгаляційний спосіб оксиге­нотерапії, застосовуючи централізовану систему, використати інга­ляційний спосіб оксигенотерапії, застосовуючи кисневі подушки, дезінфікувати носові катетери.}

^{Виховна мета: усвідомити необхідність суворого дотримання правил безпеки під час експлуатації кисневих установок.}

^{Початковий обсяг знань: знати фізіологічну дію кисню, показан­ня до оксигенотерапії, правила техніки безпеки під час експлуатації кисневих установок.}

^{Фізіологічна дія кисню: при збільшенні вмісту кисню в тканинах знижується метаболічний ацидоз завдяки видаленню недоокислених продуктів обміну речовин, що призводить до усунення або змен­шення гіпоксії, нормалізації дихання, поліпшення роботи серця, нормалізації сну.}

^{Показанням до оксигенотерапії є гіпоксемія (низький рівень кис­ню в артеріальній крові). Причиною гіпоксемії може бути порушен­ня вентиляції легень при паралічі дихальних м'язів, передозуванні ліків, що пригнічують дихальний центр, набряку легенів, тяжких інфекційних захворюваннях, захворюваннях серця.}

^{Техніка безпеки при експлуатації кисневих установок. Медичний кисень міститься в металевих балонах синього кольору ємкістю 1; 2; 5; 16; 40 л у газоподібному стані під тиском до 150 атм. Такий висо­кий тиск небезпечний, тому кисневі балони зберігають у спеціаль­них нежилих приміщеннях або металевих шафах, розміщених поза лікарняними відділеннями.}

^{Балони зберігають у вертикальному положенні і фіксують їх ме­талевими поясами. Кисень до відділень стаціонару потрапляє по га­зопроводу. Тиск кисню в газопроводі до 3 атм, він регулюється за допомогою редуктора, до якого приладнаний манометр.}

^{Оскільки в кисневому середовищі різко прискорюється процес горіння, неприпустимо в приміщенні палити, користуватися відкри­тим вогнем або електроприладами.}

^{Заборонено нагрівати балони, зберігати їх у горизонтальному положенні.}

^{Спалахи в кисневому середовищі ефіру, спирту, бензину, ма­шинного масла призводять до вибуху. У зв'язку з цим категорично заборонено використання цих речовин у приміщеннях кисневої служби.}

^{Заборонено змащувати руки жирним кремом під час експлуата­ції кисневих установок.}

^{При перевірці наявності кисню в балоні в жодному разі не можна направляти струмінь газу в обличчя, оскільки стиснений кисень — це сухий і холодний газ, який під час контакту зі слизовими оболонка­ми може призвести до їх ушкодження.}

^{ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР ЗАПОВНЕННЯ КИСНЕВОЇ ПОДУШКИ КИСНЕМ}

^{Оснащення: балон, заповнений медичним киснем, редуктор, кис­нева подушка, затискач.}

1. ^{Простежте, щоб у вас на руках не було залишків жиру, крему, олії.}

2. ^{Візуально оцініть стан кисневої подушки, звертаючи увагу на її цілість.}

3. ^{З гумової трубки кисневої подушки зніміть затискач і мунд­штук.}

4. ^{Надягніть лямку від кисневої подушки на передпліччя лівої руки.}

5. ^{Приєднайте гумову трубку подушки до штуцера редуктора.}

6. ^{Зверніть увагу на манометри редуктора. Один із них показує тиск кисню у балоні, інший — тиск, під яким кисень випускається із балона.}

7. ^{Користуючись вентилем редуктора, наповніть подушку кис­нем під тиском 1—2 атм. (вентиль редуктора слід крутити за годин­никовою стрілкою, стежачи за стрілкою манометра низького тис­ку).}

8. ^{Побачивши наповнення подушки (вона стала твердою, розп­равились поперечні складки), вентиль редуктора закрутіть проти го­динникової стрілки.}

9. ^{Гумову трубку кисневої подушки перетисніть затискачем, щоб кисень не виходив в атмосферу.}

10. ^{Від'єднайте гумову трубку подушки від вихідного штуцера редуктора.}

11. ^{Надіньте на гумову трубку кисневої подушки мундштук з краном (кран мас бути закритий).}

