39

Семінарське заняття № 1.

Тема: Поняття та загальна характеристика правоохоронної та судової діяльності, правоохоронних органів, суду та правосуддя.

1. Поняття правоохоронної та судової діяльності, їх ознаки та правове регулювання.

Одне з центральних місць серед функцій держави займає охорона прав та законних інтересів громадян, фізичних та юридичних осіб від протиправних посягань, забезпечення не­ухильного дотримання законності та громадського порядку, боротьба зі злочинами та іншими правопорушеннями.Таку діяльність прийнято називати правоохоронною діяльністю.

У широкому розумінні правоохоронна діяльність -це діяльність усіх державних органів та недержавних ор­ганізацій щодо забезпечення дотримання прав і свобод грома­дян, їх реалізації, законності та правопорядку. У вузькому розумінні правоохоронна діяльність - це діяльність спеціально уповноважених органів (державних та недержавних) з охорони права від правопорушень, що здійснюється у встановленій зако­ном формі згідно з компетенцією того чи іншого органу.

Об'єктом охорони є суспільні відносини, що регулюються правом, тобто правовідносини, які охороняються за допомо­гою права, а також права та свободи суб'єктів права, закріплені в нормативно-правових актах.

Об'єктом впливу даної діяльності є суспільно небезпечні й противоправні діяння (злочини та проступки), а також неви­конання юридичних обов'язків.

Виходячи з даного визначення поняття правоохоронної діяльності, необхідно вказати на ряд її істотних ознак.

1. Правоохоронна діяльність має владний характер, який полягає у захисті певних суспільних відносин уповноважени­ми органами. Це певний різновид діяльності, яка здійснюється від імені та за дорученням держави, відповідними ( уповнова­женими) органами та посадовими особами, їх приписи є обов'язковими для адресатів. З метою припинення протиправ­ної діяльності правоохоронні органи в рамках своїх повнова­жень використовують як запобіжний захід примуса.

2. Правоохоронна діяльність здійснюється не будь-яким способом, а лише із застосуванням юридичних заходів впливу до правопорушників. До них прийнято відносити заходи державного примусу і стягнення.

Правоохоронна діяльність має правозастосовчий ха­рактер рішень, що приймаються. її особливість полягає не у встановленні нових норм права, а у застосуванні чинних норм. Дії та результати дій суб'єктів правоохоронної діяльності спрямовані не на себе, а на інших суб'єктів, створюючи, зміню­ючи, захищаючи, підтверджуючи або припиняючи права та обов'язки останніх.

Реалізація правоохоронної діяльності покладається на спеціально уповноважені органи, які комплектуються відповідним чином підготовленими службовцями, в основно­му юристами, а для здійснення цієї діяльності держава виділяє відповідні кошти та матеріальні ресурси.

За своїм змістом правоохоронна діяльність багатогранна і складається з кількох основних напрямків (функцій), таких як конституційний контроль, правосуддя, забезпечення виконан­ня судових рішень, прокурорський нагляд, виявлення, роз­криття та розслідування злочинів, надання юридичної допо­моги та захисту в кримінальних і цивільних справах, охорона громадського порядку і безпеки громадян, боротьба зі зло­чинністю тощо.

Провідне місце серед названих напрямків діяльності зай­має правосуддя. Саме судовим органам згідно з Конституцією України належить провідне і найбільш відповідальне місце в охороні прав та свобод громадян.

2. Поняття та види правоохоронних органів, їх ознаки.

Правоохоронними органами називаються державні та не­державні (громадські) органи, установи та організації, основ­ним завданням діяльності яких є забезпечення законності, бо­ротьба зі злочинністю та іншими правопорушеннями.

До ознак правоохоронних органів відносяться їх держав­но-владний, юрисдикційний характер; підзаконність та точна регламентованість діяльності; правозастосовна суть рішень, що приймаються ними, застосування державного примусу в процесі виконання покладених на них завдань.

Законодавче визначення правоохоронного органу на сьо­годні відсутнє, а тому питання щодо включення того чи іншо­го органу до системи правоохоронних органів вирішується по-різному.

Першою спробою нормативного закріплення переліку пра­воохоронних органів є Закон України "Про державний захист працівників суду та правоохоронних органів" від 23 грудня 1993 р., у п.1 ст. 2 якого визначено, що до правоохоронних ор­ганів належать: прокуратура, органи внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, державна податкова служба, державна контрольно-ревізійна служба, рибоохорона, державна лісова охорона. Згідно з цим переліком складно визначити критерії класифікації названих органів, до того ж тут не враховані суди, Міністерство юстиції, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, но­таріат, Координаційний комітет по боротьбі з корупцією та ор­ганізованою злочинністю, Ради національної безпеки та обо­рони України, адвокатура, служба державної охорони тощо, які виконують важливі правоохоронні функції.

Дискусійним залишається питання щодо віднесення до числа правоохоронних органів судів. Одні автори беззапереч­но вважають, що суд є одним із правоохоронних органів, при­чому основним, інші переконані в тому, що суди є незалежни­ми органами судової влади і їх не можна включати в одну "ко­манду" з органами прокуратури й виконавчої влади.