5. Дві стадії та три періоди розвитку фінансової науки

Можна виділити дві великі стадії, характерні для становлення і розвитку науки про фінанси. Перша, що почалася за часів Римської імперії і закінчилася в середині XX століття, знайшла своє теоретичне оформлення в так званої класичної теорії фінансів. На зміну цій стадії прийшла друга, логіку яка виражає неокласична теорія фінансів. Суть першої теорії полягає в домінанту держави у фінансах; суть другої теорії - в домінанту фінансів приватного сектора (точніше, мова тут йде переважно про фінанси з позиції великих компаній і ринків капіталу).

Зважаючи на виняткову тривалості першої стадії прийнято виділяти в ній окремі періоди. Один з провідних теоретиків фінансової науки XIX ст., Професор Гейдельберзького університету К. Рау (1792 - 1870) виділив три періоди в її розвитку: ненаукове стан, перехід до наукової обробки, науковий (раціональний) період.

Період ненаукового стану був самим тривалим - історики фінансової науки відносять початок цього періоду до часу Стародавньої Греції та Риму. У ті роки панував патріархальний погляд, згідно з яким держава розглядалася в частині акумулювання коштів на суспільні потреби як звичайне приватна особа. Доходи держави складалися з декількох джерел, основним з яких була плата за користування державними землями, рудниками, ринками, пристанями і т.п. Напрями витрачання державних коштів також не відрізнялися великою різноманітністю. У той час не було потреби в складній фінансовій системі, так як види і напрями державних витрат були вельми нечисленними.

У середні століття будь - яких значущих систематичних розробок з фінансової тематики все ще не було, тим не менш саме кінець середньовіччя розглядається багатьма вченими як початок другого періоду розвитку фінансової науки - переходу до наукової обробки.

Значний внесок в систематизацію знань про фінанси був зроблений італійськими вченими, більше того, на думку відомого петербурзького вченого А. І. Буковецького, саме в містах Верхній Італії в XV ст. відбулося власне зародження фінансової науки. Так, питаннями систематизації знань у галузі фінансів займалися такі видатні вчені, як Д. Карафа (? - 1487), Н. Макіавеллі (1480 - 1540), Дж. Ботеро (1540 - 1617) та інші.

Це були роки раннього меркантилізму, який відкрив епоху первісного накопичення капіталу. Основна ідея цієї течії виражалася в активному втручанні держави в господарське життя.

Лише до середини XVIII ст. з появою робіт фізіократів поступово почало формуватися розуміння того, що подібна розбійницька політика держави в галузі фінансів безперспективна, що державне господарство повинно керуватися загальними економічними законами.

XVIII століття взагалі вважається переломним у плані становлення і зміцнення науки про фінанси - саме другою половиною XVIII ст. багато вчених датують появу систематизованої фінансової науки як самостійного напрямку. У ці роки якраз і почався так званий науковий, або раціональний, період в її розвитку. Хоча поштовх цьому було дано роботами фізіократів, перші представники систематизованої фінансової науки німецькі вчені Й. Юсті (1720 - 1771) та Й. Зонненфельс (1732 - 1817) були фахівцями в області камеральних наук. До камеральним відносили науки, які мали відношення до державної скарбниці, тобто вилучення доходів для потреб держави: сільське господарство, гірнича справа та ін Фінансова наука входила до цього переліку, оскільки акумулювала загальні відомості про способи отримання доходів для потреб держави.

Надалі робота в оформленні нового наукового напрямку значно інтенсифікувалася - вже до кінця XIX ст. головним чином зусиллями представників німецької економічної школи склалося цілком однозначне тлумачення терміна «фінанси» і сформувалася структура однойменного наукового напрямку. Відбулося остаточне оформлення так званої класичної теорії фінансів, що представляла собою звід адміністративних та господарських знань з ведення фінансів держави і публічних спілок; в основі цих знань - систематизація та розвиток методів добування та витрачання необхідних коштів.

Одне з найбільш коротких і ємних визначень цього напряму дав професор Павийского університету (Північна Італія) Л. Косса, праці якого в галузі фінансів були дуже популярні в Європі в кінці XIX - початку XX ст.: «Фінансова наука - є теорія державного майна. Вона навчає кращим правилами, за якими слід складати його, управляти і користуватися ним ».

Слід звернути увагу на дві особливості формування фінансової науки. По-перше, фінанси однозначно трактувалися як кошти держави: надалі сферу їх застосування розширили - під фінансами стали розуміти кошти, що належать публічним спілкам (муніципалітетам, графствам, землям, громадам та ін.) По-друге, фінанси не зводилися лише до грошових коштів; під фінансами розумілися будь-які кошти держави, отримані у вигляді грошей, матеріалів, послуг.

Період становлення і розвитку класичної теорії фінансів, який тривав майже двісті років, закінчився в середині XX ст. Напередодні Другої світової війни і відразу ж після неї ситуація у світовій економіці починає різко змінюватися - у міру розвитку ринкових відносин роль держави і публічних спілок в економіці знижується. Розвиток та інтернаціоналізація ринків капіталу, підвищення ролі транснаціональних корпорацій, процеси концентрації в області виробництва, посилення значущості фінансового ресурсу як основоположного в системі ресурсного забезпечення будь-якого бізнесу привели в середині XX ст. до необхідності теоретичного осмислення ролі фінансів на рівні основної системоутворюючої осередки будь-якої економічної системи, тобто на рівні господарюючого суб'єкта. Зусиллями представників англо-американської фінансової школи теорія фінансів отримала абсолютно нове наповнення у порівнянні з викладеними вище поглядами вчених XVIII - XIX ст.