12. ^{Надіньте на подушку бавовняний чохол.}

^{ІНГАЛЯЦІЙНИЙ СПОСІБ ОКСИГЕНОТЕРАПІЇ З КИСНЕВОЇ ПОДУШКИ}

^{Оснащення: заповнена киснем подушка, чиста марлева серветка, стерильний носовий катетер, апарат Боброва, вода, розчин фура-циліну 1:5000, бинт.}

1. ^{Психологічно підготуйте пацієнта і надайте йому зручного по­ложення напівсидим и.}

2. ^{Вимийте і висушіть руки.}

3. ^{Марлеву серветку складіть у чотири шари, змочіть водою, ви­даліть надлишок рідини, обгорніть мундштук серветкою і закріпіть її до основи мундштука бинтом.}

4. ^{Кисневу подушку покладіть збоку від пацієнта.}

5. ^{Притисніть до рота пацієнта мундштук кисневої подушки; по­передьте пацієнта, щоб він вдихав ротом, а видихав носом.}

6. ^{Зніміть затискач з гумової трубки подушки, відкрийте кран мундштука і регулюйте ним подачу кисню.}

7. ^{По мірі зменшення кисню в подушці спочатку повільно на­тискайте, а потім скручуйте з протилежного боку, щоб максимально використати кисень.}

8. ^{Спостерігайте за станом пацієнта і допомагайте йому притри­мувати мундштук.}

^{9. По закінченні процедури від'єднайте і продезінфікуйте мунд­ штук та зніміть бавовняний чохол для прання.}

10. ^{Вимийте і висушіть руки.}

11. ^{Зробіть позначку у відповідному медичному документі. Примітка. Можна підвищити ефективність кисневої подушки, якщо}

^{мундштук замінити катетером, а зволоження кисню здійснити водою через апарат Боброва. Для цього до довгої скляної трубки приєднайте подушку, до короткої — стерильний носовий катетер. Катетер змочіть розчином фурациліну 1:5000 або стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду і введіть його в один із носових ходів на глибину 15 см.}

Практична навичка № ____

ПОДАВАННЯ КИСНЮ

ЧЕРЕЗ НОСОВІ КАТЕТЕРИ

^{Оснащення: вентиль централізованої подачі кисню, апарат Боб­рова з водою, стерильний носовий катетер, ізотонічний розчин на­трію хлориду, бинт.}

1. ^{Психологічно підготуйте пацієнта і надайте йому зручного по­ложення напівсидячи.}

2. ^{Вимийте і висушіть руки.}

3. ^{Заповніть водою апарат Боброва так, щоб нижній кінець дов­гої скляної трубки занурився у воду.}

4. ^{Приєднайте апарат Боброва до централізованої кисневої сис­теми.}

5. ^{До зовнішнього кінця короткої скляної трубки апарата приєд­найте стерильний носовий катетер. Перевірте еластичність катетера, відсутність у ньому тріщин.}

6. ^{Зафіксуйте апарат Боброва біля голови пацієнта до спинки ліжка за допомогою бинта.}

7. ^{Переконайтесь у прохідності верхніх дихальних шляхів. За на­явності виділень очистіть носові ходи за допомогою електровідсмок-тувача.}

8. ^{Змочіть катетер стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду і введіть його через носовий хід на глибину 15 см (відстань від кінчика носа до вушної часточки).}

9. ^{Відрегулюйте оптимальну дозу кисню (4—6 л/хв), що забезпе­чує концентрацію кисню в повітрі до 30—40 %. Не допускайте пере­насичення організму киснем, оскільки у високих концентраціях він погано впливає на серцево-судинну і дихальну систему.}

10. ^{Зовнішню частину носового катетера в разі потреби зафік­суйте до шкіри обличчя лейкопластиром.}

11. ^{Кожні 30—40 хв змінюйте положення катетера (з правого но­сового ходу переставте в лівий і навпаки) для запобігання пролеж­ням і висиханню слизової оболонки носових ходів.}

^{2. Після закінчення оксигенотерапії закрийте вентиль централі­ зованої системи, вийміть носовий катетер із носового ходу.}

^{13. Продезінфікуйте використане оснащення. Вимийте і ви­ сушіть руки.}

^{14.Зробіть позначку у відповідній медичній документації.}

^{Запам'ятайте! При поверхневому розміщенні катетера ки-щ сень спричинює подразнення слизової оболонки носа, а також більша його частина витрачається марно. При введенні катетера нижче носової частини глотки можливе потрапляння його в стра­вохід з подальшим роздуванням шлунка.}

^{Примітки.}

^{1. Якщо виникло першіння в носі та носовій частині глотки, тимчасово припиніть подачу кисню і закрапайте в ніс краплі на олійній ос­нові.}

^{2. При набряку легенів для зволоження кисню використовують 96 % етиловий спирт. Інгаляцію здійснюють протягом 20—30 хв з перервою на 10— 15 хв, під час перерви пацієнту дають вдихати кисень}

Практична навичка № ____

ДОСЛІДЖЕННЯ ПУЛЬСУ

РЄЄСТРАЦІЯ ДАННИХ У ТЕМПЕРАТУРНОМУ ЛИСТКУ

^{Характеристика основних параметрів пульсу.}

^{Пульс — це періо­дичні коливання стінок артерій унаслідок руху крові та зміни тиску в судинах при кожному скороченні серця. За характером пульсу можна визначити стан серцево-судинної системи і загальний стан пацієнта.}

^{Частота пульсу у здорової людини становить 60—80 за 1 хв і від­повідає кількості серцевих скорочень. Частоту серцевих скорочень понад 80 за 1 хв називають тахікардією, а частоту серцевих скоро­чень менше ніж 60 за 1 хв — брадикардією. У фізіологічних умовах частота пульсу залежить від багатьох чинників: віку (найбільша час­тота пульсу в перші роки життя); фізичного навантаження, під час якого пульс прискорюється; фізіологічного стану (під час сну пульс сповільнюється); статі (у жінок пульс на 5—10 ударів частіший, ніж у чоловіків); психічного стану (від страху, гніву, болю пульс приско­рюється). Підвищення температури тіла на 1 °С прискорює пульс на 8—10 за 1 хв. Особливо тривожним симптомом є зниження темпера­тури тіла з тахікардією, що наростає.}

^{Наповнення пульсу визначають за кількістю крові, яка утворює пульсову хвилю і залежить від систолічного об'єму серця. При за­довільному наповненні відчуваються під пальцями високі пульсові хвилі, при поганому — малі пульсові хвилі. Частий, ледве відчутний пульс називають ниткоподібним.}

^{Напруженням пульсу називають ступінь опору артерій натиску пальця. Його визначають силою, з якою необхідно притиснути стін­ку артерії, щоб припинити пульсацію. Напруження залежить від тиску крові в артерії, зумовленого діяльністю серця і тонусом судин­ної стінки. Так, у разі гіпертонічної хвороби судину стиснути важко. Такий пульс називають напруженим, або твердим. Навпаки, при різ-}

^{кому зниженні артеріального тиску, наприклад при колапсі, навіть легке натискання на артерії призводить до того, що пульс зникає. Такий пульс називають м 'яким.}

^{У здорової людини серце скорочується ритмічно, з однаковими інтервалами між пульсовими хвилями.}

^{При захворюванні серцево-судинної системи часто виникають аритмії.}

^{Найважливішими для оцінювання стану здоров'я людини є такі види аритмії:}

1. ^{екстрасистолічна — між двома черговими скороченнями сер­ця виникає додаткова систола (екстрасистола). Пауза, що настає за екстрасистолою, називається компенсаторною паузою і є значно довшою від звичайної. Екстрасистоли можуть бути поодинокими і груповими. При деяких захворюваннях виникають напади екстра­систолічної тахікардії, які можуть тривати від декількох секунд до кількох діб;}

2. ^{миготлива аритмія відзначається відсутністю закономірності ритму і наповнення пульсу. Вона характерна для тяжкого ураження міокарда.}

^{Дуже часто при миготливій аритмії розвивається дефіцит пульсу, при якому не всі серцеві скорочення виштовхують в артерії достат­ню кількість крові. Іноді пульсова хвиля не досягає периферійних артерій і не визначається під час пальпації. У цьому випадку недо­статньо порахувати пульс на променевій артерії, а обов'язково треба порахувати кількість серцевих скорочень, скориставшись допомо­гою колеги. Різниця цих показників і є дефіцитом пульсу.}

^{СУДИНИ, ЩО НАЙЧАСТІШЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ПАЛЬПАЦІЇ ПУЛЬСУ}

^{Найчастіше пульс визначають на променевій артерії (на долонній поверхні передпліччя біля основи великого пальця).}

^{Визначають пульс на сонній артерії, яка розташована на шиї — по передньому краю груднинно-ключично-соскоподібного м'яза, приблизно на його середині.}

^{На скроневій артерії пульс досліджують на рівні брів, відступив­ши від зовнішнього кута ока на 1 — 1,5 пальця в бік вуха.}

^{Пульсацію стегнової артерії визначають нижче від пахвинної складки, приблизно на її середині.}

^{Пульс на ліктьовій артерії визначають на 1 см медіальніше від ямки ліктьового згину.}

^{Дослідження пульсу на тильній артерії стопи проводять у прок­симальній частині першого міжплесневого простору}

^{ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ДОСЛІДЖЕННЯ ПУЛЬСУ}

^{Оснащення: годинник із секундною стрілкою або секундомір, стетофонендоскоп.}

1. ^{Запропонуйте пацієнту сісти на стілець або зручно лягти у ліжку, психологічно підготуйте його.}

2. ^{Вимийте і висушіть руки.}

3. ^{Для дослідження пульсу на променевій артерії руку пацієнта розмістіть на столі або у ліжку ребром у положенні, середньому між супінацією і пронацією.}

4. ^{Розташуйте II, III і IV пальці обох рук на долонній поверхні правого і лівого передпліччя. Відчувши пульсуючу артерію в зазна­ченому місці, з помірною силою притисніть її до внутрішньої повер­хні променевої кістки.}

5. ^{У разі однакових властивостей пульсу на обох руках дослід­ження продовжуйте на одній руці.}

6. ^{Відчувши пульсову хвилю, насамперед зверніть увагу на часто­ту пульсу, його ритм, наповнення і напруженість.}

7. ^{Для визначення частоти пульсу за 1 хв підрахунок проводьте протягом ЗО с і одержане число помножте на 2. Якщо пульс арит­мічний або частота його більша чи менша від звичайної, то, щоб не помилитися, повторно підрахуйте пульс протягом 1 хв.}

^{ЗАПИС ПОКАЗНИКІВ ЧАСТОТИ ПУЛЬСУ В ТЕМПЕРАТУРНИЙ ЛИСТОК}

^{• Пам'ятайте, що па шкалі «П»(пульс) у температурному лист­ ку є поділки частоти пульсу від 50 до 160 за 1 хв.}

^{При значеннях частоти пульсу від 50 до 100 одна поділка означає 2 удари, а при значеннях частоти пульсу понад 100 за 1 хв — 4 удари.}

^{• Частоту пульсу позначте червоним кольором з наступним зоб­ раженням у вигляді кривої лінії}

Практична навичка № ____

^{ВИМІРЮВАННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ}

^{РЄЄСТРАЦІЯ ДАННИХ У ТЕМПЕРАТУРНОМУ ЛИСТКУ}

^{Артеріальний тиск — це тиск крові на стінки судин. Розрізняють систолічний (максимальний) тиск, що виникає в момент систоли сер­ця, коли пульсова хвиля досягає найвищого рівня, діастолічний (міні­мальний) тиск, що виникає в кінці діастоли серця, а також пульсовий тиск (різниця між величинами систолічного і діастолічного тиску).}

^{У нормі систолічний артеріальний тиск коливається від 100 до 140 мм рт. ст., мінімальний — від 60 до 90 мм рт. ст. залежно від віку, фізичного навантаження і психічного стану людини. Добові коливання — в межах 10-20 мм рт. ст. Уранці тиск дещо нижчий, ніж увечері. Залежно від різних фізіологічних процесів (втома, збуд ження, споживання їжі) рівень артеріального тиску може змінюва­тися. З віком артеріальний тиск дещо підвищується.}

^{Вимірювання артеріального тиску служить незамінним діагнос­тичним методом під час обстеження пацієнтів і є важливим об'єктивним показником функції серцево-судинної системи. Керу­ючись показниками артеріального тиску, можна визначити ступінь тяжкості шоку або колапсу, величину крововтрати. Під контролем артеріального тиску проводиться введення крові, деяких ліків. По­казники артеріального тиску можуть відображати ступінь захворю­вання різних органів (нирок, ендокринних залоз).}

^{Підвищення артеріального тиску понад норму називають ар­теріальною гіпертензією, а зниження — артеріальною гіпотензією.}

^{ПОСЛІДОВНІСТЬ ДІЙ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ПРОЦЕДУР}

^{ВИЗНАЧЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ ЗА ДОПОМОГОЮ СФІГМОМАНОМЕТРА СЛУХОВИМ МЕТОДОМ КОРОТКОВА}

^{Оснащення: сфігмоманометр мембранний, стетофонендоскоп, температурний листок.}

1. ^{Психологічно підготуйте пацієнта, вимийте і висушіть руки.}

2. ^{Запропонуйте пацієнту лягти в ліжко або сісти біля стола з оголеною рукою.}

3. ^{Розмістіть його руку на рівні серця в розслабленому положен­ні, а для кращого розгинання руки під лікоть покладіть валик або попросіть пацієнта підкласти стиснену в кулак кисть вільної руки.}

4. ^{Накладіть манжетку на нижню третину плеча (на 3—5 см вище ліктьового згину) так, щоб між нею і шкірою плеча проходив тільки один палець. Одяг не повинен стискати руку вище від манжетки.}

5. ^{З'єднайте манометр із манжеткою. Перевірте положення стріл­ки манометра відносно нульової поділки шкали і встановіть його на одному рівні з плечем.}

6. ^{Пальпаторно визначте в ліктьовому згині місце пульсації ар­терії і без особливого натискування прикладіть фонендоскоп.}

7. ^{Візьміть у долоню балончик тонометра, закрийте його вентиль за годинниковою стрілкою і нагнітайте повітря в манжетку.}

8. ^{Зафіксуйте момент, коли зникає звук пульсових ударів, після чого продовжуйте нагнітати повітря ще 20—30 мм рт. ст.}

9. ^{Трохи відкрийте вентиль на балоні проти годинникової стріл­ки і поступово знижуйте тиск у манжетці. Одночасно за допомогою фонендоскопа вислуховуйте тони на плечовій артерії і стежте за по­казником шкали манометра.}

^{10. Зафіксуйте на шкалі манометра відмітку, на якій з'являється перший пульсовий удар, що характеризує величину максимального (систолічного) артеріального тиску.}

11. ^{Деякий час ці тони будуть прослуховуватися, потім зникнуть. Момент зникнення тонів на ліктьовій артерії зафіксуйте на шкалі ма­нометра. Цей показник відповідає мінімальному (діастолічному) тиску.}

12. ^{Після визначення артеріального тиску відкрийте повністю вентиль балона, випустіть повітря з манжетки, роз'єднайте апарат із манжеткою, зніміть манжетку з руки.}

13. ^{Запишіть результат вимірювання артеріального тиску цифро­вим методом (наприклад, 125/80 мм рт. ст.) або позначте графічно на температурному листку у вигляді стовпчика. Максимальний тиск зображають червоним олівцем, а мінімальний — синім. Ціна однієї поділки шкали АТ відповідає 5 мм рт. ст.}

14. ^{У разі потреби визначайте артеріальний тиск тричі з інтерва­лом 3—5 хв. У цьому разі зареєструйте найнижчий показник.}

15. ^{Продезінфікуйте манжетку апарата і фонендоскоп.}

^{іь Запам'ятайте! Не можна накладати манжетку поверх одягу, ш а також стискати плече щільно закатаним рукавом, тому що може бути порушена точність вимірювання артеріального тиску. Треба бути особливо уважним під час вимірювання артеріального тиску пацієнтам, у яких спостерігається брадикардія або аритмія. Дотримуйтесь основного правила вимірювання артеріального тиску: манжетка і іонометр повинні бути на рівні серця. При ожирінні пацієнта, коли для плеча не вистачає манжетки, можна накласти її на передпліччя і визначити артеріальний тиск, вислуховуючи гони па променевій артерії.}

^{ВИЗНАЧЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ ЗА ДОПОМОГОЮ ЕЛЕКТРОННОГО СФІГМОМАНОМЕТРА}

^{Оснащення: електронний сфігмоманометр, температурний листок.}

1. ^{З тильного боку апарата поставте в гніздо елементи живлення.}

2. ^{Запропонуйте пацієнту сісти на стілець або лягти у ліжку на спину.}

3. ^{На оголену руку пацієнта накладіть манжетку так, щоб датчик розмістився на 1 см медіальпіше від ямки ліктьового згину.}

4. ^{З'єднайте манжетку з блоком живлення.}

5. ^{У манжетку нагнітайте повітря доти, доки не зникнуть звуко­вий і світловий сигнали.}

6. ^{Поступово випускайте повітря з манжетки.}

7. ^{Поява перших звукового і світлового сигналів відповідає на манометрі величині систолічного тиску. Останні звуковий і світло­вий сигнали відповідають на манометрі величині діастолічного тис­ку. На манометрі реєструється цифрами показання артеріального систолічного і діастолічного тиску.}

8. ^{Крім того, одночасно на манометрі реєструється частота пульсу.}

9. ^{Зніміть і продезінфікуйте манжетку.}

10. ^{Відключіть елементи живлення по закінченні роботи.}

10. ^{Дані показники зареєструйте у відповідній медичній доку­ментації.}

^{Примітка. Цей метод дає змогу пацієнту самому легко вимірювати ар­теріальний тиск, не потребує вислуховування стетофонендоскопом.}

^{ВИЗНАЧЕННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ ОСЦИЛЯТОРІІИМ МЕТОДОМ (БЕЗ ФОНЕНДОСКОПА)}

^{Оснащення: мембранний сфігмоманометр.}

1. ^{У манжетку нагнітайте повітря до повного стискання плечової артерії (відсутність пульсу на променевій артерії).}

2. ^{Відкрийте вентиль апарата і поступово випускайте повітря.}

3. ^{Момент появи перших осциляцій (коливання стрілки пружин­ного манометра) позначте на стрілці манометра — це величина сис­толічного тиску.}

4. ^{Зникнення коливань стрілки відповідає діастолічному тиску. Примітка. Осциляторний метод визначення артеріального тиску не дає максимально точних результатів.}

Практична навичка № ____

ВИЗНАЧЕННЯ НАБРЯКІВ

Визначення добового діурезу та водного балансу використовується у практичній діяльності для діагностики прихованих набряків

Оснащення:

1. градуйована ємкість;

2. температурний листок.

Визначення добового діурезу та водного балансу.

Здійснюючи догляд за хворими з хронічною недостатністю кровообігу, слід пам’ятати, що серцеві набряки на початкових стадіях захворю­вання можуть бути прихованими. У таких випадках затримка рі­дини в організмі проявляється швидким збільшенням маси тіла та зменшенням виділення сечі. Дуже важливо хворим із хроніч­ною недостатністю кровообігу щоденно визначати кількість виді­леної за добу сечі (добовий діурез), порівнюючи її з кількістю ви­питої та введеної парентерально рідини (водний баланс). Під час підрахування кількості випитої рідини враховують також фрукти й овочі, маса яких повністю зараховується до загальної кількості отриманої рідини.

Послідовність дій під час визначення добового діурезу та водного балансу

1. Сечу, виділену хворим о 6-й годині ранку, вилийте в унітаз (вона не враховується).

2. Визначте кількість виділеної протягом доби сечі (до 6-ї го­дини ранку наступного дня).

3. Протягом доби фіксуйте кількість випитої рідини (вклю­чаючи овочі та фрукти) і кількість уведених парентерально роз­чинів.

4. Дані, отримані при визначенні добового діурезу та водного балансу, запишіть у температурний листок.

Добовий діурез повинен складати не менше як 70—80% від усієї отриманої хворим за добу рідини.

Якщо хворий протягом доби виділяє сечі набагато менше, ніж вживає рідини (від’ємний діурез), це означає, що частина рідини затримується в організмі, збільшуються набряки й накопичується рідина в порожнинах (водянка порожнин).

Якщо хворий протягом доби виділяє сечі більше, ніж кількість випитої рідини, то це позитивний діурез. Він спостерігається у хворих з недостатністю кровообігу в період ліквідації набряків під час приймання сечогінних препаратів.

Стан водного балансу організму можна контролювати також шляхом визначення маси тіла хворого. Збільшення маси тіла свід­чить про затримку рідини й навпаки.

При підвищенні температури тіла понад 37 °С втрата води че­рез легені та шляхом випаровування з поверхні шкіри на кожен градус становить близько 200 мл за добу.

У здорової людини сечовипускання відбувається 5—6 разів на добу, причому переважно вдень. У разі серцевої та ниркової недо­ статності кількість сечі, що виділяється вночі, може перевищува­ти кількість сечі, котра виділяється вдень. Це явище називається ніктурією.

Практична навичка № ____

НАДАННЯ ДОПОМОГИ ПІД ЧАС БЛЮВАННЯ

АСПІРАЦІЇ БЛЮВОТНИХ МАС.

ДОПОМОГА ХВОРОМУ В РАЗІ БЛЮВАННЯ

Навчальна мета: уміти надати допомогу хворому, який пере­буває в свідомому стані, при блюванні залишками їжі; надати до­помогу хворому, який перебуває в непритомному стані, при блю­ванні залишками їжі; надати невідкладну допомогу хворому в ра­зі кривавого блювання; негайно допомогти хворому гіри аспірації блювотних мас; зібрати блювотні маси й відправити їх до лабора­торії.

Виховна мета: усвідомити значення догляду за хворим у разі блювання.

Початковий обсяг знань: знати причину та ознаки блювання залишками їжі; причини та ознаки кривавого блювання; загальні симптоми шлунково-кишкової кровотечі; тактику медичної сест­ри в разі виникнення блювання у хворого.

Оснащення:

1. таз або відро;

2. клейонка, пелюшка, рушник, гумові рукавички;

3. вода питна або 2% розчин натрію гідрокарбонату;

4. ниркоподібний лоток;

5. суха скляна банка або емальований посуд з кришкою;

6. марлеві серветки;

7. затискувач;

8. електровідсмоктувач;

9. носовий катетер;

10. коагулянти:

10% розчин кальцію хлориду — 10 мл або 1% — 100 мл; 5% розчин амінокапронової кислоти — 100 мл; 5% розчин аскор­бінової кислоти —10 мл; 1% розчин вікасолу — 1—2 мл;

11. стерильна система для внутрішньовенного краплинного введення розчинів;

12. стерильний шприц ємкістю 2 мл, голка;

13. 70% розчин етилового спирту;

14. бікс зі стерильними ватними кульками;

15. пузир з льодом.

Причина блювання: загострення виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки, гострий панкреатит, отруєння недобро­якісною їжею, інсульт, гіпертонічний криз, пухлина мозку.

Ознаки блювання залишками їжі: найчастіше блювотні ма­си відповідають характеру вжитої напередодні їжі, частки якої перебувають у різній стадії перетравлювання й мають кислий запах.

ГІри тривалій затримці їжі в шлунку вміст його розкладається і з’являється гнилісний запах.

У разі блювання натіце маси забарвлюються жовчю внаслідок попадання її з дванадцятипалої кишки.

Після блювання центрального походження, як правило, полег­шення не настає.

Блювання, яке часто повторюється, призводить до виснажен­ня та зневоднення організму.

Причина кривавого блювання: кровоточива виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки, рак шлунка, цироз печінки, варикозне розширення вен стравоходу, отруєння їдкими лугами.

Ознаки кривавого блювання. Домішки свіжої крові забарвлю­ють блювотні маси в рожевий колір. У разі затримки крові в шлунку під дією шлункового соку кров змінює свій колір і блю­вотні маси набувають кольору кавової гущі. Крім блювотних мас, через добу від початку кровотечі виділяється дьогтеподібний кал (мелена).

Загальні симптоми шлунково-кишкової кровотечі. У разі шлун­ково-кишкової кровотечі розвивається запаморочення, блідість шкірних покривів, охолодження кінцівок, порушення зору, часто непритомний стан. Пульс слабкого наповнення, прискорений.

Тактика медичної сестри в разі виникнення бтования у хворо­го. Медична сестра повинна пам’ятати, що блювання — це симп­том не лише захворювання шлунка, а й багатьох інших хвороб. Про виникнення блювання у хворого потрібно негайно повідоми­ти лікаря, особливу увагу звернути на час виникнення блювання та характер блювотних мас.